125/1625/24
3/125/713/2024
Іменем України
28.07.2025 року м. Бар Вінницька область
Суддя Барського районного суду Вінницької області Хитрук В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бар Вінницької області справу про адміністративне правопорушення, стосовно:
ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , військовослужбовець в/ч НОМЕР_1 , РНОКПП : НОМЕР_2
- за ч. 1 ст. 130 КпАП України, -
За змістом протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №768674 ОСОБА_1 31.07.2024 року о 00.23 в м. Бар Жмеринського району Вінницької області, по вул.. Героїв Майдану, керував транспортним засобом «Skoda Octavia» державний номерний знак НОМЕР_3 в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння проводився на місці за допомогою приладу «Drager Alcotest 6810». Результат огляду 0,52 проміле. Та у медичному закладі - Результат огляду 0,36 проміле.
Порушив вимоги п. 2.9 а Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та його захисник адвокат Глушко О.І. заперечили проти обвинувачення, надали клопотання про закриття провадження у справі за відсутності складу адміністративного правопорушення.
ОСОБА_1 пояснив, що являється військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 , займає посаду спеціаліста стрілка по знищенню повторних цілей великокаліберним кулеметом «Browning» іноземного виробництва. У м. Бар він винаймає квартиру. До нього приїхала з м. Львів дружина ОСОБА_2 . Командир надав вихідний день. Вдень ОСОБА_1 випив вина з дружиною. Вночі оголосили повітряну тривогу та повідомили про наближення ворожих «Шахедів». Командир наказав негайно прибути на позицію в с. Іванівці для знищення повітряних цілей. За кермо автомобіля сіла дружина ОСОБА_2 оскільки вона має право керування. У м. Бар, під час повітряної тривоги, їх зупинили працівники поліції. ОСОБА_1 вибіг з автомобіля, пред'явив усі необхідні документи та документи військовослужбовця, та повідомив що негайно слідує на позицію для знищення повітряних цілей. На вимогу поліцейського пройшов огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки. Дружина залишалася за кермом. Не погодившись з результатом огляду на місці зупинки на вимогу ОСОБА_1 було проведено огляд у медичному закладі. Результат огляду 0,36 проміле. Ствердив, що автомобілем не керував, просив закрити провадження у справі.
Допитана у судовому засіданні ОСОБА_2 повідомила, що 31.07.2024 року о 00.23 в м. Бар Жмеринського району Вінницької області, по вул.. Героїв Майдану, автомобілем «Skoda Octavia» державний номерний знак НОМЕР_3 , керувала вона. Має посвідчення водія та досвід. До працівників поліції з автомобіля не виходила, оскільки чоловік ОСОБА_1 сказав що всі питання владнає. Працівники поліції до неї не підходили також. ОСОБА_1 дійсно поспішав на позицію для знищення повітряних цілей. ОСОБА_1 автомобілем не керував.
Заслухавши пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідка, дослідивши письмові матеріали справи, відеозапис, суд приходить до висновку про відсутність доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому справу щодо нього необхідно закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, висновком експерта та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Згідно з ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №768674 встановлено, що ОСОБА_1 31.07.2024 року о 00.23 в м. Бар Жмеринського району Вінницької області, по вул.. Героїв Майдану, керував транспортним засобом «Skoda Octavia» державний номерний знак НОМЕР_3 в стані алкогольного сп'яніння. Порушив вимоги п. 2.9 а Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Згідно п. 2.9 Правил дорожнього руху України забороняється водієві керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Стаття 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, за змістом закону, суб'єктом адміністративного правопорушення за дії, що поставлені у вину ОСОБА_1 може бути лише особа, яка керує транспортним засобом.
Згідно п.1.5 ПДР України, водій-особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія відповідної категорії .
Відповідно п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу. Правопорушення є закінченим з того моменту, коли транспортний засіб почав рухатись.
З дослідженого у судовому засіданні відеозапису з DVD-R диску вбачається, що працівник поліції зупиняє автомобіль. Державний номерний знак автомобіля , та особу яка ним керує, на відео не видно. Наступне відео містить розмову з ОСОБА_1 біля службового автомобіля поліції, де ОСОБА_1 повідомляє, що він є військовослужбовцем та прямує на позицію за наказом командира, проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння та складання документів. Відеозаписом не зафіксовано факт керування автомобілем безпосередньо ОСОБА_1 .
Згідно з пунктом 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з пунктом 3 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним Наказом Міністерства внутрішніх справ України і Міністерства охорони здоров'я України від 09.11.2015 № 1452/735 (далі - Інструкція № 1452/735), ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Згідно з пунктом 1 Розділу ІІ Інструкції за наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу І цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп'яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом.
Ознаки алкогольного сп'яніння у ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України», суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпції щодо фактів.
Як встановлено матеріалами справи про адміністративне правопорушення, працівниками поліції не було задокументовано та не доведено належними та допустимими доказами факту порушення водієм ОСОБА_1 таких положень ПДР, які б, відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» давали право працівникам поліції здійснити законну зупинку транспортного засобу під керуванням останнього.
Частиною 3 статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Цьому обов'язку кореспондується встановлене статтею 16 Закону України «Про дорожній рух» право водія знати про причини зупинки.
Підставами для зупинки транспортного засобу визначено: 1. якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2. якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3. якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4. якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5. якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6. якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7. якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8. якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9. порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10. якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; 11. якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених (частина перша статті 35 Закону України «Про національну Поліцію»).
Із матеріалів справи про адміністративне правопорушення не вбачається, що водій ОСОБА_1 допустив будь-які порушення правил дорожнього руху, за які його слід було зупинити, у зв'язку із чим, всі наступні вимоги працівників поліції водій не був зобов'язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Досліджений судом відеозапис не містить порушень водієм ПДР, за які його було зупинено.
Аналогічна правова позиція була викладена у Постановах Вінницького апеляційного суду від 01.04.2024 у справі № 127/33227/23, Чернівецького апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року у справі № 718/1824/22, де вказано, що з матеріалів справи про адміністративне правопорушення не вбачається, що водій допустив будь-які порушення правил дорожнього руху, за які його слід було зупинити, у зв'язку із чим, всі наступні вимоги працівників поліції водій не був зобов'язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130КУпАП.
Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.03.2019 року у справі №686/11314/17.
Так, Верховний Суд вирішуючи вказану справу (постанова додається) установив: що відносно позивача не виносилась постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України, зокрема порушення п. 9.8 "б" ПДР України, яке пред'являлось позивачу перед прийняттям оскаржуваної постанови. Відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення позивачем ПДР України.
Також у справі №136/651/21 від 23.07.2021 року Сьомий апеляційний адміністративний суд зазначив, що якщо зупинка транспортного засобу була безпідставною, штраф за порушення ПДР є незаконний.
Таким чином, дії працівників поліції повинні бути спрямовані на усунення та припинення адміністративного правопорушення, а не на створення умов для вчинення особою адміністративного правопорушення з метою складання на особу протоколу про адміністративне правопорушення.
Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 .
Щодо військовослужбовців діє спеціальний порядок їх огляду на стан сп'яніння, визначений приписами ст. 266-1 КУпАП.
Військовослужбовець ОСОБА_1 , згідно протоколу, перебував за кермом із ознаками алкогольного сп'яніння і тому за приписами ч. 3 ст. 266-1 КУпАП міг бути підданий огляду тільки посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів відповідно до порядку, встановленого ч. 2-7 ст. 266-1 КУпАП.
Суд констатує, що цей установлений законом порядок працівниками поліції не був дотриманий. Тому вся процедура огляду, яку застосували до ОСОБА_1 , згідно з категоричними приписами ч. 9 ст. 266-1 КУпАП є недійсною, а її результати недопустимими доказами, оскільки отримані всупереч умовам і порядку, встановлених законом. Застосування цієї процедури починається з моменту встановлення, що особа є військовослужбовцем.
При цьому суд виходить із того, що згода чи незгода військовослужбовця пройти огляд чи його фактичне проходження значення не має, оскільки норма ст. 266-1 КУпАП має імперативний характер, описує випадки і процедуру огляду військовослужбовців (якщо є підстави вважати, що вони у стані сп'яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях (за кермом, зокрема) і адресована службовим особам, які повинні провести такий огляд з дотриманням визначеної процесуальної форми.
Таку позиція узгоджується з постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24.01.2025 у справі № 351/1403/24.
Відповідно до ст. 266-1 КУПАП військовозобов'язані та резервісти під час проходження зборів, а також військовослужбовці Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп'яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.
Порядок направлення військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, та проведення такого огляду здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Огляд військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Тобто, проведення огляду водія, який є військовослужбовцем, на визначення стану алкогольного сп'яніння, які перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться в присутності особи, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.
Тобто, в ході розгляду встановлено, що працівниками поліції порушений порядок проведення огляду водія-військовослужбовця на стан сп'яніння, а тому вважається недійсним.
Таким чином, протокол серії ААД №768674 не може бути прийнятий як належний та допустимий доказ вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУПАП.
Отже, протокол про адміністративне правопорушення, дані відеозапису та відповідний рапорт працівника поліції, суд не може визнати беззаперечними доказами, які поза розумним сумнівом доводять факт порушення водієм п. 2.5 ПДР України.
Виниклі сумніви щодо винуватості особи у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд, керуючись принципом презумпції невинуватості, тлумачить на користь останнього та приходить до висновку щодо недоведеності існування складу адміністративного правопорушення.
Відповідно ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Відповідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно ст. 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
За загальним правилом судочинства в справах про адміністративні правопорушення, суд може брати до уваги лише ті докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у провадженні, та інших обставин, які мають значення для провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Європейський суд неодноразово наголошував, що судочинство у національних судах повинно здійснюватися «згідно із законом». У п. 44 рішення по справі «Корнєв та Карпенко проти України» від 30 вересня 2010 року, Суд наголосив, що суди повинні забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачиться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
На переконання суду, застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.
Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, зокрема в рішеннях у справах «Гурепка проти України (N2)» від 08 квітня 2010 року, «Лучанінов проти України» від 09 червня 2011 року на необхідність суворого дотримання процедури притягнення особи до відповідальності (як кримінальної, так і адміністративної).
У п. 52 рішення ЄСПЛ від 05.02.2008 року «Романаускас проти Литви» судом констатовано, що національний суд повинен переконатися, що провадження в цілому, зокрема спосіб отримання доказів, було справедливим.
У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Крім того, у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
На можливість застосування принципу презумпції невинуватості у справах про адміністративні правопорушення звернув увагу Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 «справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» (пункт 4).
Тому в силу дії вказаного конституційного принципу всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Згідно зі ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є, зокрема, повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи.
Викладене дає підстави для обґрунтованих сумнівів у доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КупАП, а відповідно до ст. 62 Конституції усі сумніви тлумачаться на користь особи, яка притягується до відповідальності.
Оскільки винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КупАП, поза розумним сумнівом не доведена, а тому справу необхідно закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення в його діях.
На підставі викладеного та керуючись статтями 130, 221, 247, 251, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя, -
Клопотання захисника адвоката Глушка О.І. про закриття провадження у справі за відсутності складу адміністративного правопорушення - задовольнити.
Адміністративну справу за ч. 1 ст. 130 КпАП України стосовно ОСОБА_1 провадженням закрити за відсутності складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови до Вінницького апеляційного суду через Барський районний суд Вінницької області.
Суддя: