Справа №939/145/25
Провадження №2/701/231/25
30 липня 2025 рокуМаньківський районний суд, Черкаської області
в складі: головуючого-судді -Костенка А. І.
за участі секретаря-Філіпчак Н. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-ще Маньківка матеріали за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Бородянської селищної ради про позбавлення батьківських прав,
Позивач звернулася в суд із позовом до відповідача та третьої особи про позбавлення батьківських прав.
На підставу своїх вимог спирається на те, що під час спільного подружнього життя у позивача, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , про що Бородянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області зроблено відповідний актовий запис № 151 та видано свідоцтво про народження дитини серія НОМЕР_1 . Спільне життя з відповідачем у цивільному шлюбі не склалося. Фактично в перший рік після народження сина, Відповідач припинив брати будь-яку участь у життєдіяльності дитини. Починаючи із жовтня 2022 року Відповідач не бачив дитину ні разу. Відповідач ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами в школі, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання сином освіти. І як наслідок, вищеперераховані обставини створили умови, які шкодять інтересам дитини. Відповідач, покладених законом на батьків обов'язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні сина. Всі питання щодо виховання вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку Відповідача. Дитина знаходиться на повному утриманні позивача. У зв'язку з цим, позивач звернулася до Служби у справах дітей Бородянської селищної ради із заявою про надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , на що позивачу було рекомендовано звернутися до суду та вирішувати це питання в судовому порядку. Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини батьком, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення Відповідача до своїх батьківських обов'язків, що і змусило позивача звернутися з відповідним позовом до суду.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задоволити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (шляхом розміщення оголошення на офіціному веб-порталі Судової влади України), причини неявки визнані поважними невідомі, заяв та клопотань про розгляд справи у його відсутності чи відкладення розгляду справи не надходило, але його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті у його відсутність на підставі зібраних доказів. Європейський суд з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 року зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Представник третьої особи: служби у справах дітей Бородянської селищної ради в судове засідання не з'явився, але надав суду заяву, згідно якої не заперечує проти задоволення позовних вимог та просить розгляд справи проводити у його відсутності.
Суд, вислухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи встановив наступні обставини та відповідні правовідносини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка народила сина ОСОБА_3 , батьком якого є відповідач, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 (а.с. 10).
Відповідно до характеристики Опорного закладу освіти "Новозаліський ліцей" Бородянської селищної ради Київської області, вихованням дитини займається мати. Вона підтримує зв'язок зі школою, відвідує батьківські збори, позакласні заходи (а.с. 13).
Відповідно до постанови В.о. начальника Маньківського ВДВС в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 08.08.2023 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 про стягнення з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 26 серпня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 15).
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, станом на 01.11.2024 року сукупний розмір заборгованості зі сплати аліментів становить 54 212,97 грн. (а.с. 17).
Рішенням Виконавчого комітету Бородянської селищної ради № 606 від 08 травня 2025 року затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до його малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 69).
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться його успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до його внутрішнього світу; не створює умов для отримання ним освіти, тобто створились умови, які шкодять інтересам неповнолітньої дитини. Відповідач, покладених законом на батьків обов'язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні дитини.
Допитаня в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 , суду показала, що знає, що ОСОБА_2 проживав з ОСОБА_6 . Він ніякої участі не приймав у догляді за дитиною. Він ніде не працював, ніколи не давав ніякої зарплати, навпаки від неї все витребував. Вів дуже поганий спосіб життя. ОСОБА_7 вона бачила, знає як він виглядає, жодного разу в ОСОБА_8 після того як він їх покинува вона його не бачила. Він як приїжджає в село, то п'є, приходить інколи до ОСОБА_8 щоб знову зійтися. До дитини він не підходив. Вона все бачила. ОСОБА_1 дуже хароша мати, завжди працювала, сама заробляла, доглядає за дитиною. Вона веде позитивний спосіб життя.
Суд при вирішенні даного спору керується наступним.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний стан. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Виходячи з тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Разом з тим, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійний характер, як кожен, так і в сукупності, можна розцінити як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.
Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року).
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Суд бере до уваги, що Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (справа «Мамчур проти України» (CASE OF MAMCHUR v. UKRAINE) від 16 липня 2015 року).
Відповідно до ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, в тому числі і щодо її утримання.
Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Суд зауважує, що відповідач не виявив свідомого бажання приймати участь у вихованні дитини, що підтверджується вищевикладеними обставинами, а також тим, що останній в судове засідання не з'явився, що в сукупності свідчить про відсутність інтересу до дитини.
Суд вважає, що представником позивача надано до суду належні та допустимі докази винної поведінки відповідача щодо своєї дитини та винятковості даного випадку, а саме: відсутність піклування про фізичний і духовний розвиток дитини та свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, що в своїй сукупності свідчить про наявність підстав для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав щодо неповнолітньої дитини, тому позов про позбавлення батьківських прав підлягає до повного задоволення виключно в інтересах неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 19, 76-81, 263-265 ЦПК України, ст. 51 Конституції України, ст. ст. 7, 19, 141, 150, 155, 164, 180, 182, 183, 184 СК України, ст.ст. 8, 11 Закону України "Про охорону дитинства", суд, -
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 ) батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованої та жительки АДРЕСА_2 ) судові витрати в сумі 1211 грн. 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду впродовж тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження.
СуддяА. І. Костенко