Рішення від 29.07.2025 по справі 904/3393/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2025м. ДніпроСправа № 904/3393/25

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Луки-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області (с.Лука-Мелешківська, Вінницький район, Вінницька область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс-Інвест" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором про закупівлю № 2812-1 від 28.12.2022 у загальному розмірі 92 405 грн. 53 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Лука-Мелешківська сільська рада Вінницького району Вінницької області (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс-Інвест" (далі - відповідач) заборгованість за договором про закупівлю № 2812-1 від 28.12.2022 у загальному розмірі 92 405 грн. 53 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 54 060 грн. 00 коп. - основний борг;

- 37 451 грн. 69 коп. - пеня;

- 702 грн. 78 коп. - інфляційні втрати;

- 191 грн. 06 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про закупівлю № 2812-1 від 28.12.2022 в частині повної та своєчасної поставки товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата (відмови відповідача у здійсненні заправки автомобілів позивача), внаслідок чого у позивача виникло право вимагати повернення здійснення попередньої оплати в сумі 54 060 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов'язання з поставки товару, на підставі пункту 8.2 договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 05.02.2025 по 18.06.2025 в сумі 37 451 грн. 69 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за травень 2025 року в сумі 702 грн. 78 коп., а також 3% річних за період прострочення з 07.05.2025 по 18.06.2025 у сумі 191 грн. 06 коп. за прострочення виконання зобов'язання з повернення попередньої оплати.

Також позивач просить суд судові витрати у справі покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 27.06.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Так, у частині 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Судом було з'ясовано, що відповідач має зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, у зв'язку з чим ухвала суду від 27.06.2025 була надіслана судом в Електронний кабінет відповідача, на підтвердження чого до матеріалів справи було долучено Довідку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 27.06.2025 була доставлена до Електронного кабінету відповідача - 27.06.2025 о 17:39 (а.с.33).

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вказане, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 27.06.2025 вважається врученою відповідачу 30.06.2025, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа в Електронний кабінет відповідача в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (а.с.33).

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 27.06.2025 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/128452383) надіслано судом 27.06.2025, зареєстровано в реєстрі 27.06.2025 та забезпечено надання загального доступу 30.06.2025, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела - у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Так, ухвалою суду від 27.06.2025, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену судом вище дату отримання ухвали суду відповідачем (30.06.2025), граничним строком для подання відзиву на позовну заяву було 15.07.2025.

Слід наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково надані два тижні господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.

Отже, станом на 29.07.2025 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2025, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Тобто, у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Крім того, згідно з частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 27.07.2025, а строк розгляду даної справи закінчується 26.08.2025, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.

Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частинами 4, 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови оплати та поставки товару, факт здійснення попередньої оплати у встановленому договором розмірі, факт настання строку поставки товару, факт поставки товару, допущення прострочення поставки товару, наявність підстав для повернення попередньої оплати у заявленій до стягнення сумі, наявність підстав для стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних у заявлених до стягнення сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як убачається з матеріалів справи, 28.12.2022 між Луки-Мелешківською сільською радою Вінницького району Вінницької області (далі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтекс-Інвест" (далі - постачальник, відповідач) укладено договір про закупівлю № 2812-1 (далі - договір, а.с. 10-12), відповідно до умов пункту 1.1. якого продавець зобов'язується у 2022 році поставити покупцю бензин А-95 ДК 021:2015 "09130000-9 Нафта і дистиляти" (далі - товар), кількість та асортимент яких визначено у Специфікації (додаток № 1 до договору), а покупець - прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату в порядку та умовах, визначених договором.

У пункті 11.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності в день підписання його обома сторонами та діє до 31.12.2022 та повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплені печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. договору ціна на товар, що є предметом договору, визначена в Специфікації (додаток № 1 до договору). Загальна ціна договору складає 333 900 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 21 431 грн. 78 коп. До ціни договору включені всі необхідні збори та обов'язкові платежі, що мають бути сплачені у даному випадку, витрати на транспортування, податків та інших зборів і обов'язкових платежів, що сплачуються або мають бути плачені згідно з чинним законодавством України.

Також до договору була підписана Специфікація на поставку товару, в якій сторони погодили таке:

- найменування товару: Бензин А-95 в талонах;

- кількість: 6 300 л;

- загальна вартість цінової пропозиції: 333 900 грн. 00 коп. (а.с.12 на звороті).

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість цього товару.

Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Згідно з пунктом 1.3. договору розрахунки за відпущені через автозаправні станції продавця за договором здійснюються виключно у безготівковій формі.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що оплата по договору буде здійснюватися за рахунок коштів місцевого бюджету. Оплата за товар проводиться покупцем по факту поставки талонів на підставі видаткової накладної, у строк не пізніше 10-ти робочих днів з дня фактичного отримання покупцем талонів, за умови наявності коштів на рахунку покупця.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до вказаних умов договору позивачем була здійснена оплата товару на загальну суму 333 900 грн. 00 коп., що підтверджується:

- платіжним дорученням № 2 (внутрішній номер 249485274) від 28.12.2022 на суму 31 270 грн. 00 коп. із призначенням платежу "за бензин для генераторів, накл. № 0001/0001009 від 28.12.2022, дог. № 2812-1 від 28.12.2022, у тому числі ПДВ - 5 211 грн. 66 коп." (а.с. 14, на звороті);

- платіжним дорученням № 309 (внутрішній номер 249485227) від 28.12.2022 на суму 281 960 грн. 00 коп. із призначенням платежу "за бензин, накл. № 0001/0001009 від 28.12.2022, дог. № 2812-1 від 28.12.2022, у тому числі ПДВ - 46 993 грн. 33 коп." (а.с. 15);

- платіжним дорученням № 310 (внутрішній номер 249485228) від 28.12.2022 на суму 20 670 грн. 00 коп. із призначенням платежу "за бензин для генераторів, накл. №0001/0001009 від 28.12.2022, дог. № 2812-1 від 28.12.2022, у тому числі ПДВ - 3 445 грн. 00 коп." (а.с. 15, на звороті).

Отже, судом встановлено, що обов'язок з оплати товару за договором виконаний позивачем (покупцем) належним чином.

Також позивачем та відповідачем була підписана видаткова накладна № 0001/0001009 від 28.12.2022 на суму 333 900 грн. 00 коп., за якою продавцем було передано покупцю скретч-картки на 6 300 л бензину А-95 на загальну суму 333 900 грн. 00 коп. (а.с.14).

Як передбачено статтею 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

У розділі 5 договору сторонами були визначені умови щодо поставки товару, а саме:

- продавець на підтвердження свого обов'язку, що випливає з договору, в строк до 3-х робочих днів з дня отримання заявки, видає покупцеві талони на отримання товару в мережі автозаправних станцій продавця відповідного номіналу, марки, та кількості бензину згідно з видатковою накладною. Талони, у розумінні договору, є разовими та мають строк дії (строк дії може зазначається на зворотній стороні бланку-дозволу). Талони після отримання бензину за договором вважаються погашеними та, відповідно, є недійсними (пункт 5.1. договору);

- продавець здійснює передачу у власність покупця закуплений товар на підставі талонів на їх отримання в мережі автозаправних станцій продавця (додаток № 2 до договору) (пункт 5.2. договору);

- термін дії талонів повинен бути не менше 180-ти календарних днів, з можливістю продовження терміну дії до 365-ти календарних днів з дати передачі покупцю. Талони після закінчення строку їх дії вважаються недійсними, не приймаються в мережі АЗС продавця та підлягають обміну. При цьому продавець зобов'язаний у разі закінчення строку дії бланків-дозволів, на підставі накладної на повернення, замінити такі бланки-дозволи на діючі. У разі зміни зовнішньої форми талонів продавець здійснює обмін талонів в такій самій кількості, того ж номіналу та в асортименті без додаткової оплати покупцем за місцем їх використання на інші талони (пункт 5.4. договору);

- товар поставляється частинами (партіями) в обсягах, визначених покупцем у письмових заявках, що надсилаються продавцю в залежності від потреб покупця (пункт 5.5. договору);

- датою передачі талонів у повному обсязі в межах укладеного договору вважається дата отримання талонів покупцем та оформлення уповноваженими представниками видаткової накладної (пункт 5.5. договору);

- під час видачі талонів продавець видає покупцю видаткову накладну. Право власності на товар, що є предметом договору, виникає у покупця з дати передачі продавцем талонів відповідно до умов договору (пункт 5.6. договору).

У розділі 6 договору сторонами були визначені умови щодо порядку здійснення відпуску (отримання) товару, а саме:

- відпуск товару здійснюється у мережі автозаправних станцій продавця, перелік та детальна інформація про які містяться у Переліку автозаправних станцій (додаток № 2), що є невід'ємною частиною договору (пункт 6.1. договору);

- продавець зобов'язаний забезпечити безперебійний відпуск товару в усіх без винятку автозаправних станціях, зазначених в додатку № 2 до договору, відповідно до режиму (розкладу) їх роботи, вказаному в Переліку автозаправних станцій (додаток № 2). Вибір автозаправної станції з числа зазначених в додатку № 2 до договору, для відпуску товару в кожному конкретному випадку здійснюється покупцем (уповноваженими ним особами) на власний розсуд (пункт 6.2. договору);

- відпуск товару в кожному конкретному випадку здійснюється на підставі талону на отримання товару в асортименті та кількості, вказаних в талоні (пункт 6.3. договору);

- відпуск товару здійснюється особі, яка пред'явила талон на отримання товару (уповноважена покупцем особа) (пункт 6.4. договору).

У позовній заяві зазначено, що за період дії договору Лука-Мелешківська сільська рада Вінницького району Вінницької області використала талонів на 5 340 л Бензину А-95. За період з 04.02.2025 по 02.04.2025 покупець не зміг отоварити картки на 1 770 л, що підтверджується Актами про відсутність пального на автозаправній станції, а саме: Актом №1 від 04.02.2025, Актом № 2 від 25.02.2025, Актом № 3 від 07.03.2025, Актом № 4 від 19.03.2025, та Актом № 5 від 02.04.2025, оскільки на АЗС, визначених Переліком автозаправних станцій продавця до договору, відсутнє пальне і позивач не має можливості отоварити картки на бензин А-95 в кількості 960 л.

Розділом 7 договору визначені права та обов'язки сторін. Так, згідно з пунктом 7.1. договору покупець зобов'язаний достроково розірвати договір у разі невиконання зобов'язань продавцем, повідомивши його про це за 10 календарних днів до дати розірвання договору (пункт 7.2.1. договору).

У зв'язку з вказаними вище обставинами, позивач звернувся до ТОВ "Інтекс-Інвест" із вимогою від 25.04.2025 щодо повернення коштів в сумі 54 060 грн. 00 коп. протягом 10-ти календарних днів з дня отримання вимоги. Крім того, до вказаної вимоги додано повідомлення про розірвання договору та додаткову угоду № 1, якою визначено вважати розірваним договір про закупівлю № 2812-1 від 28.12.2022 з 30.04.2025 та передбачено повернення покупцю 54 060 грн. 00 коп. оплаченого але не отриманого товару (а.с.18-24). Так, згідно з трекінгом поштового відправлення № 2323400011282 відповідач отримав вказаний лист 06.05.2025, проте вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором про закупівлю № 2812-1 від 28.12.2022 в частині повної та своєчасної поставки товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата (відмови відповідача у здійсненні заправки автомобілів позивача), внаслідок чого у позивача виникло право вимагати повернення здійснення попередньої оплати в сумі 54 060 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов'язання з поставки товару, на підставі пункту 8.2 договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 05.02.2025 по 18.06.2025 в сумі 37 451 грн. 69 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за травень 2025 року в сумі 702 грн. 78 коп., а також 3% річних за період прострочення з 07.05.2025 по 18.06.2025 у сумі 191 грн. 06 коп. за прострочення виконання зобов'язання з повернення попередньої оплати. Вказане вище і є причиною виникнення спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що предметом договору був товар зі специфічними характеристиками та порядком обігу - дизпаливо та бензин.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997, затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, як визначають порядок роздрібної торгівлі пальним, оливами, мастилами (далі - нафтопродукти) (далі - Правила №1442) (у редакції, чинній на час існування спірних відносин).

Торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу АЗС (абзац 2 пункту 3 Правил № 1442).

Розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару (пункт 9 Правил № 1442).

Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2018 № 281/171/578/155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за № 805/15496, затверджена Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція).

Відповідно до пункту 3 Інструкції талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.

У пунктах 10.3.3.1, 10.3.3.2 Інструкції визначено, що форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона. При цьому необхідними елементами змісту талона є його серійний та порядковий номери. Заправлення за талонами відображається у змінному звіті АЗС за формою № 17-НП.

Враховуючи вказане, талон є документом, який засвідчує право його власника отримати пальне на АЗС, а тому підписання сторонами видаткової накладної не свідчить про передання постачальником покупцеві товару за договором, а лише підтверджує факт передачі талонів, які надавали право покупцеві на отримання відповідної кількості товару (палива) за договором в майбутньому.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до положень вказаної вище Інструкції 28.12.2022 відповідачем були передані позивачу талони відповідних номіналів, що підтверджують право на отримання товару.

Як передбачено статтею 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Слід відзначити, що в силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, вище судом встановлено, що на виконання умов договору позивач здійснив попередню оплату на загальну суму 333 900 грн. 00 коп., що підтверджується:

- платіжним дорученням № 2 (внутрішній номер 249485274) від 28.12.2022 на суму 31 270 грн. 00 коп. із призначенням платежу "за бензин для генераторів, накл. № 0001/0001009 від 28.12.2022, дог. № 2812-1 від 28.12.2022, у тому числі ПДВ - 5 211 грн. 66 коп." (а.с. 14, на звороті);

- платіжним дорученням № 309 (внутрішній номер 249485227) від 28.12.2022 на суму 281 960 грн. 00 коп. із призначенням платежу "за бензин, накл. № 0001/0001009 від 28.12.2022, дог. № 2812-1 від 28.12.2022, у тому числі ПДВ - 46 993 грн. 33 коп." (а.с. 15);

- платіжним дорученням № 310 (внутрішній номер 249485228) від 28.12.2022 на суму 20 670 грн. 00 коп. із призначенням платежу "за бензин для генераторів, накл. №0001/0001009 від 28.12.2022, дог. № 2812-1 від 28.12.2022, у тому числі ПДВ - 3 445 грн. 00 коп." (а.с. 15, на звороті).

В свою чергу, відповідач не спростував доводи позивача щодо непоставки товару за договором на залишкову суму 54 060 грн. 00 коп.

Також відповідач не надав доказів поставки товару на суму здійсненої позивачем попередньої оплати в загальному розмірі 333 900 грн. 00 коп.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно із частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

У даному випадку позивач посилається на те, що товар на суму здійсненої попередньої оплати, зокрема, в розмірі 54 060 грн. 00 коп. відповідачем поставлений не був, при цьому відповідач вказані обставини під час розгляду справи не оспорив та не спростував.

У той же час згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Крім того, суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження поставки позивачу товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата, зокрема, на суму 54 060 грн. 00 коп. відповідач не надав, також відповідачем не надано доказів повернення суми вказаної попередньої оплати позивачу.

Отже, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, відповідачем не спростовані.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи те, що позивач здійснив попередню оплату товару, зокрема, на суму 54 060 грн. 00 коп., а відповідач не поставив позивачу оплачений товар, повернення попередньої оплати не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний повернути позивачу 54 060 грн. 00 коп. попередньої оплати.

Враховуючи вказане, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача сплаченої позивачем попередньої оплати в сумі 54 060 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань щодо відпуску товару, що є предметом договору, особі, яка пред'явила талон, продавець виплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент нарахування, від ціни договору за кожен день прострочення зобов'язань.

За прострочення виконання зобов'язання з поставки товару, на підставі пункту 8.2 договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 05.02.2025 по 18.06.2025 в сумі 37 451 грн. 69 коп.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку, що вимога позивача в частині стягнення пені в сумі 37 451 грн. 69 коп. не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Як було встановлено судом вище, у розділі 5 договору сторонами були визначені умови щодо поставки товару, зокрема:

- продавець на підтвердження свого обов'язку, що випливає з договору, в строк до 3-х робочих днів з дня отримання заявки, видає покупцеві талони на отримання товару в мережі автозаправних станцій продавця відповідного номіналу, марки, та кількості бензину згідно з видатковою накладною. Талони, у розумінні договору, є разовими та мають строк дії (строк дії може зазначається на зворотній стороні бланку-дозволу). Талони після отримання бензину за договором вважаються погашеними та, відповідно, є недійсними (пункт 5.1. договору);

- термін дії талонів повинен бути не менше 180-ти календарних днів, з можливістю продовження терміну дії до 365-ти календарних днів з дати передачі покупцю. Талони після закінчення строку їх дії вважаються недійсними, не приймаються в мережі АЗС продавця та підлягають обміну. При цьому продавець зобов'язаний у разі закінчення строку дії бланків-дозволів, на підставі накладної на повернення, замінити такі бланки-дозволи на діючі. У разі зміни зовнішньої форми талонів продавець здійснює обмін талонів в такій самій кількості, того ж номіналу та в асортименті без додаткової оплати покупцем за місцем їх використання на інші талони (пункт 5.4. договору);

- датою передачі талонів у повному обсязі в межах укладеного договору вважається дата отримання талонів покупцем та оформлення уповноваженими представниками видаткової накладної (пункт 5.5. договору).

Вище судом встановлено, що талони (скретч-картки) на 6 300 л бензину А-95 на загальну суму 333 900 грн. 00 коп., зокрема і щодо спірної суми 54 060 грн. 00 коп., були передані позивачу за видатковою накладною № 0001/0001009 від 28.12.2022 (а.с.14).

Отже, передані за вказаною видатковою накладною талони (скретч-картки) на суму 54 060 грн. 00 коп. станом на 04.02.2025, 25.02.2025, 07.03.2025, 19.03.2025 та 02.04.2025 були недійсними. Також позивач не надав докази повернення вказаних недійсних талонів за накладною на повернення, також не надав доказів обміну таких талонів та дійсні.

Отже, позивачем не доведено належними доказами факт прострочення відповідачем виконання зобов'язання з поставки товару на суму 54 060 грн. 00 коп. у період з 05.02.2025 по 18.06.2025.

Більше того, позивач здійснює нарахування пені за прострочення поставки товару по 18.06.2025 включно, в той час, як сам позивач посилається на те, що 06.05.2025 відповідачем була отримана вимога про повернення суми здійсненої попередньої оплати в розмірі 54 060 грн. 00 коп. протягом 10-ти календарних днів, а також отримано повідомлення про розірвання договору з 30.04.2025 (а.с.19-20).

Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З цього приводу суд також зазначає, що у відповідача не можуть існувати два взаємовиключні обов'язки одночасно:

1) обов'язок щодо поставки товару на суму 54 060 грн. 00 коп., а також,

2) обов'язок щодо повернення попередньої оплати на суму 54 060 грн. 00 коп.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 37 451 грн. 69 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як було зазначено вище, 06.05.2025 відповідач отримав від відповідача вимогу про повернення попередньої оплати в сумі 54 060 грн. 00 коп.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за травень 2025 року в сумі 702 грн. 78 коп. за прострочення виконання зобов'язання з повернення попередньої оплати.

З приводу вказаних вимог позивача суд зазначає наступне.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Правовідношення, в якому виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини 2 статті 625 цього Кодексу (пункт 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як було зазначено вище, позивач звернувся до ТОВ "Інтекс-Інвест" із вимогою від 25.04.2025 щодо повернення коштів в сумі 54 060 грн. 00 коп. протягом 10-ти календарних днів з дня отримання вимоги (а.с.18-24).

Також судом встановлено, що вказана вимога була отримана відповідачем 06.05.2025.

Отже, граничним строком для повернення здійсненої позивачем попередньої оплати в сумі 54 060 грн. 00 коп. було 16.05.2023.

Таким чином, з цього часу у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем, розмір якого підтверджується матеріалами справи.

Слід також зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 902/186/21.

Господарським судом також враховано таке.

Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Судом встановлено, що прострочення повернення попередньої оплати виникло лише з 17.05.2025, отже інфляційні втрати за травень 2025 року нарахуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 702 грн. 78 коп. задоволенню не підлягають.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення виконання зобов'язання з повернення попередньої оплати з 07.05.2025 по 18.06.2025 у сумі 191 грн. 06 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.5 на звороті), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості, але період прострочення визначено невірно.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем (а.с. 5 на звороті), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Отже, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено, що 3% річних підлягають нарахуванню в період з 17.05.2025 по 18.06.2025 на суму 54 060 грн. 00 коп. та в цей період складають 146 грн. 63 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 146 грн. 63 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 1 421 грн. 02 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Луки-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс-Інвест" про стягнення заборгованості за договором про закупівлю № 2812-1 від 28.12.2022 у загальному розмірі 92 405 грн. 53 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс-Інвест" (вулиця Мандриківська, будинок 47, офіс 206/2, м. Дніпро, 49600; ідентифікаційний код 39821153) на користь Луки-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області (вулиця Центральна, будинок 2А, с. Лука-Мелешківська, Вінницький район, Вінницька область, 23234; ідентифікаційний код 04329856) - 54 060 грн. 00 коп. основного боргу, 146 грн. 63 коп. 3% річних та 1 421 грн. 02 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене та підписане 29.07.2025.

Суддя Ю.В. Фещенко