Справа № 308/7531/23
1-кп/308/99/25
29 липня 2025 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі колегії суддів:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
перекладача - ОСОБА_6 ,
обвинувачених - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ,
захисників - ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу та про продовження строку дії обов'язків, покладених на обвинуваченого, в об'єднаному кримінальному провадженні №308/7531/23 (1-кп/308/99/24) за обвинуваченням ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311; ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 317 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311; ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 317; ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_29 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311; ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 317 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311; ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 317; ч. 1 ст. 309 КК України, ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_18 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307; ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_20 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307; ч. 1 ст. 309 КК України
на розгляді суду перебуває вищезгадане об'єднане кримінальне провадження.
У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_10 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Підставою для продовження застосованих запобіжних заходів є наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які, на переконання прокурора, не змінилися та є достатніми для тримання обвинувачених під вартою.
Так, прокурор вважає, що перебування обвинувачених на волі може негативно вплинути на хід судового розгляду, оскільки вони зможуть вчиняти тиск на основного свідка у кримінальному провадженні. Крім того, прокурор звертає увагу на те, що більшість обвинувачених є мешканцями інших регіонів, тому не зможуть виконувати покладені на них обов'язки та матимуть змогу ухилятися від суду, знаючи про покарання, яке їм буде загрожувати, а також зможуть продовжити злочинну діяльність.
Також прокурор подав клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_20 строку дії обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Підставою для продовження вищезгаданих обов'язків є необхідність у запобіганні переховуванню обвинуваченого від суду, впливу на свідка та вчиненні в подальшому інших злочинів. При цьому за обставин цього кримінального провадження, на переконання прокурора, мета продовження строку дії обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, виправдовує ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого.
У судовому засіданні прокурор подані ним клопотання про продовження строків тримання під вартою та про продовження строку дії додаткових обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, підтримав, просив їх задовольнити.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_10 та його захисник ОСОБА_26 проти клопотання прокурора заперечили, просили визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави або застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_28 проти клопотання прокурора заперечили, просили визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави з урахуванням ухвали Закарпатського апеляційного суду від 23.07.2025 по справі №308/7531/23.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_20 та його захисниця ОСОБА_27 проти клопотання прокурора про продовження строку дії додаткових обов'язків заперечили.
Заслухавши думку учасників процесу та дослідивши матеріали кримінального провадження, суд доходить до такого висновку.
Відповідно до частин 1-3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення. Під час здійснення судового провадження судом присяжних питання, передбачене цією частиною, вирішує головуючий.
Згідно з ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до ч. 1 ст. 184 КПК України клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу повинно містити: 1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа; 2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу; 5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів; 7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 194 КПК України встановлено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 194 КПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КПК України слідчий суддя, суд має право зобов'язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті.
За приписами ч. 4 цитованої норми якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Таким чином, вирішуючи питання про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу, суд повинен, серед іншого, з'ясувати те, чи існують обставини, які свідчать про те, що заявлені прокурором ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики.
У відповідності до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а саме запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно зі ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Суд враховує, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 по справі «Харченко проти України» (Заява N 40107/02) питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).
Надаючи правову оцінку наявності підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів виходить з такого.
З фактичних обставин вбачається, що питання продовження строку тримання обвинувачених під вартою вирішується на стадії судового розгляду, тобто на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки така перестала існувати, а на її заміну висунуте обвинувачення.
У свою чергу, обґрунтованість обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.
Таким чином, при вирішенні питання про продовження строків тримання під вартою на стадії судового розгляду вирішальне значення має наявність чи відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд бере до уваги, що інкриміновані обвинуваченим кримінальні правопорушення за правилами ст. 12 КК України є тяжкими та особливо тяжкими злочинами (окрім кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 309 КК України).
Доцільно також зауважити про те, що санкція ч. 3 ст. 307 КК України передбачає допустимість застосування покарання у вигляді позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
У свою чергу, частиною 1 та 2 ст. 255 КК України встановлено можливість застосування основного покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 12 та від 5 до 12 років відповідно.
Із урахуванням викладеного колегія суддів зауважує про те, що кожному з обвинувачених інкриміновано вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
Поряд із цим, обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_10 у вину, серед іншого, поставлено як вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК, так і кримінальних правопорушень, передбачених ст. 255 КК України.
Суд зауважує, що з фактичних обставин слідує, що обвинувачені, щодо яких розглядається питання про застосування запобіжного заходу, зареєстровані поза межами Закарпатської області.
Поряд із цим, на переконання колегії суддів, ризик переховування обвинувачених є дійсним також з огляду на те, що в Україні введено воєнний стан через агресію російської федерації проти України. Так, на думку суду, вказана обставина суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень та якісно погіршує криміногенну обстановку на території держави.
Крім того, колегія вважає, що вік та стан здоров'я обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_10 уможливлюють застосування відносно останніх запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Доказів протилежного суду не представлено.
Понад це, колегія суддів бере до уваги той факт, що судовий розгляд у цьому кримінальному провадженні не завершено.
За таких обставин, перевіряючи доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів доходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального провадження, тяжкість інкримінованих обвинуваченим правопорушень, а також характер та методику розслідування кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів на даний час існують ризики того, що обвинувачені можуть переховуватися від суду та незаконно впливати на свідка, який конфіденційно співпрацює зі стороною обвинувачення.
Заперечення захисників та обвинувачених означених висновків не спростовують.
Із урахуванням, зокрема, даних про особу кожного із обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , характеру інкримінованих їм діянь та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, суд вважає, що продовження строку тримання обвинувачених під вартою буде доцільним, а також відповідатиме вимогам процесуального закону.
При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у п.79 рішення у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, відповідно до якої питання обґрунтованості тривалості тримання під вартою не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних його обставин. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи, а також, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу.
Крім того, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, а саме рішення «Лабіта проти Італії», за яким питання розумності строків тримання особи під вартою вирішуються судом, зважаючи на наявність дійсного публічного інтересу у триманні особи під вартою, що переважає над приватним правом особи на особисту недоторканність.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні «Нечипорук та Йонкало проти України» зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Суд додаткового наголошує на тому, що кримінальні правопорушення, передбачені статтями 307, 311 і 317 КК України, є злочинами у сфері обігу особливо небезпечних наркотичних засобів, що створює загрозу для здоров'я населення.
Отже, характер та фактичні обставини інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень свідчать про їх підвищену суспільну небезпеку.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст. 177, 178, 183 КПК України.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 року, тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини.
Суд зауважує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови»). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого.
Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, Європейський суд з прав людини зазначав, що право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
За таких обставин, на переконання суду, в даному випадку суспільний інтерес у завершенні неупередженого розгляду даного кримінального провадження слід визнати виключними обставинами, згідно з якими лише продовження строку дії застосування раніше обраного запобіжного заходу зможе запобігти визначеним ризикам.
Резюмуючи, колегія суддів вказує про те, що чинне законодавство у випадках вирішення питань щодо продовження строку дії наведених заходів забезпечення кримінального провадження зобов'язує суд перевіряти можливість запобігання ризикам, персоніфікованих ст. 177 КПК України, шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу до особи, аніж той, про обрання (продовження) якого просить сторона обвинувачення.
Частина 1 ст. 176 КПК України встановлює такі альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи: особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт. Найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Письмових зобов'язань інших осіб про поруку за виконання обвинуваченими, щодо яких вирішується питання про продовження строку тримання під вартою, покладених на них обов'язків та їх доставки до суду не надходило.
За обставин цього кримінального провадження ризики переховування обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_10 від суду та впливу на свідка, який конфіденційно співпрацює зі стороною обвинувачення, є дійсними та триваючими. На переконання колегії суддів, застосування альтернативних запобіжних заходів, що не пов'язані з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки кожного з обвинувачених, а також не зменшить наявних ризиків.
Отже, беручи до уваги особу кожного з обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , характер пред'явленого обвинувачення, тяжкість покарання, що їм загрожує, суд вказує на те, що застосування альтернативних запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави, особистого зобов'язання на даній стадії судового процесу є недоцільним з огляду на їх непропорційність встановленим ризикам. Вказане зумовлює висновок про те, що за обставин цього кримінального провадження перелічені запобіжні заходи не будуть ефективними стримуючими факторами.
За таких обставин колегія суддів доходить до висновку про необхідність задоволення клопотань прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу.
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Між тим, вказане правило не є імперативним.
Суд з'ясував, що ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 23.07.2025 по справі №308/7531/23 апеляційні скарги адвоката ОСОБА_30 , який діяв у інтересах обвинуваченої ОСОБА_17 , адвоката ОСОБА_31 , який діяв у інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , адвоката ОСОБА_22 , який діяв у інтересах обвинуваченого ОСОБА_18 , задоволено частково.
Згаданою ухвалою апеляційний суд визначив розмір застави для для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_7 обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Беручи до уваги наведене, а також враховуючи наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 , тривалість його перебування під вартою, суд із урахуванням обставин, визначених ст. 178 КПК України, доходить до висновку про необхідність визначення обвинуваченому ОСОБА_7 застави у розмірі, вказаному в ухвалі Закарпатського апеляційного суду від 23.07.2025 по справі № 308/7531/23.
Поряд із цим, суд бере до уваги, що обов'язковість судового рішення є конститутивним принципом (див. пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України).
Не обмежуючись викладеним, суд зауважує про те, що ризики позапроцесуальної поведінки іншого обвинуваченого, а саме - ОСОБА_10 зі спливом часу втрачають свою інтенсивність, що, на переконання суду, уможливлює визначення вказаному обвинуваченому застави у межах, визначених процесуальним законом.
Визначаючи розмір застави для вказаних обвинувачених, суд бере до уваги зміст, кількість та характер встановлених ризиків, особу обвинуваченого, тривалість його перебування під вартою та поведінку під час судового провадження.
Одночасно колегія суддів враховує, що обвинувачений ОСОБА_10 є громадянином Республіки Азербайджан, тобто іноземцем, а тому може залишити місце свого проживання та виїхати з України, де буде переховуватися від суду.
За таких обставин, на переконання суду, обвинуваченому ОСОБА_10 слід визначити розмір застави у підвищеному розмірі, а саме - 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки саме підвищений розмір застави в даному випадку може бути стримуючим фактором, який забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Окрім цього, у разі внесення застави на обвинуваченого ОСОБА_10 слід покласти додаткові обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема, носити електронний засіб контролю.
Згідно з ч. 1 ст. 195 КПК України застосування електронних засобів контролю полягає у закріпленні на тілі підозрюваного, обвинуваченого пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження. Такий пристрій має бути захищений від самостійного знімання, пошкодження або іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та сигналізувати про спроби особи здійснити такі дії.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 195 КПК України електронні засоби контролю можуть застосовуватися слідчим на підставі ухвали слідчого судді, суду про обрання стосовно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, якою на останнього покладено відповідний обов'язок.
Не допускається застосування електронних засобів контролю, які суттєво порушують нормальний уклад життя особи, спричиняють значні незручності у їх носінні або можуть становити небезпеку для життя та здоров'я особи, яка їх використовує (ч. 4 ст. 195 КПК України).
Таким чином, обов'язок носити електронний засіб контролю є важливим елементом механізму забезпечення контролю за виконанням обов'язків, передбачених відповідним запобіжним заходом.
Застосовуючи наведений підхід до обставин цієї справи, колегія суддів бере до уваги фактичні обставини, відповідно до яких: (1) обвинуваченому визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави; (2) наявний ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_10 від суду, а також ризик впливу на свідка; (3) застосування електронного засобу контролю здатне забезпечити ефективний контроль за дотриманням обвинуваченим ОСОБА_10 не відлучатися за межі Київської області без дозволу суду; (4) обвинувачений ОСОБА_10 являється іноземцем, що суттєво підсилює ризик його переховування від суду з огляду на можливість виїзду з території України; (5) обвинувачений не навів доказів того, що покладення на нього обов'язку носити електронний засіб контролю порушить його нормальний уклад життя, чи спричинить значні незручності у його носінні, чи може становити небезпеку для його життя та здоров'я.
У свою чергу, надаючи правову оцінку наявності підстав для продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_20 строку дії додаткових обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, колегія суддів виходить з такого.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 20.11.2024 по справі №308/7531/23 обвинуваченому ОСОБА_20 змінено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права внесення застави на тримання під вартою з правом внесенням застави.
Ухвалами Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.12.2024, 28.01.2025, 14.03.2025, 06.05.2025, 06.06.2025 вказаному обвинуваченому продовжено дію додаткових обов'язків строком до 2 місяців.
Дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов висновку, що на даний час стороною обвинувачення доведено наявність обставин, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 194 КПК України.
Вирішуючи питання про продовження строку дії додаткових обов'язків щодо обвинуваченого ОСОБА_20 колегія суддів враховує тяжкість та характер інкримінованих йому кримінальних правопорушень. Так, зокрема, кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 307 КК України є особливо тяжким злочином.
При цьому кримінальне правопорушення, передбачене статтею 307 КК України є злочином у сфері обігу особливо небезпечних наркотичних засобів, що створює загрозу для здоров'я населення.
Суд погоджується з доводами сторони обвинувачення про наявність у відношенні ОСОБА_20 ризиків, передбачених п. 1 та 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, виходячи з ідентичних мотивів, які вказані щодо решти обвинувачених.
Згідно з ч. 7 ст. 194 КПК України обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов'язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов'язки скасовуються.
Беручи до уваги наведене, суд дійшов до переконання про необхідність задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії додаткових обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, відносно обвинуваченого ОСОБА_20 .
Керуючись ст.ст. 176-178, 194, 331, 369-372, 392 КПК України, суд
клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити частково.
Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 строком на 60 днів, тобто до 26 вересня 2025 року включно.
Визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_7 обов'язків, передбачених цим Кодексом - 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн. 00 коп.
У разі внесення застави на ОСОБА_7 покласти наступні обов'язки:
-прибувати до суду на першу вимогу у визначений час;
-не відлучатися з населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду;
-повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
-утримуватися від спілкування зі свідками в даному кримінальному провадженні;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, а саме - до ГУ ДМС у Закарпатській області.
Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_10 строком на 60 днів, тобто до 26 вересня 2025 року включно.
Визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_10 обов'язків, передбачених цим Кодексом - 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 454 200 (чотириста п'ятдесят чотири тисячі двісті) грн. 00 коп.
У разі внесення застави на ОСОБА_10 покласти наступні обов'язки:
-прибувати до суду на першу вимогу у визначений час;
-не відлучатися за межі Київської області без дозволу суду;
-повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
-утримуватися від спілкування зі свідками в даному кримінальному провадженні;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, а саме - до ГУ ДМС у Київській області;
-носити електронний засіб контролю.
У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у виді застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.
У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин, чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави.
Клопотання прокурора про продовження строку дії обов'язків, покладених на обвинуваченого, задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_20 дію обов'язків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 4, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України, строком до 2 місяців, тобто до 29.09.2025 включно, а саме:
- прибувати до суду на першу вимогу;
- не відлучатися з населеного пункту, в якому він фактично проживає без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
- здати на зберігання до ГУ ДМС України в Закарпатській області свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в'їзд в Україну;
- не спілкуватися зі свідком ОСОБА_32 .
Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору і надіслати начальнику ДУ «Закарпатська установа виконання покарань № 9».
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом 5 (п'яти) днів з дня її оголошення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії ухвали.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3