Справа № 712/9938/25
Провадження № 1-кс/712/3629/25
25 липня 2025 року Слідчий суддя Соснівського районного суду м Черкаси ОСОБА_1 , з участю секретаря ОСОБА_2 , представника скаржника ОСОБА_3 , розглянувши скаргу ОСОБА_3 в інтересах Міністерства юстиції Українина постанову слідчого Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м.Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві про закриття кримінального провадження № 6202310020000176 від 13.03.2023р, -
21 липня 2025 року представник Міністерства юстиції України ОСОБА_3 за дорученням звернулася до суду зі скаргою на постанову слідчого Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві про закриття кримінального провадження №6202310020000176 від 13.03.2023р.
В обґрунтування скарги посилався на те, що Міністерство юстиції України звернулось до Державного бюро розслідувань із заявою про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом вчинення кримінального правопорушення. У вказаній заяві Міністерство юстиції України повідомляє про обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 364, 365 та 367 Кримінального кодексу України, вчинених невстановленими особами органів державної влади відносно громадянина ОСОБА_4 , в результаті яких Державному бюджету України було завдано збитків (істотної шкоди), внаслідок виплати заявнику відшкодування в розмірі 240050,25 грн (еквівалент 7500 євро) на виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Тімшин та інші проти України».
У вказаній справі заявник скаржився на неналежні умови тримання під вартою в державній установі «Черкаський слідчий ізолятор». Четвертим слідчим відділом (з дислокацією у місті Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (далі - Територіальне управління ДБР) здійснювалось досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023100120000176 від 13.03.2023 (об'єднане), за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1 і 2 ст. 367 КК України. Листом Територіального управління ДБР від 15.07.2025 № 32427-25/к/11-05-2733/25чк на адресу Міністерства юстиції України надіслано постанову про закриття кримінального провадження від 08.01.2024 в зв'язку з відсутністю в діяннях службових осіб державної установи «Черкаській слідчій ізолятор» складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 367, ч. 2 ст. 367 КК України.
Скаржник вважає, що постанова про закриття кримінального є незаконною, передчасною та такою, що порушує норми КПК України з огляду на таке. У вказаній постанові слідчий встановив, що під час досудового розслідування доказів про вчинення службової недбалості службовими особами державної установи «Черкаський слідчий ізолятор», що призвело до спричинення істотної шкоди чи тяжких наслідків, а саме виплати з Державного бюджету України зазначених грошових коштів, не встановлено.
Однак з такими висновками слідчого не можна погодитись, оскільки в даному випадку було завдано саме істотної шкоди охоронюваним законом державним інтересам, внаслідок виплати з Державного бюджету України суми відшкодування на користь заявника в сумі, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян 240050,25 грн (еквівалент 7500 євро), що було підтверджено доданим платіжним дорученням № 14805 від 15.09.2021 року. При цьому, звертаю увагу суду на те, що з тексту оскаржуваної постанови вбачається, що під час досудового розслідування до матеріалів даного кримінального провадження №62023100120000176 об'єднано кримінальні провадження №№62023100140000407, 62023100140000331, 62023100140000542, 62023100140000609, 62023100140000610, 62023100140000172, 62023100140000462, 62023100140000355, 62023100140000180, 62023100140000186, 62023100140000430, 62023100140000221, 62023100140000390, 62023100120000665, 62023100140000613 та 62023100140000615 за аналогічними фактами неналежного утримання ув'язнених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та інших під вартою в ДУ «Черкаський слідчий ізолятор», що констатовано у відповідних рішеннях Європейського суду з прав людини, яким зобов'язано Державу України здійснити відповідні виплати з державного бюджету на користь вказаних осіб.
Отже, в даному випадку, кожному з із вказаних заявників на виконання рішень Європейського суду з Державного бюджету України було виплачено присуджені суми справедливої сатисфакції, і якщо припустити, що ці суми, становили еквівалент 7500 євро (як і у справі ОСОБА_4 ), то у органу досудового розслідування об'єктивно не могло виникнути жодних сумнівів щодо того, що охоронюваним законом державним інтересам було завдано саме істотної шкоди, внаслідок виплати з Державного бюджету України суми відшкодування на користь вказаних заявників.
Висновок про закриття кримінального провадження можливий за відсутності складу злочину у разі, якщо в діянні відсутній хоча б один із наведених елементів. Проте, з тексту оскаржуваної постанови вбачається, що усі обставини, які були встановлені слідчим, стосовно нібито належних умов тримання під вартою заявника, були встановлені слідчим «згідно з інформацією та витребуваними документами», однак в оскаржуваній постанові відсутні посилання на конкретні докази, які могли би підтвердити вказані обставини. Слідчим не було допитано у якості свідків осіб, які утримувались разом із заявником у ДУ «Черкаський слідчий ізолятор», стосовно умов тримання таких осіб, також не було допитано і самого заявника ОСОБА_4 , а також не було допитано інших заявників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , кримінальні провадження по яких було об'єднано в кримінальне провадження № 62023100120000176. Слідчий обмежився лише допитом службових осіб ДУ «Черкаський слідчий ізолятор» та начальницького складу вказаної установи, показання яких, на нашу думку, не може об'єктивно свідчити про належне виконання службовими особами ДУ «Черкаський слідчий ізолятор» своїх службових обов'язків та сумлінне ставлення до них. При цьому органом досудового розслідування не було перевірено конкретні обставини, які булі викладені в заяві ОСОБА_4 , поданої до Європейського суду з прав людини, які Суд вважав обґрунтованими та доведеними та на підставі яких Європейський суд дійшов до висновку, що умови в яких утримувався заявник були неналежними. Звертаю увагу на те, що висновки слідчого, викладені в оскаржуваній постанові, суперечать встановленим Європейським судом обставинам про те, що заявники тримались під вартою в неналежних умовах (!), при цьому, вставленні в рішенні Європейського суду обставини не потребують доведенню та не можуть бути переглянуті в рамках досудового розслідування (!), а відтак, висновки слідчого про те, що умови тримання засуджених осіб, взятих під варту в державній установі «Черкаський слідчий ізолятор» нібито відповідають всім необхідним умовам не являються об'єктивними.
Слідчий вказуючи в постанові на те, що умови тримання засуджених осіб, взятих під варту в державній установі «Черкаський слідчий ізолятор» нібито відповідають всім необхідним умовам тримання засуджених осіб, взятих під варту, залишає поза увагою те, що окрім заявника ОСОБА_4 , на неналежні умови в державній установі «Черкаський слідчий ізолятор» скаржились також ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та інші особи (і на це звертає увагу в оскаржуваній постанові сам слідчий!), що констатовано у відповідних рішеннях Європейського суду з прав людини, внаслідок чого, зобов'язано державу здійснити відповідні виплати з державного бюджету на користь вказаних осіб. В оскаржуваній постанові слідчий вказує на те, що під час досудового розслідування встановлено, що заявник, під час перебування в ДУ «Черкаській слідчий ізолятор» не звертався зі скаргами на неналежні умови його перебування у вказаній установі. Натомість слідчий не бере до уваги те, що у поданій до Європейського суду скарзі ОСОБА_4 вказує, що мали місце випадки чинення тиску з боку адміністрації ДУ «Черкаській слідчий ізолятор» на ув'язнених і службові особи, у випадку надходження відповідних скарг, можуть штучно створювати погіршення і без того неналежних умов тримання ув'язнених осіб.
Посилання слідчого в постанові на неналежне фінансування ДУ «Черкаський слідчий ізолятор», не може бути підставою для незабезпечення ув'язненим тих основних, мінімальних належних умов, за яких вони не будуть відчувати себе приниженими у власних очах, та які не потребують значних фінансових витрат, а саме, таких як очищення вентиляції приміщення камер, виведення мишей, щурів, клопів, вошей, обладнання унітазу зливним бачком та забезпечення нормального напору води для змиття нечистот у каналізацію, відгородження туалету від житлової зони з метою забезпечення приватності особам, а також надання можливості приймати душ за необхідністю, а не раз на тиждень. Посилання слідчого на те, що в камері в якій утримувався ОСОБА_4 був проведений косметичний ремонт не можуть бути взяті до уваги, оскільки вбачається, що такий «ремонт» був проведений в 2022 році, тобто через два роки після відбуття ОСОБА_4 строку покарання.
Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори є частиною її національного законодавства. До них слід, насамперед, віднести Конвенцію, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року та Конвенцію ООН проти катувань 1984 року. Всі ці міжнародні договори містять пряму та абсолютну (тобто таку, що не передбачає жодних винятків) заборону катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження або покарання. Важливими договорами у цій сфері є також Європейська конвенція про запобігання катуванням, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню 1987 року, яка передбачає порядок функціонування Європейського комітету з питань запобігання катуванням, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню (далі - Європейський комітет). Окрім цих міжнародних договорів, що є частиною національного законодавства України, для нашої держави особливе значення у сфері запобігання катуванням та іншим видам неналежного поводження із затриманими особами, відіграють рішення Європейського суду, ухвалені в рамках статті 3 Конвенції, а також рекомендації Європейського комітету, як ті, що сформульовані у його звітах стосовно України, так і загальні, які сформульовані в «основних» або «змістовних» розділах його щорічних доповідей, що подаються Комітету Міністрів Ради Європи та включаються до збірки «Стандарти Європейського комітету». У своїх рішеннях Суд неодноразово наголошував, що стаття 3 Конвенції закріплює одну з найбільших цінностей демократичного суспільства. Вона забороняє, без будьяких винятків, катування, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження та покарання без огляду на обставини чи поведінку потерпілого. Крім того, зазначені норми закріплені у статті 28 Конституції України, зокрема цією статтею передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Утім, жорстокість поводження має сягати певного мінімального рівня, щоб на неї поширювалася юрисдикція статті 3 Конвенції. Оцінка цього мінімуму неминуче відносна; вона залежить від сукупності фактів у справі - таких як, наприклад, характер і обставини поводження, форма і спосіб його реалізації, тривалість, фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках - стать, вік і стан здоров'я потерпілого. Суд вважав поводження за «нелюдське», якщо, крім іншого, воно було умисним, застосовувалося впродовж кількох годин поспіль і призводило або до справжніх тілесних ушкоджень, або до гострих фізичних чи душевних страждань. Поводження, на його думку, було «таким, що принижує гідність», якщо воно мало на меті викликати в потерпілих почуття страху, муки і меншовартості, а відтак принизити та зневажити їх. З іншої сторони Суд постійно підкреслює, що міра відповідних страждань і приниження в будь-якому разі має перевищувати ту, що неминуче є складником тієї чи іншої форми законного поводження чи покарання. Погане поводження, яке досягає такого мінімального ступеню жорстокості, як правило, включає фактичні тілесні ушкодження або ж інтенсивне фізичне чи психічне страждання. Але навіть за відсутності цих ознак, у разі коли поводження принижує або ображає людину, виявляючи неповагу до людської гідності або принижуючи її, або коли воно викликає почуття страху, занепокоєння або неповноцінності, що здатне зламати психічний та фізичний спротив людини, воно може вважатися таким, що принижує гідність і теж підпадати під заборону, встановлену у статті 3 Конвенції. Щодо скарг на неналежні умови тримання під вартою Суд зауважує, що при встановленні того, чи є умови тримання «такими, що принижують гідність» у розумінні статті 3 Конвенції, серйозний брак простору у в'язничних камерах вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення як сам собою, так і в сукупності з іншими недоліками. Також, потреба у достатньому особистому просторі, інші аспекти побутових умов тримання під вартою мають значення під час оцінки того, чи відповідають вони статті 3 Конвенції. Такі елементи включають доступ до прогулянок, природного освітлення або повітря, наявність системи вентиляції, адекватне опалення, можливість приватного користування туалетом, а також дотримання базових санітарногігієнічних вимог. Обов'язок органів державної влади забезпечувати охорону здоров'я та загальний добробут ув'язненого включає, серед іншого, зобов'язання надавати належне харчування. З огляду на свою практику, Суд вважає, що у цій справі умови тримання заявника під вартою були неналежними та заявник не мав у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв'язку з цією скаргою. Згідно з частиною п'яткою статті 110 КПК України постанова слідчого має бути вмотивована, однак ці вимоги процесуального закону при закриття провадження дотримані не були. Вказані обставини беззаперечно свідчать про недотримання органом досудового розслідування вимог закону щодо всебічного, повного і неупереджено дослідження усіх обставини кримінального провадження, а також належної обґрунтованості прийнятої постанови, яке б не викликало жодних сумнівів в правильності прийнятого рішення. Отже, при новому розслідуванні належить виконати необхідні слідчі (розшукові) та/ або інші процесуальні дії з приводу з'ясування обставин щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діях службових осіб ДУ «Черкаській слідчий ізолятор», в достатньому для встановлення об'єктивної істини обсязі, в залежності від встановлених даних прийняти законне та обґрунтоване рішення щодо подальшого провадження у справі, яке у будь-якому випадку має бути належним чином обґрунтованим з всебічним аналізом фактичних обставин справи та доводів. З урахуванням викладеного, вважаємо, що оскаржувана постанова про закриття провадження не може вважатись законною та підлягає скасуванню. Статтею 6 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» визначено, що Державне бюро розслідувань відповідно до покладених на нього завдань та у межах своєї компетенції припиняє і розкриває кримінальні правопорушення, розслідування яких віднесено до компетенції Державного бюро розслідувань та вживає заходів щодо відшкодування завданих державі збитків і шкоди, забезпечує можливості для конфіскації коштів та іншого майна, одержаного внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, у порядку, визначеному законодавством. Міністерством юстиції України в своїй заяві було зазначено конкретні обставини про кримінальні правопорушення які є достатніми для належного проведення досудового розслідування та встановлення винних осіб, з метою забезпечення Міністерству юстиції України можливості звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання рішень Європейського суду. На підставі викладеного вважаємо, що слідчий передчасно та необґрунтовано припинив досудове розслідування, не врахувавши шкоди, яка була завдана державним інтересам, та неповно з'ясував обставини справи.
Представник скаржника ОСОБА_13 скерувала до суду заяву про розгляд скарги у відсутність заявника та просила задоволити скаргу з підстав, викладених заявиком.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до положень ст.26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи, що заявник про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в судове засідання не з'явився та просив розглянути скаргу в його відсутність, виходячи з принципу диспозитивності кримінального провадження, слідчий суддя визнає можливим розгляд скарги у відсутність особи, яка подала скаргу, оскільки судом було забезпечено її процесуальне право на розгляд справи в її присутності.
Прокурор ОСОБА_14 в судовому засіданні просила відмовити у скарзі за необгрунтованістю.
Слідчий в судове засідання не з'явився, разом з цим згідно ст. 306 КПК України неявка слідчого в судове засідання, не перешкоджає розгляду скарги.
Суд дослідивши матеріали скарги, заслухавши прокурора приходить до висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадженняє захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
Частиною 2 статті 9 КПК України визначено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Окрім цього, згідно ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.
Слід звернути увагу, що ЄСПЛ щодо здійснення ефективного досудового розслідування кримінальних поводжень, у п. 259 «Карабет та інші проти України», зазначив, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень. Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи, зокрема, показання свідків та висновки судових експертиз тощо. Будь-який недолік розслідування, який підриває його здатність встановлення причини … або винних осіб, створюватиме небезпеку недотримання цього стандарту.
Зокрема, практика ЄСПЛ щодо проведення ефективного офіційного розслідування кримінальних справ є сталою та вказує на те, що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які Суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю. Розслідування має бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень. Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи, зокрема, показання свідків та висновки судових експертиз тощо. Будь-який недолік розслідування, який підриває його здатність встановлення причини або винних осіб, створюватиме небезпеку недотримання цього стандарту (див. рішення у справі «Олександр Ніконенко проти України», «Мута проти України», «Карабет та інші проти України»).Згідно зі ст. 284 КПК Україн, закриття кримінального провадження є одним із способів його остаточного вирішення, а тому провадження має закриватися після всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи та оцінки слідчим всіх зібраних та перевірених доказів.
Тобто, повнота дослідження кримінального провадження означає встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на рішення у кримінальному провадженні; використання такої сукупності доказів, яка обґрунтовує зроблені висновки як такі, що не залишають місця сумнівам.
Неупередженість означає пізнання органами, що ведуть процес, обставин кримінального провадження у точній відповідності з дійсністю, неупередженість їх у збиранні, перевірці та оцінці доказів, безсторонність щодо всіх учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, оскільки на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого покладається обов'язок надати доказам належну правову оцінку за правилами ч.1 ст.94 КПК, та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
У відповідності до положень ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Нормами ст.26 КПК України передбачено, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Постанова про закриття кримінального провадження має бути мотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звернулася з метою захисту своїх прав та відповіді на всі поставлені нею питання, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.
Відповідно до ст. 110 КПК України, постанова про закриття кримінального провадження має бути мотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звернулася з метою захисту своїх прав та відповіді на всі поставлені нею питання, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.
Статтею 303 КПК України передбачено, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора: рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.
Відповідно до ч.1 ст.304 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого, дізнавача чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
В ході розгляду скарги встановлено, що в провадженні слідчого Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві про закриття кримінального провадження №6202310020000176 від 13.03.2023р.
Підставою внесення відомостей до ЄРДР була заява Заступниці Міністра з питань європейської інтеграції ОСОБА_15 від 06.021.2023р. про вчинення кримінального правопрушення за фактом встановлення ЄСПЛ у рішенні "Тімшин та інші проти України" за заявою ОСОБА_4 № 20776/20 від 10.06.2021р. неналежних умов тримання заявика під вартою ( відсутність свіжого повітря, цвіль, бруд у камері, обмежений доступу до душу, пасивне паління, переповненість), внаслідок чого зобов'язано Державу сплатити 7500 євро в якості відшкодування матеріальної і моральної шкоди та інших витрат. Детальна інформація викладена у заяві ОСОБА_4 № 2077/20, зокрема ОСОБА_4 з 26.08.2016р. станом на 22.04.2020р. утримувався у камері № 55 ДУ "Черкаський СІЗО" площею 24 кв.м, одночасно в даній камері з заявником утримувались 12 осіб, тобто на кожну особу припадало близько 2 метрів особистого простору, камера була вологою, вікна в камері не відкривались для провітрювання, штучна вентиляція не працювала, співкамерники постійно палили, в результаті в камері постійно стояли клуби тютютнового диму і заявник був змушений бути пасивним курцем, камера знаходилась в антисанітарних умовах, стіни покриті цвіллю, в камері мешкали миші, щури, клопи, воші, павуки, таргани, не зважаючи на скарги жодних заходів по їх виведенню не вживалось в камері відсутні необхідні санітарні зручності, постільна білизна не змінювалась у заявника понад 3 роки, для харчування використовувались неякісні продукти, прийняти душ дозволялось один раз на тиждень 10-15 хвилин.
08 січня 2024 року постановою Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_16 по кримінальному провадженню 6202310020000176 від 13.03.2023рроку за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 і 2 ст. 367 КК України закрито у зв'язку із відсутністю в діяннях службових осіб державної установи «Черкаський слідчий ізолятор» складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 і 2 ст. 367 КК України, зокрема - об'єктивної сторони вказаного злочину.
Не погоджуючись з вказаною постановою, заявник оскаржила її до слідчого судді в порядку ст.303 КПК України.
Відповідно до доводів скарги заявнику оспорювана постанова надіслана листом ТУ ДБР від 15.07.2025р. № 32427-25/к/11-05-2733/25чк, доказів вручення заявнику вказаної постанови до 15.07.2025р. суду не надано, відтак при зверненні до суду зі скаргою в порядку ст.303 КПК України заявника не встановлено пропуску строку, передбаченого ч.1 ст.304 КПК України.
Відповідно до ст.ст. 283,284 КПК України, закриття кримінального провадження є формою закінчення досудового розслідування, яке відбувається в силу наявності обставин, що виключають кримінальне провадження, у зв'язку з чим рішення про закриття кримінального провадження можливе лише після всебічного, повного та об'єктивного дослідження та оцінки слідчим всіх зібраних доказів, які стосуються цього провадження відповідно до встановленої законом процесуальної процедури.
Під час розгляду вказаної скарги встановлено, що постанова від 08 січня 2024 року не вмотивована належним чином, оскільки не містить повного та об'єктивного дослідження слідчим всіх обставин справи, на які посилався заявник у заяві про вчинення кримінального правопорушення та доданих до неї матеріалів, в тому числі заяві ОСОБА_4 № 2077/20 до ЄСПЛ у співставленні до результатів проведених слідчих дій.
Зокрема, слідчим не зроблений висновок з посиланням на проведені у кримінальному провадженні слідчі дії, чи мали місце умови тримання під вартою за обставинами, вказаними у заяві про кримінальне правопорушеннята доданих до неї матеріалів, в тому числі заяві ОСОБА_4 № 2077/20 до ЄСПЛ та у діях яких осіб встановлено відсутність складу кримінального правопорушення.
Враховуючи вищезазначене, слідчий суддя дійшов висновку, що спірна постанова про закриття кримінального провадження винесена передчасно, а тому підлягає скасуванню.
При новому розслідуванні слідчому слід виконати необхідні дії щодо з'ясування обставин про наявність чи відсутність обставин, що виключають кримінальне провадження і в залежності від встановленого прийняти обґрунтоване рішення щодо подальшого провадження у справі, яке у будь-якому випадку має бути належним чином обґрунтованим з всебічним аналізом фактичних обставин справи.
Керуючись ст.ст. 303-307, 309 КПК України, слідчий суддя,-
Скаргу задовольнити.
Скасувати постанову слідчого Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві про закриття кримінального провадження № 6202310020000176 від 13.03.2023р.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя: ОСОБА_1
Повний текст ухвали проголошено 30 липня 2025 року.