"30" липня 2025 р.
м. Київ
Справа № 911/1677/25
Суддя Черногуз А.Ф., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Л-КОРП» (81300, Львівська обл., Мостиський р-н, м. Мостиська, вул. Грушевського, буд. 26, кв. 10, код ЄДРПОУ 42967637)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПА ТРАНС СЕРВІС» (08130, Київська обл., Бучанський р-н, село Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, буд. 4-Б, каб. 210, код ЄДРПОУ 45240780)
про стягнення 81686,13 грн боргу за перевезення,
Історія розгляду справи.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Л-КОРП» (далі - ТОВ «Л-КОРП») до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПА ТРАНС СЕРВІС» (далі - ТОВ «ЄВРОПА ТРАНС СЕРВІС») про стягнення 81 686,13 грн боргу за надання послуг перевезення вантажів згідно заявки від 18.11.2024.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.05.2025 суд відкрив розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, встановив строк для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив. Вказану ухвалу про відкриття провадження у справі було направлено сторонам, Позивачу в електронний кабінет, а Відповідачу поштовим відправленням № 0601152359032 за адресою реєстрації. Відправлення було повернено поштовим оператором за закінченням терміну зберігання.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Ухвала суду, як визначено пунктом 1 частини 1 статті 232 ГПК України, є видом судового рішення.
Відповідно до частини 3, 7статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Крім того частиною 4 статті 236 ГПК України, що кореспондується за змістом із частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду
Так, згідно з правовою позицією, що викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17 у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і яка повернута підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат належним чином повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Вказаний факт підтверджується конвертом з ухвалою, що повернутий Господарському суду Київської області з відміткою поштового оператора про причини повернення - "за закінченням терміну зберігання".
Таким чином, оскільки ухвала суду надсилалась на адресу відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вона розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.
Суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.04.2018 у справі № 916/3188/16, та зазначає, що факт неотримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою, та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Поряд із цим суд також зауважує, що згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення, внесені до Реєстру є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвала Господарського суду Київської області про відкриття провадження у справі від 27.05.2025 внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень (дата забезпечення надання загального доступу: 28.05.2025).
Суд констатує, що за час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк. Незважаючи на закінчення строку на подання відзиву, відповідач також не звертався до суду з заявами про поновлення чи продовження строку на подання відзиву, не подавав жодних інших письмових клопотань, що пов'язані з розглядом спору, не надавав до суду заперечень та доказів, які б мали на меті спростувати вимоги позивача. Відповідач не проявив бажання ані ознайомитися з матеріалами справи, ані подати заяви про визнання ним тих чи інших обставин спору. Таким чином вбачається, що відповідач не скористався можливістю доступу до правосуддя.
Відтак, у зв'язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними документами, оскільки сторонам було надано всі можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав та достатньо часу для наповнення справи доказовою базою.
Обставини спірних правовідносин та висновки господарського суду.
В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.
Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно статті 174 ГК України є господарський договір.
Статтею 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідностатті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Нормами статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
За змістом статті 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За положеннями частини 1 статті 208 ЦК України У письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
При цьому відповідно до частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
За положеннями статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність " транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;
експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;
перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
За статтею 4 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.
Позивач вказує на те, що між сторонами у спрощений спосіб був укладений договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом шляхом надання відповідачем, який виступив в якості експедитора, заявки позивачу, який виступив в якості виконавця перевезення.
Так, до матеріалів справи долучено копію заявки від 18.11.2024 (далі - заявка). яка підписана та скріплена печатками замовника та перевізника.
Як вбачається із заявки позивач прийняв на себе зобов'язання здійснити міжнародне перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом м. Горні Бріца (Чехія) - м. Вишневе (Україна), вартістю 1900 євро та доставити вантаж вантажоодержувачу за цією заявкою - ТОВ «Клімат та інновації». Вивантаження мало проводитись за адресою м. Київ, вул. Кирилівська, 69-Ж+вул. Андріївська, фірма «Клімат і інновації» .
При цьому сторонами погоджено, що порядок оплати - по курсу НБУ на день розмитнення в строк 10 днів після отримання оригіналів документів.
Розглянувши детально наявні у матеріалах справи документи та додатки, прийнявши до уваги позиції та аргументи по суті справи, оцінивши надані докази у відповідності до чинних положень процесуального закону, суд вважає за необхідне вказати наступне.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд зазначає, що в силу положень частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 4 статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частини 1 статті 76 ГПК України).
Так суд відзначає, що згідно заявки - перевезення мало здійснюватись автомобілем MAN НОМЕР_1 / НОМЕР_2 . При цьому вантажоодержувачем за цією заявкою вказано ТОВ «Клімат та інновації», проте ідентифікаційного коду цієї особи не вказано.
Як вбачається з наданої Позивачем копії товаротранспортної накладної CMR №002304 від 20.11.2024, позивачем було здійснене перевезення означеним вище в заявці автомобілем MAN НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , проте вантажоодержувачем, який прийняв вантаж 26.11.2024 у відповідній графі накладної (24) вказано іншу особу, а саме - Товариство з обмеженою відповідальністю "Комфорт Хаб" (ідентифікаційний код 44524276, адреса м. Київ, вул. Глибочицька, 13 секція 1, офіс 1.).
Так само в графі « 2» CMR №002304 від 20.11.2024 вказано вантажоодержувачем Товариство з обмеженою відповідальністю "Комфорт Хаб" (адреса м. Київ, вул. Глибочицька, 13 секція 1, офіс 1.).
Відомостей про зміну умов перевезення визначених наданою до суду заявкою від 18.11.2024, зокрема, в частині вантажоотримувача позивач суду не надав.
З огляду на викладене, у суду відсутня можливість констатувати як факт ту обставину, що позивач виконав зобов'язання з перевезення вантажу автомобільним транспортом належним чином у спосіб, що був погоджений сторонами, тобто на користь вантажоодержувача погодженого сторонами в наданій суду заявцівід 18/11/2024, а саме констатувати, що товар, який перевозився згідно заявки, було доставлено визначеному в заявці вантажоодержувачу -ТОВ «Клімат та інновації» та вивантажено за адресою м. Київ, вул. Кирилівська, 69-Ж+вул. Андріївська.
Наведене позбавляє суд можливості констатувати виникнення у відповідача обов'язку здійснити оплату вартості перевезення, що погоджена сторонами в заявці.
Доказів на підтвердження протилежного, як зазначалось вище, матеріали справи не містять, а відтак суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, позаяк документ поданий позивачем на підтвердження належного виконання умов заявки на перевезення не відповідає умовам погодженим сторонами в самій заявці в той час як доказів зміни сторонами погоджених умов перевезення позивач суду не надав.
Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
За змістом статті 129 ГПК України інші судові витрати покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог судові витрати зі сплати судового збору покладаються на Позивача повністю.
Також у підсумку суд звертає увагу на те, що згідно з положеннями статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні позову повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 30.07.2025.
Суддя А.Ф. Черногуз