про відмову у забезпеченні позову
28 липня 2025 року Справа № 915/538/25
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши матеріали заяви (вх. № 10976/25 від 25.07.2025) про забезпечення позову по справі
за позовом Державного підприємства “Миколаївський морський торговельний порт», вул. Заводська, буд. 23/14, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 01125608)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Нікморсервіс Ніколаєв», вул. Алмазова Генерала, буд. 18/7, інш. “літ В», м. Київ, 01133 (код ЄДРПОУ 32655926)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, вул. Велика Арнаутська, 15, м. Одеса, 65048 (код ЄДРПОУ 43015722)
електронна пошта: odesa@spfu.gov.ua
про стягнення заборгованості у розмірі 14 136 781, 48 грн.
без повідомлення (виклику) учасників
1. Предмет та підстави позову.
До Господарського суду Миколаївської області звернулось Державне підприємство «Миколаївський морський торговельний порт» з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» суму заборгованості по орендній платі за договором № РОФ-501 оренди нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Заводська, 23/7, м. Миколаїв, яке знаходиться на балансі державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт», укладеного 10.05.2006, з подальшими змінами та доповненнями, у загальній сумі 14 136 781, 48 грн.
Позивач просить суд стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору у розмірі 169 641, 38 грн.
Підставою позову зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області (наразі Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» договору оренди державного нерухомого майна № РОФ-501 від 10.05.2006, а саме зобов'язань щодо належної та своєчасної оплати орендної плати за період з 01.10.2022 по 05.11.2024, внаслідок чого виникла заборгованість у спірній сумі 14 136 781, 48 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 20, 173, 174, 175, 193, 218 ГК України, ст. 525, 526, 529, 530, 599, 610, 629, 759 ЦК України, Законом України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-IX від 03.10.2019, постановою КМУ № 483 від 03.06.2020 «Про деякі питання оренди державного та комунального майна», постановою КМУ № 634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», судовою практикою та умовами договору.
2. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12.05.2025.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.05.2025 задоволено заяву представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях - Коваленко А.А. про участь представника в засіданнях суду по справі № 915/538/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.05.2025, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання по справі на 18.06.2025 об 11:30 год.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.06.2025 постановлено здійснити розгляд справи у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Призначено підготовче засідання по справі на 20.08.2025.
3. Заява про забезпечення позову.
25.07.2025 до Господарського суду Миколаївської області через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява (вх. № 10976/25 від 25.07.2025) про забезпечення позову, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» доступу до державного нерухомого майна, передбаченого п. 1.1 Договору № РОФ-501 від 10.05.2006 (із урахуванням змін внесених Додатковою угодою № 3 від 08.06.2016), що розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська 23/7, а саме:
- будівлі закритого складу № 7 (з адміністративно-побутовими приміщеннями) загальною площею 11 626, 5 кв.м., з рампою площею 2 174, 0 кв.м. (літ. «А» за Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, «№ 1» за технічним паспортом (інв. № 3348) (реєстровий номер 01125608.1.БАОПВЛО6б) станцією розвантаження вагонів (інв. № 16611) (реєстровий номер 01125608.1.БАОПВЛ562) та підкрановими шляхами довжиною 217.63 п.м. (інв. № 3370) (реєстровий номер 01125608.1.БАОПВ.Л566);
- споруди № III загальною площею 17 600 кв.м. (літ, «III» за технічним паспортом, (інв. № 411) (реєстровий номер 01125608.1.БАОПВЛ643), яка включає у себе: відкритий склад загальною площею 6 848 кв.м. (літ. «П» за технічним паспортом, (інв, № 411) (реєстровий номер 01125608.1.БАОПВЛ643); відкритий склад загальною площею 10752 кв.м. (літ. «III» за технічним паспортом, (інв. № 411) (реєстровий номер 01125608.1.БАОПВ.Л643).
Підставами подання позивачем заяви про забезпечення позову зазначено наступні обставини.
Згідно листа Регіонального відділення від 07.01.2025 № 14-11-00011, який міститься в матеріалах справи, Договір оренди нерухомого майна № РОФ-501 від 10.05.2006 є розірваним з 05.11.2024 року.
Посилаючись на приписи ст. 653, 782, 785, 795 ЦК України, ст. 291 ГК України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та умови п. 2.5 договору, позивач зазначає, що всупереч умовам договору та нормам діючого законодавства, відповідач не виконав умови договору щодо повернення майна. Акт приймання-передавання сторонами договору не підписаний.
Позивач зазначає, що Морський порт Миколаїв є відкритим, а наказ про його закриття відсутній, що свідчить про безперешкодний доступ орендаря до орендованого майна.
Крім того, Балансоутримувачем за участю представника Регіонального відділення Фонду держмайна та відповідача було зафіксовано часткове використання майна, переданого в оренду на підставі договору № РОФ-501 від 10.05.2006, про що було складено акти огляду нерухомого майна за період з листопада 2024 по червень 2025 року.
Отже, після розірвання договору, відповідач частково використовує орендоване майно.
Таким чином, враховуючи, що згідно повідомлення Регіонального відділення Фонду держмайна договір є розірваним, акти про повернення майна з оренди відсутні, але мають місце факти його часткового використання відповідачем, вказане свідчить про порушення прав ДП "ММТП" як балансоутримувача.
На переконання позивача заборона доступу до майна, переданого на підставі договору № РОФ-501 від 10.05.2006, є адекватним і пов'язаним з предметом спору заходом забезпечення позову, який дозволить уникнути ускладнень виконання судового рішення в разі задоволення позову, оскільки спрямований на збереження поточного стану майна.
Заявник з посиланням на приписи ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначає, що рішення, яким суд забезпечує позов, як ефективний засіб юридичного захисту, повинне бути реальним (тобто таким, яке забезпечує дієвий правовий захист від свавілля контрагента) та своєчасним.
Крім того, позивач зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, також перешкоджання завдання шкоди заявнику й не порушує існуючих прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Позивач вважає, що заявлений спосіб забезпечення позову забезпечить баланс інтересів між наявними правами та інтересами відповідача та необхідністю захисту порушених прав позивача.
Позивачем також зазначено, що ДП «ММТП» не вбачає підстав для застосування зустрічного забезпечення по даній справі. Оскільки вжиття заходів забезпечення позову, про які просить позивач, не завдадуть збитків відповідачу, у зв'язку з тим, що договір, на підставі якого воно було передано в оренду, є розірваним.
4. Розгляд заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 140 ГПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
Системний аналіз положень ст. 140 ГПК України дозволяє дійти висновку, що за загальним правилом розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється судом без повідомлення учасників справи. Виклик особи, що подала заяву про забезпечення позову, за нормами ч. 3 ст. 140 ГПК України здійснюється судом у разі необхідності вчинення додаткових дій: отримання пояснень, доказів. В свою чергу у випадку недостатності наданих заявником пояснень та доказів - призначається судове засідання (ч. 4 ст. 140 ГПК України).
Враховуючи викладені в позовній заяві та заяві про вжиття заходів забезпечення позову обставини справи, проаналізувавши подані заявником докази, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
5. Правове регулювання питання вжиття заходів забезпечення позову.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.
Згідно рішення ЄСПЛ від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні ЄСПЛ від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.
За змістом ст. 136 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 17.11.2020 № 922/2419/20).
При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами (постанова КГС ВС від 04.05.2023 у справі № 916/3710/22).
Позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (постанова КГС ВС від 25.09.2020 № 910/1762/20).
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Безпідставне застосування заходів забезпечення позову може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова КГС ВС від 15.01.2020 по справі № 915/1912/19, постанова КЦС ВС від 25.11.2020 у справі № 757/61850/18-ц).
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 23.12.2020 № 911/949/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно існує спір та наявна реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати зміст позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
У випадку звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року № 910/1040/18.
Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова КГС ВС від 04.05.2023 у справі № 916/3710/22).
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (постанова ВП ВС від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнавати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).
Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів та визнання договору розірваним, тобто вимоги майнового та немайнового характеру. Отже, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, а тому застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов'язане із предметом позову (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані на обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги (постанови КГС ВС від 26.02.2025 у справі № 925/643/24, від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20).
Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності (постанова КГС ВС від 26.02.2025 у справі № 925/643/24).
Колегія суддів також звертає увагу на правові позиції Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні у справі Кюблер проти Німеччини (рішення від 13.01.2011, CASE OF KUBLER v. GERMANY (Application no. 32715/06), para 61), відповідно до якого метою тимчасового заходу є збереження status quo до визначення судом обґрунтованості такого заходу; тимчасовий захід має на меті гарантувати, що на час основного провадження суд зможе розглянути позов заявника за своєю звичайною процедурою; маючи на меті забезпечити подальше існування предмета спору, тимчасовий захід стосується суті провадження.
У справі, що переглядається, користування приміщеннями тими чи іншими особами не є предметом спору; натомість предметом спору є оскарження правочину. Відповідно збереження status quo полягає в існуванні такого правочину (якщо він не є нікчемним чи неукладеним) протягом судового процесу, доки судове рішення не набере законної сили. Таке збереження існуючого стану не залежить ані від того, хто саме користується тими чи іншими приміщеннями, ані від того, чи чинять певні особи перешкоди позивачу у доступі до приміщень. Отже, захід забезпечення позову, про який просив позивач і який застосований судом першої інстанції (з чим погодився суд апеляційної інстанції), не стосується предмету спору, а застосування такого заходу не відповідає наведеним вище правовим позиціям Європейського суду з прав людини.
Отже, заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову не відповідає принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що безпідставно не враховано судами (постанова КГС ВС від 26.02.2025 у справі № 925/643/24).
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
6. Висновки суду.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.
Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення заборгованості по орендній платі в сумі 14 136 781, 48 грн. за договором № РОФ-501 оренди нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Заводська, 23/7, м. Миколаїв, яке знаходиться на балансі Державного підприємства “Миколаївський морський торговельний порт», який (договір) укладено 10.05.2006 між Регіональним відділенням Фонду держмайна України по Миколаївській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» (орендар).
Підставою позову позивачем зазначено обставини неналежного виконання відповідачем умов зазначеного вище договору в частині здійснення ним належної та своєчасної оплати орендної плати за період з 01.10.2022 по 05.11.2024, внаслідок чого виникла заборгованість у спірній сумі 14 136 781, 48 грн.
Отже, позивачем пред'явлено до господарського суду позов з вимогою майнового характеру, тобто під час звернення до суду із заявою про вжиття заходу забезпечення позову в предмет доказування входять обставини, що невжиття заходів забезпечення позову матиме наслідком утруднення чи неможливість виконання судового рішення. При цьому, суд зазначає, що в майнових спорах про стягнення грошових коштів виконання судового рішення залежить від наявності у боржника грошових коштів та / або майна, на яке можна звернути стягнення.
Таким чином, вжиття заходу забезпечення позову шляхом заборони відповідачу доступу до нерухомого майна, переданого в оренду за договором № РОФ-501, не стосується предмету спору у даній справі про стягнення коштів, тобто в спірному випадку відсутній зв'язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, обраний позивачем захід забезпечення позову не спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення про стягнення коштів в разі задоволення позову. Фактично позивачем обрано захід забезпечення позову, яким застосовуватимуться обмеження, не пов'язані з предметом спору, що не відповідає приписам ст. 136 ГПК України.
При цьому, суд зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті в кожній окремій справі і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Враховуючи вищевикладене, в задоволенні заяви про забезпечення позову судом відмовлено.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст. 137, 140, 232-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити в задоволенні заяви (вх. № 10976/25 від 25.07.2025) про забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256, 257, 258 ГПК України.
Суддя Е.М. Олейняш