16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653)3-50-01
Справа №730/958/25
Провадження № 1-кп/730/88/2025
"30" липня 2025 р. м.Борзна
Борзнянський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Борзнянського районного суду Чернігівської області в м. Борзні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42025272180000067 від 13.06.2025 року, з обвинувальним актом від 27.06.2025 року, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Шаповалівка Борзнянського району Чернігівської області, з середньою освітою, не одруженого, але проживаючого у цивільному шлюбі, маючого на утриманні малолітню дитину - дочку ОСОБА_5 , 2025 року народження, офіційно не працюючого, зареєстрованого у Бахмацькому управлінні Ніжинської філії Чернігівського обласного центру зайнятості як безробітний, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Борзнянського районного суду Чернігівської області від 25.11.2024 року до покарання у виді штрафу в розмірі 8500 гривень (штраф сплачено, квитанція від 26.11.2024 року), РНОКПП НОМЕР_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України,
Судом встановлено, що ОСОБА_4 , будучи раніше засудженим вироком Борзнянського районного суду Чернігівської області від 25.11.2024 року за ч.1 ст.382 КК України до штрафу в розмірі 8500 гривень, на шлях виправлення не став та вчинив нове кримінальне правопорушення.
Так, відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Як установлено ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
22.08.2024 року постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області ОСОБА_4 визнано винуватим за ч.5 ст.126 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 2400 (двох тисяч чотирьохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 (сорок тисяч вісімсот) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років (справа № 730/1022/24).
Постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 28.10.2024 року ОСОБА_4 визнано винуватим за ч.5 ст.126 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 2400 (двох тисяч чотирьохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 (сорок тисяч вісімсот) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 7 років (справа № 730/1319/24).
Постановою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 15.04.2024 року ОСОБА_4 визнано винуватим за ч.1 ст.130 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік (справа № 728/874/24).
Вироком Борзнянського районного суду Чернігівської області від 25.11.2024 року ОСОБА_4 засуджено за ч.1 ст.382 КК України до штрафу в розмірі 8500 гривень.
Незважаючи на це, ОСОБА_6 , будучи раніше судимим за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.382 КК України, тобто за умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили, будучи позбавленим права керування транспортними засобами, діючи умисно, достовірно знаючи, що згідно з вищевказаними судовими рішеннями у формі постанов його визнано винним у вчиненні адміністративних порушень та накладено стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами, свідомо ігноруючи вимоги ст. 129-1 Конституції України та ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, умисно не виконуючи вищевказані постанови суду, що набрали законної сили, будучи особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, особисто, 07.05.2025 року о 02:15 годині, повторно керував транспортним засобом, а саме автомобілем марки «ВАЗ 2106» д.н. НОМЕР_2 , на якому пересувався у с. Шаповалівка по вул. Свято - Миколаївська Борзнянської територіальної громади Ніжинського району Чернігівської області, та був зупинений уповноваженими працівниками реагування патрульної поліції ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області, якими був відсторонений від керування вказаним транспортним засобом.
26.05.2025 року, постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області ОСОБА_4 , визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130, ч.5 ст.126 КУпАП, з накладанням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 2400 (дві тисячі чотирьохсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40800 (сорок тисяч вісімсот) грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 7 років, без оплатного вилучення транспортного засобу (справа № 730/649/25).
Вказаних висновків суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого, який, будучи допитаним в судовому засіданні, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, надав показання, підтвердив обставини його вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема, в частині часу, місця та способу.
Так, обвинувачений указав, що дійсно неодноразово був притягнутий до адміністративної відповідальності. його позбавляли права керування транспортними засобами. Про постанови судів він знав, оскільки такі надсилалися йому додому. Постанови суду він не оскаржував, оскільки не було сенсу, адже він дійсно вчиняв адміністративні правопорушення. Також, він був засуджений за ст. 382 КК, оскільки він також сів за кермо, але його зупинили працівники поліції. Розумів, що він не має права сідати за кермо, але 07.05.2025 року, його співмешканка сильно поранила руку, її треба було терміново везти до лікарні, він зателефонував у службу таксі, але вночі ніхто не хотів їхати. Щоб не втрачати час він сам сів за кермо, при цьому перебував у стані сп'яніння. У той вечір він вживав алкогольні напої, оскільки не думав їхати. Лише через травму співмешканки він сів за кермо. Звернув увагу суду, що усі штрафи ним сплачені у повному обсязі, він зараз живе у цивільному шлюбі. Виховує дочку, яка народилася у січні 2025 року. Готовий нести покарання у межах своєї винуватості. Висновки зробив.
Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просив суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення цього кримінального правопорушення, оскільки повністю погоджується з встановленими обставинами.
Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.
Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
У цьому випадку, повне визнання вини, не заперечення обвинуваченим фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин діяння, в якому він обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення останнім цих обставин є передумовами для здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
Відповідно, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України, за обставин, встановлених судом.
З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 382 КК України, оскільки він вчинив умисне невиконання судового рішення, а саме постанови суду, що набрала законної сили, будучи особою раніше судимою за злочин, передбачений статтею 382 КК України.
Аналогічні висновки щодо кваліфікації дій обвинуваченого (ст. 382КК) викладені у постанові Верховного Суду від 27.02.2023 року у справі № 450/205/19.
У даному провадженні суд провів розгляд виключно в межах пред'явленого обвинувачення прокурором.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення чи його зміни суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено, а також це б порушувало права обвинуваченого.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин, регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК України, щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. її час, місце, спосіб учинення та активне сприяння розкриттю злочину.
Щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне, визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанови ККС ВС від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к; від 09.10.2018 року у справі № 756/4830/17-к).
Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених ним дій та осуд своєї поведінки.
Активне сприяння у встановленні обставин, регламентованих ст. 91 КПК України, яке виразилось у тому, що обвинувачений повно та всебічно розповів про обставини, які мали місце у той час, та тим самим активно та відкрито сприяв суду у встановленні обставин, регламентованих ст. 91 КПК України, тобто розкриттю злочину.
Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченому, є вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
При цьому, хоча прокурор в обвинувальному акті та в судовому засіданні й не зазначив про таку обтяжуючу покарання обставину, суд уважає, що остання повністю знайшла своє підтвердження у судовому засіданні.
Так, сам обвинувачений не заперечував вказаного у судовому засіданні.
Також, постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 26.05.2025 року обвинуваченого визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого, в тому числі, ч. 1 ст. 130 КУпАП. Зі змісту вказаної постанови прямо убачається, що керуючи транспортним засобом обвинувачений мав ознаки алкогольного сп'яніння.
На думку суду, вказане поза сумнівом свідчить, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 382 КК, обвинувачений вчинив у стані алкогольного сп'яніння.
Оскільки встановлення пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, то рішення суду з цього приводу є самостійним і не може ставитись у залежність від наведених в обвинувальному акті обставин, в зв'язку з чим дискреційне визнання судом обтяжуючої покарання обставини з огляду на положення п. 13 ч. 1 ст. 3, ст. 337 КПК України не є виходом за межі висунутого в обвинувальному акті обвинувачення, що узгоджується з положеннями п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» та правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12 листопада 2019 року в справі № 556/588/18.
Також, суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має місце проживання, спосіб життя (див. дані установочної частині цього рішення), відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Призначаючи покарання, суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Обираючи вид покарання, суд приймає до уваги характер вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, те, що він щиро розкаявся у вчиненому, характеризується виключно позитивно, тяжких наслідків від правопорушення не настало. Однак, суд враховує й те, що останній систематично притягувався до адміністративної відповідальності, легковажно розраховуючи на відсутність покарання.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, у межах санкції статті, передбаченої ч. 3 ст. 382 КК України.
Крім того, у цій справі, покарання суд призначає, в тому числі, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 року в справі № 634/609/15-к, де останній роз'яснив, що при обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, відповідно до якої, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання, як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Таким чином, виходячи з тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, наявності пом'якшуючих обставин, особи винного та його ставлення до вчиненого ним діяння, позиції прокурора у судовому засіданні, який не наполягав на реальному позбавленні волі обвинуваченого, суд вважає за можливе застосувати до обвинуваченого ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання, призначеного вироком суду з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і буде виконувати покладені на нього обов'язки, таким чином давши шанс на виправлення.
При цьому суд також враховує, що обвинувачений працює, хоча й не офіційно, перебуває на обліку у центрі зайнятості, має на утриманні співмешканку та дитину, якій ще немає й одного року, має статус учасника бойових дій, а його брат загинув у війні з росією.
У даному випадку, звільнення від покарання з іспитовим строком перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що, власне, і має місце в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом інституту звільнення від покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення.
З урахуванням особи обвинуваченого та обставин вчинення кримінального правопорушення, суд вважає, що іспитовий строк має становити три роки.
Щодо тривалості іспитового строку, то суд зауважує, що іспитовий строк містить у собі погрозу реального виконання покарання, якщо засуджений не буде виконувати умови випробування, і можливість остаточного звільнення від відбування покарання і погашення судимості, якщо особа виконає покладені на неї обов'язки. Встановлення іспитового строку полягає і в тому, що за засудженою особою здійснюється контроль з боку органів пробації. Крім того, іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його до додержання законів, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля - звільнення від відбування призначеної основної міри покарання або реальне її відбування.
Згідно квитанції АТ «Ощадбанк» від 26.11.2024, обвинувачений повністю сплатив суму штрафу, призначеного вироком Борзнянського районного суду Чернігівської області від 25.11.2024 року в розмірі 8500 гривень. Відтак відсутні підстави для вирішення в порядку передбаченому ч. 1 ст. 71 КК України питання про приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Запобіжний захід має бути залишений без змін.
Процесуальні витрати відсутні.
Питання щодо речових доказів суд вирішує відповідно до статті 100 Кримінального процесуального кодексу України.
Арешт майна у кримінальному провадженні не накладався.
Цивільний позов не заявлений.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займатися діяльністю, пов'язаною із керуванням транспортними засобами строком на три роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання, призначеного вироком суду, з випробуванням з іспитовим строком в 3 роки, поклавши на нього відповідно до ст. 76 КК України такі обов'язки:
?не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
?повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
?періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
Додаткове покарання у виді позбавлення права займатися діяльністю, пов'язаною із керуванням транспортними засобами строком на три роки підлягає реальному виконанню. Строк додаткового покарання обчислюється з моменту набрання законної сили вироком.
До вступу вироку в законну силу запобіжний захід обвинуваченому у виді особистого зобов'язання - залишити без зміни.
Речові докази: оптичний диск - залишити на зберігання у матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений до Чернігівського апеляційного суду через Борзнянський районний суд Чернігівської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.
Сторони мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Суддя ОСОБА_1