24 липня 2025 року
м. Київ
судді Верховного Суду Губенко Н. М. до постанови Верховного Суду від 24.07.2025 у cправі № 906/815/24
Суть спору
ОСОБА_1 звернулася до господарського суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет Н", в якому просить суд (з урахуванням уточненої позовної заяви):
- визнати недійсним договір купівлі - продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н", укладений 26.09.2022;
- визнати недійним акт приймання - передачі частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" від 26.09.2022, який зареєстровано в реєстрі за № 1196, №1197 на бланку №НСЕ010825, справжність підписів на якому засвідчено приватним нотаріусом Новоград-Волинського районного нотаріального округу Лінкевичем Б.А.;
- витребувати з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частку в статутному капіталі номінальною вартістю 150 000 грн, що становить 50 % статутного капіталу ТОВ "Паритет Н";
- визначити розмір статутного капіталу ТОВ "Паритет Н" в сумі 300 000 грн та розміри часток у статутному (складеному) капіталі його учасників, а саме:
- розмір частки ОСОБА_1 в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" складає 150 000 грн, що становить 50 % статутного капіталу ТОВ "Паритет Н";
- розмір частки ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" складає 150 000 грн, що становить 50 % статутного капіталу ТОВ "Паритет Н".
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 станом на 11.03.2022 була учасником ТОВ "Паритет Н" та володіла часткою у статутному капіталі товариства в розмірі 50% номінальною вартістю 150 000 грн. Зважаючи на довірливі відносини, позивачем 11.03.2022 було видано нотаріальну довіреність на ім'я ОСОБА_3 на представництво інтересів ОСОБА_1 як учасника та засновника ТОВ "Паритет Н", за умови попереднього узгодження всіх дій, що будуть проведені на підставі даної довіреності від 11.03.2022 № 1062. 21.10.2022 позивачу стало відомо, що вона втратила статус учасника товариства, оскільки 26.09.2022 ОСОБА_3 , діючи як представник ОСОБА_1 на підставі довіреності від 11.03.2022 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі - продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Паритет Н", відповідно до якого передала у власність ОСОБА_4 частку в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" у розмірі 50 % статутного капіталу товариства номінальною вартістю 150 000 грн. В той же час, 26.09.2022 згідно з умовами вказаного договору ОСОБА_3 , яка діє на підставі довіреності від 11.03.2022, передала, а ОСОБА_2 прийняла частку в статутному капіталі товариства в обсязі 50 % статутного капіталу товариства, що становить 150 000 грн, про що свідчить акт приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства. В даному випадку, під час посвідчення акту приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства від 26.09.2022 нотаріус не пересвідчився у чинності повноважень ОСОБА_3 діяти від імені ОСОБА_1 та не отримав нотаріально посвідченої заяви, складеної ОСОБА_1 про підтвердження дії довіреності від 11.03.2022 № 1062. Позивач доводить, що підтвердженням відсутності волі ОСОБА_1 на укладення договору купівлі-продажу частки від 26.09.2022 є відсутність її заяви про підтвердження чинності довіреності від 11.03.2022 та скасування цієї довіреності в подальшому. Зазначає, що ОСОБА_3 станом на 26.09.2022 не мала повноважень вчиняти дії від імені довірителя - ОСОБА_1 на підставі довіреності від 11.03.2022, оскільки з моменту видачі довіреності до моменту вчинення дій по укладенню договору пройшло більше місяця, а докази складення довірителем нотаріальної заяви про підтвердження дії цієї довіреності та подання такої заяви нотаріусу - відсутні. Стверджує, що вона жодної згоди на вчинення від її імені договору купівлі-продажу від 26.09.2022 не надавала, вказаний правочин не схвалювала, жодних коштів від продажу частки не отримувала, що свідчить про те, що відчуження належної позивачу частки відбулося без її волевиявлення та з порушенням вимог ст. ст. 232, 238 Цивільного кодексу України. Позивач доводить те, що ОСОБА_2 набула право власності на частку у статутному капіталі ТОВ "Паритет Н", яка належала позивачу, на підставі недійсного правочину, оскільки її відчуження на користь останньої відбулось поза волею власника.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 19.02.2025 позов задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині позовних вимог про витребування з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частки в статутному капіталі номінальною вартістю 150000 грн, що становить 50 % статутного капіталу ТОВ "Паритет Н". Визнано недійсним договір купівлі - продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н", укладений 26.09.2022 між ОСОБА_3 , що діє на підставі довіреності від 11.03.2022 учасника ТОВ "Паритет Н" ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 . Визначено розмір статутного капіталу ТОВ "Паритет Н" в сумі 300 000 грн та розмір часток у статутному (складеному) капіталі його учасників: розмір частки ОСОБА_1 в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" складає 150 000 грн, що становить 50 % статутного капіталу ТОВ "Паритет Н"; розмір частки ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" складає 150 000 грн, що становить 50 % статутного капіталу ТОВ "Паритет Н".
Відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_3 та про визнання недійним акту приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" від 26.09.2022, який зареєстровано в реєстрі за № 1196, 1197 на бланку №НСЕ010825, справжність підписів на якому засвідчено приватним нотаріусом Новоград-Волинського районного нотаріального округу Лінкевичем Б.А. Здійснено розподіл судового збору.
Задовольняючи частково позовні вимоги господарський суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 станом на 26.09.2022 не мала повноважень вчиняти дії від імені довірителя ОСОБА_1 на підставі довіреності від 11.03.2022, оскільки з моменту видачі цієї довіреності до моменту вчинення нотаріальних дій щодо засвідчення справжності підпису на акті приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства пройшло більше місяця, а належні та допустимі докази складення довірителем - ОСОБА_1 заяви про підтвердження дії довіреності від 11.03.2022 та подання такої заяви нотаріусу, як цього вимагають положення постанови КМУ №164, відсутні.
Суд дійшов висновку, що відсутність заяви ОСОБА_1 про підтвердження дії довіреності від 11.03.2022 та скасування цієї довіреності в подальшому підтверджує відсутність волі ОСОБА_1 на підписання акта приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства, який складений відповідно до договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства від 26.09.2022, а отже відсутність волі ОСОБА_1 й на укладення цього договору купівлі-продажу з метою відчуження своє частки в статному капіталі ТОВ "Паритет Н", що є підставою для визнання недійсним такого договору.
Також вказав, що позовна вимога ОСОБА_1 про визначення розміру частки у статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" учасника Товариства у розмірі 50% статутного капіталу Товариства, спрямована на реальне та ефективне відновлення порушених прав шляхом оновлення відомостей у державному реєстрі.
Відмовляючи в частині позовних вимог про визнання недійсним акту приймання-передачі частки суд виходив із того, що акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" від 26.09.2022 в цій справі не має ознак правочину в розумінні статті 202 Цивільного кодексу України та не може бути визнаний недійсним, зокрема, на підставі статті 215 Цивільного кодексу України.
Суд прийняв відмову позивача від позову в частині вимог про витребування з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частки в статутному капіталі номінальною вартістю 150 000,00грн, що становить 50% статутного капіталу ТОВ "Паритет Н", та закрив провадження у справі №906/815/24 у цій частині на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Зважаючи на те, що сторонами оспорюваного правочину залишаються позивач та відповідач-1, між якими існує спір і які є належними сторонами у даному судовому процесі щодо вимог про визнання недійсним правочину на виконання якого було підписано акт, ОСОБА_3 не є такою особою, у зв'язку з чим суд відмовив у позові до ОСОБА_3 .
Додатковим рішенням господарського суду Житомирської області від 12.03.2025 заяву представника ОСОБА_3 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 14 500 грн витрат на професійну правничу допомогу. Заяву представника ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 14500 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ТОВ "Паритет Н" на користь ОСОБА_1 14 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2025 та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 12.03.2025 залишено без змін.
Предметом апеляційного оскарження було рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі - продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" від 26.09.2022 та визначення розміру статутного капіталу ТОВ "Паритет Н" в сумі 300 000 грн та розміру часток у статутному (складеному) капіталі його учасників та додаткове рішення про стягнення витрат на правову допомогу.
Апеляційний господарський суд погодився з господарським судом першої інстанції про те, що ОСОБА_3 не мала повноважень вчиняти дії від імені довірителя ОСОБА_1 на підставі довіреності від 11.03.2022 та щодо відсутності волі ОСОБА_1 на укладення договору купівлі-продажу з метою відчуження своє частки в статному капіталі товариства.
Також погодився з висновками, що позовна вимога ОСОБА_1 про визначення розміру частки у статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" учасника товариства у розмірі 50% статутного капіталу товариства підлягає задоволенню, оскільки спрямована на реальне та ефективне відновлення порушених прав шляхом оновлення відомостей у державному реєстрі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025, на рішення господарського суду Житомирської області від 19.02.2025 та на додаткове рішення господарського суду Житомирської області від 12.03.2025 у справі № 906/815/24, в якій просить скасувати рішення, додаткове рішення та постанову у даній справі в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю та відмовити в стягненні судових витрат.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування п. 18 Постанови КМУ №164 "Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану" та Закону України "Про нотаріат" до правовідносин, пов'язаних з правочинами, що вчиняються в простій письмовій формі та пов'язаними з переходом права власності на частку в статутному капіталі. На думку скаржника, суд першої інстанції неправомірно застосував Постанову КМУ №164 (п.18 ч. 1) як підставу для визнання "нечинною" довіреності та недійсним договору купівлі-продажу частки, оскільки така постанова стосується лише діяльності нотаріату.
В касаційній скарзі зазначається, що договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Паритет Н" укладений в простій письмовій формі. Даний договір не посвідчувався нотаріально, що не заборонено законодавством України, тому приписи Закону України "Про нотаріат" не регулюють взаємовідносини щодо укладання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ, котрий укладений в простій письмовій формі. Приписи статті 44 Закону України "Про нотаріат" стосується лише щодо вчинення/посвідчення саме правочинів, які посвідчуються нотаріально, а відтак, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції невірно застосував статтю 44 Закону України "Про нотаріат" до нотаріальної дії - засвідчення підпису на акті приймання- передачі частки в статутному капіталі ТОВ.
Стверджуючи, що суд не дослідив зібрані у справі докази та посилаючись на принцип вірогідності, скаржник зазначає, що на підтвердження наявності заяви на підтвердження дії довіреності в матеріалах справи наявні: нотаріальна заява свідка приватного нотаріуса Лінкевича Б.А., відзив ОСОБА_3 , переписка в месенджері (паперова копія електронного доказу), лист Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 06.01.2023 №867/9.4-23 (щодо проведеної перевірки дій нотаріуса Лінкевича Б.А. під час вчинення ним нотаріальних дій - засвідчення підпису), тоді як на підтвердження відсутності заяви - лише слова позивача.
Скаржник звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово (зокрема, у постановах від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 14.05.2020 у справі № 910/7515/19, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18, від 09.04.2019 у справі № 903/394/18) звертав увагу на доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). На думку скаржника, поведінка позивача щодо оспорювання ним договору з підстав відсутності волевиявлення суперечить його попередній вищезазначеній поведінці, а тому є підстави для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).
Посилаючись на те, що судами помилково з порушенням частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України та принципу змагальності процесу, було прийнято зміну предмету позову, скаржник звертає увагу, що позивач під заявою про зміну предмета позову подає заяву про виправлення описки, в якій просить суд розуміти цю вимогу, як вказано в Законі України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", а саме "визначити розмір часток", а не "визнати розмір часток".
Обґрунтовуючи підставу касаційної скарги, визначену в пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник посилається постанову від 18.03.2020 у справі №466/3221/16-а та постанову від 01.04.2020 у справі №813/1056/18, де Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про вичерпний перелік способів захисту особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю. Скаржник наполягає, що суди обох інстанцій дійшли помилкового висновку і в порушення частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України визнали ефективним способом захисту позовну вимогу про "визначення часток розміру статутного капіталу та розмірі часток учасників", тоді як ні розмір статутного капіталу не змінювався, ні частки учасників.
Скаржник з посиланням на протиправність та незаконність рішення суду першої інстанції, просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції. Крім того вважає розмір судових витрат, визначених судом першої інстанції для стягнення з відповідачів на користь позивача, не розумним та необґрунтованим, а також надмірним тягарем для відповідача.
Основні мотиви, викладені в постанові Верховного Суду
Постановою Верховного Суду від 24.07.2025 в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про передачу справи №906/815/24 на Велику Палату Верховного Суду відмовлено. Касаційне провадження у справі № 906/815/24, відкрите за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2025, додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 12.03.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрито. В іншій частині касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2025, додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 12.03.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 у справі №906/815/24 залишено без змін. Поновлено дію та виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 у справі №906/815/24.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що:
- Верховний Суд у постанові від 18.12.2024 у справі №906/69/23 виклав висновок щодо застосування підпункту 18 пункту 1 Постанови КМУ №164 "Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану" та Закону України "Про нотаріат" у подібних правовідносинах, зазначивши, що за умови звернення до нотаріуса для вчинення такої нотаріальної дії як засвідчення справжності підпису на акті приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства, який був підписаний від імені фізичної особи на підставі довіреності, з дня видачі якої минуло більше одного місяця, очевидним є розповсюдження на вчинення такої нотаріальної дії як Закону України "Про нотаріат", так і положень постанови КМУ №164, які діяли у цей період, зокрема в частині, яка регулює встановлення нотаріусом дійсності довіреності та передбачає підтвердження дії такої довіреності саме на підставі відповідної заяви довірителя (пп. 18 постанови КМУ №164), що, в свою чергу, визначає обов'язок заінтересованої особи звернутись з копією такої довіреності до нотаріуса, який посвідчував справжність підпису на такій довіреності, для отримання довідки про підтвердження або спростування посвідчення ним такої довіреності (пункт 3 постанови КМУ №164), як передумови вчинення нотаріальної дії із засвідчення справжності підпису. При цьому Верховний Суд вказав, що підписання акта приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства, який складений відповідно до договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства від 03.10.2022, за відсутності належних доказів підтвердження волі ОСОБА_1 на підтвердження повноважень ОСОБА_3 вчиняти дії від її імені на підставі довіреності від 11.03.2022, та відповідно, укладення договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства від 03.10.2022 довіреною особою за відсутності належних повноважень є підставою для визнання недійсним такого договору. Відтак, проаналізувавши висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №906/69/23, колегія суддів бере до уваги, що він стосується правовідносин за участю цих самих сторін, що і у даній справі, зокрема ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , і за подібних обставин, а тому такий висновок є релевантними до цієї справи;
- за таких обставин, правовий висновок щодо застосування норм права у контексті спірних правовідносин (тобто з підстав зазначених у касаційній скарзі), наразі сформований і викладений у постанові Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №906/69/23, і оскаржувані судові рішення у справі, що переглядається, не суперечать такому висновку;
- в даному випадку, з урахуванням особливостей даного позову, беручи до уваги, що позивач вже вдруге звертається до суду з метою відновити себе у складі учасників ТОВ "Паритет Н", який існував до 26.09.2022, враховуючи, що заявлена позовна вимога відновить стан позивача, який існував до відповідного порушення, оскільки вказане рішення суду є підставою для внесення в реєстр змін згідно зі статтею 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", і у позивача не виникне необхідність повторного звернення до суду, що відповідає принципу процесуальної економії, Верховний Суд погоджується з господарськими судами попередніх інстанцій, що визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства буде належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача у даній справі;
- доводи скаржника щодо недослідження судами зібраних у справі доказів Суд відхиляє, так як такі твердження зводяться по суті до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, з оцінкою доказів у справі, з висновками господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень про задоволення позову в цій справі, а також до спонукання Верховного Суду здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції;
- як вбачається з оскаржуваних судових рішень, судами попередніх інстанцій в повному обсязі надано оцінку доказам, на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі;
- Суд відхиляє посилання скаржника на порушення судом частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України та принципу змагальності процесу при прийнятті зміни предмету позову, оскільки як вбачається із встановлених судом апеляційної інстанції обставин, позивач у заяві від 19.02.2025 не змінював матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідачів, а вказав лише про наявність описки, що не може розцінюватися судом як зміна предмета позову, а відтак наведене вище свідчить про те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримався вимог статті 46 Господарського процесуального кодексу України.
Суть окремої думки
Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України (частина друга статті 4 Цивільного кодексу України).
Актами цивільного законодавства України є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону (частина 4 статті 4 Цивільного кодексу України).
У доктрині приватного права зауважується, що ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Одночасно слід визнати існування ієрархії між Цивільним кодексом України як кодифікованим законом та іншими (поточними) законами, що регулюють цивільні відносини. Ця ієрархія базується на визнанні Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства (вимір ієрархії по горизонталі) (див. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т. 1: Загальні положення. Особи / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. - Харків: ЕКУС, 2020. - С. 45).
Стосовно виміру ієрархії актів цивільного законодавства по горизонталі, то в статті 4 Цивільного кодексу України закріплюється пріоритет норм ЦК (як основного регулятора приватних відносин) над нормами інших законів. Причому, що такий спосіб вирішення колізії норм Цивільного кодексу України із нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм Цивільного кодексу України над нормами інших законів, підтримувався, зокрема, Конституційним Судом України (див. рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), Верховним Судом України (див. постанову Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, постанову Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15), Великою Палатою Верховного Суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188 цс 20).
Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 Цивільного кодексу України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. Крім Конституції України, Цивільного кодексу України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням Цивільного кодексу України та інших законів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням Цивільного кодексу України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України або іншого закону. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року в справі № 490/7071/16-ц (провадження № 61-25815св18).
Відповідно до частини 1 статті 247 Цивільного кодексу України строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.
Статтею 248 Цивільного кодексу України унормовано питання припинення представництва за довіреністю.
Представництво за довіреністю припиняється у разі: 1) закінчення строку довіреності; 2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; 4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність; 5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність; 6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків; 7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності (частина 1 статті 248 Цивільного кодексу України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 "Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану", в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що в умовах воєнного стану та протягом одного місяця з дня його припинення або скасування нотаріальні дії вчиняються з урахуванням таких особливостей (заборон): нотаріальне посвідчення договорів щодо відчуження нерухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, іпотеки, про задоволення вимог іпотекодержателя, встановлення довірчої власності на нерухоме майно (у тому числі договорів про внесення змін до таких договорів або їх розірвання (припинення), а також нотаріальне засвідчення справжності підпису на актах приймання-передачі частки (частини частки) у статутному (складеному) капіталі (статутному фонді) юридичної особи, які укладаються (підписуються) від імені фізичної особи - відчужувача (іпотекодавця, довірчого засновника) на підставі довіреності, з дня видачі якої минуло більше одного місяця (більше двох місяців, якщо її посвідчено консульською установою (дипломатичним представництвом) України або відповідно до законодавства іноземної держави), дозволяється за умови отримання нотаріусом заяви довірителя про підтвердження дії довіреності, справжність підпису на якій засвідчено нотаріусом, консульською установою (дипломатичним представництвом) України або відповідно до законодавства іноземної держави, а у разі, коли така довіреність посвідчена нотаріусом без використання спеціальних бланків нотаріальних документів, - також за умови її реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей з внесенням до нього відомостей про наявність повноважень, необхідних представникові для укладення (підписання) відповідного договору (акта). Справжність підпису на такій заяві повинно бути засвідчено нотаріусом не раніше ніж за сім календарних днів, а консульською установою (дипломатичним представництвом) України або відповідно до законодавства іноземної держави - не раніше ніж за один місяць до дня укладення (підписання) відповідного договору (акта) (пункт 18 постанови Кабінету Міністрів України).
Тлумачення вказаних норм, з урахуванням виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, свідчить, що:
правила щодо строку довіреності та її припинення регулюються Цивільним кодексом України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України;
законодавець як у статті 247 Цивільного кодексу України, так в статті 248 Цивільного кодексу України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «заяви довірителя про підтвердження дії довіреності» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку довіреності та щодо підстав припинення представництва за довіреністю;
пункт 18 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 "Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суперечить статтям 247, 248 Цивільного кодексу України, а тому не підлягає застосуванню.
Крім того, згідно із частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Приписи статті 203 Цивільного кодексу України встановлюють, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами в розумінні статей 76-77 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
У цій справі, як і у справі № 906/69/23, висновки Верховного Суду викладені в якій стали підставою для закриття касаційного провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі укладено від імені позивача представником на підставі довіреності.
У цій справі та у справі № 906/69/23 позивач не заперечував обставин того, що ОСОБА_1 видала ОСОБА_3 довіреність, якою уповноважено останню представляти свої інтереси з питань розпорядження/продажу, відступлення/ за ціною та на умовах за їх розсудом належною позивачу часткою статутного капіталу як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет Н" (у справі № 906/69/23 як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет Н" "Трейд Логіст Інвест") з усіма правами, обов'язками та повноваженнями, наданими позивачу як учаснику товариства установчими документами товариства та чинним законодавством.
Станом на дату укладення договору купівлі-продажу частки (у цій справі та у справі № 906/69/23) як строк довіреності, виданої ОСОБА_1 , не закінчився, так і представництво за довіреністю не було припинено.
Крім того, варто зазначити, що вказана довіреність, яка за своєю правовою природою є одностороннім правочином, не визнавалась судом недійсною. При цьому, статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Враховуючи наведене, на мою думку, висновки судів попередніх інстанцій у цій справі та у справі № 906/69/23 про те, що ОСОБА_3 не мала повноважень вчиняти дії від імені довірителя ОСОБА_1 на підставі довіреності від 11.03.2022, є помилковими.
Разом з тим, ні постанова Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 906/69/23, ні постанова Верховного Суду у цій справи не містять мотивів того, яким чином дотримання/не дотримання положень постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 при нотаріальному посвідченні справжності підпису на акті приймання-передачі частки впливає на дійсність договору купівлі-продажу. До того ж, судами відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним акта приймання-передачі частки.
Як постанова Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 906/69/23, так і постанова Верховного Суду у цій справи, не містять мотивів того, яким вимогам законодавства не відповідає оскаржуваний договір купівлі-продажу частки.
З огляду на все вище викладене, вважаю, що справу № 906/815/24 необхідно було передати на розгляд палати для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №906/69/23, щодо застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164.
Суддя Верховного Суду Губенко Н. М.