22 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/4125/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С. К. - головуючий (доповідач), Рогач Л.І., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.,
та представників:
прокурора - Костюк О.В.,
позивача - не з'явився,
відповідача - Чумаченко Д.О. (в режимі відеоконференції),
третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог
на предмет спору, на стороні позивача - 1 - не з'явився,
- 2 - Трояна О.С. (в режимі відеоконференції),
- 3 - не з'явився,
на стороні відповідача - не з'явився,
третьої особи (за зустрічним позовом) - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал "Кілія"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025
та рішення Господарського суду м. Києва від 01.07.2024
у справі № 916/4125/23
за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної військової адміністрації
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал "Кілія"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне підприємство "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліксир Україна", Державне підприємство "Адміністрація морських портів України"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський порт Дунай-Кілія"
про усунення перешкод державі у вільному володінні, користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом звільнення її від рухомого майна,
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал "Кілія"
до Одеської обласної військової адміністрації
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чужовська Наталія Юріївна
про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора,
Заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Одеської обласної військової адміністрації (далі - позивач; Одеська ОВА) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал "Кілія" (далі - ТОВ "ЗТК", Товариство; відповідач), в якому просив усунути перешкоди власнику - державі в особі Одеської ОВА у здійсненні права вільного володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 5122310100:02:001:0041, загальною площею 4,366 га, розташованої за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Портова, 4, шляхом зобов'язання Товариства звільнити її від належних йому тимчасових споруд, рухомого майна, зокрема: будівлі ангару літ. "Ч" (одноповерхова арочна, каркасна споруда прямокутної форми), загальною площею 521,5 кв.м, висотою 11 м; будівлі вагової літ. "С" (одноповерхова споруда з технологічним напрямком, яка складається з двох частин: операторської, площею 9,29 кв.м, висотою 2,3 м та навісу, де розташована вагова платформа, площею 76,41 кв.м, висотою 4,3 м), загальною площею 85,7 кв.м; будівлі зернопереробного комплексу літ. "Ц" (естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання - прямокутна різнорівнева каркасна споруда, що складається з декількох частин: пульт керування, підйомна платформа, прийомний бункер, дві рами (в'їзд-виїзд), висота підйомної - 1,8 м, висота приміщення, де розташований бункер - від 4 до 4,6 м, висота приміщення, де розташований пульт керування - 3,1 м, висота рампи - 1,8 м), загальною площею 364,5 кв.м.
Позов мотивовано тим, що ТОВ "ЗТК", за відсутності оформленого у встановленому законом порядку права власності або користування на земельну ділянку, використовує останню шляхом розміщення на ній рухомого майна, яке використовує у господарській діяльності, чим порушує права і інтереси власника - держави в особі Одеської ОВА.
30.10.2023 ТОВ "ЗТК" звернулося до суду із зустрічною позовною заявою про визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень, індексний номер № 68549730 від 21.07.2023, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю.
Зустрічні позовні вимоги Товариство обґрунтувало тим, що оскаржуваним рішенням приватного нотаріуса зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5122310100:02:001:0041 площею 4,366 га за Одеською ОДА, що суперечить вимогам чинного законодавства і порушує права позивача за зустрічним позовом.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.07.2024 (суддя - О.Г. Удалова) у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 (головуючий суддя - А.О. Мальченко, судді - Т.П. Козир, І.М. Скрипка) скасовано рішення Господарського суду м. Києва від 01.07.2024 в частині відмови у задоволенні первісного позову та у цій частині прийнято нове рішення, яким: "1. Позов заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної військової адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗТК" про усунення перешкод задовольнити. 2. Усунути перешкоди державі в особі Одеської обласної військової адміністрації у здійсненні права вільного володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, кадастровий номер 5122310100:02:001:0041, загальною площею 4,366 га, розташованою за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Портова, 4, шляхом зобов'язання ТОВ "ЗТК" звільнити її від належних йому тимчасових споруд, рухомого майна, зокрема: будівлі ангару літ. "Ч" (одноповерхова арочна, каркасна споруда прямокутної форми), загальною площею 521,5 кв. м, висотою 11 м; будівлі вагової літ. "С" (одноповерхова споруда з технологічним напрямком, яка складається з двох частин: операторської, площею 9,29 кв.м, висотою 2,3 м та навісу, де розташована вагова платформа, площею 76,41 кв.м, висотою 4,3 м), загальною площею 85,7 кв.м; будівлі зернопереробного комплексу літ. "Ц" (естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання прямокутна різнорівнева каркасна споруда, що складається з декількох частин: пульт керування, підйомна платформа, прийомний бункер, дві рами (в'їзд-виїзд), висота підйомної 1,8 м, висота приміщення, де розташований бункер від 4 до 4,6 м, висота приміщення, де розташований пульт керування 3,1 м, висота рампи 1,8 м), загальною площею 364,5 кв.м. 3. У решті рішення Господарського суду м. Києва від 01.07.2024 у справі № 916/4125/23 залишити без змін".
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Кілія, вул. Портова, 4 розташована земельна ділянка з кадастровим номером 5122310100:02:001:0041, що підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 26.04.2023.
Постійним землекористувачем земельної ділянки є Державне підприємство "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" (далі - ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ"), про що свідчить Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ОД № 000016 від 05.02.2004.
Ділянка має чітко визначені межі і відноситься до категорії земель - "землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення"; має цільове призначення - "для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту"; вид використання - "для експлуатації та обслуговування Кілійського вантажного портового пункту". На цій земельній ділянці розташований єдиний майновий комплекс за реєстраційним номером 107418151223. Власниками об'єкта нерухомості, який знаходяться на спірній земельній ділянці, є: ТОВ "Морський порт Дунай-Кілія" (частка у розмірі 6/100), Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліксир Україна" (далі - ТОВ "Еліксир Україна") частка у розмірі 93/100), держава Україна в особі Фонду державного майна України (частка у розмірі 1/100).
На спірній земельній ділянці розташовано будівлю ангару (літ. "Ч"), одноповерхова арочна, каркасна споруда прямокутної форми, загальною площею 521,5 кв.м, висотою 11,0 м.; будівля вагової (літ. "С"), одноповерхова споруда з технологічним напрямком і складається із двох частин: операторська, площею 9,29 кв.м, висотою 2,3 м та навіс, де розташована вагова платформа площею 76,41 кв.м, висотою 4,3 м, загальна площа тимчасової споруди - 85,7 кв.м; будівля зернопереробного комплексу (літ. "Ц"), естакада для розміщення вантажно - розвантажувального обладнання, прямокутна різнорівнева каркасна споруда, що складається зі декількох частин: пульт керування, підйомна платформа, прийомний бункер, дві рампи (в'їзд - виїзд); висота підйомної - 1,8 м; висота приміщення, де розташований прийомний бункер - від 4,0 м до 4,6 м; висота приміщення, де розташований пульт керування - 31 м, висота рампи (в'їзд - виїзд) - 1,8 м, загальна площа тимчасової споруди - 364,5 кв. м.
Апеляційний господарський суд зазначив, що ці об'єкти належать ТОВ "ЗТК" та є рухомим майном.
Зокрема, встановив, що 19.08.2003 між Фірмою "ДАВОС" (продавець) і ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець зобов'язувався передати у власність покупця комплекс тимчасових будівель та споруд зернової лінії № 1, розташований на території ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", що складається з таких об'єктів: ангар, загальною площею 521,5 кв.м; вагова (операторська та вагова платформа), загальною площею 86 кв.м; естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання, загальною площею 365 кв.м.
08.07.2019 проведено державну реєстрацію ТОВ "ЗТК", про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис № 15561020000070714.
Рішенням загальних зборів учасників ТОВ "ЗТК", оформленим протоколом від 18.09.2019 № 17/09, вирішено: збільшити статутний капітал Товариства без дотримання пропорцій його учасників; затвердити внесення додаткового вкладу від учасника Товариства - ОСОБА_1 , а саме: комплексу тимчасових будівель та споруд зернової лінії № 1, розташованих на території ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", який складається з таких об'єктів: будівля ангару літ. "Ч" (одноповерхова арочна, каркасна споруда прямокутної форми, загальною площею 521,5 кв.м, висотою 11 м); будівля вагової літ. "С" (одноповерхова споруда з технологічним напрямком, яка складається з двох частин: операторської площею 9,29 кв.м, висотою 2,3 м та навісу, де розташована вагова платформа, площею 76,41 кв.м, висотою 4,3 м, загальною площею тимчасової споруди - 85,7 кв.м); будівля зернопереробного комплексу літ. "Ц" (естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання, прямокутна різнорівнева каркасна споруда, що складається з декількох частин: пульт керування, підйомна платформа, прийомний бункер, дві рампи (в'їзд-виїзд), висота підйомної - 1,8 м, висота приміщення, де розташований прийомний бункер - від 4 до 4,6 м, висота приміщення, де розташований пульт керування - 3,1 м, висота рампи (в'їзд-виїзд) - 1,8 м, загальною площею тимчасової споруди - 364,5 кв.м (оцінка та вартість переліченого майна складає 3 420 000,00 грн); ваги автомобільні, модель А-30 (0,5-30 тонн), заводський номер б/н - 1 шт., вантажно-розвантажувальне обладнання, що складається з: розвантажувача автомобілів У15-УРАГ вантажопідйомністю до 50 тонн - 1 шт., норії "НЦ-100" висотою 30 м - 1 шт., прийомного бункера - 1 шт., транспортерної лінії у напрямках "Ангар", "Склад № 1/№ 2", "на воду", загальною довжиною 125 м (оцінка та вартість переліченого майна становить 1 462 400,00 грн).
Апеляційний господарський суд зазначив, що питання співвідношення часток співвласників об'єкта за номером 107418151223 досліджувалось судами під час розгляду спору у справі № 916/186/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський порт Дунай-Кілія" до Регіонального відділення фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, ТОВ "Еліксир Україна", третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" та третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд державного майна України, про визнання наказів незаконними, визнання недійсним аукціону та визнання недійсним договору.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.01.2024 у справі № 916/186/23, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2024, встановлено, що: "згідно з актами державного виконавця про проведені прилюдні торги від 01.03.2007 у провадженні Державної виконавчої служби у Кілійському районі Одеської області перебувало виконавче провадження про стягнення з ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" суми заборгованості, в межах якого державним виконавцем було накладено арешт на майно боржника (будівлю павільйону морвокзалу літ. "Х", а також будівлю санпропускника з котельною за літ. "Б-Б1").
Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 15.03.2007 у справі № 2-818/2007 визнано прилюдні торги від 16.02.2007 із реалізації будівлі павільйону морвокзалу літ. "Х", інв. № 860 та будівлі санпропускника з котельною літ. "Б-Б1", інв. № 841, такими, що відбулися, а акти державного виконавця про проведені прилюдні торги, затверджені начальником ДВС у Кілійському районі Одеської області 01.03.2007, законними; визнано за ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) право власності на будівлю павільйону морвокзалу літ. "Х", інв. № 860 - одноповерхову будівлю, загальною площею 177,1 кв.м; будівлю санпропускника з котельною літ. "Б-Б1", інв. № 841 - одноповерхову будівлю, загальною площею 163,5 кв.м, що складають 6/100 частки від всього комплексу будівель та споруд.
На підставі цього рішення суду, 07.08.2007 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 6/100 комплексу будівель та споруд, про що до Реєстру прав власності на нерухоме майно внесені відповідні відомості.
У подальшому, за низкою правочинів, придбані Балакірєвим Р.В. об'єкти, перейшли у власність ТОВ "Морський порт Дунай-Кілія".
Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.09.2015 у справі № 916/3270/15 (з урахуванням ухвали від 27.12.2018), яке набрало законної сили, за державою в особі Міністерства інфраструктури України визнано право власності на 94/100 частини комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: Одеська область, Кілійський район, м. Кілія, вул. Железнякова, 4, які складаються з адмінбудівлі літ. "А", теплиці літ. "В", складу літ. "Г", магазину літ. "Е", гаражу літ. "Ж-Ж1-Ж2", спортивного залу літ. "З", теслярних майстерень літ. "И", складу РБГ літ. "К", радіостанції літ. "Л-Л1", матеріального складу літ. "М", матеріального складу літ. "Н", мехмайстерні літ. "О-О1-О2", мехмайстерні літ. "П", такелажної літ. "Р", прохідної літ. "Т", складу літ. "У", насосної літ. "Ф", цементного складу літ. "Ш", будівлі літ. "Щ", матеріального складу літ. "Э", заправної літ. "Ю", навісу з бензоколонкою літ. "Я", складу літ. "1А", навісу літ. "1Б", убиральні літ. "1В", убиральні літ. "1Г", складу літ. "1Д", такелажного складу літ. "1Е", складу літ. "1Ж", складу літ. "1З", навісу літ. "1И", вагової літ. "1К", навісу літ. "1Л", насосної літ. "1М", трансформаторної літ. "1Н", складу літ. "1О", складу літ. "1П", БСУ літ. "1Р", тиру літ. "1С", убиральні літ. "1Т", навісу літ. "1У", складу палива літ. "1Ф", складу літ. "1Х", загальною площею 4614,3 кв.м та надвірних споруд № 1-11, 31-48, виробничих споруд № 12-15, 17-30, причалу № 16, надвірних споруд (мощення) - І-ІІІ.
Наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.2019 № 879 функції з управління єдиним майновим комплексом ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" передано до сфери управління Фонду Державного майна України, у зв'язку з чим Фондом було прийнято наказ від 20.01.2020 № 80 "Про прийняття до сфери управління Фонду Державного майна України єдиного майнового комплексу ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ".
14.04.2023 між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України (продавець) і ТОВ "Еліксир Україна" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" (за результатами електронного аукціону з умовами), за умовами якого продавець зобов'язувався передати у власність (продати) покупцю об'єкт малої приватизації - єдиний майновий комплекс ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", розташований за адресами: Одеська область, Ізмаїльський район (раніше Кілійський район), м. Вилкове, вул. Придунайська, 2; Одеська область, Ізмаїльський район, м. Кілія, вул. Портова, 4 (раніше Одеська область, Кілійський район, м. Кілія, вул. Железнякова, 4); Одеська область, Ізмаїльський район (раніше Кілійський район), м. Вилкове, вул. Придунайська, 46; Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Різдвяна, 201 (раніше Одеська обл., Кілійський район, м. Вилкове, вул. Леніна, 201); Одеська область, о. Шабаш, Жебріянівська бухта Чорного моря, а покупець - прийняти у власність (купити) об'єкт приватизації та виконати визначені в договорі умови.
У пп. 1.3.2 договору наведено відомості та характеристики об'єкта нерухомого майна - комплексу будівель та споруд з реєстраційним номером 107418151223, який розташований за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Портова, 4. Указана його загальна площа 5 179,4 кв.м; перелічені всі складові, які входять до складу об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 107418151223, без прив'язки до часток співвласників.
У абз. 4, 5 пп. 1.3.2 цього договору перелічені найменування, літери та площі складових цього комплексу будівель і споруд, що в межах 94/100 частки держави підлягають відчуженню у складі об'єкта приватизації єдиного майнового комплексу ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" та складають 93/100 частини комплексу будівель та споруд, загальною площею 4 614,3 кв.м. Зазначено також те, що відчуженню не підлягає 1/100 частка комплексу будівель та споруд, що складається з причалу № 16, виробничих споруд № 15, надвірних споруд № 48, надвірних споруд (мощення) І (які зазначені у довідці № 3852/12-22, виданої ТОВ "Нове бюро технічної інвентаризації" 12.12.2022) та, що вони залишаються у власності держави та не підлягають приватизації.
Відповідно до довідки ТОВ "Нове бюро технічної інвентаризації" від 12.12.2022 № 3852/12-22, посилання на яку міститься в укладеному договорі купівлі-продажу, майном, яке не підлягає приватизації - причал № 16, виробничі споруди № 15, надвірні споруди № 48, надвірні споруди (мощення) І складають 1/100 частку названого комплексу будівель та споруд. Майном, яке підлягає приватизації - адмінбудівля літ. "А", загальною площею 478,5 кв.м, теплиця літ. "В", загальною площею 121,0 кв.м, склад літ. "Г", загальною площею 925,6 кв.м, магазин літ. "Е", загальною площею 65,4 кв.м, гараж літ. "Ж-Ж1-Ж2", загальною площею 570,5 кв.м, спортивний зал літ. "З", загальною площею 58,6 кв. м, теслярні майстерні літ. "И", загальною площею 99,9 кв.м, склад РБГ літ. "К", загальною площею 190,7 кв.м, радіостанція літ. "Л-Л1", загальною площею 239,5 кв.м, матеріальний склад літ. "Н", загальною площею 575,0 кв.м, матеріальний склад літ. "М", загальною площею 91,6 кв.м, мехмайстерні літ. "О-О1-О2", загальною площею 206,1 кв.м, мехмайстерні літ. "П", загальною площею 220,7 кв.м, такелажна літ. "Р", загальною площею 165,2 кв.м, прохідна літ. "Т", загальною площею 20,8 кв. м, склад літ. "У", загальною площею 354,9 кв.м, насосна літ. "Ф", загальною площею 29,3 кв.м, цементний склад літ. "Ш", загальною площею 48,2 кв.м, будівля літ. "Щ", загальною площею 13,3 кв.м, матеріальний склад літ. "Э", загальною площею 139,5 кв.м, заправна літ. "Ю", навіс з бензоколонкою літ. "Я", склад літ. "1А", навіс літ. "1Б", убиральня літ. "1В", убиральня літ. "1Г", склад літ. "1Д", такелажний склад літ. "1Е", склад літ. "1Ж", склад "1З", навіс літ. "1И", вагова літ. "1К", навіс літ. "1Л", насосна літ. "1М", трансформаторна літ. "1Н", склад літ. "1О", склад літ. "1П", БСУ літ. "1Р", тир літ. "1С", убиральня літ. "1Т", навіс літ. "1У", склад палива літ. "1Ф", склад літ. "1Х", надвірні споруди № 1-11, 31-47, виробничі споруди № 12-14, 17-30, надвірні споруди ІІ-ІІІ, загальною площею 4 614,3 кв.м та складають 93/100 частки комплексу будівель та споруд.
Суд апеляційної інстанції встановив, що земельна ділянка, на якій розташовані будівлі павільйону морвокзалу літ. "Х", інв. № 860 та будівлі санпропускника з котельною літ. "Б-Б1", інв. № 841, як і об'єкт приватизації 93/100 частки комплексу будівель та споруд, не входила ні до предмета прилюдних торгів, за результатами яких ОСОБА_2 були придбані окремі будівлі, ні до електронного аукціону, переможцем якого визначено ТОВ "Еліксир Україна".
Предметом цього спору (первісного) є усунення перешкод державі в особі Одеської ОВА у здійсненні права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 5122310100:02:001:0041, загальною площею 4,366 га, розташованою за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Портова, 4, шляхом зобов'язання Товариства звільнити її від належних йому тимчасових споруд, рухомого майна, наведеного у прохальній частині позовної заяви. Предметом зустрічної позовної заяви є визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора, яким зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5122310100:02:001:0041 площею 4, 366 га за Одеською ОДА.
Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності обставин самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки та наявності порушення прав та/або законних інтересів позивача у цьому випадку. Суд також зауважив, що питання користування Товариством спірною земельною ділянкою, у тому числі, питання наявності/відсутності порушення прав нових власників нерухомості, як користувачів відповідної земельної ділянки, саме Товариством у процесі використання ним спірної земельної ділянки, не підлягає вирішенню у цьому спорі, враховуючи предмет і підстави первісного позову та предмет доказування.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що державним реєстратор не порушено вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та, що Кілійською міською радою народних депутатів Кілійського району Одеської області видано ДП "Морський торговельний порт Усть - Дунайськ" Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ОД № 000016 від 05.02.2004, загальною площею 4,366 га, а згідно з пп. "а" п. 4 роз. II Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (із змінами) у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, зокрема ті, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств.
Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції і задовольняючи первісний позов, апеляційний господарський суд виходив з того, що у ТОВ "ЗТК" відсутні права на спірну земельну ділянку, набуті у порядку, встановленому ст. 116 ЗК України та, що позов підлягає задоволенню з огляду на вимоги ст. 391 ЦК України. Апеляційний господарський суд, врахувавши норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (із змінами), встановивши відсутність порушення прав і законних інтересів позивача (за зустрічним позовом), погодився із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Не погоджуючись із ухваленими у справі рішеннями, ТОВ "ЗТК" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у частині задоволення первісного позову та залишити в цій частині вирішення спору без змін рішення Господарського суду м. Києва від 01.07.2024. Просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ "ЗТК" задовольнити.
Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та посилається на ухвалення судових рішень без урахування висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України, викладених у постановах від 04.02.2025 у справі № 925/1316/22, від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 31.05.2022 у справі № 910/18584/20, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, від 01.03.2023 у справі № 442/3663/20, від 18.12.2019 у справі №761/29966/16- ц.
У касаційній скарзі ТОВ "ЗТК" зазначає таке: спірна земельна ділянка є комунальною власністю та, що державний реєстратор порушив вимоги матеріального права, зареєструвавши право власності на спірну ділянку за Одеською ОДА; компетентним органом не приймалося жодних рішень щодо переведення відповідної земельної ділянки з комунальної власності у державну, як і не складався акт приймання- передачі на підставі такого рішення, тобто самої передачі вищевказаної земельної ділянки з комунальної у державну власність не відбулося; судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, неправильно застосовано норми Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; у справах № 916/1828/22, № 916/3971/21, № 916/2925/21 було встановлено, що, зважаючи на правомірне набуття ТОВ "ЗТК" у власність рухомого майна, обставина щодо укладення договору оренди з попереднім власником такого майна, виключає обставину самовільного зайняття спірної земельної ділянки Товариством; учасниками справи в силу приписів ч. 5 ст. 75 ГПК України не було спростовано обставини, встановлені у вказаних вище справах, а тому, відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, означені обставини, у тому числі, правомірність набуття Товариством у власність рухомого майна та виключення обставин самовільного зайняття спірної земельної ділянки Товариством, мають преюдиційне значення у цій справі; законність розташування та перебування майна ТОВ "ЗТК" на земельній ділянці державної форми власності з кадастровим номером 5122310100:02:001:0041, загальною площею 4,366 га підтверджується також і рішеннями у справах № 916/3030/23, № 916/4327/23, № 916/795/24; ні прокурором, ні судом апеляційної інстанції не зазначено у чому саме виявилося порушення ТОВ "ЗТК" прав та законних інтересів держави в особі Одеської ОДА.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ЗТК" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 та рішення Господарського суду м. Києва від 01.07.2024 у справі № 916/4125/23 з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 08.07.2025.
Прокурор у відзиві зазначає про необґрунтованість доводів касаційної скарги і, що вони не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
У відзиві ТОВ "Еліксир Україна" просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову суду апеляційної інстанції, яка, на його думку, ухвалена відповідно до ст. 236 ГПК України, залишити без змін. Посилається на те, що жодне з наведених рішень не встановлює фактів, які б підтверджували законне набуття ТОВ "ЗТК" речового права (права власності, оренди тощо) на спірну земельну ділянку, а також не містить будь-якої правової оцінки дій скаржника щодо користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.
У зв'язку із відпусткою суддів Волковицької Н.О., Краснова Є.В., за розпорядженнями заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 916/4125/23. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2025 касаційну скаргу ТОВ "ЗТК" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 та рішення Господарського суду м. Києва від 01.07.2024 у справі № 916/4125/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Рогач Л.І., Случ О.В.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, представників відповідача, третьої особи-2, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України з огляду на таке.
Право касаційного оскарження регулюється ст. 287 ГПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Велика Палата Верховного Суду у п. 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц зазначила про те, що зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Разом з тим, вказаною підставою для касаційного оскарження - п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (див., зокрема ухвалу Верховного Суду від 08.10.2024 у справі № 274/1477/20). Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див., зокрема підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.
За загальним правилом кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Разом з тим, ст. 75 ГПК України встановлює підстави звільнення від доказування, що вбачається із її найменування - "підстави звільнення від доказування".
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Такий припис ч. 4 ст. 75 ГПК України спрямований на забезпечення дотримання принципу правової визначеності та його складової - "res judicata".
В основі принципу правової визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення "res judicata" (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися (пар. 61 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Brumarescu v. Romania" (заява № 28342/95). Базове тлумачення принципу "res judicata" вміщено в рішеннях ЄСПЛ у справах "Ryabykh v. russia" (заява № 52854/99), "Науменко проти України" (заява № 41984/98), "Pravednaya v. russia" (заява № 69529/01), "Христов проти України" (заява № 24465/04), "Понамарьов проти України" (заява № 3236/03), в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.
Разом з тим, законодавець у ч. 7 ст. 75 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Правові, економічні та організаційні основи діяльності в морських портах України визначаються Закону України "Про морські порти України" (у відповідній редакції).
Стаття 1 цього Закону визначає такі терміни: морський порт - це визначені межами територія та акваторія, обладнані для обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та експедиційних робіт, а також інших пов'язаних з цим видів господарської діяльності; морський термінал - це розташований у межах морського порту єдиний майновий комплекс, що включає технологічно пов'язані об'єкти портової інфраструктури, у тому числі причали, підйомно-транспортне та інше устаткування, які забезпечують навантаження-розвантаження та зберігання вантажів, безпечну стоянку та обслуговування суден і пасажирів; об'єкти портової інфраструктури - рухомі та нерухомі об'єкти, що забезпечують функціонування морського порту, у тому числі акваторія, гідротехнічні споруди, доки, буксири, криголами та інші судна портового флоту, засоби навігаційного обладнання та інші об'єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден, інформаційні системи, перевантажувальне обладнання, залізничні та автомобільні під'їзні шляхи, лінії зв'язку, засоби тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інші засоби, обладнання, інженерні комунікації, розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, надання послуг, забезпечення державного нагляду (контролю) в морському порту; об'єкти портової інфраструктури загального користування - це акваторія, залізничні та автомобільні під'їзні шляхи (до першого розгалуження за межами території порту), лінії зв'язку, засоби тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інженерні комунікації, інші об'єкти, що забезпечують діяльність двох і більше суб'єктів господарювання у морському порту; портовий оператор (стивідорна компанія) - це суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію морського терміналу, проводить вантажно-розвантажувальні роботи, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден і пасажирів, а також інші пов'язані з цим види господарської діяльності; причал - гідротехнічна споруда, яка має швартовні та відбійні пристрої і призначена для стоянки та обслуговування суден, обслуговування пасажирів, у тому числі для їх посадки на судна і висадки з суден, проведення вантажно-розвантажувальних робіт; територія морського порту - частина сухопутної території України з визначеними межами, у тому числі штучно створені земельні ділянки.
Земельні ділянки в межах території морських портів можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Територія морського порту може складатися із земель морського транспорту, земель промисловості та земель водного фонду. Земельні ділянки, на яких розташовані стратегічні об'єкти портової інфраструктури, та земельні ділянки, які забезпечують діяльність адміністрації морських портів України, не підлягають приватизації та/або відчуженню у будь-який спосіб. Земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти портової інфраструктури, можуть передаватися в користування приватному партнеру (концесіонеру) відповідно до положень ЗК України (ст. 24 Закону України "Про морські порти України).
Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному ч. 1 ст. 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Здійснивши аналіз вказаних вище норм матеріального права, з огляду на встановлені у справі обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ТОВ "ЗТК" є портовим оператором, а належне йому рухоме майно за своєю природою - об'єктом портової інфраструктури, яке використовується ним у господарській діяльності; що законодавство не визначає спеціального, спрощеного порядку отримання портовим оператором земельної ділянки під розміщення рухомого або нерухомого майна для здійснення господарської діяльності на території порту. Суд встановив, що попри підтвердження матеріалами справи правомірності набуття ТОВ "ЗТК" рухомого майна, матеріали справи не містять доказів набуття ним прав на ту частину земельної ділянки, на якій воно розташоване, у порядку, встановленому ЗК України. Зазначив, що сам лише факт використання особою земельної ділянки шляхом розміщення на ній рухомого майна, за відсутності волевиявлення власника земельної ділянки на таке використання, свідчить про порушення прав останнього, яке підлягає захисту з огляду на ст. 152 ЗК України, ст. 391 ЦК України. За встановлених обставин, врахувавши відповідні судові рішення, апеляційний господарський суд задовольнив первісні позовні вимоги. Встановивши також і те, що повноваження власника земельної ділянки від імені держави здійснює Одеська ОДА та, що ТОВ "ЗТК" не доведено порушення його прав, проведеною спірною державною реєстрацією, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову.
Водночас, скаржник, посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказує на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду щодо застосування ст. 75 ГПК України, викладених у постановах, наведених у касаційній скарзі. Так, у постанові від 04.02.2025 у справі № 925/1316/22, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сигнум" звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Будівельник і К", Черкаської міської ради, посилаючись на те, що воно є власником під'їзної залізничної колії, придбаної за нотаріально посвідченим договором у правопопередника відповідача-1, чого останній не визнає, а також чинить перешкоди у користуванні земельною ділянкою позивачеві під його майном. Верховний Суд у цій справі зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що встановлені у справі № 925/222/23 обставини не мають преюдиційного значення, оскільки стосуються іншої під'їзної колії, проігнорувавши, при цьому, не тільки встановлені у вказаній справі фактичні обставини, в якій брали участь ті самі особи, а також і підстави та мотиви, якими ТОВ "Магазин "Будівельник і К" обґрунтовувало свої позовні вимоги в справі № 925/222/23, чим порушив правила преюдиції. Верховний Суд зазначив, що, переглядаючи рішення місцевого господарського суду та ухвалюючи нове рішення у справі, судом апеляційної інстанції не спростовані висновки місцевого господарського суду, покладені в основу рішення стосовно обґрунтованості заявлених позивачем вимог у справі.
У справі № 922/643/19 Комунальне підприємство "Харківводоканал" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства "Харківобленерго" про зобов'язання відповідача зробити перерахунок вартості наданих у січні 2019 року послуг з розподілу електричної енергії за договорами споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 4 і № 1.01, укладеними 19.12.2018 на умовах договорів про постачання електричної енергії від 07.05.2004 № 4 і від 03.01.2008 № 1.01, шляхом застосування тарифів для 1 класу напруги споживача за всіма точками продажу незалежно від ступенів напруги, відобразити перерахунок у відповідних рахунках за січень 2019 року. Позовні вимоги обґрунтовано, зокрема положеннями ч. 6 ст. 276 Господарського кодексу України, Закону України "Про ринок електричної енергії", а також Порядку визначення класів напруги споживачів електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.08.1998 № 1052, а також неправомірним застосуванням АТ "Харківобленерго" до КП "Харківводоканал" тарифів для 2 класу напруги та виставлення рахунків за січень 2019 року на оплату послуг із розподілу електричної енергії з урахуванням завищених тарифів, що порушує майнові права позивача.
У справі № 910/6356/19 Товариство з обмеженою відповідальністю "Докас" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до Київської міської ради про визнання укладеним між сторонами договору оренди земельної ділянки у запропонованій позивачем редакції, посилаючись на положення ст. 16 ЦК України, ст. ст. 9, 12, 116, 122 - 124, 134 ЗК України, ст. ст. 181, 187 ГК України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі". Позовна заява обґрунтована тим, що 26.06.2007 Київрада прийняла рішення № 994/1655 "Про передачу ТОВ "Докас" земельної ділянки для будівництва житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом на перетині вул. Стрілецької та пров. Георгіївського, 9/11 у Шевченківському районі міста Києва", зважаючи на яке, а також з огляду на бездіяльність відповідача, рішенням Господарського суду м. Києва від 04.10.2012 у справі № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/544, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 26.02.2013, задоволено позовні вимоги про зобов'язання Київради укласти з ТОВ "Докас" договір оренди (з усіма додатками, що є його невід'ємними частинами) земельної ділянки площею 2232 кв. м, кадастровий номер 8000000000:91:175:0013, яка знаходиться за адресою: перетин вул. Стрілецької та пров. Георгіївського, 9/11 у Шевченківському районі міста Києва, цільове призначення - для будівництва житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом, та вчинити усі інші необхідні дії для оформлення і реєстрації ТОВ "Докас" договору оренди спірної земельної ділянки в редакції, викладеній у резолютивній частині рішення, проте зазначене судове рішення у примусовому порядку виконано не було і Рада спірного договору не підписала навіть після направлення їй повторної пропозиції Товариства про його укладення з долученням проєкта цього договору.
У постанові від 31.05.2022 у справі № 910/18584/20 за позовом Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Сервіс Компані", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Автогаражного кооперативу "Чайка", Київської міської ради про перебудування приміщення, Верховний Суд зазначив, що з прийнятих у даній справі рішень вбачається, що керуючись вказаними вище приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України суди попередніх інстанцій врахували лише обставини самочинності здійсненого Товариством будівництва спірного приміщення, однак разом із цим, вони повністю проігнорували обставини легітимізації права власності відповідача на цю будівлю, порушивши тим самим правила преюдиції, що в результаті призвело і до неправильного застосовування положень ст. 376 ЦК України, які у даному випадку застосуванню вже не підлягали. Крім цього, колегія суддів вважала доцільним зауважити, що в постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 (з'явилася після подання касаційної скарги у даній справі, висновки з неї враховуються Верховним Судом на підставі ч. 4 ст. 300 ГПК України) було зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. Верховний Суд відмітив, що відсутність порушеного права у позивача зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
У справі № 2-1383/2010 ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 28.08.2008 № 103/Р-08 та договором поруки за цією ж датою, що станом на 13.11.2009 склала 228 603,40 грн, з якої: заборгованість за кредитом - 202 544,85 грн, у тому числі 17 651,18 грн - за простроченим кредитом; 24 212,81 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, у тому числі 21 867,69 грн - за простроченими відсотками; 1 845,74 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Позов мотивовано тим, що відповідно до умов зазначеного кредитного договору ОСОБА_3 отримав кредит у сумі 215 000,00 грн зі сплатою 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом за користування ним, а в разі порушення зобов'язань за цим кредитом - у розмірі 50 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. п. 4.1, 4.3 кредитного договору) з кінцевим терміном повернення - 27.08.2013, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 28.08.2008 між Банком і ОСОБА_4 укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_4 поручилася перед Банком за виконання позичальником ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором від 28.08.2008 № 103/Р-08 у повному обсязі як солідарний боржник (п. 4 договору). Узяті за кредитним договором зобов'язання Банк виконав своєчасно і повністю, надавши кредитні ресурси, однак ОСОБА_3 зобов'язань не виконував належним чином, допустивши заборгованість, яка станом на 13.11.2009 становила 228 603,40 грн. Відповідачі на порушення умов кредитного договору та договору поруки не виконали взятих зобов'язань щодо повернення кредитних коштів, що призвело до утворення заборгованості в зазначеному розмірі. Верховний Суд у цій справі скасував постанову апеляційного господарського суду та направив справу на розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначивши, що його висновок про недоведеність позивачем факту надання відповідачу обумовлених договором кредитних коштів не є безспірним.
У справі № 753/11000/14-ц предметом спору є стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири. Позовні вимоги мотивовані тим, що 14.02.1997 між ЗАТ "ФФ "Дарниця", правонаступником якого є ПрАТ "ФФ "Дарниця", та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . У п. п. 4, 5 договору купівлі-продажу передбачено, що продаж квартири здійснено за 22 277,00 грн, що на момент здійснення операції складає 11 763 умовні одиниці за курсом Національного банку України на день укладання договору, які покупець зобов'язувався виплатити продавцю протягом п'ятнадцяти років з моменту укладання договору, тобто до 14.02.2012. Посилаючись на те, що на порушення умов договору купівлі-продажу, ОСОБА_5 не сплатила повної вартості квартири, позивач, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 119 654,50 грн, з яких 110 869,92 грн - заборгованість за договором купівлі-продажу квартири; 8 784,58 грн - три відсотки річних за користування грошовими коштами за період з 14.02.2012 по 05.10.2014.
У справі № 442/3663/20 ОСОБА_6 звернувся з позовом до державного реєстратора Підбузької селищної ради Дрогобицького району Львівської області Яніва Р.П., Відкритого акціонерного товариства "Рембуд", третя особа - ОСОБА_7 , про скасування записів щодо скасування державної реєстрації права власності та скасування державної реєстрації права власності з припинення права власності. У справі ОСОБА_6 і ВАТ "Рембуд" в договірних відносинах не перебували; позивач є власником спірного майна; станом на час звернення ОСОБА_6 з позовом право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за відповідачем ВАТ "Рембу"; позовних вимог про витребування спірного майна ОСОБА_6 не заявляв; суди не звернули уваги на те, що ефективним способом захисту права власності позивача є віндикаційний позов про витребування спірного майна від ВАТ "Рембуд". За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди зробили помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_6 до ВАТ "Рембуд" про скасування записів щодо скасування державної реєстрації права власності та скасування державної реєстрації права власності.
У справі № 761/29966/16- ц Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Люкс", яке є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю "АРНІА", звернулось до суду з позовом до ОСОБА_8 , третя особа -ТОВ "Софія Альянс", у якому просило стягнути з відповідача 3 323 56,00 грн на відшкодування матеріальної шкоди, завданої залиттям приміщення магазину. Позовна заява мотивована тим, що основним видом діяльності позивача є оптова та роздрібна торгівля одягом і взуттям. Товар, який належить позивачу, реалізується в магазині "Стефано Річчі" на АДРЕСА_2 , предметом торгівлі в якому є елітний одяг, взуття та аксесуари. 06.03.2016 в приміщеннях магазину № 1-9 сталося залиття. Причиною залиття був прорив пластикового корпусу фільтра гарячого водопостачання у квартирі АДРЕСА_3 , розташованій на другому поверсі над магазином "Стефано Річчі". Звітом оцінки збитку від 27.04.2016, складеним компанією Inter Tech services Limited, установлено, що в результаті залиття було пошкоджено 166 одиниць товару та завдано збитків на суму 12 748 132,00 грн. Суб'єкт оціночної діяльності ОСОБА_9 дійшла аналогічного висновку, про що свідчить звіт з визначення вартості матеріального збитку, завданого ТОВ "АРНІА" через пошкодження застрахованого майна від 12.03.2016. 25.01.2016 між ПрАТ "Страхова компанія "Колоннейд Україна" та ТОВ "АРНІА" було укладено договір добровільного страхування майна від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ. З урахуванням умов договору страхування та франшизи, сторони погодили відшкодування страховиком позивачеві збитків у розмірі 9 424 563,00 грн та страховиком було сплачено на користь позивача страхове відшкодування. Посилаючись на те, що частину завданого залиттям збитку у розмірі 3 323 569,00 грн не відшкодовано, позивач пред'явив позов до відповідача, як власника квартири, з якої сталося залиття. У цій справі рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.11.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12.02.2019, в задоволенні позову відмовлено. Скасовуючи судові рішення і направляючи справу до суду першої інстанції на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, учасниками справи, розглянутої Дніпровським районним судом м. Києва, були позивач ОСОБА_8 та відповідачі: ОСОБА_10 і ТОВ "Комфортна вежа". У ході судового розгляду досліджувались докази та встановлювались фактичні обставини саме залиття квартири ОСОБА_8 . ТОВ "ТК "Люкс" до участі у справі залучено не було. Учасниками справи, яка переглядається, є: позивач ТОВ "ТК "Люкс"; відповідач - ОСОБА_8 та третя особа - ТОВ "Софія Альянс". ОСОБА_10 , вина якого встановлена в залитті квартири ОСОБА_8 до участі у справі не залучався. Наведеному суди не дали жодної правової оцінки та прийшли до передчасного висновку про доведеність вини ОСОБА_10 у залитті приміщень магазину "Стефано Річчі".
Отже, Верховний Суду, проаналізувавши оскаржувані рішення і висновки, викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду, зазначає, що правовідносини у наведених скаржником справах та у справі, в якій подано касаційну скаргу, не можуть вважатися у цьому випадку подібними. Так, вказані скаржником постанови було прийнято судом касаційної інстанції з огляду на іншу фактично-доказову базу, за інших обставин, встановлених у справах, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідні судові рішення. Крім того, у наведених скаржником справах суб'єктний склад, предмет, підстави позову, нормативно-правове регулювання не є подібними як у справі № 916/4125/23, яка переглядається. Наявність чи відсутність преюдиційний фактів з огляду на ст. 75 ГПК України у кожній зі справ встановлювалася з урахуванням їх обставин та предмету доказування, які не є подібними як у справі № 916/4125/23. Наведені скаржником у касаційній скарзі справи не є релевантними справі, яка переглядається.
Крім того, оскаржуючи судові рішення у частині вирішення зустрічного позову з підстави п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник фактично не наводить постанов Верховного Суду, яким би не відповідали судові рішення у цій частині вирішення зустрічного позову. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність (див. також постанови Верховного Суду від 28.09.2023 у справі № 921/325/22, від 18.09.2024 у справі № 904/1710/23).
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що підстава касаційного оскарження, передбачена у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла підтвердження.
Законодавець у п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ЗТК на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 та рішення Господарського суду м. Києва від 01.07.2024 у справі № 916/4125/23.
Інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані і, відповідно, Верховним Судом не розглядаються (див. постанову Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 910/2491/23).
Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника (узгоджується із ухвалою Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 918/279/22).
Керуючись ст. ст. 234, 235, 287, 296 ГПК України, Суд, -
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал "Кілія" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 та рішення Господарського суду м. Києва від 01.07.2024 у справі № 916/4125/23 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С. К.
Судді: Рогач Л.І.
Случ О. В.