вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
30 липня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/640/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
розглянувши матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Гложика Олега Тарасовича, с. Ралівка Самбірського району Львівської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області
про стягнення 1 204 976,50 грн
секретар судового засідання Піпар А.Ю.
учасники справи не викликались
Фізична особа-підприємець Гложик Олег Тарасович звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» 1 204 976,50 грн за оплачений та неотриманий товар, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №СК3-00580 від 22.08.2024 та розірвання даного договору.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/640/25 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 11 червня 2025 року суд залишив без руху позовну заяву та встановив позивачу строк для усунення недоліків, виявлених судом.
12 червня 2025 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Закарпатської області від представника позивача надійшла заява від 12.06.2025 про усунення недоліків у якій позивач на виконання вимог ухвали суду від 11.06.2025 повідомляє про статус позивача як фізичної особи-підприємця та долучає ордер про надання правничої допомоги серії ВС№1376302 від 04.06.2025 як доказ на підтвердження повноважень особи-підписанта позовної заяви.
У зв'язку з усуненням позивачем виявлених судом недоліків позовної заявиу ухвалою суду від 17 червня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та встановлено строки для подання заяв по суті спору.
Відповідач не скористався наданим йому правом заперечити проти позовних вимог та надати суду відзив на позов, його представник в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання ухвали від 17.06.2025 до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 17.06.2025 року.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з поставки Товару за Договором поставки №СК3-00580 від 22.08.2024, вартість якого була сплачена позивачем, у зв'язку з чим в останнього виникло право вимагати повернення суми попередньої оплати в розмірі 1 204 976,50 грн, з вимогами про стягнення якої подано цей позов до Господарського суду.
Окрім того, в порядку ч. 2 ст. 651 ЦК України просить суд розірвати договір поставки №СК3-00580 від 22.08.2024 у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов такого договору.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відзив на позов відповідачем не подано.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
22 серпня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», як Постачальником та Фізичною особою-підприємцем Гложиком Олегом Тарасовичем, як Покупцем укладено Договір поставки №СК3-00580 (надалі за текстом Договір), за умовами п.п. 1.1., 1.2., 1.3. якого Постачальник прийняв на себе зобов'язання передати Покупцю у власність Товар у кількості літрів згідно накладних на товар, а Покупець, в свою чергу, зобов'язався сплатити і прийняти вказаний Товар.
Згідно з п. 1.5. Договору відпуск Товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картками) на отримання Товару відповідно до Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997 року.
Ціна 1 літра Товару вказується у накладних на товар. Загальна сума Договору складається з загальної вартості товару за всіма видатковими накладними (п.п. 3.1., 3.2. Договору).
Порядок здійснення оплати сторонами визначено у розділі 4 Договору за змістом п.п. 4.1., 4.2. якого оплата Товару здійснюється Покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника в день виписки рахунку на Товар. Ціна одного літру товару вказується у рахунку-фактурі та дійсна протягом дня його виписки. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок Постачальника.
Оплата Товару здійснюється Покупцем шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі реквізити Постачальника.
За змістом п.п. 5.1.-5.3. Договору строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки).
Передача Покупцю товару за цим Договором здійснюється на АЗС Постачальника шляхом заправки автомобілів Покупця при пред'явленні довіреними особами Покупця скретч-картки. Скретч картка в підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому Постачальник не може передати Покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці.
Умови постачання Товару - самовивезення. Покупець зобов'язується отримати Товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі.
Відповідно до п.п. 10.1., 10.2. Договору цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін ( за умови наявності печатки у сторони). Даний договір укладений терміном на 1 рік. У випадку, якщо жодна її сторін письмово, не виявила бажання припинити його дію, даний договір вважається пролонгованим на наступний рік і на тих же умовах.
Судом встановлено, що на виконання умов укладеного Договору Постачальником, згідно з видатковою накладною №0003/0001231 від 23.08.2024, Специфікацією №0003/0001231-С до означеної видаткової накладної передано, а Покупцем прийнято зазначений в накладній товар (дизельне паливо у формі скретч-карток, загальним обсягом 30 000 літрів) на суму 1 454 700,00 грн, що підтверджується долученою до позовної заяви копією зазначеної видаткової накладної, специфікації до неї та не заперечено відповідачем у справі.
Наданою суду платіжною інструкцією №790 від 23.08.2024 підтверджується оплата Покупцем визначеної у Договорі передоплати на товар в сумі 1 454 700,00 грн.
За твердженням позивача, відповідачем не в повній мірі виконано зобов'язання з передачі отриманого за Договором поставки №СК3-00580 від 22.08.2024 товару (дизельного палива) за отриманими скретч-картками на відпуск товару на АЗС в межах строку дії скретч-карток, у зв'язку з чим, з урахуванням часткового отримання Фізичною особою-підприємцем Гложиком Олегом Тарасовичем товару відповідно до отриманих від ТОВ «Волинь НП» скретч-карток обсягом 5150 літрів дизельного палива на суму 249 723,50 грн, станом на 05.06.2025 (дата оформлення позовної заяви) у Постачальника виникла заборгованість в розмірі вартості оплаченого та непереданого товару (24 850 літрів дизельного палива відповідно до долученого до позову переліку скретч-карток) на суму 1 204 976,50 грн, стягнення якої є предметом судового розгляду у цій справі.
Надіслана 06.05.2025 Покупцем на адресу Постачальника претензія від 05.05.2025 (опис вкладення в цінний лист від 06.05.2025, поштова накладна №8140200090735 з трекінгом відстеження до неї) з вимогою розірвання Договору поставки №СК3-00580 від 22.08.2024 та повернення 1 204 976,50 грн попередньої оплати залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
З урахуванням наведеного, за твердженням позивача, добровільно відповідачем не здійснено повернення суми попередньої оплати в розмірі 1 204 976,50 грн, як і не поставлено оплачений підприємцем товар, у зв'язку з чим у Фізичної особи-підприємця Гложика Олега Тарасовича виникло право вимагати в судовому порядку стягнення даної суми заборгованості та розірвання укладеного сторонами Договору у зв'язку з порушенням його істотних умов відповідачем.
За положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Так, між позивачем і відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 691, ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Відповідно до положень статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України).
Відповідно до приписів статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, статтею 693 ЦК України передбачено право покупця вимагати повернення передоплати від продавця за умови прострочення виконання зобов'язання з постачання Товару.
Відповідачем у справі не надав суду жодного доказу фактичної поставки оплаченого позивачем відповідно до платіжної інструкції №790 від 23.08.2024 товару за Договором поставки №СК3-00580 від 22.08.2024 в повному обсязі (30 000 літрів дизельного палива), у зв'язку з чим правомірними та такими, що базуються на приписах ст. 693 ЦК України є вимоги Покупця про повернення суми попередньої оплати за Договором.
За таких обставин, вказана сума неповернутої відповідачем попередньої оплати за непоставлені 24 850 літрів дизельного палива (відповідно до долученого до позову переліку скретч-карток) становить 1 204 976,50 грн, яка відповідачем не спростована, як і не подано ТОВ «Волинь НП» суду доказів поставки дизельного палива за Договором в повному обсязі, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.
Щодо розірвання договору.
За загальним правилом, встановленим статтею 188 ГК України, розірвання господарського договору в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Іншим критерієм істотного порушення договору є розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Як зазначено у постанові Верховного суду від 16.05.2018 у справі №920/817/17 у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 18.09.2013 у справі N 6-75цс13.
За встановленими у справі обставинами, в п. 10.3 Договору визначено, що його може бути розірвано достроково за ініціативою однієї із сторін за умови письмового повідомлення іншої сторони за відсутності заборгованості. Договір вважається розірваним з моменту отримання письмового повідомлення. У випадку отримання письмового повідомлення про розірвання договору укладання додаткової угоди про розірвання не потребується
Суд враховує, що укладаючи Договори поставки на визначених сторонами умовах, Покупець розраховує перш за все на отримання від Постачальника визначеної в Договорі кількості проданого йому товару (дизельного палива) для використання у власній господарській діяльності.
Положеннями ч. 1 ст. 665 ЦК України визначено право відмови покупця від договору купівлі-продажу у разі відмови продавця передати йому товар за таким договором.
За встановленими у справі обставинами відповідне право Покупцем було реалізовано шляхом надіслання 06.05.2025 Постачальнику претензії від 05.05.2025 із зазначенням про його розірвання, а відтак, беручи до уваги істотне порушення відповідачем умов Договору щодо поставки обумовленої кількості товару, який Постачальником виконаний менш як на 20% від оплаченого позивачем обсягу поставки, позовні вимоги про розірвання поставки №СК3-00580 від 22.08.2024 задовольняються судом як правомірні, обґрунтовані та незаперечені відповідачем у встановленому законом порядку.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).
За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).
Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення в заявленому розмірі.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у справі
В позовній заяві позивачем до попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат позивачем віднесено 120 000,00 грн витрат на правову допомогу, які він просив стягнути з відповідача.
Статтею 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1). До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3).
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 126 ГПК України).
Приписами ч. 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в т.ч. гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Отже, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.
У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу 120 000,00 грн.
До позовної заяви позивачем в якості доказів в обґрунтування розміру понесених витрат на правову допомогу долучено лише договір про надання правничої (правової) допомоги № 01052025 від 01.05.2025, укладену Адвокатом Гавриченко Жанною Володимирівною і Фізичною особою-підприємцем Гложиком Олегом Тарасовичем та виписку по рахунку позивача про сплату 02.06.2025 грошових коштів в сумі 14 000,00 грн на користь адвоката Гавриченко Ж.В. за послуги згідно Акту №30-05/2025 від 01.05.2025, однак самого акта №30-05/2025 від 01.05.2025, опису робіт та/або детального розрахунку з кількістю витраченого часу тощо позивачем не надано, як і не долучено до позову жодних інших доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу.
Суд в даному аспекті звертає увагу позивача, що в силу ч. 3 ст. 126 ГПК України на учасника справи покладено обов'язок подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, суд враховує, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, хоч і не є самоціллю, проте є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Не може вважатися відповідним описом наданих позивачу послуг зазначення в п. 1.2. Договору про надання правничої (правової) допомоги № 01052025 від 01.05.2025 переліку послуг, які адвокат зобов'язується надавати за доручення клієнта, позаяк самі матеріали справи, як-то подана позовна заява, не можуть доводити ні її підготовку адвокатом, ні розмір правничої допомоги в цій частині, а зазначена в даному пункті попередня консультація з правових питань вочевидь не може входити до складу судових витрат, які пов'язані саме з розглядом справи №907/640/25 в суді.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
В даному контексті суд звертається до правової позиції, зазначеній у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Так, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:
1) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);
2) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);
3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).
Поряд з цим відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
З урахуванням викладеного, долучені до позовної заяви договір про надання правничої (правової) допомоги № 01052025 від 01.05.2025, укладену Адвокатом Гавриченко Жанною Володимирівною і Фізичною особою-підприємцем Гложиком Олегом Тарасовичем та виписку по рахунку позивача про сплату 02.06.2025 грошових коштів в сумі 14 000,00 грн не можуть вважатися доказами на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, доводити їх дійсність, співмірність, необхідність та пов'язаність саме з розглядом цієї справи в суді.
Такі докази свідчать лише про наявність згоди між позивачем та адвокатом щодо зобов'язальних правовідносин, які виникли та існують виключно між сторонами Договору № 01052025 та не можуть поширюватися на інших суб'єктів, в тому числі й встановлювати для відповідача додаткові обов'язки.
Згідно приписів ст.ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Всупереч ч. 3 ст. 126 ГПК України, позивачем не надано суду договору на правову допомогу та розрахунку витрат на правничу допомогу із детальним розшифруванням наданих послуг та їх вартості.
На підставі викладеного, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача заявлених позивачем до стягнення 120 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язаних з розглядом цієї справи, як не доведених належними засобами доведення.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (89421, с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області, вул. Молодіжна, буд. 9, код ЄДРПОУ 44858321) на користь Фізичної особи-підприємця Гложика Олега Тарасовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 1 204 976,50 грн (один мільйон двісті чотири тисячі дев'ятсот сімдесят шість гривень 50 копійок) попередньої оплати та 16 882,12 грн (шістнадцять тисяч вісімсот вісімдесят дві гривні 12 копійок) в повернення сплаченого судового збору.
3. Розірвати Договір поставки №СК3-00580 від 22 серпня 2024 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (89421, с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області, вул. Молодіжна, буд. 9, код ЄДРПОУ 44858321) та Фізичною особою-підприємцем Гложиком Олегом Тарасовичем ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 30 липня 2025 року.
Суддя Лучко Р.М.