ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
28 липня 2025 року Справа № 903/468/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Першко А.А.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Мельничук С.М.
прокурор: Мельничук Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Житлово-Будівельний кооператив "Супернова" на рішення Господарського суду Волинської області від 20 травня 2025 року у справі №903/468/24 (повний текст складено 20 травня 2025 року, суддя Гарбар І.О.)
за позовом Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради
до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Супернова"
про стягнення 1884028,97 грн
Заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив "Супернова" про стягнення в дохід місцевого бюджету Луцької міської територіальної громади грошові кошти у розмірі 1 884 028,97 грн.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на невиконання замовником будівництва свого обов'язку з перерахування до місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі).
Рішенням Господарського суду Волинської області від 20 травня 2025 року у справі №903/468/24 задоволено позов Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Супернова" про стягнення 1884028,97 грн.
Присуджено до стягнення з Обслуговуючого кооперативу "ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ "СУПЕРНОВА" (вул.Цегельна,28, м.Луцьк, Волинська область, 43018, код ЄДРПОУ 40119113) на користь Луцької міської ради (вул.Богдана Хмельницького,19, м.Луцьк, 43018, код ЄДРПОУ 34745204) безпідставно збережені грошові кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту в сумі 1884028,97 грн (один мільйон вісімсот вісімдесят чотири тисячі двадцять вісім гривень 97 коп.).
Присуджено до стягнення з Обслуговуючого кооперативу "ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ "СУПЕРНОВА" (вул.Цегельна,28, м.Луцьк, Волинська область, 43018, код ЄДРПОУ 40119113) на користь Волинської обласної прокуратури (вул.Винниченка,15, м.Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 113041,72 грн (сто тринадцять тисяч сорок одна гривня 72 коп.) витрат по сплаті судового збору (в т.ч.: за подання позовної заяви до ГСВО в розмірі 22608,34 грн, апеляційної скарги до ПЗАГС в розмірі 33912,51 грн та касаційної скарги до ВС в розмірі 56520,87 грн).
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. При перевірці поданого прокуратурою обрахунку розміру безпідставно збереженого майна (коштів) відповідачем у вигляді пайової участі, судом встановлено обґрунтованість останнього.
Не погодившись із винесеним рішенням, Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Супернова" звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 20 травня 2025 року у справі №903/468/24 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт звертає увагу на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 жовтня 2024 року у даній справі, у якій абсолютно правильно вказано, що слід встановити та надати правову оцінку, серед іншого, моменту, коли відповідач розпочав будівництво.
Апелянт зазначає, що оскільки будівництво велося почергово, то твердження про початок будівництва в липні місяці 2019 року не є правильним щодо другої та третьої черг, зведення яких не розпочалося одночасно з першою. Необхідність врахування початку будівництва кожної черги вбачається з судової практики, а саме справи №914/2145/23, у якій розглядалися подібні правовідносини. Скасовуючи рішення в частині позовних вимог по першій черзі будівництва Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2024 року вказав на те, що місцевий господарський суд не врахував, що відповідність (обґрунтованість) розрахованого прокурором розміру (величини) пайової участі має істотне значення для розгляду та вирішення цього спору. Акт готовності об'єкта до експлуатації (дата створення: 07 вересня 2023 року), на який посилається суд і у якому вказана дата початку робіт липень 2019 року, не може бути достатнім і достовірним доказом, бо акт формувався у Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, яка автоматично заповнювала цей параметр по даті дозволу на будівельні роботи і не передбачала можливості його зміни замовником будівництва.
Скаржник доводить, що початок будівництва другої черги (секцій 3 та 4) у липні 2019 року спростовується: 1) актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2021 року, складеним на 1 чергу, у якому зазначено, що роботи виконувалися в період з жовтня 2019 року по листопад 2020 року; 2) актом приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2022 року, складеним на ІІ чергу, у якому зазначено, що роботи виконувалися в період з березня 2021 року по лютий 2022 року; 3) фотознімками від 2019-10-13, 2020-03-20, 2020-04-03 та 2020-09-16, наданими НЦУВКЗ Державного космічного агентства України, які до матеріалів справи подав сам ж прокурор, на яких видно відсутність будівництва другої черги. Будівництво другої черги (секції 3-4) будинку №7 по вулиці Цегельній, 28 у м.Луцьку підтверджується лише фотознімками починаючи з 2021-04-05, що повністю узгоджується з актом приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2022 року.
Апелянт вважає, що ототожнення понять "отримання дозволу на виконання будівельних робіт" та "початок будівництва" є неправомірним. Якщо дію норми законодавець пов'язує саме з отриманням дозволу на виконання будівельних робіт, то про це прямо зазначається у нормі закону.
Відповідач стверджує, що пайовий внесок замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту має розраховуватися саме на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у замовника будівництва обов'язку щодо сплати пайового внеску, а не на той момент, коли орган місцевого самоврядування дізнався про його несплату замовником, оскільки одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються (пункт 8.51 постанови Верховного Суду від 03 грудня 2024 року). За таких обставин, на переконання апелянта, застосування у розрахунку суми позову показника опосередкованої вартості будівництва на території Волинської області у розмірі 20367,00 гривень, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 27 липня 2023 року №647, який не був чинним на момент видачі дозволу на будівельні роботи, є неправомірним.
Скаржник звертає увагу суду, що в основу оскаржуваного рішення суд поклав твердження Верховного Суду щодо початку будівництва в липні місяці 2019 року та практику Верховного Суду щодо розрахунку розміру пайової участі за показниками опосередкованої вартості будівництва на час здачі об'єкта в експлуатацію (справи №914/2145/23, №916/2709/22 та № 910/6226/23). Жодна із наведених судом постанов Верховного Суду не містить висновку про правомірність застосування наказів Мінінфраструктури "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України", які видані з 01 січня 2021 року, як норми права, до правовідносин, що виникли до цього моменту, а тому немає від чого відступати і нічого не потрібно обґрунтовувати.
Листом №903/468/24/3135/25 від 09 червня 2025 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Волинської області.
17 червня 2025 року до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №903/468/24.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 червня 2025 року у справі №903/468/24 залишено без руху апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Житлово-Будівельний кооператив "Супернова" на рішення Господарського суду Волинської області від 20 травня 2025 року у справі №903/468/24. Зобов'язано апелянта протягом 10 днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки: надати докази надсилання апеляційної скарги Луцькій окружній прокуратурі у відповідності до статті 42 ГПК України.
02 липня 2025 року від представника Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Супернова" - Ляшенко Тетяни Олегівни надійшло клопотання про долучення доказів, до якого долучено опис вкладення до листа №4301800057668, який направлявся Луцькій окружній прокуратурі, накладна АТ "Укрпошта" №4301800057668 та фіскальний чек.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 липня 2025 року 2025 року у справі №903/468/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Обслуговуючого кооперативу "Житлово-Будівельний кооператив "Супернова" на рішення Господарського суду Волинської області від 20 травня 2025 року у справі №903/468/24 та призначено розгляд апеляційної скарги на 28 липня 2025 р. об 12:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2.
07 липня 2025 року від Волинської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого остання вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін. Прокурор зауважує, що в матеріалах справи наявний акт готовності об'єкта до експлуатації (дата створення: 07 вересня 2023 року), підписаний уповноваженими особами, зокрема відповідачем (замовником будівництва), у пункті 5 якого чітко зазначено, що будівельні роботи було виконано в період із липня 2019 року (початок робіт) по липень 2023 року (закінчення робіт). Таким чином, забудовник, самостійно звертаючись до уповноваженого органу задля прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва, вказав строки, у які останнім виконувалися будівельні роботи.
Прокурор стверджує, що враховуючи, що будівництво об'єкта розпочалося у липні 2019 року (на підставі дозволу від 02 липня 2019 року №ІУ113191831301), тобто до набрання чинності Законом №132-ІХ, відповідач був зобов'язаний у період з початку будівельних робіт і до 01 січня 2020 року звернутися до позивача із заявою про укладення договору про пайову участь, до якої додати належні документи, що підтверджують кошторисну вартість будівництва об'єкта, та очікувати від органу місцевого самоврядування відповідного розрахунку і примірника договору, чого відповідач не зробив, порушивши імперативну норму статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (зазначена норма була чинною на момент початку побудови об'єкта і до 01 січня 2020 року).
Щодо розміру пайової участі прокурор зазначає, що у даному конкретному випадку (судова справа №903/468/24) розрахунок пайової участі окружною прокуратурою здійснено на підставі норм Закону №132-ІХ, а саме із урахуванням величини загальної площі квартир об'єкта будівництва (згідно указаних вище даних акта готовності об'єкта до експлуатації та сертифіката) та показників опосередкованої вартості спорудження житла, які діяли на момент введення об'єкта в експлуатацію (наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 27 липня 2023 року №647). Зауважує, що, направляючи справу №910/6226/23 на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд (постанова від 03 грудня 2024 року) вказав на необхідності здійснення перевірки розрахунку пайової участі позивача з врахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які були чинні станом на момент введення спірних об'єктів будівництва до експлуатації. Свідченням сталої і послідовної позиції Верховного Суду з наведеного вище питання є, зокрема, постанови Касаційного господарського суду від 20 березня 2025 року у справі №903/601/24 (щодо ОК "ЖБК "СУПЕРНОВА") та від 20 травня 2025 року у справі №915/476/24. Таким чином, розрахунок прокурора у справі №903/468/24 у повній мірі відповідає Закону №132-ІХ та висновкам Верховного Суду стосовно його застосування.
07 липня 2025 року через систему "Електронний суд" ЄСІТС від представника Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Супернова" Ляшенко Тетяни Олегівни надійшла заява про участь у судовому засіданні у справі №903/468/24 в якій просить провести засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з іншим представником - Мельничуком Сергієм Миколайовичем.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08 липня 2025 року 2025 року у справі №903/468/24 задоволено заяву представника Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Супернова" Ляшенко Тетяни Олегівни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
11 липня 2025 року від Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Супернова" надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу. Заявник стверджує, що прокурор жодним чином не спростував доводи щодо: 1) виникнення зобов'язання з початком зведення об'єкта будівництва (пункт 62 постанови Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі № 915/149/23, який є висновком про застосування перехідними положеннями Закону № 132-IX); 2) необхідності застосування розміру опосередкованої вартості на момент виникнення зобов'язання (пункт 3.2 Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Луцька, затвердженого рішенням Луцької міської ради від 24 грудня 2019 року №68/85); 3) порушення статті 5 Цивільного кодексу України при застосуванні розміру опосередкованої вартості, який не був чинний на момент виникнення зобов'язання (пункт 8.49 постанови Верховного Суду від 03 грудня 2024 року у справі №910/6226/23). Приймаючи до уваги викладене, прокурор жодним чином не спростував доводи апеляційної скарги, а тому є цілком правильним висновок Північно-західного апеляційного господарського суду, який викладений у постанові від 14 жовтня 2024 року у даній справі, де зазначено, що прокурор подаючи позов до суду не навів норму закону та не обґрунтував правові підстави для здійснення розрахунку суми безпідставно збережених коштів на дату здачі об'єкта в експлуатацію (2023 рік) та застосування в 2023 році порядку розрахунку який встановлений законом для 2020 року.
28 липня 2025 року від Луцької міської ради надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи.
В судовому засіданні 28 липня 2025 року, яке проводилось в режимі відеоконференції, представник відповідача та прокурор повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника відповідача та прокурора, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною інспекцією архітектури та містобудування України Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Супернова" видано сертифікат від 04 жовтня 2023 року №ІУ123230926412, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта: секції №№ 3, 4 житлового будинку №7 по вул. Цегельній, 28 у м. Луцьку проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.
Даний об'єкт побудовано згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 02 липня 2019 року №ІУ113191831301 "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку" (Позиція №7 по детальному плану) на вул. Цегельній, 28 у м. Луцьку".
Код об'єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000: 1122.1 - "Будинки багатоквартирні масової забудови".
Відповідно до пункту 12 акта готовності об'єкта до експлуатації (дата створення: 07 вересня 2023 року), пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі - пункт 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні").
Вказані відомості наявні також у відкритому доступі в мережі Інтернет - "Портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва" (вебсайт "e-construction.gov.ua").
Згідно даних сертифіката від 04 жовтня 2023 року №ІУ123230926412, загальна площа квартир об'єкта будівництва по секціям 3, 4 становить 4625,2 квадратних метрів.
За доводами прокурора у період із 02 липня 2019 року по 28 липня 2023 року Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив "Супернова", згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 02 липня 2019 року №ІУ113191831301, було здійснено будівництво об'єкта: "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку" (Позиція №7 по детальному плану) на вул. Цегельній, 28 у м. Луцьку".
На дату прийняття об'єкта в експлуатацію (згідно із сертифікатом № ІУ123230926412, виданим 04 жовтня 2023 року) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 27 липня 2023 року №647. Зокрема, вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Волинської області становила 20367,00 гривень.
Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", прокурор вважає, що розмір пайової участі, який на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає до стягнення з відповідача до бюджету на користь позивача становить 1 884 028,97 грн (4625,2 квадратних метрів х 20367,00 грн = 94201448,4 грн; 94201448,4 грн х 2% =1 884 028,97 грн).
Луцька окружна прокуратура Волинської області, відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", поінформувала Луцьку міську раду про існування означених порушень інтересів держави (листи від 03 квітня 2024 року №53- 2868вих-24 та від 16 квітня 2024 року №53-3365вих-24).
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з статтями 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Згідно зі статтею 1 вказаного Закону замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
З дослідженого судами вбачається, що:
- 02 липня 2019 року ОК "Житлово-будівельний кооператив "Супернова" отримано дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ113191831301 "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку" (Позиція №7 по детальному плану) на вул. Цегельній, 28 у м. Луцьку".
- 04 жовтня 2023 року Державною інспекцією архітектури та містобудування України Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Супернова" видано сертифікат №ІУ123230926412, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта: секції №№ 3, 4 житлового будинку №7 по вул. Цегельній, 28 у м. Луцьку проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.
До 01 січня 2020 року відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 вказаного Закону.
Відповідно до частини другої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції чинній до 01 січня 2020 року) замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію (частина 9 статті 40 Закону в редакції чинній до 01 січня 2020 року).
Відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання.
Разом з тим, 01 січня 2020 року набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20 вересня 2019 року № 132-IX, якими статтю 40 Закону №3038-VI виключено.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
За змістом цього Закону та Прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01 січня 2020 року у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01 січня 2020 року.
У постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.
Разом з тим, пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Наведені вище правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі №643/21744/19, також зауважила, що:
"- з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону №3038-VI, яка передбачала обов'язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов'язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об'єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов'язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов'язати укласти договір або визнати договір укладеним.
- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі №909/1143/19, від 30 вересня 2020 року у справі №904/4442/19, від 04 лютого 2021 року у справі №904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі №201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону №3038-VI, яка зобов'язувала замовника будівництва укласти вказаний договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі №922/267/20 та від 23 березня 2021 року у справі №904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону №3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин.
- відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов'язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов'язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов'язковість якого для відповідача законом не передбачена;
- зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає;
- у зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України;
- у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування."
Нормами статті 40 Закону №3038-VI було визначено обов'язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об'єкта в експлуатацію, а також обов'язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).
При цьому, частиною дев'ятою статті 40 Закону №3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Відповідно до Закону №132-IX статтю 40 Закону №3038-VI було виключено з 01 січня 2020 року.
Таким чином, починаючи з 01 січня 2020 року передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VI обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону №3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абзац другий пункт 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Отже, у даному випадку, обов'язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску у 2020 році визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, якими також визначено порядок розрахунку такого внеску.
Колегія суддів зазначає, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
- об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01 січня 2020 року не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01 січня 2020 року не були укладені;
- об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тобто, у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01 січня 2020 року вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01 січня 2020 року;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі №910/9548/21.
З матеріалів справи вбачається, що ОК "ЖБК "Супернова", як замовник будівництва до Луцької міської ради із заявою про укладення договору про пайову участь не звертався, відповідно такий договір між сторонами не укладався, та як наслідок грошові кошти до місцевого бюджету відповідачем не сплачувались.
Враховуючи, що згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 02 липня 2019 року та акта готовності об'єкта до експлуатації будівництво об'єкта розпочалось в липні 2019 року, тобто до набрання чинності як Законом №132-ІХ в цілому (17 жовтня 2019 року), так і до набрання чинності його окремої частини - пункт 13 розділу І (01 січня 2020 року), відповідач зобов'язаний був у період з початку будівельних робіт забудови і до 01 січня 2020 року звернутися до Луцької міської ради із заявою про укладення договору про пайову участь, до якої додати документи, що підтверджують кошторисну вартість будівництва об'єкта та очікувати від ради відповідного розрахунку та примірника договору, чого як вбачається з матеріалів справи відповідач не зробив, відповідно порушив норму статті 40 Закону №3038-VI щодо обов'язкової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту, яка на момент початку побудови об'єкта і до 01 січня 2020 року була чинною.
Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що враховуючи, що у цій справі будівництво об'єкта розпочате у липні 2019 року, абзацом другим пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що усупереч вищезазначеним вимогам законодавства щодо містобудівної діяльності, відповідач до Луцької міської ради протягом 10 робочих днів після 01 січня 2020 року з заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку" (Позиція №7 по детальному плану) на вул. Цегельній, 28 у м. Луцьку" не звернувся.
У постановах від 07 вересня 2023 року у справі №916/2709/22 та від 15 серпня 2024 року у справі №914/2145/23 Верховний Суд зазначив, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Разом з тим, колегія суддів відзначає, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14 грудня 2021 року зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування (в інтересах якого у цій справі діє прокурор) з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 липня 2022 року у справі №910/9548/21, від 13 грудня 2022 року у справі №910/21307/21, від 07 вересня 2023 року у справі №916/2709/22.
Надаючи оцінку доводам апелянта, суд апеляційної інстанції звертається до висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі №910/9548/21 про те, що для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01 січня 2020 року не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01 січня 2020 року не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію. Такі висновки Верховного Суду у цій справі відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01 січня 2020 року та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону №3038-VI) обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01 січня 2020 року, але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01 січня 2020 року з метою уникнення сплати пайової участі.
Враховуючи викладене, колегія суддів зауважує, що принцип рівності та справедливості повинен бути застосований до забудовників, а не органу місцевого самоврядування.
Таким чином, прокурором доведено обов'язок відповідача, як замовника будівництва здійснити оплату пайової участі щодо об'єкта будівництва до прийняття його в експлуатацію, що визначено безпосередньо пунктом 4 частини 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ.
Враховуючи наведене, у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку щодо сплати пайової участі за розрахунком, право міськради на отримання цих коштів є порушеним і у неї виникає право вимагати стягнення цих коштів, обов'язок сплати яких виникає безумовно, через пряму вказівку закону. У такому разі замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок міськради зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути такі кошти на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Правові висновки щодо ефективного способу захисту порушеного права у правовідносинах з оплати пайової участі наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19.
Отже, обраний прокурором спосіб захисту при зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі міськради про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів пайової участі є ефективним та призведе до поновлення порушеного права позивача.
Невиконання відповідачем законодавчо закріпленого обов'язку щодо сплати пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта саме до введення об'єкта в експлуатацію надає право на стягнення цих коштів відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Отже, колегія суддів зазначає, що замовник будівництва (відповідач) зобов'язаний перерахувати органу місцевого самоврядування (позивачу) безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Такі висновки сформульовані також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19 та Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі №910/9548/21.
Щодо тверджень апелянта про строк виконання будівельних робіт, зокрема, про його початок.
Як зазначив місцевий господарський суд, Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2025 року у даній справі вказав, що строк виконання будівельних робіт, зокрема їх початок, відраховуєтсья саме від моменту отримання замовником дозволу на виконання будівельних робіт.
З урахуванням положень частини 1 статті 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на виконання будівельних робіт надається замовнику саме після отримання ним дозволу на виконання будівельних робіт.
Крім того, згідно норм частини 2 статті 39 цього ж Закону, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Акт готовності об'єкта до експлуатації підписується замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником або підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), субпідрядниками, страховиком (якщо об'єкт застрахований).
В матеріалах справи наявний акт готовності об'єкта до експлуатації (дата створення: 07 вересня 2023 року), підписаний уповноваженими особами, зокрема відповідачем (замовником будівництва), у пункті 5 якого чітко зазначено, що будівельні роботи виконано в період із липня 2019 року (початок робіт) по липень 2023 року (закінчення робіт).
Таким чином, відповідач, звертаючись до уповноваженого органу задля прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва, вказав строки, у які ним виконано будівельні роботи.
В свою чергу, надані на запит прокурора фотознімки, виготовлені Національним центром управління та випробувань космічних засобів, а також акт приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2022 року не є належними доказами початку будівництва, оскільки вони лише фіксують окремі етапи виконання робіт і не спростовують правового факту набуття права на виконання будівельних робіт, який виник з моменту отримання дозволу 02 липня 2019 року. Акт виконаних робіт фіксує хід будівництва на певному етапі, а не його початок у розумінні законодавства, а фотознімки не є офіційними документами, що достовірно відображають повну картину виконання будівельних робіт у правовому аспекті.
Щодо визначення розміру даної пайової участі колегія суддів зазначає наступне.
За доводами прокурора у період із 02 липня 2019 року по 28 липня 2023 року Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив "Супернова", згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 02 липня 2019 року №ІУ113191831301, було здійснено будівництво об'єкта: "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку" (Позиція №7 по детальному плану) на вул.Цегельній, 28 у м.Луцьку".
На дату прийняття об'єкта в експлуатацію (згідно із сертифікатом № ІУ123230926412, виданим 04 жовтня 2023 року) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 27 липня 2023 року №647. Зокрема, вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Волинської області становила 20367,00 гривень.
Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", прокурор вважає, що розмір пайової участі, який на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає до стягнення з відповідача до бюджету на користь позивача становить 1884028,97 грн (4625,2 квадратних метрів х 20367,00 грн = 94201448,4 грн; 94201448,4 грн х 2% =1884028,97 грн).
Визначаючи розмір належної до стягнення суми грошових коштів, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов'язком суду (подібний висновок щодо обов'язку суду перевірити розрахунок заявлених позовних вимог викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17).
Таким чином, місцевий господарський суд правильно визначив розмір пайової участі, що мав бути сплачений відповідачем.
Колегія суддів, перевіривши наведений прокурором розрахунок, дійшла висновку, що розрахунок є обґрунтованим та сума розміру пайової участі відповідає заявленому прокурором до стягнення з відповідача розміру пайової участі в позовній заяві.
Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи апелянта, що здійснюючи розрахунок суми пайового внеску, як безпідставно збережених коштів помилково застосовано ставку опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України за 2023 рік, тобто на дату введення об'єкта в експлуатацію.
Пайовий внесок замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту має розраховуватися саме на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у замовника будівництва обов'язку щодо сплати пайового внеску, а не на той момент, коли орган місцевого самоврядування дізнався про його несплату замовником, оскільки одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Верховний Суд у постанові від 03 грудня 2024 року у справі №910/6226/23 вказав на необхідності здійснення перевірки розрахунку пайової участі позивача з врахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які були чинні станом на момент введення спірних об'єктів будівництва до експлуатації.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 березня 2025 року у справі №903/601/24, від 15 серпня 2024 року у справі №914/2145/23, від 07 вересня 2023 року у справі №916/2709/22.
Таким чином, твердження апелянта про виникнення обов'язку сплатити пайову участь ще у 2019 році є помилковим. Велика Палата Верховного Суду у справі №643/21744/19 прямо зазначила, що момент введення об'єкта в експлуатацію є юридичним фактом, з яким пов'язується виникнення відповідальності за несплату пайової участі, а не її нарахування з моменту початку будівництва Застосування показника 20367 грн/м2, чинного станом на дату прийняття об'єкта в експлуатацію, є правомірним, обґрунтованим і таким, що відповідає актуальній судовій практиці.
Щодо застосування ставки 2%, колегія суддів зауважує, що абзац 2 пункту 2 Розділу ІІ Закону №132-IX регулював питання пайової участі впродовж 2020 року, однак цей порядок застосовувався до об'єктів, будівництво яких було розпочато до 2020 року і не завершено до 01 січня 2020 року, тобто як і у спірних правовідносинах. Верховний Суд у справі №910/9548/21 (постанова від 20 липня 2022 року) дійшов висновку, що вказаний пункт продовжує діяти як спеціальна тимчасова норма до моменту введення об'єкта в експлуатацію, якщо він не був введений до 01 січня 2020 року і договір не був укладений. Тому, ставка 2%, передбачена цією нормою, є чинною у конкретному випадку і підлягає застосуванню як тимчасова спеціальна норма, що заповнює правовий вакуум після скасування статті 40 Закону №3038-VI.
Доводи апелянта про те, що початок будівництва другої та третьої черг не збігається з першою і тому момент виникнення обов'язку щодо сплати пайової участі слід визначати окремо для кожної черги, є безпідставними з огляду на наступне.
Як вже зазначалося, дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ113191831301 від 02 липня 2019 року видано на весь об'єкт будівництва - багатоквартирний житловий будинок на вул. Цегельній, 28 у м. Луцьку, що охоплює всі черги зведення. В акті готовності об'єкта до експлуатації, підписаному самим замовником (відповідачем), чітко зазначено період виконання будівельних робіт - з липня 2019 по липень 2023 року, без жодного розмежування по чергах. Цей документ є офіційним доказом, створеним та поданим самим відповідачем, і в силу положень статті 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на будівництво виникає саме з моменту отримання дозволу, а не фактичного виконання робіт.
Доводи апелянта про автоматичне внесення дати в акт готовності об'єкта до експлуатації в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва не підтверджені жодними доказами. Якщо така дата була помилковою чи технічно хибною, замовник мав можливість оскаржити чи уточнити її ще на етапі формування документа. Натомість замовник сам подав цей акт з фіксацією початку будівництва з липня 2019 року, чим погодився з даними в ньому.
Верховний Суд неодноразово вказував, що початок будівництва визначається саме за фактом отримання дозволу на будівельні роботи, незалежно від реального графіку зведення (див. постанову у цій справі від 19 лютого 2025 року, а також у справі №910/9548/21 від 20 липня 2022 року). Це повністю узгоджується із системним тлумаченням норм статей 37 та 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та прикінцевих положень Закону №132-IX.
Крім того, рішення у справі №914/2145/23, на яке посилається апелянт, не заперечує загального підходу до визначення моменту початку будівництва, а лише вказує на необхідність ретельної оцінки розрахунку пайової участі. У справі, яка перебуває на розгляді, місцевий господарський суд здійснив таку оцінку: перевірив правильність обрахунку, навів розрахунки на основі загальної площі квартир та діючого показника вартості, і встановив обґрунтовану суму до стягнення.
Доводи апелянта про те, що ототожнення понять "отримання дозволу на виконання будівельних робіт" та "початок будівництва" є неправомірним, ґрунтується на вибірковому тлумаченні норм закону та суперечить усталеній судовій практиці.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності», право на виконання будівельних робіт виникає виключно після отримання дозволу на їх виконання. До моменту отримання такого дозволу жодна діяльність із будівництва не вважається законною. Відтак, саме отримання дозволу є тією процесуально-юридичною дією, яка означає початок реалізації наміру забудови та є відліковою точкою виникнення обов'язків забудовника, зокрема щодо сплати пайової участі. Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2025 року у справі №903/468/24 прямо зазначив, що строк виконання будівельних робіт, у тому числі їх початок, відраховується саме з дати отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Це узгоджується також із логікою Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-IX, де визначено, що замовник зобов'язаний подати заяву про визначення розміру пайової участі протягом 10 робочих днів після початку будівництва. При цьому, жоден нормативно-правовий акт не визначає окремо фактичний початок робіт як самостійну юридичну підставу для обрахунку строків.
Таким чином, ототожнення дати отримання дозволу з початком будівництва є повністю обґрунтованим як з точки зору нормативного регулювання, так і відповідно до судової практики.
Твердження апелянта про те, що суд поклав у основу рішення практику Верховного Суду, яка начебто не містить висновків про правомірність застосування наказів Мінрегіону (Мінінфраструктури) щодо показників опосередкованої вартості будівництва, є безпідставним і не відповідає змісту згаданої судової практики.
Верховний Суд чітко і неодноразово вказував, що розрахунок розміру пайової участі має здійснюватися на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент введення об'єкта в експлуатацію, зокрема на підставі показників опосередкованої вартості спорудження житла, затверджених наказами центрального органу виконавчої влади. Така правова позиція сформульована, зокрема, у постановах Верховного Суду: від 03 грудня 2024 року у справі №910/6226/23, від 20 березня 2025 року у справі №903/601/24, від 15 серпня 2024 року у справі №914/2145/23, від 07 вересня 2023 року у справі №916/2709/22.
У цих постановах Верховний Суд прямо зазначив, що орган місцевого самоврядування має право здійснити самостійний розрахунок розміру пайової участі виходячи з діючих на момент здачі об'єкта нормативів, якщо замовник не виконав обов'язку щодо подання відповідної заяви та документів у строки, визначені Законом №132-ІХ.
Апелянт помилково вважає, що ці накази не є нормами права. Накази Мінрегіону про затвердження опосередкованої вартості мають нормативно-правовий характер, є обов'язковими до застосування і прямо передбачені абзацом другим пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ. У цій нормі законодавець прямо послався на "основні показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені центральним органом виконавчої влади". Тобто, місцевий господарський суд не вийшов за межі закону, а навпаки використав його прямі приписи, застосувавши норматив на момент здачі об'єкта в експлуатацію (наказ №647 від 27 липня 2023 року).
Отже, практика Верховного Суду підтверджує правомірність застосування показників опосередкованої вартості, затверджених у 2023 році, до об'єктів, прийнятих в експлуатацію у 2023 році. А протилежний довід апелянта про неможливість їх застосування до правовідносин, що виникли у 2019 році, є помилковим, оскільки правовий обов'язок сплатити пайову участь в даному випадку виник не з моменту дозволу, а тривав до дати введення в експлуатацію.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновок суду першої інстанції про задоволення позову.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі статтею 277 Господарського процесуального кодексу України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга Обслуговуючого кооперативу "ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ "СУПЕРНОВА" залишається без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 20 травня 2025 року у справі №903/468/24 - без змін.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Житлово-Будівельний кооператив "Супернова" на рішення Господарського суду Волинської області від 20 травня 2025 року у справі №903/468/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Волинської області від 20 травня 2025 року у справі №903/468/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №903/468/24 повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "29" липня 2025 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.