вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
про забезпечення позову
30.07.2025м. ДніпроСправа № 904/4130/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В., розглянувши
заяву Дніпровської міської ради (м. Дніпро)
про забезпечення позову, подану до пред'явлення позову,
особа, яка отримає статус учасника справи:
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк Інвест" (м. Миколаїв)
предмет майбутнього позову: стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 1 198 198 грн. 10 коп. Суддя Суддя Фещенко Ю.В.
Суддя Фещенко Ю.В.
Без участі представників сторін
Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про забезпечення позову (вх. суду № зз-87/25 від 29.07.2025), яка подана до пред'явлення позову, в якій заявник просить суд накласти арешт на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Інвест", що розташоване за адресою: м.Дніпро, вулиця Набережна Заводська, 31 А, а саме: будівлі та споруди автозаправної станції: "Операторська літ. А-1 загальною площею 16,7 кв. м.; Ганок літ. А; Навіс літ. Б; Навіс літ. В; Вбиральня літ. Ж; № 1 - Ємність для зберігання зріджених вуглеводних газів; №2 - Колонка паливороздавальна; № 3 - Блискавковідвід; № 4 - Огорожа; № 5 - Огорожа; № 6 - Флагшток; І - Замощення; II - Замощення; IIІ - Замощення, та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Інвест", в межах суми стягнення в розмірі 1 198 198 грн. 10 коп., до набрання рішенням по справі законної сили.
Подана Дніпровською міською радою заява про забезпечення обґрунтована наступним:
- заявник посилається на те, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно на земельній ділянці за адресою: м. Дніпро, вулиця Набережна Заводська, 31 А, розташовані будівлі та споруди автозаправної станції: будівлі та споруди автозаправної станції: "Операторська літ. А-1 загальною площею 16,7 кв. м.; Ганок літ. А; Навіс літ. Б; Навіс літ. В; Вбиральня літ. Ж; № 1 - Ємність для зберігання зріджених вуглеводних газів; №2 - Колонка паливороздавальна; № 3 - Блискавковідвід; № 4 - Огорожа; № 5 - Огорожа; № 6 - Флагшток; І - Замощення; II - Замощення; IIІ - Замощення, власником яких з 22.03.2017 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк Інвест" на підставі Актів прийому-передачі № 1559, 1560 від 22.03.2017, розпорядження Дніпровської міської ради № 704р від 21.06.2000 та довідки № 30 від 24.12.2018 ФОП Гаврішевського Ю.О. Зважаючи на викладене ТОВ "Лайк Інвест" з 2017 року по теперішній час користується земельною ділянкою за адресою: м. Дніпро, вулиця Набережна Заводська, 31 А, на якій знаходяться належні йому на праві власності об'єкти нерухомості. У той же час, заявник зауважує, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно із статтями 12, 83, 122 Земельного кодексу України, статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю навіть за умови відсутності державної реєстрації речового права на земельну ділянку. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, в якій зазначив, що за загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону, зокрема, з уведенням 01.01.2002 у дію нового Земельного кодексу України. При цьому відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку. За викладеного вбачається, що право комунальної власності виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону. Виходячи із вимог статті 83 Земельного кодексу України презюмується належність земельних ділянок на території міста Дніпро територіальної громади міста з визначенням її власником Дніпровської міської ради. Таким чином, Дніпровська міська рада, як розпорядник земельних ділянок комунальної власності на території міста Дніпро, є суб'єктом, уповноваженим на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Дніпра та зобов'язана здійснювати захист комунальних майнових прав. З урахуванням викладених обставин, Дніпровською міською радою встановлено, що відповідач, безпідставно користується земельною ділянкою, розташованою за адресою: вулиця Набережна Заводська, 31 А в м. Дніпрі. Отже, останнім безпідставно збережено кошти у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки, внаслідок чого вбачається спір між Дніпровською міською радою та ТОВ "Лайк Інвест", оскільки останнім безпідставно збережено кошти у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки. Предметом позову є вимога Дніпровської міської ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Інвест" коштів, набутих без достатньої правової підстави, внаслідок несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою. В свою чергу, грошові кошти можуть бути виведені з рахунків відповідача, що в подальшому, за умови задоволення позовної заяви, може ускладнити виконання рішення суду. З огляду на викладене, заявник вказує на те, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення по справі та не виключається, що для відновлення його прав та інтересів необхідно буде докласти значних зусиль та витрат;
- заявник зазначає, що предметом позову, з яким позивач звертається до суду, є стягнення безпідставно збережених грошових коштів за користування земельною ділянкою без достатньої правової підстави. Отже, виконання судового рішення в даній справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. У цьому контексті заявник зауважує, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін;
- щодо обґрунтування обрання саме цього заходу забезпечення позову заявник вказує на таке: обраний захід забезпечення позову зумовить неможливість затягування розгляду справи шляхом залучення до участі по справі нових учасників; обраний захід забезпечення позову не порушує права відповідача та інших осіб; обраний захід забезпечення позову є пропорційним, обґрунтованим, співмірним та адекватним до пред'явлених позовних вимог; обраний захід забезпечення позову є збалансованим відносно інтересів учасників судового процесу; обраний захід забезпечення позову зумовить ефективне поновлення порушених прав внаслідок задоволення позову;
- також, щодо ціни майбутнього позову заявник зазначає, що сума грошових коштів у розмірі 1 198 198 грн. 10 коп. підтверджується розрахунком, який затверджений протоколом Комісії з визначення розміру збитків, заподіяних Дніпровській міській раді, власникам землі та землекористувачам при використанні земельних ділянок від 10.07.2025 та складається з суми орендної плати, яка не сплачена відповідачем за відповідний період. Даний розрахунок складений Комісією з визначення розміру збитків, заподіяних Дніпровській міській раді, власникам землі та землекористувачам при використанні земельних ділянок здійснений на підставі: акту Інспекції з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради від 30.06.2025, складеного за результатами обстеження земельної ділянки за адресою: м. Дніпро, вулиця Набережна Заводська, 31 А з додатками; звіту щодо визначення конфігурації меж, площі та розрахунку нормативної грошової оцінки земель комунальної власності Дніпровської міської територіальної громади. Ціна забезпечення позову складається з розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки в розмірі 1 198 198 грн. 10 коп.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду заяви,
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У відповідності до вказаної норми закону, Дніпровською міською радою подано заяву про забезпечення позову, яка подана до пред'явлення позову, в якій заявник просить суд накласти арешт на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Інвест", що розташоване за адресою: м. Дніпро, вулиця Набережна Заводська, 31 А, а саме: будівлі та споруди автозаправної станції: "Операторська літ. А-1 загальною площею 16,7 кв. м.; Ганок літ. А; Навіс літ. Б; Навіс літ. В; Вбиральня літ. Ж; № 1 - Ємність для зберігання зріджених вуглеводних газів; №2 - Колонка паливороздавальна; № 3 - Блискавковідвід; № 4 - Огорожа; № 5 - Огорожа; № 6 - Флагшток; І - Замощення; II - Замощення; IIІ - Замощення, та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Інвест", в межах суми стягнення в розмірі 1 198 198 грн. 10 коп., до набрання рішенням по справі законної сили.
На думку заявника невжиття заходів забезпечення позову призведе до істотного ускладнення у майбутньому виконання рішення суду або взагалі унеможливить його виконання.
У частині 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Надаючи правову оцінку обставинам, викладеним у заяві про забезпечення позову, суд виходить із наступного.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист. Частиною 1 статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що кожному, гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Як наголосив Європейський суд у справі "Горнсбі проти Греції" виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Так, право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997 пункт 40. Reports of Judgments and Decisions 1997-11). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" v. Італії (Immobiliare Saffi v. Italy), (GCJ. N 22774/93, n. 66. ECHR 1999-V).
Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу ("Бурдов проти Росії", комюніке Секретаря Суду 07.05.2002; рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).
У пункті 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд - і водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
Також у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.
Таким чином, господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
По суті, забезпечення позову - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову, є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду зазначеним вище.
Суд також зауважує, що необхідною для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду.
Так, з матеріалів заяви вбачається, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно на земельній ділянці за адресою: м. Дніпро, вулиця Набережна Заводська, 31 А, розташовані будівлі та споруди автозаправної станції: будівлі та споруди автозаправної станції: "Операторська літ. А-1 загальною площею 16,7 кв. м.; Ганок літ. А; Навіс літ. Б; Навіс літ. В; Вбиральня літ. Ж; № 1 - Ємність для зберігання зріджених вуглеводних газів; № 2 - Колонка паливороздавальна; № 3 - Блискавковідвід; № 4 - Огорожа; № 5 - Огорожа; № 6 - Флагшток; І - Замощення; II - Замощення; IIІ - Замощення, власником яких з 22.03.2017 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк Інвест" на підставі Актів прийому-передачі № 1559, 1560 від 22.03.2017, розпорядження Дніпровської міської ради № 704р від 21.06.2000 та довідки № 30 від 24.12.2018 ФОП Гаврішевського Ю.О.
За викладеного вбачається, що ТОВ "Лайк Інвест" користується земельною ділянкою за адресою: м. Дніпро, вулиця Набережна Заводська, 31 А, на якій знаходяться належні йому на праві власності об'єкти нерухомості.
Разом з тим, Дніпровською міською радою встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк Інвест" безпідставно користується земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, вулиця Набережна Заводська, 31 А, відповідно, останнім безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки.
Суд відзначає, що згідно з висновками Верховного Суду у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Водночас, накладення арешту на майно не має стосуватися саме майна, яке належить до предмета спору.
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Так, Верховний Суд у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 Господарського процесуального кодексу України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду (аналогічні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Також судом відзначено, що обраний заявником вид забезпечення позову не призводить до невиправданого обмеження майнових прав майбутнього відповідача, оскільки майно фактично залишиться у володінні та користуванні титульного власника (майбутнього відповідача), а буде обмежено лише можливість розпоряджатися ним.
При цьому, суд зазначає, що заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/12404/21), адже накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору (1 198 198 грн. 10 коп.), матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать майбутньому відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 1 198 198 грн. 10 коп. доцільно буде накласти арешт на майно майбутнього відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 07.05.2025 у справі № 904/620/25).
Крім того, суд зауважує, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Проаналізувавши доводи заявника, з урахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку, що вжиття заявлених Дніпровською міською радою заходів забезпечення позову сприятиме захисту, поновленню порушених прав заявника та виконанню в подальшому рішення суду у разі задоволення заявлених у майбутньому позовних вимог. Тоді як невжиття заявлених радою заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, що в свою чергу призведе до нівелювання функції судового рішення, як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів майбутнього позивача.
Частиною 1 статті 141 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
У даному випадку суд не вбачає підстав задля застосовування зустрічного забезпечення з огляду на те, що відповідні заходи не призведуть до негативних наслідків для майбутнього відповідача чи інших осіб, та спрямовані на те, щоб не допустити, зокрема, перехід права власності до третіх осіб або виведення грошових коштів з рахунків майбутнього відповідача, що унеможливить виконання рішення у даній справі та призведе до необхідності звернення до суду з іншими позовами, більше того, такі заходи носять тимчасовий характер, що є адекватною мірою та балансом інтересів сторін у такій ситуації.
Аналогічні позиції щодо такого питання викладені у Постановах Верховного Суду у справі № 916/870/18 від 15.01.2019 та № 916/73/19 від 27.06.2019.
Враховуючи вказане, застосування обраного заявником заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідає статтям 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, а також вимогам співмірності, розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом майбутніх позовних вимог.
При цьому суд зазначає, що вказані заходи забезпечення позову є тимчасовими (до закінчення розгляду спору) та спрямовані на збереження існуючого становища до розгляду спору по суті з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту та поновлення порушеного права в разі задоволення/часткового задоволення позову.
Також судом прийнято до уваги, що у випадку виявлення відповідачем обставин чи доказів щодо неспівмірності, нерозумності, необґрунтованості, неадекватності, незбалансованості інтересів сторін, чи відсутності зв'язку між конкретними заходами забезпечення позову, вжитими даною ухвалою суду, і предметом майбутніх позовних вимог, відповідач не позбавлений права звернутися до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову в порядку статті 145 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Відповідно до частини 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 42, 136, 137, 138, 139, 140, 141, 232, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
Заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову - задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Інвест" (вулиця Погранична, будинок 29, корпус Б, м. Миколаїв, 54020; ідентифікаційний код 40631763), а саме: будівлі та споруди автозаправної станції: "Операторська літ. А-1 загальною площею 16,7 кв. м.; Ганок літ. А; Навіс літ. Б; Навіс літ. В; Вбиральня літ. Ж; № 1 - Ємність для зберігання зріджених вуглеводних газів; № 2 - Колонка паливороздавальна; № 3 - Блискавковідвід; № 4 - Огорожа; № 5 - Огорожа; № 6 - Флагшток; І - Замощення; II - Замощення; IIІ - Замощення, що знаходяться за адресою: м. Дніпро, вулиця Набережна Заводська, 31 А, та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Інвест" (вулиця Погранична, будинок 29, корпус Б, м. Миколаїв, 54020; ідентифікаційний код 40631763), в межах суми позовних вимог у розмірі 1 198 198 грн. 10 коп., до набрання рішенням по справі законної сили.
Стягувачем за даною ухвалою є: Дніпровська міська рада (проспект Дмитра Яворницького, будинок 75, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код 26510514).
Боржником за даною ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк Інвест" (вулиця Погранична, будинок 29, корпус Б, м. Миколаїв, 54020; ідентифікаційний код 40631763).
Ухвала про забезпечення позову набирає законної сили - 30.07.2025, підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому чинним законодавством України для виконання судових рішень, та може бути пред'явлена до виконання в строк до 31.07.2028.
Ухвала з урахуванням пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" має статус виконавчого документа. В силу статті 129-1 Конституції України та статті 144 Господарського процесуального кодексу України ця ухвала є обов'язковою для виконання всіма органами, організаціями та посадовими особами на всій території України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
Повна ухвала складена та підписана - 30.07.2025.
Суддя Ю.В. Фещенко