пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
29 липня 2025 року Справа № 903/452/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Ведмедюка М. П., розглянувши матеріали по справі
за позовом фізичної особи-підприємця Миронюк Галини Василівни
до відповідача: Наумич Ірини Володимирівни
про стягнення 30252,52 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: Олейник І. Ю., адвокат, ордер серія АС № 1142956 від 11.06.2025;
від відповідача: н/з.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: 24.04.2025 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця Миронюк Галини Василівни до ОСОБА_1 про стягнення 30252,52 грн.
При обґрунтуванні позову вказує на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди нерухомості від 01.02.2022 в частині повної сплати орендних платежів.
Ухвалою суду від 28.04.2025 дану позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме подати суду докази надіслання на адресу відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів листом з описом вкладення та уточнити найменування відповідача відповідно до теперішнього юридичного статусу (статус фізичної особи - підприємця припинено 31.10.2024).
08.05.2025 позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви. Дана заява з додатком приєднана до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 12.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 11.06.2025; запропоновано відповідачу надати відзив на позов; позивачу - відповідь на відзив.
Відповідач в судове засідання 11.06.2025 не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила, хоча вчасно та належно була повідомлена про час та місце судового засідання, що підтверджується повернутим на адресу суду рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0610252313284.
Представник позивача у судовому засіданні 11.06.2025 позовні вимоги підтримав, вказав, що станом на 11.06.2025 відзиву відповідача не отримував, не заперечує проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
У судовому засіданні 11.06.2025 суд, на виконання вимог ст. 195 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України), враховуючи строки розгляду справи, постановив на місці продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів - по 12.08.2025, закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 29.07.2025.
Ухвалою суду від 11.06.2025 повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи по суті відбудеться 29.07.2025.
Ухвалу суду від 11.06.2025 надіслано судом на адресу місцезнаходження відповідача, яка відповідає відомостям із ЄДДР: АДРЕСА_1 .
23.06.2025 поштовий конверт за ідентифікатором № 0610260273054 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв'язку ф.20 "адресат відсутній за вказаною адресою".
14.07.2025 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн. дане клопотання з додатками долучено до матеріалів справи.
Представник позивача у судовому засіданні 29.07.2025 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити повністю.
Відповідач у судове засідання 29.07.2025 не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила, належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 ГПК України у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За визначенням п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
З огляду на викладене суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідача за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989).
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності відповідача.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
установив:
01.02.2022 між фізичної особою-підприємцем Миронюк Галиною Василівною (орендодавець) та фізичної особою-підприємцем Наумич Іриною Володимирівною (орендар) було укладено договір оренди нерухомості (далі - договір), відповідно до умов якого, орендодавець зобов'язався передати орендареві в строкове платне користування торгівельний павільйон площею 29 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 згідно акта приймання-передачі від 01.02.2022, а орендар зобов'язався прийняти названу нерухомість та використовувати її виключно з метою забезпечення статутної діяльності та відповідно до цільового призначення, а також сплачувати орендареві орендну плату (а.с.11-12).
Згідно п.1.2 договору цільове призначення орендованої нерухомості: під торгівельний павільйон.
Відповідно до п 3.1 договору розмір орендної плати за цим договором починаючи з 01.02.2022 по 28.02.2022 складає 3250,00 грн, а починаючи з 01.03.2022 становить 6500,00 грн за один місяць (розрахунковий період). Додатково орендар сплачує орендодавцю компенсацію, згідно з виставленим рахунком орендодавця, суму, крім орендної плати, передбаченої в п. 3.1, витрати пов'язані з додатковими витратами по обслуговуванню орендованого майна (плата за електричну енергію, охорону (якщо буде встановлена), телефон і т.п.) (п.3.2 договору).
Пунктом 3.3 договору сторони визначили, що оплата згідно п.3.1 вноситься авансом до першого числа перед розрахунковим періодом. Оплата згідно п.3.2 здійснюється до 20 числа після закінчення розрахункового періоду на підставі виставленого або висланого рекомендованим листом рахунка. За розрахунковий період береться один місяць. Сторони домовились, що рахунок-фактура одночасно є актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг).
Відповідно до п.6.1 договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022, а в частині грошових зобов'язань за даним договором до моменту їх повного виконання. Після закінчення терміну дії даного договору він автоматично продовжується на кожний наступний строк, якщо жодна із сторін у письмовій формі не заявила про його розірвання (п.6.8 договору).
Договір підписаний повноважними представниками сторін без будь-яких зауважень.
На виконання умов договору між сторонами 01.02.2022 підписано акт приймання-передачі майна (а.с.13).
26.10.2024 між фізичної особою-підприємцем Миронюк Галиною Василівною та фізичної особою-підприємцем Наумич Іриною Володимирівною укладено угоду № 1 про розірвання договору оренди нерухомості від 01.02.2022, за умовами якої сторони вирішили розірвати договір оренди згідно акта приймання-передачі 31.10.2024 та погасити всю наявну заборгованість по розрахунках згідно договору (а.с.15).
31.10.2024 між сторонами підписано акт приймання-передачі до договору за яким орендар повернув орендодавцю орендоване майно (а.с.14).
Також, 31.10.2024 між сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого заборгованість орендаря перед орендодавцем складає 30252,52 грн (а.с.16).
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Наумич І. В. припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця 31.10.2024, підстава - власне рішення (а.с.8-10).
Даний спір пов'язаний, зокрема, з підприємницькою діяльністю відповідача, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем, а саме підприємницька діяльність в орендованому торгівельному павільйоні.
Правовідносини, які склалися між сторонами у справі, носять характер господарських. Позовну заяву подано до суду 23.04.2025, коли підприємець Наумич І. В. втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності.
Частиною 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Згідно з висновком щодо застосування норм права, викладеним у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 73), з 15.122017 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Враховуючи приписи ст. 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України), припинення фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності Наумич І. В. підприємницької діяльності, не припиняє її зобов'язань, які пов'язані з підприємницькою діяльністю і які залишаються за нею як за фізичною особою.
Позивач зазначає, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по договору, а саме не здійснює погашення наявної заборгованості.
Всього за період дії договору, згідно актів здачі-прийняття робіт (надання послу) орендарю надано послуг на загальну суму 330707,92 грн (а.с.17-49).
Так, за розрахунком позивача, станом на 31.10.2024 борг по орендній платі згідно договору становить 30252,52 грн.
Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ст. 144 Господарського кодексу України (далі - ГК України), майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Згідно ст .173 ГК України та ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 193 ГК України, статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із Договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ст. 760 ЦК України).
Згідно ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно ч. 1, ч. 2 та ч. 5 ст. 762 ЦК України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 1 та ч. 4 ст. 286 ГК України).
Судом встановлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання згідно договору оренди по сплаті орендної плати, в зв'язку з чим наявний основний борг в розмір 30252,52 грн.
Даний факт відповідачем не спростовано, підтверджено матеріалами справи, а отже позовні вимоги про стягнення із відповідача 30252,52 грн орендної плати підлягають до задоволення в повному розмірі.
В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 30252,52 грн основного боргу.
Щодо заявлених до стягнення у позовній заяві 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Згідно з ч.1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Пунктом 1 ч.3 зазначеної статті встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до положень ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно зі ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд вважає за необхідне зазначити, що договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в ч. 2 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"). За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Виходячи із системного аналізу положень ч.8 ст. 129, ч. 3 ст. 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до матеріалів справи, 03.01.2025 між адвокатом Олейником Ігорем Юрійовичем (адвокат) та фізичною особою - підприємцем Мирончук Галиною Василівною (клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги за умовами якого адвокат зобов'язався надати клієнту визначені п.1.1 види правової допомоги.
30.06.2025 між адвокатом та клієнтом підписано акт виконаних робіт до договору про надання правової допомоги умовами якого визначено, що роботи, які передбачені договором, а саме: підготовка позовної заяви, ознайомлення з матеріалами справи, підготовка інших процесуальних документів, представництво інтересів клієнта в суді виконані в повному обсязі. За виконану роботу клієнт сплачує адвокату винагороду в сумі 10000,00 грн.
Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Так, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6-7, 9 ст.129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Так, суд зазначає, що послуги адвоката, зазначені в акті виконаних робіт є реально понесеними позивачем, що підтверджується платіжною інструкцією № 768 від 10.06.2025 на суму 10000,00 грн.
Отже, надаючи оцінку наведеному заявником розрахунку витрат на правову допомогу, з урахуванням наданих доказів та фактичного обсягу наданих послуг правничої допомоги у суді, у відповідності до принципу диспозитивності та змагальності, суд, вважає, обґрунтованою суму витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, відсутності обгрунтованого клопотання відповідача про їх зменшення, суд дійшов висновку про відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, сплачений позивачем судовий збір в силу ст.129 ГПК України, слід покласти на відповідача.
Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-
вирішив:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Наумич Ірини Володимирівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця Миронюк Галини Василівни ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 30252,52 грн (тридцять тисяч двісті п'ятдесят дві гривні 52 коп.), а також 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 коп.) витрат по сплаті судового збору та 10000,00 грн(десять тисяч гривень 00 коп) витрат на правову допомогу.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного судового рішення 30.07.2025.
Суддя А. С. Вороняк