24 липня 2025 року Справа № 915/518/24
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,
представника позивача: ОСОБА_1 (в режимі ВКЗ),
представника відповідача: Панченка С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД-ПРІМ" б/н від 17.03.2025 (вх.№4093/25) про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі
за позовом: Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД-ПРІМ",
про: визнання недійсним договору в частині та стягнення 3134395,60 грн,-
У провадженні судді Господарського суду Миколаївської області Смородінової О.В. знаходилась справа №915/518/24 за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД-ПРІМ" про визнання недійсним державного контракту (договору) №89/ВЗЗ-2023 від 08.02.2023 в частині та стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 3134395,60 грн.
Відповідач звернувся до суду із заявою б/н від 17.03.2025 (вх.№4093/25), в якій просив суд стягнути з позивача на його користь 16000,0 грн понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у даній справі.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області (суддя Смородінова О.В.) від 21.03.2025 заяву відповідача б/н від 17.03.2025 (вх.№4093/25) про ухвалення додаткового рішення у даній справі залишено без розгляду.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 у даній справі скасовано ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 21.03.2025, справу передано до Господарського суду Миколаївської області для продовження розгляду заяви відповідача б/н від 17.03.2025 (вх.№4093/25) про ухвалення додаткового рішення.
У зв'язку із звільненням головуючого у справі судді Смородінової О.В. з посади, проведено повторний автоматизований розподіл справи в частині розгляду заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2025 автоматизованою системою документообігу суду визначено головуючого суддю у даній справі в частині розгляду заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення - Мавродієву М.В.
Ухвалою суду від 30.06.2025 суддею Мавродієвою М.В. справу прийнято до свого провадження в частині розгляду заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення. Розгляд заяви призначено на 24.07.2025.
Позивач у клопотанні б/н від 24.03.2025 просить суд зменшити розмір судових витрат на правову допомогу до обґрунтованого та підтвердженого, що відповідає принципам розумності та пропорційності.
В ході розгляду заяви та в судовому засіданні 24.07.2025 представники сторін підтримували висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.
У судовому засіданні 24.07.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні 24.07.2025 судом підписано вступну та резолютивну частини додаткового рішення без його проголошення.
Розглянувши заяву, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій, з урахуванням заяви б/н від 30.08.2024 про зміну предмета позову, просила суд:
- визнати недійсним в пункті 7 державного контракту (договору) №89/ВЗЗ-2023 від 08.02.2023, в частині включення до ціни контракту, що становить 25900000,0 грн - суми у розмірі 3134395,60 грн та в частині включення до суми єдиного податку, що становить 518000,0 грн - суми в розмірі 62687,91 грн;
- визнати недійсним додаток №1 до державного контракту (договору) №89/ВЗЗ-2023 від 08.02.2023 (специфікація) в частині включення до вартості товару за одиницю черевики з високим берцями демісезонні, що становить 1850,00 грн - суми у розмірі 223,89 грн, та в частині включення до договірної ціни, що становить 25900000,0 грн - суми у розмірі 3134395,60 грн;
- визнати недійсним додаток №2 до державного контракту (договору) №89/ВЗЗ-2023 від 08.02.2023 (протокол погодження договірної ціни товару оборонного призначення від 08.02.2023) в частині включення до вартості товару за одиницю черевики з високим берцями демісезонні, що становить 1850,00 грн - суми у розмірі 223,89 грн;
- стягнути з відповідача на корить позивача безпідставно набуті кошти в сумі 3134395,60 грн.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 12.03.2025, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2025, у даній справі позивачу відмовлено в задоволені позову.
Відповідно до положень ч.1 та п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно п.2 ч.4 ст.129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Судом приймається до уваги, що згідно ст.16 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ГПК України).
За змістом ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Судом встановлено, що представництво відповідача в даній справі здійснював адвокат Адвокатського бюро "Панченко та партнери" Панченко Сергій Володимирович за ордером на надання правничої допомоги серії ВЕ №1118843 від 05.05.2024 виданого на підставі укладеного між відповідачем та Адвокатським бюро "Панченко та партнери" договору №19/04-АІ від 19.04.2024 про надання правової допомоги (далі - Договір).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що орієнтовна вартість правової допомоги складає 40000,0 грн (4000,0 грн. (вартість 1 години роботи) х 10 годин).
Відповідач вказує, що ним у даній справі фактично понесено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16000,0 грн, які він просить стягнути з позивача.
На підтвердження понесених витрат відповідачем надано:
- копію договору №19/04-АІ від 19.04.2024 про надання правової допомоги;
- копію акта №4 від 17.03.2025 про надання правової допомоги на суму 16000,0 грн.
Згідно п.1.1 Договору, клієнт доручає виконавцю, а виконавець, відповідно до чинного законодавства України, приймає на себе обов'язки здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси клієнта, надавати правову допомогу, в тому числі за окремими дорученнями клієнту, в обсязі і на умовах, встановлених цим договором.
Відповідно до п.4.1 Договору, винагорода виконавця за надання правової допомоги (гонорар) виплачується у фіксованому розмірі, який становить 4000,0 грн за одну годину роботи.
Згідно п.4.2 Договору, гонорар підлягає сплаті на розрахунковий рахунок виконавця, протягом 3 банківських днів з моменту підписання сторонами Акту про надання правової допомоги та виставлення виконавцем відповідного рахунку. Замовник має право здійснити авансування вартості роботи виконавцю.
Пунктом 4.3 Договору визначено, що витрати виконавця, здійснені ним з метою виконання своїх обов'язків, передбачених даним Договором, підлягають компенсації клієнтом протягом трьох банківських днів з моменту виставлення виконавцем відповідного рахунку.
Відповідно до п.п.7.1, 7.2, 7.4 Договору, договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.7.1 цього Договору та закінчується 31.12.2024. У разі, якщо жодна із сторін договору за 30 днів до дати закінчення його дії не направить іншій стороні письмове повідомлення про припинення дії цього договору, він вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах. Укладення будь-яких додаткових угод в цьому випадку не потрібно.
17.03.2025 між клієнтом та виконавцем було підписано акт №4 про надання правової допомоги, згідно якого сторони підтверджують, що виконавець належним чином і в повному обсязі надав, а клієнт прийняв правову допомогу, що полягає у представництві інтересів клієнта при розгляді господарським судом Миколаївської області позовної заяви Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до клієнта про визнання частково недійсними державного контракту №89/В33-2023 від 08.02.2023 та стягнення з клієнта 3134395,60 грн (справа №915/518/24), а саме:
- правовий аналіз позовної заяви Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до клієнта від 08.05.2024 року та доданих до неї документів, збір доказів, підготовка та подання до суду відзиву на позовну заяву від 25.06.2024 - кількість годин - 2, розмір гонорару - 8000 грн;
- правовий аналіз відповіді на відзив від 26.06.2024, підготовка та подання до суду заперечень від 02.07.2024 - кількість годин - 0,5 , розмір гонорару - 2000 грн;
- участь у судових засіданнях по справі №915/518/24: 06.08.2024, 01.10.2024, 29.10.2024, 17.12.2024, 11.02.2025, 12.03.2025, правовий аналіз поданих позивачем письмових пояснень від 03.07.2024, заяви про зміну предмету позову від 30.08.2024, додаткових пояснень від 06.01.2025 - кількість годин - 1,5, розмір гонорару - 6000 грн.
Позивач у клопотанні про зменшення судових витрат зазначає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 16000 грн, які відповідач поніс у зв'язку із розглядом справи, виходять за розумні межі визначення розміру гонорару. Такі витрати не відповідають критерію реальності та розумності їхнього розміру, тому просить суд зменшити їх розмір.
У розумінні положень ч.5 ст.126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 11.09.2020 у справі №922/3724/19.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.126 ГПК України).
Позивач у клопотанні б/н від 14.07.2025 просить суд зменшити розмір судових витрат на правову допомогу до обґрунтованого та підтвердженого, що відповідає принципам розумності та пропорційності.
Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
З правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі №922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21 тощо, випливає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Отже, господарський суд, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п'ятій-сьомій статті 129 ГПК України. При цьому, таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України, де обов'язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.
Суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).
Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу «pacta sunt servanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 24.11.2021 у справі №910/17235/20 та від 01.09.2021 у справі №910/13034/20.
Суд у даному випадку не вбачає підстав втручатися у договірні стосунки між відповідачем-2 та його представником.
У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №923/1121/17 також вказано, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справах "East/West Alliance Limited" проти України" та "Ботацці проти Італії").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, враховуючи частини п'яту-сьому, дев'яту статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Аналогічна правова позиція об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.
Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №906/194/18, акцентує увагу на необхідності дослідження документів на підтвердження обсягу витрат на правову допомогу, у тому числі щодо необхідності наявності розрахунку відповідних витрат, а також оцінки можливого фактичного їх понесення, оскільки у зазначеному випадку встановлення факту понесення витрат залежить від доведення факту надання правової допомоги у відповідних обсягах.
Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, а тому відповідно до вимог чинного процесуального закону цілком достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Такий висновок суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 15.06.2021 у справі №922/2987/20, від 18.05.2021 у справі №923/121/20, від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі №923/726/18 та від 26.02.2020 у справі №910/14371/18.
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Даний правовий висновок Верховного Суду викладений в постанові від 28.11.2019 у справі №914/1605/18.
Крім того, чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.
Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.06.2021 у справі №906/698/20.
Оцінюючи докази на підтвердження наданої відповідачу правової допомоги вартістю 16000 грн, суд, керуючись принципами обґрунтованості судових витрат, їх пов'язаності з розглядом справи, необхідності та неминучості для розгляду даної справи та досягнення бажаного відповідачем результату її розгляду, з урахуванням наданого відповідачем акту про надання правової допомоги приходить висновку, що такі види наданої відповідачу правової допомоги як:
- правовий аналіз позовної заяви Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до клієнта та доданих до неї документів, збір доказів, є складовою послуги та включається у "підготовка та подання до суду відзиву на позовну заяву";
- правовий аналіз відповіді на відзив, є складовою послуги та включається у "підготовка та подання до суду заперечень".
Слід зауважити, що обов'язок формування заперечень проти позову та заперечень на відповідь на відзив, їх підготовка та систематизація є невід'ємною частиною складання відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив.
Водночас суд бере до уваги той факт, що дана справа, з огляду на предмет спору і характер спірних правовідносин, кількість учасників процесу, обставини, які підлягають з'ясуванню, докази, що підлягають оцінці, не належить до категорії складних.
При цьому, судом також прийнято до уваги, що одночасно з даною справою цим же судом розглядалось ще чотири справи між тими ж сторонами та тим же представником відповідача - адвокатом Панченком С.В. за аналогічними предметами спору, а тому суд вважає, що вказане також додатково підтверджує, що представником відповідача витрачалось значно менше часу на підготовку та подання до суду відзиву на позовну заяву та письмових заперечень ніж вказано ним в акті про надання правової допомоги.
На переконання суду, стягнення з позивача заявленої відповідачем суми судових витрат у суді першої інстанції є надмірною, непропорційною та неспівмірною, з огляду на складність справи, час витрачений на підготовку документів, об'єм фактично наданих послуг.
З огляду на викладене вище, враховуючи незначну складність справи, порівняно незначний обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт у суді першої інстанції, беручи до уваги принципи пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого відповідачем до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з їх неспівмірністю, що, в свою чергу, зумовлює наявність правових підстав для часткового задоволення заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та, відповідно, стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у сумі 10000 грн.
У відшкодуванні витрат на правничу допомогу в решті заявленої позивачем суми 6000 грн, - слід відмовити.
Керуючись ст.126, ч.ч.5-7,9 ст.129, ст.ст.221, 232, 233, 238, 240, 241, 244 ГПК України, суд, -
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД-ПРІМ" б/н від 17.03.2025 (вх.№4093/25) про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, - задовольнити частково.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ; ідент.код НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД-ПРІМ" (57145, Миколаївська область, Миколаївський р-н, Нечаянська ТГ, с.Іванівка, вул.8 Березня, буд.18; ідент.код 44589820) 10000,0 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3. Відмовити Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД-ПРІМ" у відшкодуванні витрат понесених на правничу допомогу у сумі 6000,0 грн.
Додаткове рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне додаткове рішення складено 30.07.2025.
Суддя М.В.Мавродієва