24 липня 2025 року
м. Київ
справа № 295/5331/22
провадження № 51-1374км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
виправданого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратуриОСОБА_8 наухвалу Житомирського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022065400000762, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Мала Козара Дзержинського району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Богунського районного суду м. Житомира від 24 липня 2023 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, та виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він, пройшовши встановлену процедуру отримання посвідчення водія на право керування транспортними засобами категорії «С», яка передбачає: закінчення курсів водіння з підготовки водіїв для отримання водійського посвідчення, проходження медичного огляду, складання іспитів, 20 червня 2001 року отримав посвідчення водія серії НОМЕР_1 для керування транспортними засобами цієї категорії.
Ігноруючи вимоги щодо процедури отримання посвідчення водія, яке надає право на керування транспортними засобами категорій «А» та «В», вчинив дії, спрямовані на пособництво в підробленні цього посвідчення та в подальшому його використанні за таких обставин.
Так,ОСОБА_6 у невстановлений досудовим розслідуванням день і час, та в достовірно невстановленому місці, діючи умисно, протиправно, з метою підроблення посвідчення водія, виданого 20 червня 2001 року на його ім'я, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, що полягали в пособництві у вчиненні підроблення посвідчення водія, звернувся до невідомої особи, яка в посвідчення водія серії НОМЕР_1 внесла зміни, а саме у стовпчику «Місце печатки» навпроти категорій «А» та «В» підчистила первинний текст і дописала літери «А» та «В» відповідно.
ОСОБА_6 , будучи співучасником у формі пособництва в підробленні посвідчення водія, що видається установою, яка має право видавати такі документи, і надає права, маючи умисел на використання завідомо підробленого документа, з метою безпідставного отримання права керувати транспортними засобами категорій «А» та «В» зберігав і використовував завідомо підроблене посвідчення водія серії НОМЕР_1 , видане на його ім'я.
А саме, 30 травня 2022 року приблизно о 18:05 ОСОБА_6 , керуючи транспортним засобом марки "Volkswagen", реєстраційний номер НОМЕР_2 , між першим і другим під'їздами на вул. Великій Бердичівській, 67 у м. Житомирі допустив зіткнення з іншим автомобілем. На вимогу працівників Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції, які прибули на місце події, ОСОБА_6 , усвідомлюючи свої протиправні дії, діючи умисно, з метою створити перед працівникам поліції видимість наявності в нього дійсного посвідчення водія та, відповідно, права на керування транспортними засобами категорій «А» та «В», надав для перевірки працівникам поліції завідомо підроблене посвідчення водія серії НОМЕР_1 на своє ім'я.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_11 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 - без змін.
У цьому кримінальному провадженні постановлено такі судові рішення:
1) ухвалу Житомирського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року, якою вирок Богунського районного суду м. Житомира від 24 липня 2023 року стосовно ОСОБА_6 залишено без змін;
2) постанову Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 10 червня 2024 року, якою частково задоволено касаційну скаргу прокурора, скасовано ухвалу Житомирського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року стосовно ОСОБА_6 та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в цьому суді на підставах, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 438 КПК України. Вважає, що апеляційним судом не дотримано вимог статей 370, 412, 419 КПК України та не застосовано закон, який підлягає застосуванню, а саме, ч. 4 ст. 358 КК України.
Зазначає, що апеляційний суд усупереч вимог ч. 2 ст. 439 КПК України в ході нового розгляду кримінального провадження не виконав вказівок Верховного Суду, які є обов'язковими для суду апеляційної інстанції, а саме не навів ґрунтовних мотивів на спростування доводів сторони обвинувачення та ретельно не перевірив обставин, які мають правове значення, а лише погодився з рішенням місцевого суду про виправдання ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 358 КК України. При цьому апеляційний суд повністю залишив поза увагою вказівки суду касаційної інстанції, викладені в постанові від 10 червня 2024 року, унаслідок чого допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення, а також неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Крім того, зазначає про те, що суд апеляційної інстанції порушив положення ч. 3 ст. 404 КПК України та безпідставно відмовив прокурору у повторному дослідженні доказів. На думку прокурора, що оскільки в апеляційній скарзі прокурор аргументовано вказував про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, то вказане апеляційний суд міг перевірити тільки шляхом повторного дослідження доказів у кримінальному провадженні.
На зазначену касаційну скаргу заперечень від учасників касаційного провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення та просив її задовольнити.
Виправданий ОСОБА_6 і захисник ОСОБА_7 вважали касаційну скаргу прокурора безпідставною та просили залишити її без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового розгляду, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що касаційний суд переглядає рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги. Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення касаційна інстанція має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Судові рішення в частині виправдання ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України прокурором не оскаржуються.
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням, перш за все, судів попередніх інстанцій. Проте за наявності відповідних доводів сторони кримінального провадження Суд здійснює перевірку того, чи додержалися суди процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
Отже, під час розгляду касаційної скарги прокурора суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
За ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Згідно з пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред'явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, керуючись якими суд відкидає докази обвинувачення.
Положеннями ч. 3 ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З матеріалів цього кримінального провадження вбачається, що згідно з обвинувальним актом органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався за ч. 4 ст. 358 КК України у використанні завідомо підробленого документу.
За результатом розгляду кримінального провадження суд першої інстанції, даючи кримінально-правову оцінку діям ОСОБА_6 , дійшов висновку про те, що сторона обвинувачення не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що в діях ОСОБА_6 наявний склад наведеного вище кримінального правопорушення, і, як результат, виправдав його.
Сторона обвинувачення не погодилася з таким рішенням і звернулася до суду апеляційної інстанції з відповідною скаргою.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.
За приписами ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у кримінальному провадженні матеріалами та дати на них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК України завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що апеляційний суд дотримався зазначених вимог закону, перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, які стосувалися невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, і дійшов висновку про те, що усі обставини, з'ясування яких могло мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та вмотивованого вироку, були всебічно досліджені в суді першої інстанції.
Так, відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні, поряд з іншим, підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов'язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.
Суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу суд розглянув відповідно до вимог закону.
Проте сторона обвинувачення не надала суду належних, достатніх, вагомих та допустимих доказів, які б у сукупності доводили, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 358 КК України.
Необхідно зазначити, що ч. 4 ст. 358 КК України передбачає кримінальну відповідальність за використання завідомо підробленого документа.
Суб'єктивна сторона вказаного злочину характеризується прямим умислом. Використання завідомо підробленого документа означає усвідомлення суб'єктом того, що він використовує не справжній, офіційно виданий документ, а підроблений.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, приймаючи рішення про виправдання ОСОБА_6 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, з дотриманням вимог чинного законодавства, дійшов висновку про те, що сторона обвинувачення під час судового розгляду не довела, що ОСОБА_6 умисно, знаючи, що його посвідчення водія є підробленим, в подальшому його використовував.
При цьому апеляційний суд надав оцінку показанням ОСОБА_6 , які були надані ним у судах першої та апеляційної інстанцій, та зазначив, що ОСОБА_6 винним себе не визнав і пояснив, що з 1998 року по 2001 рік навчався в Житомирському ПТУ № 15, де пройшов навчання на водія категорії "С". Під час здачі іспиту в ДАІ йому та іншим студентам за додаткову плату запропонували відкрити категорії "А" та "В", на що вони погодилися. Він та інші студенти пройшли медичний огляд на три категорії та здали гроші. Навчання за даними категоріями не проходили, оскільки їм повідомили, що вони пройшли навчання на вищу категорію «С», то для відкриття решти категорій додаткового навчання не потребується. Також їх запевнили, що інформація про відкриття всіх категорій водія буде в базі ДАІ. Здача іспиту та видача водійських прав проходила в приміщенні ДАІ, тому сумніву з приводу того, що права могли бути підроблені, не було. Права він отримав у ламінованому вигляді, і більше їх не переламіновував. При перевірці водійських прав працівниками поліції, під час його зупинок, жодних питань не виникало. Зазначив, що не вчиняв інкримінованого йому діяння, водійські права з трьома категоріями отримав в ДАІ, про те, що в правах здійснено підробку, дізнався лише 30 травня 2022 року.
В апеляційному суді ОСОБА_6 пояснив, що кошти за всі категорії сплачував через касу, медичний огляд проходив на всі категорії, що підтверджується наданим для огляду медичним посвідченням водія НОМЕР_6 серії НОМЕР_3 , копію якого долучено до матеріалів провадження.
Також вказаний суд надав оцінку показанням свідка ОСОБА_12 , який в місцевому суді пояснив, що навчався з ОСОБА_6 в СПТУ № 15 з 1999 по 2001 роки, де також проходив навчання на водія категорії «С». Перед здачею іспитів в ДАІ викладач училища ОСОБА_13 запропонував за додаткову плату відкрити категорію "В", запевнивши, що це законно, на що вся група погодилася. Теоретично вони пройшли навчання лише на категорію «С» вантажний автомобіль. В ДАІ здавали іспити всією групою, в тому числі ОСОБА_6 , та в цей же день отримали посвідчення водія у ламінованому вигляді, де крім категорії «С» була відкрита категорія "В". Жодних сумнівів щодо незаконності в отриманні посвідчення ні у кого не виникало, оскільки посвідчення водія офіційно було заламіновано та видано в ДАІ. Водночас надав оцінку показанням свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 стосовно подій які їм були відомі.
Крім того, судом апеляційної інстанції було надано оцінку письмовим доказам, які безпосередньо досліджені місцевим судом, а саме даним, які містяться: у протоколі огляду місця події від 30 травня 2022 року; у повідомленні заступника начальника Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Житомирській області (філія ГСЦ МВС) (РСЦ ГСЦ МВС в Житомирській області) від 02 червня 2022 року № 31/6-718, згідно якого громадянин ОСОБА_6 20 червня 2001 року отримав посвідчення водія серії НОМЕР_1 , категорії «С», термін дії - безстрокове; у висновку експерта № СЕ-19/106-22/4905-ДД від 06 червня 2022 року, з приводу якого було допитано в місцевому суді експерта ОСОБА_17 , який зазначив, що бланк посвідчення водія відповідає аналогічним, що знаходяться в офіційному обігу; в екзаменаційній картці водія від 20 червня 2001 року; в дипломі НОМЕР_4 від 29 червня 2001 року та свідоцтві серії НОМЕР_5 від 20 червня 2001 року; у висновку експерта № СЕ-19/111-22/56723-ДД від 03 лютого 2023 року, згідно якого ознаки порушення цілісності первісного ламінування посвідчення водія НОМЕР_1 від 20 червня 2001 року на ім'я ОСОБА_6 відсутні. У стовпчику "Місце печатки" замість запису «А», що навпроти категорії «А», та на місці запису «В» у стовпчику "Місце печатки" навпроти категорії «В» до підчистки тексту з наступною допискою на їх місці букв «А» та «В» відповідно, - мали місце інші символи. Встановити який первинний зміст стовпчиків "Місце печатки" навпроти категорій «А» та «В» не виявилось можливим. Встановлені зміни могли бути внесені до наклеювання захисної сітки - ламінації. Встановити часові проміжки виготовлення тексту не надалося можливим, у зв'язку з відсутністю науково-обґрунтованої достатньо апробованої, схваленої та рекомендованої в установленому порядку до впровадження в експертну практику методики абсолютної давності виготовлення (друку) документів.
Разом з тим апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції безпосередньо оглянув в судовому засіданні посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 20 червня 2001 року та встановив явні видимі підчистки та виправлення в ньому. При цьому ОСОБА_6 з цього приводу суду пояснив, що отримавши посвідчення водія, він ставив куратору запитання з приводу підчистки та виправлення в ньому, на що останній ствердно повідомив, що все гаразд, оскільки документ видано в органах ДАІ. Отримавши таку відповідь, ОСОБА_6 використовував посвідчення понад 20 років, не підозрюючи, що воно має підробку.
Отже, апеляційний суд за встановлених судом першої інстанції обставин, а саме те, що під час здачі іспиту в ДАІ ОСОБА_6 та іншим студентам за додаткову плату запропонували відкрити категорії «А» та «В» , вони пройшли медичний огляд на три категорії, здійснили оплату за три категорії. При цьому їм повідомили, що оскільки вони пройшли навчання на вищу категорію "С", то для відкриття решти категорій додаткового навчання не потребується та запевнили, що інформація про відкриття всіх категорій водія буде в базі ДАІ, дійшов правильного висновку про те, що в ОСОБА_6 сумніву з приводу того, що посвідчення водія могло бути підроблене, не було.
Враховуючи наведене, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що сторона обвинувачення під час судового розгляду не довела, що ОСОБА_6 умисно, знаючи, що його посвідчення водія є підробленим, в подальшому його використовував та дійшов висновку, що в діях ОСОБА_6 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.358 КК України, та залишив виправдувальний вирок щодо останнього без змін.
Що стосується доводів у касаційній скарзі прокурора про порушення апеляційним судом вимог статей 404, 419 КПК України в частині необхідності повторного дослідження доказів, то вони є безпідставними.
Статтею 419 цього Кодексу передбачено, що в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що апеляційний суд при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_6 належним чином виконав вищевказані вимоги кримінального процесуального закону.
В суді апеляційної інстанції прокурор не довів, що докази, які він повторно просив дослідити, досліджено не повністю або з порушенням, тому апеляційний суд обґрунтовано відмовив у дослідженні цих доказів.
Разом з тим апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання в частині проведення повторного дослідження письмових доказів, посилаючись на те, що такі докази були предметом дослідження суду першої інстанції, а прокурор належним чином не обґрунтував свого клопотання та не довів наявності підстав для повторного допиту вказаних осіб, як того вимагають положення ст. 404 КПК України (звукозапис судового засідання від 19 грудня 2024 року).
Під час дослідження технічного запису судового засідання апеляційного суду від 19 грудня 2024 року колегія суддів не встановила порушень вимог КПК України під час розгляду вказаного клопотання, а тому доводи касаційної скарги в цій частині вважає такими, що не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду.
Варто зауважити, що суд апеляційної інстанції проаналізував докази, які були безпосередньо сприйняті судом першої інстанції, та за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою, наданою місцевим судом, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК України засаді безпосередності дослідження доказів. Крім того, апеляційний суд у своєму рішенні не надав доказам іншу оцінку, відмінну від тієї, яку надав суд першої інстанції.
Враховуючи зазначене, Верховний Суд приходить до висновку, що доводи прокурора про безпідставну відмову у задоволенні клопотання про дослідження письмових доказів є необґрунтованими, оскільки процесуальних порушень судом апеляційної інстанції під час касаційного розгляду встановлено не було, а безпосередня наявність клопотання не є підставою для обов'язкового його задоволення.
Отже, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час здійснення апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК України.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що висновки судів обох інстанцій про виправдування ОСОБА_6 зроблені з дотриманням вимог статей 22, 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено судами попередніх інстанцій, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Ураховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційний суд на обґрунтування безпідставності доводів апеляційної скарги прокурора дав оцінку тому, що суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, з дотриманням вимог статей 23, 86, 87, 94 КПК України зробив ґрунтовний аналіз доказів, наданих стороною обвинувачення, та дійшов правильного висновку про виправдування ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.358 КК України.
Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам апеляційної скарги прокурора, та обґрунтовано визнав їх неспроможними. З наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції погоджується й колегія суддів касаційного суду.
Доводи прокурора щодо порушення вимог ст. 439 КПК України в зв'язку з невиконанням вказівок суду касаційної інстанції колегія суддів вважає безпідставними.
Як установлено положеннями ч. 2 ст. 439 КПКУкраїни, після скасування судового рішення судом касаційної інстанції вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Переглянувши вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 в апеляційному порядку, апеляційний суд дотримався цих вимог закону.
Так, Верховний Суд постановою від 10 червня 2024 року скасував попереднє рішення апеляційного суду від 06 грудня 2023 року з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону (ст. 419 КПК України), при цьому вказав, що без належної оцінки та спростування залишилися доводи прокурора про те, що ч. 4 ст. 358 КК України передбачає відповідальність саме за використання завідомо підробленого документа.
Водночас Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою показання ОСОБА_6 , показання свідка ОСОБА_12 та не проаналізував висновок експерта від 03 лютого 2023 року.
Апеляційний суд на виконання вказівок Верховного Суду, розглядаючи справу за апеляційною скаргою сторони обвинувачення, ретельно перевірив доводи прокурора про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону,оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості і достовірності (показання ОСОБА_6 , показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , дані, які містяться у висновках експертів та інші письмові докази) і дійшов висновку, що незважаючи на закріплений у ст. 92 КПК України за слідчим та прокурором обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, останніми не надано суду достатніх доказів на підтвердження наявності в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, при цьому навів в ухвалі відповідне обґрунтування.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Крім того, колегія суддів зауважує про те, що підставами для скасування судового рішення є лише ті істотні порушення вимог КПК України, які призвели до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення. Разом з тим, прокурор у касаційній скарзі про такі порушення не зазначає.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б давали підстави для скасування судового рішення, не встановлено.
За таких обставин касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 19 грудня 2024 рокустосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_8 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3