ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
17 липня 2025 року Справа № 906/974/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р. , суддя Бучинська Г.Б.
секретар судового засідання Новак С.Я.
за участю представників сторін:
позивача: Кліменков М.О.
відповідача: Гоменюк І.В.
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача -Донецької обласної військової адміністрації: Бордюгова В.В.
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1: ОСОБА_4.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 07.03.2025р.у справі №906/974/24, ухвалене суддею Лозинською І.В., повний текст рішення складено 14.03.2025р.
за позовом Регіонального ландшафтного парку "Краматорський"
до відповідача Військової частини НОМЕР_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача -
Донецька обласна військова адміністрація
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Міністерство оборони України
про визнання протиправним та скасування акту приймання - передавання, зобов'язання повернути майно
Регіональний ландшафтний парк "Краматорський" звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати Акт приймання - передавання транспортного засобу від 10.03.2022 р. № 5, підписаний між позивачем та Військовою частиною НОМЕР_1 ;
- зобов'язати В/ч НОМЕР_1 повернути позивачу транспортний засіб: Mitsubishi L200 (тип машини - загальний вантажний пікап, державний номер НОМЕР_2 , р.в. - 2018, номер шасі НОМЕР_3 , колір - коричневий, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 ).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що примусове відчуження транспортного засобу здійснено без додержання необхідної форми, встановленої законом (шляхом підписання акту встановленого зразка), без відповідного рішення військового командування щодо примусового відчуження майна та подальшого погодження його Донецькою ОВА.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 07.03.2025 р. - позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, представник Військової частини НОМЕР_1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 07.03.2025 у справі №906/974/24 задовольнити. Рішення Господарського суду Житомирської області від 07.03.2025 у справі №906/974/24 скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Регіонального ландшафтного парку "Краматорський" до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування акту приймання - передавання, зобов'язання повернути майно відмовити у повному обсязі.
Оскільки апеляційна скарга надійшла без матеріалів справи, суд апеляційної інстанції витребував їх у Господарського суду Житомирської області.
08.04.2025 матеріали справи №906/974/24 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 р. апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення господарського суду Житомирської області від 07.03.25р.у справі №906/974/24 - залишено без руху. Запропоновано Військовій частині НОМЕР_1 протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги подати належні докази доплати судового збору в розмірі 3633,60 грн.
21.04.2025 р. представник Військової частини НОМЕР_1 через систему "Електронний суд" подав заяву про усунення недоліків до якої долучив платіжні інструкції №205,№909 від 17.04.2025 р. про сплату судового збору.
Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 07.03.2025р.у справі №906/974/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 29.05.2025 р.
Представник Регіонального ландшафтного парку "Краматорський" 15.05.2025 р. подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в якому просить залишити рішення Господарського суду Житомирської області від 07.03.2025 у справі № 906/974/24 без змін, а скаргу без задоволення.
15.05.2025р. в системі "Електронний суд" була сформована заява представника Регіонального ландшафтного парку "Краматорський" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 р. заяву представника Регіонального ландшафтного парку "Краматорський" - Кліменкова Михайла Олександровича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №906/974/24 - задоволено.
Донецька обласна військова адміністрація через систему «Електронний суд» 16.05.2025 р. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Житомирської області від 07.03.2025 у справі №906/974/24 без змін, а скаргу без задоволення.
19.05.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшла заява представника Донецької обласної військової адміністрації про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 р. заяву представника Донецької обласної військової адміністрації про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №906/974/24 - задоволено.
Згідно відомостей табелю КП "Діловодство спеціалізованого суду" суддя-член колегії суддів Бучинська Г.Б. тимчасово непрацездатна з 28.05.2025р. по 30.05.2025р. включно.
У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді - члена колегії Бучинської Г.Б. судове засідання у справі №906/974/24 29 травня 2025 р. не відбулося.
28.05.2025р. в системі "Електронний суд" була сформована заява представника ІНФОРМАЦІЯ_2 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 р. заяву представника ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_4 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №906/974/24 - задоволено.
Також, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 р. розгляд апеляційної скарги призначено на "19" червня 2025 р. об 11:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2(ВКЗ).
17.06.2025 р. через систему «Електронний суд» від ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшли пояснення по справі, в яких міністерство просить суд апеляційної інстанції врахувати зміст даних письмових пояснень з метою ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення у даній справі.
Відповідно до відомостей табелю КП "Діловодство спеціалізованого суду" суддя - член колегії Маціщук А.В. перебуває у відпустці у період з 11 червня 2025 року по 27 червня 2025 року включно.
Згідно ч.1 ст.273 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Враховуючи, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 07.03.2025р.у справі №906/974/24 відкрито 28 квітня 2025 року, останнім днем строку розгляду даної апеляційної скарги є 27 червня 2025 року.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, розпорядженням керівника апарату суду №01-05/248 від 17.06.2025 р. призначено заміну суддів-членів колегії у судовій справі №906/974/24.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду справи №906/974/24 у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 р. прийнято апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 07.03.2025р.у справі №906/974/24 до провадження колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.06.2025 р. оголошено перерву в судовому засіданні до "17" липня 2025 р. о 11:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань № 2(ВКЗ).
В судовому засідання представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та надав додаткові пояснення по суті спору, стверджував, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального, тому підлягає скасуванню.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 17.07.2025 р. представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає що рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просить залишити апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Представник Донецької обласної військової адміністрації та ІНФОРМАЦІЯ_1 у судовому засіданні надали додаткові пояснення по суті спору.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд
1.Зміст рішення суду першої інстанції
Суд першої інстанції у рішенні дійшов висновку, що складений між сторонами спору акт приймання - передачі транспортного засобу №5 від 10.03.2022 не відповідає вимогами ст. 6 Закону №4765-VI, зокрема, відсутні звернення військового командування з відповідною ініціативою до обласної ради та рішення відповідної обласної ради щодо передачі комунального майна у державну власність; зазначений акт складено та підписано фактично юридичною особою, за якою було закріплено майно; у додатках до акту відсутній висновок про вартість майна на дату його оцінки. Тому позовна вимога про визнання недійсним зазначеного акту підлягає задоволенню. Відповідно і вимога про зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 повернути позивачу спірний транспортний засіб також підлягає задоволенню.
2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи
Військова частина НОМЕР_1 в апеляційній скарзі наголошує на тому, що в рішення Господарського суду Житомирської області від 07.03.2025 у справі №906/974/24 є незаконним і необґрунтованим через неповноту встановлення обставин, які мають значення для справи, та неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильної оцінки доказів.
Зокрема, відповідач наголошує на тому що, добровільна допомога відповідачу у вигляді надання йому позивачем транспортного засобу цілком підпадає під визначення благодійної діяльності, що мало місце у даних спірних правовідносинах, які склалися між позивачем та відповідачем. Цей висновок був безпідставно відкинутий місцевим судом при ухваленні оспорюваного рішення.
Помилковими є висновки суду першої інстанції, що за своєю правовою природою відносини між сторонами являються примусовим відчуженням майна і що до них повинні застосовуватися приписи Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», що, в свою чергу, призвело до необґрунтованого висновку, що спірне майно є таким, що підлягає поверненню відповідачем позивачу.
В даному випадку, позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію. Висновок про те, що мало місце примусове відчуження транспортного засобу, ґрунтується виключно на припущенні позивача і не підтверджується ані наявними у справі доказами, ані показаннями свідків - ОСОБА_1 (надані Відповідачем) та ОСОБА_2 (надані Позичачем).
З огляду на це позиція позивача щодо правової природи приймання-передачі спірного транспортного засобу є необґрунтованою та безпідставною, а отже й відсутні достатні підстави для задоволення позовних вимог.
Також, апелянт наголошує на тому, що вказаний автомобіль відповідно до наказу командира військової частини від 16.12.2023 №2454 закріплений за бойовим підрозділом (третім дивізіоном) та використовується за призначенням в заходах для забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.
Отже, з моменту передачі відповідачу транспортного засобу він, зважаючи на норму статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», є військовим майном.
Водночас, у Законі України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» чітко врегульовано порядок відчуження військового майна, зокрема стаття 6 Закону визначає, що військове майно може бути відчужене у разі прийняття рішення Кабінету Міністрів України про реалізацію за поданням ІНФОРМАЦІЯ_2.
Таким чином, оскільки транспортний засіб Mitsubishi L200 (тип машини - загальний вантажний загальний пікап, державний номер НОМЕР_2 , рік випуску - 2018, номер шасі НОМЕР_3 ) станом на сьогодні є військовим майном, то змінити його статус та/або передати позивачу можливо лише за процедурою, визначеною указаним Законом.
Відтак, з системного аналізу вказаних норм чинного законодавства можна зробити висновок, що відсутні механізми щодо зміни правового режиму військового майна і переведення його у інший статус, крім процедури визначеної нормами Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».
Враховуючи вище вказане, суд першої інстанції не з'ясував обставини, що мають значення для справи, наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Регіональний ландшафтний парк "Краматорський" та Донецька обласна військова адміністрація у відзивах на апеляційну скаргу наголошують, що апеляційна скарга відповідача є безпідставною та необґрунтованою, та стверджують наступне.
На думку позивача та третьої особи, відповідач не надав достатніх, належних та допустимих доказів, що підтверджують його правову позицію. Так, в документах, доданих до матеріалів справи, відсутній договір дарування, договір пожертви спірного транспортного засобу або договір про надання благодійної допомоги, укладений між Позивачем та Відповідачем, так само, як відсутній будь-який інший документ, який надає право Відповідачу вважати спірний транспортний засіб дарунком, пожертвою або переданим в рамках благодійної діяльності, а Акт документом, який дає право володіння та розпорядження автомобілем та здійснення заходів з його перереєстрації.
Сторони у відзивах наголошують, що парку майно належить на праві оперативного управління, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, що знаходиться в управлінні обласної ради. Спірний транспортний засіб придбано позивачем за кошти бюджету Донецької області. Тому, позивач не міг вільно розпоряджатися транспортним засобом, в тому числі безоплатно передавати його на користь відповідача. В даному випадку Акт є протиправним. Примусове відчуження/вилучення майна позивача здійснено без додержання необхідної форми, встановленої законом (шляхом підписання акту встановленого зразка), без відповідного рішення військового командування щодо примусового відчуження майна позивача та подальшого погодження його Донецькою обласною державною адміністрацією, обласною військовою адміністрацією, а рішення Господарського суду Житомирської області є законним та прийнятим з дослідженням доказів, наданих сторонами справи.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що передача комунального майна у державну власність здійснюється за Актом про примусове відчуження майна, вимоги до якого встановлені статтею 7 Закону №4765-VI, однак, враховуючи особливості, передбачені статтею 6 Закону № 4765-VI, складений між сторонами спору Акт приймання - передачі транспортного засобу від 10.03.2022 № 5 не відповідає вимогами статті 6 Закону № 4765-VI, зокрема, відсутні звернення військового командування з відповідною ініціативою до обласної ради та рішення відповідної обласної ради щодо передачі комунального майна у державну власність, зазначений акт складено та підписано фактично юридичною особою, за якою було закріплено майно, у додатках до акту відсутній висновок про вартість майна на дату його оцінки.
Міністерство оборони України у письмових пояснення вказує на те, що апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 є такою, що підлягає до задоволення, а рішення місцевого господарського суду - скасуванню із прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволені позову.
Наголошує на тому, що Акт про примусове відчуження та вилучення майна не є правовстановлюючим документом, а лише засвідчує факт приймання-передачі майна, щодо якого прийняте рішення про його реквізицію. Підписання цього акта є лише етапом документального оформлення процедури реквізиції. Скасування цього акта не буде підставою для скасування реєстрації права власності військової частини на примусово відчужене майно.
З огляду на вищенаведене, представник Міноборони просить суд апеляційної інстанції врахувати зміст даних письмових пояснень з метою ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення у даній справі.
3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції
Відповідно до п.1.1 положення про Регіональний ландшафтний парк "Краматорський", затвердженого розпорядженням голови облдержадміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 25.05.2020 №532/5-20 (в редакції розпорядження голови облдержадміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 23.08.2024 №571/5-24) Регіональний ландшафтний парк "Краматорський" (позивач) створено рішенням Донецької обласної ради від 18.05.2004 за №4/16-451 "Про створення регіонального ландшафтного парку "Краматорський" в місті Краматорськ Донецької області без вилучення земель у землекористувачів та землевласників на момент його створення (а.с.10 - 20 у т. 1).
Парк розташований на території Краматорської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області (п. 1.3 положення).
Згідно з п. 1.4, 1.5 положення парк є неприбутковою установою та спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст, що перебуває в управлінні Донецької обласної ради. Координацію діяльності паку здійснює департамент екології та природних ресурсів Донецької обласної державної адміністрації.
Управління парком, в межах повноважень, згідно з рішенням Донецької обласної ради від 04.03.1999 №23/5-116 "Про делегування повноважень Донецької обласної ради Донецькій обласній державній адміністрації щодо управління майном області та про затвердження переліку об'єктів спільної власності територіальних громад, що знаходиться в управлінні обласної ради" здійснює Донецька обласна державна адміністрація.
Управління парком, в межах повноважень, тимчасово здійснює Донецька обласна державна адміністрація, обласна військова адміністрація протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування згідно із Законом України "Про правовий режим воєнного стану".
Відповідно до пп. 10.1, 10.2, 10.6 положення парк користується закріпленим за ним на праві оперативного управління майном, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, що знаходиться в управлінні обласної ради, та іншим майном, переданим парку у встановленому законодавством України порядку. Майно парку становлять необоротні та оборотні активи, основні засоби та грошові кошти, а також інші цінності, передані йому обласною радою, вартість яких відображається у самостійному балансі парку.
Парк не має право відчужувати, списувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди обласної ради, у встановленому законодавством порядку. Парк не має права безоплатно передавати належне йому майно третім особам (юридичним та фізичним особам), крім випадків прямо передбачених законодавством України. Вилучення майна парку може мати місце лише у випадках, передбачених законодавством України.
Як вбачається з довідки про зміни до кошторису на 2018 рік №3 від 25.10.2018, РЛП "Краматорський" було виділено з обласного бюджету кошти в розмірі 988000,00 грн для придбання обладнання та предметів довгострокового користування (а. с. 171 у т. 2).
23.11.2018 між позивачем (покупець) та ПП "Талисман" (постачальник) за результатами проведення процедури відкритих торгів укладено договір №88/18, за п. 1.1 якого постачальник постачає та передає у власність покупця, а покупець приймає і оплачує товар - Малий лісопатрульний комплекс на базі MITSUBISHI модель "L-200" вартістю 973000,00грн (а. с. 197 - 199 у т. 1).
У той самий день між покупцем та постачальником підписано видаткову накладну та акт передавання - приймання до договору (а.с.194, 196 у т. 1).
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 31.01.2019 позивач є власником Малого лісопатрульного комплексу на базі MITSUBISHI модель "L-200", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску - 2018, номер шасі НОМЕР_3 , колір - коричневий (а. с. 193 у т. 1).
24.02.2022 російська федерація почала широкомасштабну збройну агресію проти України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. У подальшому, строк дії воєнного стану в Україні продовжено відповідними Указами Президента та триває на час розгляду справи в суді.
10.03.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 (отримувач, відповідач) в особі тимчасово виконуючого обов'язки командира підполковника ОСОБА_3 та Регіональним ландшафтним парком "Краматорський" (передавач) в особі дільничного інспектора ОСОБА_2 складено та підписано акт приймання - передачі транспортного засобу № 5 (далі - акт) (а. с. 23 у т. 1).
У п. 1.1 акту зазначено, що у порядку та на умовах, визначених цим актом, передавач передає, а отримувач приймає для потреб Збройних Сил України легковий автомобіль: Mitsubishi L200, номер шасі НОМЕР_3 , 2018 р. в., колір - коричневий, номерні знаки - НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 (далі - автомобіль, транспортний засіб).
Згідно з п.2.1 акту отримувач зобов'язаний використовувати даний автомобіль для потреб Збройних Сил України, на підставі наказу МОУ №219 від 01.07.2002 "Про затвердження керівництва з експлуатації автомобільної техніки в Збройних Силах України".
За п.3.1 акту отримувач несе особисту відповідальність і самостійно відшкодовує вартість робіт по ліквідації ДТП, що виникло протягом дії цього акту та шкоду, нанесену третім особам.
У випадку порушень зобов'язань, що виникають з цього акту, сторона несе відповідальність згідно чинного законодавства України (п. 4.1 акту).
За умовами п. 5.1, 5.2 акту, цей акт вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Акт є безстроковим.
У подальшому, спірний транспортний засіб, відповідно до вимог Порядку відомчої реєстрації та ведення обліку транспортних засобів Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 №1032, був зареєстрований за військовою частиною НОМЕР_1 17.04.2022, автомобілю присвоєно військовий реєстраційний номер НОМЕР_6 (а. с. 162, 163 у т. 1).
У вересні 2024 року Регіональний ландшафтний парк "Краматорський" звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправним та скасувати Акт приймання - передавання транспортного засобу від 10.03.2022 р. № 5, підписаний між позивачем та Військовою частиною НОМЕР_1 та зобов'язати В/ч НОМЕР_1 повернути позивачу транспортний засіб: Mitsubishi L200 (тип машини - загальний вантажний пікап, державний номер НОМЕР_2 , р.в. - 2018, номер шасі НОМЕР_3 , колір - коричневий, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 ).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що акт приймання - передачі транспортного засобу №5 від 10.03.2022 складений з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, без додержання необхідної форми, встановленої законом (шляхом підписання акту встановленого зразка), без відповідного рішення військового командування щодо примусового відчуження майна позивача та подальшого погодження його Донецькою обласною державною адміністрацією, обласною військовою адміністрацією. Вважаючи, що зазначений акт є протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 07.03.2025 р. - позов задоволено.
4.Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст.20 ГК України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до положень ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
За ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю.
Процедура передачі комунального майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначена положеннями Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" від 17.05.2012 №4765-VI (далі - Закон №4765-VI), за приписами п. 1 ч. 1 ст. 1 якого примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості.
Згідно з ч.1,2,4 ст.6 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" для задоволення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану з ініціативою про безоплатну передачу комунального майна у державну власність до відповідної місцевої ради звертається військове командування. Передача комунального майна у державну власність щодо об'єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад здійснюється за рішенням районних, обласних рад.
Передача комунального майна у державну власність у разі прийняття про це відповідного рішення оформляється актом приймання-передачі, який підписується сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті, районної, обласної ради або секретарем, заступником голови відповідної ради та уповноваженою особою військового командування або органу, на який покладено здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану, та скріплюється печатками місцевої ради і військового командування чи органу, на який покладено здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану відповідно до закону. Акт приймання-передачі підписується зазначеними особами у порядку, встановленому законом.
В акті приймання-передачі зазначаються:
1) назва місцевої ради та військового командування або органу, на який покладено здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану;
2) повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код юридичної особи, за якою було закріплено майно;
3) відомості про документ, що встановлює право власності на майно (за наявності);
4) опис майна, достатній для його ідентифікації, у тому числі для нерухомого майна - місцезнаходження, для рухомого майна (наземні, водні та повітряні транспортні засоби) - відомості про реєстраційний номер транспортного засобу, марку, модель, номер шасі, рік випуску та інші реєстраційні дані.
До акта приймання-передачі додається документ, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки.
У відповідності до ч. 5 ст. 6 Закону №4765-VI, право державної власності на майно виникає з дати підписання акта приймання-передачі.
5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши доводи і обґрунтування апеляційної скарги, Північно-західний апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Щодо обґрунтованості позовних вимог та норми права, які застосував колегія суддів враховує наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач заявив позовні вимоги про визнання протиправним та скасування акту приймання - передачі транспортного засобу №5 від 10.03.2022, підписаного між позивачем та В/ч НОМЕР_1 , як правочину відповідно ст. 215 ЦК України, а також про зобов'язання В/ч НОМЕР_1 повернути позивачу транспортний засіб, переданий за цим актом.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що РЛП "Краматорський" стверджує про порушення норм законодавства під час складання оскарженого акту. Вимога про зобов'язання В/ч НОМЕР_1 повернути позивачу транспортний засіб є похідною і спрямована, у сукупності з першою вимогою, на відновлення майнового становища позивача шляхом повернення у його володіння та користування транспортного засобу.
Щодо змісту заявленої вимоги визнати протиправним і скасувати акт передачі транспортного засобу, суд першої інстанції урахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12.07.2023 у справі №924/641/20, щодо альтернативності позовних вимог "визнання акту недійсним" та "скасування акту", оскільки ті мають різні правові наслідки, зокрема, через різницю в часі дії такого акта. Наслідки скасування акту не тотожні правовим наслідкам його недійсності. Визнання недійсним означає, що воно не створює правових наслідків з моменту його прийняття. Скасування означає втрату чинності на майбутнє.
Виходячи з правового обґрунтування позовної вимоги про визнання протиправним та скасування акту приймання - передачі транспортного засобу №5 від 10.03.2022, суд першої інстанції вважав заявленою до розгляду позовну вимогу про визнання недійсним акту приймання - передачі транспортного засобу №5 від 10.03.2022, з чим погоджується колегія суддів.
Щодо суті позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 10 березня 2022 року між відповідачем, в особі тимчасово виконуючого обов'язки командира, підполковника ОСОБА_5 та Парком, в особі дільничного інспектора з охорони природно-заповідного фонду відділу служби державної охорони природно-заповідного фонду Парку ОСОБА_2, складено та підписано Акт.
В подальшому, на підставі Акту, позивач передав, а відповідач прийняв транспортний засіб для потреб Збройних Сил України.
Позивач вважає, що передача транспортного засобу відбулась з порушенням діючого законодавства.
Позивач стверджує, що враховуючи специфіку відносин та особливості правового режиму воєнного стану, а саме особливості, передбачені статтею 6 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" передача комунального майна у державну власність здійснюється за актом про примусове відчуження майна, що свідчить про існування між сторонами у справі правовідносин, які регулюються Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
Скаржник при зверненні до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою стверджує, що передача спірного транспортного засобу позивачем відповідачу відбулася не в рамках процедури примусового відчуження, а шляхом добровільної передачі (дарування, пожертви, благодійної допомоги) для здійснення відповідачем своїх функцій як складової Збройних Сил України під час дії воєнного стану, однак, суд апеляційної інстанції критично оцінює вказаний довід враховуючи наступне.
Як встановлено апеляційним судом, відповідно до пункту 1.4. Положення про Парк, затвердженим розпорядженням голови облдержадміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації 25 травня 2020 року №532/5-20 (в редакції розпорядження голови облдержадміністрації, начальника обласної військової адміністрації від 23.08.2024 №571/5-24, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення) Парк є бюджетною неприбутковою, природоохоронною, науковою, рекреаційною, еколого - освітньою установою, i входить до складу природно - заповідного фонду України місцевого значення, охороняється, як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.
Пунктом 1.5. Положення встановлено, що Парк є спільною власністю територіальних громад, ciл, селищ, міст, що перебуває в управлінні Донецької обласної ради. Координацію діяльності Парку здійснює департамент екології та природних ресурсів Донецької обласної державної адміністрації.
Управління Парком, в межах повноважень, згідно з рішенням Донецької обласної ради від 04 березня 1999 року № 23/5-116 «Про делегування повноважень Донецької обласної ради Донецькій обласній державній адміністрації щодо управління майном області та про затвердження переліку об'єктів спільної власності територіальних громад, що знаходиться в управлінні обласної ради», здійснює Донецька обласна державна адміністрація, обласна військова адміністрація протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування, згідно із Законом України «Про правовий режим воєнного стану».
В розділом 10 Положення визначено, що Парк користується закріпленим за ним на праві оперативного управління майном, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, що знаходиться в управлінні обласної ради, та іншим майном, переданим Парку, у встановленому законодавством України, порядку. Майно Парку становлять необоротні та оборотні активи, основні засоби та грошові кошти, а також інші цінності, передані йому обласною радою, вартість яких відображається у самостійному балансі Парку. Парк не має право відчужувати, списувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди обласної ради, у встановленому законодавством порядку. Парк не має права безоплатно передавати належне йому майно третім особам (юридичним та фізичним особам), крім випадків прямо передбачених законодавством України. Питання, які стосуються відмови від права на земельні ділянки, що знаходяться на балансі Парку, або їх відчуження вирішуються виключно обласною радою. Списання з балансу Парку основних фондів провадиться у встановленому законодавством порядку. Збитки, завдані Парку в результаті порушення його майнових прав фізичними, юридичними особами, державними органами, відшкодовуються йому відповідно до чинного законодавства. Парк здійснює користування, володіння земельними ділянками або іншими природними ресурсами, відповідно до мети своєї діяльності та з додержанням вимог чинного законодавства України. Вилучення майна Парку може мати місце лише у випадках, передбачених законодавством України.
Отже, враховуючи викладене, колегія суддів вважає доведеним, що майно Парку є комунальним майном, спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, знаходиться в управлінні обласної ради, а Парку передано в оперативне управління для здійснення статутної діяльності.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що спірний транспортний засіб придбано позивачем за кошти обласного бюджету, що також є ознакою належності майна до комунальної власності.
Як встановлює стаття 327 УК України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до ст.137 ГК України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом, відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
Відтак позивач не наділений правомочностями самостійно розпоряджатися майном, яким він володіє і користується на праві оперативного управління, без відповідного дозволу засновника - Донецької обласної ради в особі облдержадміністрації, яка здійснює повноваження власника комунального майна.
Листом Донецької обласної державної адміністрації, обласної військової адміністрації від 24.06.2022 року №0.2/17/908/0/2-22 «Про управління майном спільної власності територіальних громад Донецької області» надано роз'яснення щодо відчуження майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах (копія листа додана до матеріалів справи).
Так, у зазначеному листі визначено, що питання відчуження комунального майна врегульовано Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (із змінами), Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» від 17.05.2012 №4765-VI (із змінами), постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року №998 «Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
Донецька обласна державна адміністрація (обласна військова адміністрація) зазначила, що передача майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад Донецької області, для потреб Збройний Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, можлива лише у разі прийняття військовим командуванням рішенням про примусове відчуження такого майна із складанням акту встановленого зразка з наступним повним відшкодуванням його вартості.
Однак, інформація, документи та/або рішення військового командування щодо примусового відчуження майна позивача та подальшого погодження його Донецькою обласною державною адміністрацією, обласною військовою адміністрацією, в матеріалах справи відсутні.
Щодо питання про можливість визнання недійсним акту приймання-передачі враховується постанова від 11 серпня 2022 року у справі № 916/546/21, де Велика Палата Верховного Суду виснувала, що залежно від встановлених судами обставин конкретної справи, документ, який сторони справи іменують як «акт приймання-передачі», може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Висновок з цього приводу, у разі його необхідності для вирішення справи, повинен робити суд у межах кожної окремої справи.
Таким чином, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту.
Взявши до уваги ці висновки, апеляційний суд надає юридичну оцінку обставинам складання спірного Акту та зазначає.
Щодо заявленої вимоги про визнання акту недійсним як способу правового захисту у цій справі враховується, що зазначений акт мав для сторін значні юридичні наслідки , які полягали у переході прав на індивідуально визначене майно значної вартості, яким є автомобіль Mitsubishi L200 (тип машини - загальний вантажний пікап, державний номер НОМЕР_2 , р.в. - 2018. Зазначений у позові Акт №5 слугував підставою для державної реєстрації транспортного засобу за відповідачем, що визнається і не заперечується обома сторонами. Оскільки внаслідок підписання Акту №5 приймання-передачі транспортного засобу майно вибуло з володіння і користування позивача, а також з спільної комунальної власності територіальних громад Донецької області, та одночасно з цим право власності було набуте відповідачем, визначення правового статусу цього документа лише як документа первинного бухгалтерського обліку не буде відповідати змісту правовідносин сторін. На думку апеляційного суду, зазначений Акт №5 має ознаки правочину, а відтак обраний позивачем спосіб судового захисту ефективно призведе до захисту його прав.
Щодо правової оцінки відповідності Акту №5 приймання-передачі транспортного засобу вимогам закону, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про невідповідність положенням закону, оскільки вимогами ст.6 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", зокрема, передбачено процедуру такого вилучення, а саме звернення військового командування з відповідною ініціативою до обласної ради та рішення відповідної обласної ради щодо передачі комунального майна у державну власність. Натомість, зазначений акт складено та підписано юридичною особою, за якою було закріплено майно; у додатках до акту відсутній висновок про вартість майна на дату його оцінки.
Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про визнання недійсним зазначеного акту підлягає задоволенню.
Сторона апелянта, погоджуючись із правовою оцінкою спірного акту як правочину, вважаючи його договором, укладеним у спрощений спосіб, по іншому тлумачить його зміст , стверджуючи, що передача майна за Актом №5 є Договором дарування. Ураховуючи, що п.1.1., 1.2 Акту встановлювався обов'язок відповідача використовувати переданий транспортний засіб для потреб Збройних Сил України, апелянт вважає, що є підстави кваліфікувати цей акт як договір пожертви, який, відповідно до частини 1 статті 729 ЦК України, є даруванням нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам, встановленим частиною першою статті 720 цього Кодексу, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети.
Натомість, апеляційний суд відхиляє зазначений довід, враховуючи положення ст. 316, 317, 327 , 717 ЦК України, адже лише власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, а предметом договору у спірних відносинах є спільне майно територіальних громад області, яке відповідно не є власністю юридичної особи, яка вчинила дарування (пожертву).
Щодо вимоги про повернення транспортного засобу враховується, що за змістом абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю.
Вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України) та застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу (постанова Велика Палата Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19).
Отже реституція спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину.
Особливістю вчиненого сторонами правочину, оформленого у вигляді акту передачі транспортного засобу, є його безоплатна основа, тобто передача майна від однієї сторони до другої не супроводжувалась зворотньою передачею грошових коштів від набувача майна до його відчужувача. Майно перейшло у власність відповідача безоплатно.
Оскільки за загальним правилом кожна сторона зобов'язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України), майно, набуте на підставі недійсного правочину, підлягає поверненню.
Відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 повернути позивачу спірний транспортний засіб.
В апеляційній скарзі, апелянт наголошує на тому, що вказаний автомобіль відповідно до наказу командира військової частини від 16.12.2023 № 2454 закріплений за бойовим підрозділом (третім дивізіоном) та використовується за призначенням в заходах для забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.
Отже, з моменту передачі відповідачу транспортного засобу він, зважаючи на норму статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», є військовим майном.
Відтак, в даному випадку відсутні механізми щодо зміни правового режиму військового майна і переведення його у інший статус, крім процедури, визначеної нормами Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку, а також акції, частки у статутному капіталі юридичних осіб (далі - корпоративні права) тощо.
Апелянт вважає, що відсутні правові механізми, які могли б бути застосовані для повернення транспортного засобу позивачу, оскільки транспортний засіб зареєстровано за Військовою частиною НОМЕР_1 .
Натомість, колегія суддів наголошує, що відповідно до пункту 40 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою КМУ від 07.09.1998р. зняття з обліку транспортних засобів (зокрема за бажанням власника, оскільки його транспортний засіб тимчасово не бере участь у дорожньому русі на території України, та у зв'язку з вибракуванням (списанням) транспортного засобу в цілому) здійснюється в сервісному центрі МВС або через центр надання адміністративних послуг на підставі заяви власника, документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України чи спеціальний статус особи, виконавчого напису нотаріуса, постанови державного або приватного виконавця чи рішення суду.
Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили, є підставою для зняття транспортного засобу з реєстрації в органах МВС, а відтак транспортний засіб може бути повернутий власникові.
Щодо доводів апеляційної скарги про невідповідність визначеного позивачем способу судового захисту, колегія судів зазначає наступне.
Відповідач у апеляційній скарзі, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі №712/3525/23 (провадження № 14-75цс24), стверджує, що обраний позивачем спосіб судового захисту є неналежним (неефективним), вимоги позивача про визнання протиправним та скасування Акта, підписаного регіональним ландшафтним парком «Краматорський» та Військовою частиною НОМЕР_1 , зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 повернути в натурі транспортний засіб у володіння регіонального ландшафтного парку «Краматорський» не призведе до відновлення прав позивача.
Приймаючи до уваги зміст правовідносин, встановлені фактичні обставини та підстави звернення до суду у справі №712/3525/23 апеляційний суд вважає помилковим твердження апелянта про подібність правовідносин і релевантність правових висновків.
У справі, що розглядається, позивач, пред'явивши вимогу про визнання протиправним та скасування Акта, який складено з порушенням норм чинного законодавства України, посилається на інші підстави, зокрема порушення вимог Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» від 17.05.2012 № 4765-VI (зі змінами), постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року № 998, тобто законодавство, яким урегульовано інші правовідносини за інших фактичних обставин.
Як вже зазначалося, примусове відчуження/вилучення майна позивача здійснено без додержання необхідної форми, встановленої законом (шляхом підписання акту встановленого зразка), без відповідного рішення військового командування щодо примусового відчуження майна позивача та подальшого погодження його Донецькою обласною державною адміністрацією, обласною військовою адміністрацією.
У зв'язку з протиправним використанням майна відповідачем (з огляду на те, що вчинений правочин, а саме передача спірного транспортного засобу, є недійсним (протиправним)), позивач позбавлений права володіти та користуватися власним транспортним засобом на свій розсуд і у своїх інтересах, що є порушенням його законних прав.
Відтак, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення по справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.
У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Отже, судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.
6. Висновки за результатами апеляційного розгляду.
Таким чином, у апеляційній скарзі Військової частини НОМЕР_1 не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.
Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.
Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 07.03.2025р. у справі №906/974/24 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Житомирської області - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №906/974/24 повернути Господарському суду Житомирської області.
Повний текст постанови складений "29" липня 2025 р.
Головуючий суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.