"30" липня 2025 р.
м. Київ
Справа № 911/1715/25
Суддя Черногуз А.Ф., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРРА СИСТЕМ ЛТД» (08205, Київська обл., Бучанський р-н, м. Ірпінь, вул. Пушкінська, буд. 60-Л/1, офіс 1, код ЄДРПОУ 44599027)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЯЛ КОНСТРАКШН» (08702, Київська обл., Обухівський р-н, м. Обухів, вул. Київська, буд. 119, код ЄДРПОУ 35162193)
про стягнення 29 0809,68 грн боргу за договором оренди № 27042023-1 від 27.04.2023,
Історія розгляду справи.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРРА СИСТЕМ ЛТД» (далі - ТОВ «ТЕРРА СИСТЕМ ЛТД») до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЯЛ КОНСТРАКШН» (далі - ТОВ «РОЯЛ КОНСТРАКШН») про стягнення 290809,68 грн боргу за Договором оренди № 27042023-1 від 27.04.2023, що включає в себе 264372,44 грн основного боргу та 26437,24 грн штрафу.
Ухвалою від 27.05.2025 суд відкрив розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, встановив строк для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив. Вказану ухвалу про відкриття провадження у справі було направлено до електронних кабінетів сторін в системі «Електронний суд», що підтверджується довідками про доставку електронних листів від 27.05.2025
Так, згідно з частини 1 статті 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частини 11 статті 242 ГПК України).
Згідно з пунктом 2 частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
При цьому частиною 1 статті 232 ГПК України встановлено, що судовими рішеннями є, зокрема, ухвали.
Відтак, направлення сторонам ухвали суду від 27.05.2025 про відкриття провадження свідчить про їх належне повідомлення про розгляд цієї справи судом.
Поряд із цим суд також зауважує, що згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно частини 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення, внесені до Реєстру є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвала Господарського суду Київської області про відкриття провадження у справі від 27.05.2025 внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень (дата забезпечення надання загального доступу: 28.05.2025).
Суд констатує, що за час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк. Незважаючи на закінчення строку на подання відзиву, відповідач також не звертався до суду з заявами про поновлення чи продовження строку на подання відзиву, не подавав жодних інших письмових клопотань, що пов'язані з розглядом спору, не надавав до суду заперечень та доказів, які б мали на меті спростувати вимоги позивача. Відповідач не проявив бажання ані ознайомитися з матеріалами справи, ані подати заяви про визнання ним тих чи інших обставин спору. Таким чином вбачається, що відповідач не скористався можливістю доступу до правосуддя.
Відтак, у зв'язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними документами, оскільки сторонам було надано всі можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав та достатньо часу для наповнення справи доказовою базою.
Обставини спірних правовідносин та зміст позовних вимог.
Позивач зазначав, що 27.04.2023 між ним, як орендодавцем та Відповідачем, як орендарем, було укладено договір оренди № 27042023-1 відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець передає орендареві за плату на певний строк у користування майно (надалі - «об'єкт оренди») для здійснення господарської діяльності. У користування передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ).
Ціна, строк оренди, відновлювальна вартість та перелік майна, що передається в оренду, визначається у специфікаціях та/або актах приймання-передачі майна, що є невід'ємними частинами цього договору (п. 1.4. договору).
Згідно з п. 2.1. договору орендар вступає в строкове платне користування об'єктом оренди з дати підписання сторонами акта приймання-передачі об'єкта оренди, за яким об'єкт оренди передається у користування орендарю (надалі - «акт прийняття в оренду»).
Відповідно до п. 3.1. договору орендар зобов'язаний повернути об'єкт оренди орендодавцю на склад не пізніше останнього робочого дня строку, на який він передавався, а у разі передання об'єкту оренди на невизначений строк - у день підписання акту приймання передачі (повернення) об'єкта оренди.
Пунктом 5.1. договору сторони погодили, що за користування об'єктом оренди орендар зобов'язаний сплачувати орендодавцю орендну плату з моменту передачі майна в оренду до моменту його повернення Орендодавцеві. Розрахунки здійснюються наступним чином: перший платіж - на умовах 100 % передплати суми оренди за розрахунковий період, наступні платежі - на умовах 100% передплати суми оренди за розрахунковий період, що здійснюються не пізніше, як за 5 днів до початку розрахункового періоду. Розрахунковий період дорівнює 30 календарних днів.
За умовами п. 7.1. договору цей договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін.
Договір укладено на невизначений строк. Строк кожної окремої оренди визначається у специфікаціях та/або актах приймання-передачі об'єкта оренди. У будь-якому випадку договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 7.2. договору).
За твердженнями Позивача він виконав взяті на себе за договором зобов'язання в повному обсязі, що підтверджується актами приймання-передачі об'єкту оренди, проте Відповідач свої зобов'язання не виконав. При цьому Позивач вказує на те, що ухвалою Господарського суду Київської області від 16.09.2024 у справі № 911/1642/24 судом було затверджено мирову угоду укладену між сторонами та встановлено, що борг Відповідача перед позивачем за договором станом на 16.08.2024 складає 1030451,27 грн. З урахуванням цих обставин Позивач додатково просить стягнути з Відповідача борг за період з 16.08.2024 по 21.05.2025, що складає 264372,44 грн. Крім того Позивач також просить стягнути з Відповідача штраф, що нарахований на підставі п. 8.2. договору у розмірі 10 % від суми боргу, а саме в сумі 26437,24 грн.
Висновки господарського суду.
В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.
Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положеннями статті 16 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.
Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно статті 174 ГК України є господарський договір.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Нормами статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
За змістом положень статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
За статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до статей 251, 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Відповідно до статті 759 ЦК та частини 1 статті 283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
В контексті розгляду спірних правовідносин сторін по суті заявлених вимог суд відзначає, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі, зазначено у статті 286 ГК України.
При цьому істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (ч. 1 ст. 284 ГК України).
Частиною 1 статті 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Відповідно до частини 5 статті 762 ЦК України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Так, у своїй позовній заяві Позивач наводить розрахунок боргу з посиланням на акти приймання-передачі об'єктів оренди № 150 від 06.07.2023, №203 від 01.09.2023, №267 від 26.10.2023, № 291 від 13.11.2023, № 301 від 27.11.2023 згідно яких, на виконання умов договору, Відповідачу передавалось майно. Проте самих означених актів (або їх належним чином засвідчених копій) Позивачем разом із позовною заявою долучено не було, натомість були долучені копії актів повернення, в яких містяться посилання на згадані вище акти приймання-передачі.
Так статтею 73 ГПК України визначено, між іншого, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.
Відповідно до частини 1, 2 статті 80 ГПК України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд приймає до уваги посилання позивача на ухвалу Господарського суду Київської області від 16.09.2024 у справі № 911/1642/24 за позовом ТОВ «Терра Систем» до ТОВ «Роял Констракшн» про стягнення 2919666,42 грн, що набрала законної сили та відповідно до якої затверджено мирову угоду укладену між сторонами та закрито провадження у справі.
В указаній ухвалі судом було встановлено, між іншого, що станом на 16.08.2024 заборгованість відповідача за договором складає 941656,27 грн, яку Відповідач визнає та зобов'язується оплатити на користь Позивача на умовах визначених мировою угодою яка була затверджена судом. При цьому позивач Відмовився від позову в частині стягнення з відповідача заборгованості у сумі 1978010,15 грн, як такої, що сплачена Відповідачем.
Водночас зі змісту цієї ухвали суду неможливо встановити той факт, що майно, за користування яким стягувалась означена заборгованість Відповідача перед Позивачем за договором станом на 16.08.2024 - було передане саме на підставі актів приймання-передачі об'єктів оренди № 150 від 06.07.2023, №203 від 01.09.2023, №267 від 26.10.2023, № 291 від 13.11.2023, № 301 від 27.11.2023. Так само зі змісту цієї ухвали не вбачається за можливе встановити перелік майна, його ціну та строк оренди, що відповідно до п. 1.4. договору має визначатися у специфікаціях та/або актах приймання-передачі майна.
При цьому встановлення переліку майна, що передавалось в оренду, його ціни та строку оренди є обставиною яка має значення для повного та всебічного розгляду цієї справи, позаяк до предмету доказування у цій справі входить встановлення боргу у виді вартості оренди решти неповернутого відповідачем майна.
Будь-яких інших доказів на підтвердження зазначених обставин матеріали справи не містять. Надані Позивачем акти повернення майна вказаних обставин не підтверджують, позаяк містять лише перелік та ціну майна повернутого відповідачем позивачу, при тому що перелік, обсяг, ціну та строк оренди майна яке було передано в оренду зі змісту цих актів встановити не можливо.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини 2 статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.
При цьому обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
В силу положень частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 4 статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
При цьому наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частини 1 статті 79 ГПК України).
Зазначене узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), згідно якої доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).
Згідно вказаної правової позиції ЄСПЛ розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи вищевикладене, оскільки як з матеріалів цієї справи, так і з обставин встановлених в ухвалі суду від 16.09.2024 у справі № 911/1642/24 неможливо встановити розмір орендної плати за майно, а також строк на який воно передавалось в оренду, позаяк в матеріалах справи відсутні акти приймання-передачі об'єктів оренди № 150 від 06.07.2023, №203 від 01.09.2023, №267 від 26.10.2023, № 291 від 13.11.2023, № 301 від 27.11.2023, на які посилається позивач, то і відповідно неможливо перевірити та визнати встановленим розмір орендних платежів за період з 16.08.2024 по 21.05.2025 в сумі 264372,44 грн.
Таким чином, оскільки Позивачем не доведений розмір заявленої ним до стягнення з Відповідача суми боргу в розмірі 264372,44 грн, суд приходить до висновку, що вимоги позивача у цій частині позову, а також вимоги в частині стягнення 26437,24 грн штрафу (які є похідними від вимог про стягнення основного боргу) є необґрунтованими, у зв'язку із чим в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.
Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, у зв'язку з відмові у задоволенні позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача повністю.
В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні позову повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 30.07.2025.
Суддя А.Ф. Черногуз