пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
30 липня 2025 року Справа № 903/446/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Сосновської Ю.П., розглянувши матеріали по справі
за позовом керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Маневицької селищної ради
до відповідача: Державного підприємства "Волинський військовий лісгосп"
про стягнення 26337 грн шкоди,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: н/з;
від відповідача: н/з;
від прокуратури: Лебедюк-Гудкова Т. В., прокурор відділу, посвідчення № 071763 від 01.03.2023.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивни частину рішення.
Суть спору: 22.04.2025 керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури Волинської області звернувся до суду в інтересах держави в особі в особі Маневицької селищної ради до Державного підприємства "Волинський військовий лісгосп" про стягнення 26337,00 грн шкоди.
При обґрунтуванні позовних вимог вказує, що в період з 01.09.2021 по 02.09.2021 невстановленими особами здійснено порубки 12 дерев, а саме 8 дерев породи вільха сироростуча діаметрами пнів 28 см, 32 см, 36 см, 34 см, 32 см, 44 см, 26 см, 30 см у кварталі 56 виділу 15, однієї берези сироростучої діалетром пня 22 см, однієї осики сухостійної діаметром пня 24 см, однієї осики сироростучої діаметром пня 24 см та однієї вільхи сухостійної діаметром пня 26 см у кварталі 57 виділу 25 Бережницького лісництва ДП "Волинський військовий лісгосп" на суму 26337,00 грн. Земельна ділянка у кварталах 56 та 57 Бережницького лісництва ДП "Волинський військовий лісгосп" належить відповідачеві на праві постійного користування, а тому він є постійним лісокористувачем, який в порушення норм ст. ст. 19, 63, п. 5 ст. 64, ст. ст. 86, 89, 90 ЛК України, Статуту не забезпечив охорону і збереження лісових насаджень, тобто допустив протиправну бездіяльність, наслідком якої стало незаконне вирубування 12 дерев породи вільха, береза, осика.
Ухвалою суду від 28.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 28.05.2025; запропоновано відповідачу надати відзив на позов; прокурору та позивачу - відповідь на відзив.
13.05.2025 відповідачем в системі "Електронний суд" сформовано та надіслано учасникам справи відзив на позовну заяву в якому просить суд відмовити у задоволенні позову. При цьому вказує, що будь-якої вини ДП "Волинський військовий лісгосп" у здійсненні порубки 12 дерев в період часу з 01.09.2021 до 02.09.2021 немає, так як майстром лісу Каплонюком Ю. С. під час здійснення огляду по охороні, закріпленого за ним обходу, було виявлено самовільну порубку та відразу повідомлено правоохоронні органи про вчинення правопорушення, що стверджується матеріалами кримінального провадження №12021030540000187 від 02.09.2021, а посилання прокурора на практику Верховного Суду, зазначену у позовній заяві, є некоректними, так як лісопорушення, зазначені у постановах, були виявлені територіальними органами Держекоінспекції. Також зазначає, що відповідальність лісокористувача наступає у випадку встановлення шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства, контролюючим органом при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на підвідомчій лісовому господарству території. Крім того звертає увагу суду, що кримінальне провадження, внесене в ЄРДР за №12021030540000187 від 02.09.2021 р. є не закритим, а отже досудове розслідування в рамках даного кримінального провадження і досі триває та наявна можливість встановлення осіб, відповідальних за вчинення даного правопорушення. Даний відзив з додатками долучено до матеріалів справи.
15.05.2025 прокурор через систему "Електронний суд" подав відповідь на відзив в якій не погоджується з доводами відповідача наведеними у відзиві. При цьому вказує, що забезпечення охорони та захисту лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів, у даному випадку на ДП "Волинський військовий лісгосп", як постійного лісокористувача. Також звертає увагу суду, що позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди. Вказує, що вина та протиправна поведінка відповідача полягає у тому, що всупереч вимог законодавства ним не виконано обов'язок щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого відбулось незаконне вирубування дерев, чим спричинено шкоду, підтверджену висновком експерта. Щодо незакритого кримінального провадження зазначає, що у випадку встановлення особи (осіб), що вчинили незаконну порубку дерев у лісах та винесення судом обвинувального вироку, відповідач матиме право скористатися правом зворотної вимоги (регресу). Дана відповідь на відзив з додатками долучена до матеріалів справи.
27.05.2025 позивач через систему "Електронний суд" подав заяву про проведення підготовчого судового засідання без участі його представника, вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Дана заява з додатками долучена до матеріалів справи.
Прокурор у судовому засіданні 28.05.2025 позовні вимоги підтримала, представник відповідача позов заперечив, також представники учасників справи вказали, що не заперечують проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
У судовому засіданні 28.05.2025 суд, на виконання вимог ст. 195 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), враховуючи строки розгляду справи, постановив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 25.06.2025. Ухвалою суду від 28.05.2025 повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи по суті відбудеться 25.06.2025.
25.06.2025 позивач через систему "Електронний суд" подав заяву про проведення судового засідання 25.06.2025 без участі його представника, вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Дана заява з додатками долучена до матеріалів справи.
У судовому засіданні 25.06.2025 прокурор позовні вимоги підтримала, а представник відповідача позов заперечив та зазначив, що з позов звернувся прокурор у якого відсутні повноваження на звернення, з позовом мав звертатися прокурор спеціалізованої військової прокуратури.
Ухвалою суду від 25.06.2025 запропоновано прокурору та відповідачу у строк до 18.07.2025 надати суду письмові пояснення щодо наявності повноважень(розмежування повноважень з Волинською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону) на звернення з даним позовом до суду, підписання позовної заяви керівником Камінь-Каширської окружної прокуратури(докази надіслання іншим учасникам справи). Повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи по суті відбудеться 24 липня 2025 року о 16:30 год.
14.07.2025 на адресу суду від прокурора надійшли письмові пояснення, в яких зазначають, що на підставі ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурора, який здійснює представництво в суді законних інтересів держави в особі Маневицької селищної ради, в позові вказано керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури. Відповідно до ст. 1, п. 2 ч. 1 ст. 2, ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. На прокуратуру покладаються такі функції: … 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України. Систему прокуратури України становлять: 1) Офіс Генерального прокурора; 2) обласні прокуратури; 3) окружні прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 6.1. наказу Офісу Генерального прокурора від 21.08.2020 № 389 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді» першому заступнику та заступникам Генерального прокурора, заступнику Генерального прокурора - керівнику Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, керівникам обласних, окружних прокуратур, спеціалізованих прокуратур у сфері оборони на правах обласних та окружних прокуратур (далі - обласні, окружні прокуратури), їхнім першим заступникам та заступникам, керівникам відповідних структурних підрозділів забезпечувати організацію діяльності щодо представництва інтересів держави в суді з дотриманням засад, визначених цим наказом. Завданнями здійснення представництва в суді визначити захист інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду. Відомості для встановлення наявності підстав для застосування представницьких повноважень отримувати з: … матеріалів кримінальних проваджень, справ про адміністративні правопорушення, у тому числі пов'язані з корупцією. Документ сформований в системі «Електронний суд» 14.07.2025 3 Позови (заяви) надсилати до суду за підписом Генерального прокурора, його першого заступника та заступників, керівників обласних, окружних прокуратур, їхніх перших заступників та заступників. За результатами досудового розслідування кримінального провадження № 12021030540000187 від 03.09.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України не здобуто достатніх доказів щодо можливої причетності до вчинення правопорушення, досудове розслідування якого здійснюється в рамках вказаного кримінального провадження, працівниками ДП «Волинський військовий лісгосп». Процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12021030540000187 від 03.09.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, здійснюється прокурорами Камінь-Каширської окружної прокуратури. На виконання зазначених вище вимог законодавства України, встановивши за матеріалами кримінального провадження № 12021030540000187 від 03.09.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, підстави для застосування представницьких повноважень, керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури звернувся з позовом до господарського суду Волинської області, підписавши позовну заяву в інтересах Маневицької селищної ради до ДП «Волинській військовий лісгосп» про стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в сумі 26 337 грн, підписавши про це відповідну позовну заяву.
Ухвалою суду від 24.07.2025 розгляд справи по суті за клопотанням відповідача, через тимчасову непрацездатність представника відповідача до 29.07.2025 відкладено. Повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи по суті відбудеться 30 липня 2025 року на 11:00 год.
На адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на 11.08.2025 або пізніше через тимчасову непрацездатність представника відповідача до 06.08.2025, перебування у відпустці керівника відповідача з 28.07.2025 до 01.08.2025.
Щодо клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.2 ст. 195 ГПК України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Згідно ч. 3 ст. 201 ГПК України з оголошення головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.
У відповідності до протоколу судового засідання від 25.06.2025 суд розпочав розгляд справи по суті, де виступили прокурор та представник відповідача, надали пояснення по суті позовних вимог.
Частиною 2 ст. 202 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Згідно з ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Виходячи зі змісту вказаних процесуальних норм, розгляд справи по суті має бути проведено протягом встановлених строків, а повторна неявка належним чином повідомленого про дату та час судового засідання представника за загальним правилом не перешкоджає проведенню судового засідання, незалежно від причин неявки.
Окрім цього, численними рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти України визнано порушення пункту 1 статті 6 Право на справедливий суд Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що, зокрема, полягало у тому, що національними судами не забезпечено розгляд справи заявника в розумний строк через затримки у провадженні, в основному з вини судів.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі "Осман проти Сполученого королівства" та від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Судом враховано, що відкладення розгляду справи може призвести до затягування строків розгляду спору та порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, строк у відповідності до ч.2 ст. 195 ГПК України закінчився.
Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість його проведення.
Враховуючи вищезазначене та враховуючи строки розгляду, передбачені чинним законодавством України, повторну неявку в судове засідання відповідача(їх представника), беручи до уваги, що явка сторін в судове засідання не визнавалася обов'язковою, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу, суд відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення судового засідання та здійснює розгляд справи по суті за наявними матеріалами справи, що були подані сторонами на виконання своїх процесуальних прав та обов'язків.
Представник позивача у судове засідання 30.07.2025 не з'явився, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.
Прокурор у судовому засіданні 30.07.2025 позовні вимоги підтримала, позов просила задовольнити.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення позивача та відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності позивача та відповідача.
Суд, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
встановив:
Камінь-Каширською окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12021030540000187 від 03.09.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 Кримінального кодексу України за фактом вчинення в період часу з 01.09.2021 до 02.09.2021 невстановленими особами порубки 8 дерев породи вільха сироростуча у кварталі 56 виділу 15 Бережницького лісництва, однієї берези сироростучої, однієї осики сухостійної, однієї осики сироростучої та однієї вільхи сухостійної у кварталі 57 виділу 25 Бережницького лісництва ДП «Волинський військовий лісгосп».
Відповідно до акту огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 03.09.2021, що складено в Бережницькому лісництві зафіксовано порубки 8 дерев породи вільха сироростуча у кварталі 56 виділу 15 Бережницького лісництва, а також однієї берези сироростучої, однієї осики сухостійної, однієї осики сироростучої та однієї вільхи сухостійної у кварталі 57 виділу 25 Бережницького лісництва ДП «Волинський військовий лісгосп» (всього 12 дерев).
Факт вчинення незаконної порубки 12 дерев у Бережницькому лісництві ДП «Волинський військовий лісгосп» підтверджується протоколами огляду місця події - місць незаконних порубок дерев від 03.09.2021. Крім того, факт вчинення незаконної порубки дерев підтверджується заявою про вчинення злочину ТВО директора ДП «Волинський військовий лісгосп» ОСОБА_1 , протоколам допиту свідка ОСОБА_2 який виявив факт вчинення незаконних порубок та вказав, що вжитими заходами не вдалося встановити осіб, причетних до незаконних порубок.
В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження Волинським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз на підставі постанови слідчого проведено судову інженерно-екологічну експертизу за результатами якої складено висновок експерта від 06.09.2024 № 4690-Е. Згідно висновку інженерно-екологічної експертизи за результатами дослідження в обсязі поданих документів в межах спеціальних знань експерта з інженерно екологічного виду досліджень, встановлено, що розрахунок розмірів збитків, завданих внаслідок незаконної, як встановлено слідством, 12 дерев, а саме: 8 дерев породи вільха сироростуча діаметрами пнів 28 см, 32 см, 36 см, 34 см, 32 см, 44 см, 26 см, 30 см у кварталі 56 виділу 15 Бережницького лісництва, однієї берези сиро ростучої діаметром пня 22 см, однієї осики сухостійної діаметром пня 24 см, однієї осики сироростучої діаметром пня 24 см та однієї вільхи сухостійної діаметром пня 26 см у кварталі 57 виділу 25 Бережницького лісництва ДП «Волинський військовий лісгосп», який становить 26 337 грн, що задокументовано у Акті огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 03.09.2021, підтверджується.
ДП «Волинський військовий лісгосп» створений відповідно до наказу Міністра оборони України від 15.05.2019 № 233 «Про виділ із складу державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» деяких структурних підрозділів і створення на їх базі державних підприємств», шляхом виділення зі складу ДП «Львівський військовий лісокомбінат» Волинського військового лісгоспу, як структурного підрозділу. Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ДП «Волинський військовий лісгосп» належить до сфери управління Міністерства оборони України.
Згідно положень п. 6.2.2 Статуту ДП «Волинський військовий лісгосп» (затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.10.2021 № 309) підприємство згідно з вимогами цього Статуту та законодавства України зобов'язане виконувати норми і вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.
За матеріалами базового лісовпорядкування проведеного Київською лісовпорядною експедицією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання Державного агентства лісових ресурсів України у 2016 році земельні ділянки, на яких відбулися незаконні порубки перебувають у постійному користуванні ДП «Волинський військовий лісгосп», про що не заперечує відповідач та підтверджує у відзиві на позов, що вони є постійними лісокористувачами.
Відповідно до ст.1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно- гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Відповідно до ст.ст. 16, 17 Лісового кодексу України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісовою господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.
Відповідно до приписів статті 9 Лісового кодексу України, користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно- оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ст.5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Статтею 40 вказаного Закону передбачено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог.
Стаття 41 Закону встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому законом порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до приписів ст.ст. 68, 69 Закону, порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відшкодування збитків завданих унаслідок порушення екологічного законодавства здійснюється у спосіб відновлення майнового стану суб'єктів екологічних правовідносин за рахунок інших суб'єктів правопорушників вимог екологічного законодавства і має компенсаційний характер, а також застосовується як вид майнової відповідальності екологічно-правова санкція відповідно до частини четвертої, п'ятої статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", як за порушення екологічно-правових зобов'язань у межах договірної відповідальності, так і за порушення встановлених вимог щодо раціонального використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки у межах позадоговірної відповідальності.
Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини відповідно до частини другої цієї статті.
Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі елементи:
1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
3. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
4. Вина особи, що завдала шкоду.
Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника.
Отже, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного суду від 20.12.2018 у справі №924/12/18, від 07.06.2019 у справі №914/1960/17 від 09.08.2018 у справі №909/976/17, від 20.12.2018 у справі №909/1193/17, від 22.07.2019 у справі №909/374/18 про стягнення з постійних лісокористувачів шкоди, заподіяної самовільною порубкою дерев.
У вирішенні даного спору щодо відшкодування шкоди, оскільки встановлений факт правопорушення, вчинений невстановленими особами, суду необхідно виходити з того, що обов'язки із: забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень; дотримання правил і норм використання лісових ресурсів; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення відповідно до статті 19 Лісового кодексу України покладено на постійних лісокористувачів.
Частиною другою статті 19 Лісового кодексу України визначено, що обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.
Положеннями статті 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до статті 86 Лісового кодексу України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
За змістом пункту 5 частини другої статті 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Згідно зі статтею 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
З огляду на приписи лісового законодавства ДП «Волинський військовий лісгосп» є постійним лісокористувачем, який зобов'язаний дотримуватись вимог, визначених статтями 19, 63, 64, 86, 90 Лісового кодексу України та п.6.2.2 Статуту.
Отже, саме на відповідача, як на постійного користувача спірних лісів, серед іншого, покладений обов'язок проведення заходів щодо збереження лісонасаджень від самовільних рубок, за неналежне виконання якого останній має нести встановлену чинним законодавством відповідальність.
У той же час, відповідачем як постійним лісокористувачем, порушено норми статтей 19, 63, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України, а саме, відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами 12 дерев.
Суд зазначає, що факт незаконної порубки дерев підтверджується актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 03.09.2021 та протоколами огляду місця події - місць незаконних порубок 12 дерев від 03.09.2021.
При цьому, суд зазначає, що відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків.
Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами.
Наведених висновків дійшов Верховний Суд під час розгляду цієї категорії справ у постановах від 23.08.2018 справа №917/1261/17, від 20.09.2018 справа №909/495/17, від 07.06.2019 справа №914/1960/17, від 09.08.2018 у справі №909/976/17.
Крім цього, забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 19, 63, 64, 105, 107 ЛК України, ст.1166 Цивільного кодексу України, Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду в постановах від 15.02.2018 у справі №927/1096/16, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17 вказав, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
У пункті 88 постанови від 13.05.2020 у справі №9901/93/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з вимог ч.2 ст.19, ст.ст. 63,86 ЛК України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17 та від 19.09.2018 у справі №925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №906/366/20 факт виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у відповідача, як особи, зобов'язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу. Таким чином, відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев.
Верховний Суд неодноразово висновував, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у цій справі № 914/669/22, від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, від 28.09.2023 у справі № 927/32/23, від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16, від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17, від 09.12.2019 у справі № 906/133/18, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17 та інші).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.01.2025 у справі № 914/669/22.
Щодо наявності порушення інтересів держави та підстав для їх представництва прокурором, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. У рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини). Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
За таких обставин, оскільки бездіяльність постійного лісокористувача спричинило шкоду в розмірі 26 337 грн беззаперечно вказує на наявність порушень державних інтересів, що надає право прокурору для їх захисту в судовому порядку та для забезпечення національної безпеки України.
Згідно частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Факт незвернення до суду суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що такий суб'єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Близький за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.
Враховуючи зазначені положення законодавства, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Маневицької селищної ради окружною прокуратурою листом від 06.03.2025 № 51/1-368 вих-25 повідомлено орган місцевого самоврядування про встановлення факту незаконної рубки деревини на території ради із зазначенням розміру завданої шкоди та необхідністю вжиття відповідних заходів реагування. Однак, у відповідь на вказаний лист Маневицька селищна рада 17.03.2025 повідомила окружну прокуратуру, що збитки, завдані порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища не відшкодовані та що радою заходи до стягнення шкоди не вживались та не будуть вживатися. Така усвідомлена пасивна поведінка органу місцевого самоврядування безумовно свідчить про неналежне здійснення своїх повноважень щодо захисту інтересів об'єднаної територіальної громади.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 вказала, що сам факт не звернення до суду суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Разом із цим, на виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 04.04.2025 прокурором повідомлено Маневицьку селищну раду про те, що буде заявлено до Господарського суду Волинської області позовну заяву в інтересах держави до ДП «Волинський військовий лісгосп» про стягнення 26337 грн шкоди на користь органу місцевого самоврядування. Отже, володіючи відповідними повноваженнями та достовірно знаючи з повідомлення прокурора про факти заподіяння шкоди, позивачем при наявності відповідних повноважень не вжито заходів щодо стягнення збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок незаконної порубки дерев.
Судом відхиляються через необгрунтованість заперечення відповідача, щодо вчинення дій, спрямованих на попередження виникнення незаконної порубки, а також спрямованих на встановлення винної особи, незакриття кримінального провадження, оскільки внаслідок протиправної бездіяльності відповідача відбулася незаконна рубка дерев та наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, які є необхідними для стягнення шкоди у цьому випадку. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Усні пояснення представника відповідача надані у при розгляді справи по суті, що з позов звернувся прокурор у якого відсутні повноваження на звернення, судом відхиляються, з огляду на таке.
У відповідності до ч.4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Враховуючи положення ч.4 ст. 165 ГПК України, оскільки відзив не містив вказівки на відсутність повноваження у прокурора на звернення з позовом до суду, відповідач позбавляється права стверджувати під час розгляду справи по суті, а суд оцінювати та брати до уваги дану обставину.
Крім того, суд зазначає, що судом відкрито провадження у справі за позовом, який підписано керівником Камінь-Каширської окружної прокуратури Волинської області, який має право її підписувати, посадове становище якого вказано, підстав для повернення чи залишення позову без розгляду не встановлено.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у діях відповідача наявні усі елементи складу цивільного правопорушення, зокрема:
- протиправна поведінка відповідача, яка виражається у бездіяльності, а саме, невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду;
- наслідком протиправної поведінки відповідача є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення вирубки дерев, яка правомірно розрахована в сумі 26337 грн;
- причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою виступає об'єктивним наслідком протиправної поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства - бездіяльності (незаконна рубка 12 дерев спричинила втрату лісових ресурсів),
- вина відповідача у здійсненні незаконної рубки дерев презюмується та ним не спростована, адже відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 19, пункту 5 частини першої статті 64 Лісового кодексу України він, як постійний користувач лісу, не виконав свого обов'язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок, не здійснив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів, незаконних порубок, не запобіг порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів і не вжив відповідних заходів щодо їх усунення.
З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача шкоди в розмірі 26337 грн є підставними та обгрунтованми.
В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 26337 грн шкоди.
Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України з відповідача на користь прокуратури належить стягнути 2422,40 грн судового збору за результатами розгляду позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Державного підприємства "Волинський військовий лісгосп" (вул. Героїв УПА, 5, м. Луцьк, Волинська область, код ЄДРПОУ 43250603) на користь Маневицької селищної ради (вул.Незалежності,19, с-ще Маневичі, Камінь-Каширський район, Волинська область, 44601, код ЄДРПОУ 04333193) 26337,00 грн ( двадцять шість тисяч триста тридцять сім гривень 00 коп.) шкоди.
3. Стягнути з Державного підприємства "Волинський військовий лісгосп" (вул. Героїв УПА, 5, м. Луцьк, Волинська область, код ЄДРПОУ 43250603) на користь Волинської обласної прокуратури (вул.Винниченка,15, м.Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) витрат по сплаті судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного
судового рішення 30.07.2025.
Суддя А. С. Вороняк