30липня 2025 року
м. Київ
справа № 127/5835/16-ц
провадження № 61-7008св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 як правонаступник ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 як правонаступник ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
третя особа - Вінницька міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2025 року, прийняту у складі колегії суддів: Матківської М. В., Рибчинського В. П., Сопруна В. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про поділ (виділ) частки майна та встановлення порядку користування земельною ділянкою.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що йому належить 1/4 частки будинковолодіння на бульварі АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками є відповідачі у справі: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Сторонами не досягнуто домовленості про поділ (виділ) в натурі житлового будинку, що порушує його права. Будинковолодіння розташоване на земельній ділянці, яка перебуває у сторін в користуванні та кожний використовує ту частину земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування своєї частини будинку, господарських будівель та споруд. ОСОБА_4 без узгодження з іншими співвласниками розпочала будівництво фундаменту на земельній ділянці, чим порушує його права на користування останньою. При цьому ОСОБА_4 наполягала на проведенні спільної приватизації земельної ділянки.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд поділити в натурі житловий будинок, загальною площею 226,8 кв. м та господарські споруди, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , виділивши кожному співвласнику частку майна, що передається в результаті поділу, згідно з висновком будівельно-технічної експертизи та встановити порядок користування земельною ділянкою, розташованою на АДРЕСА_1 , площею 0,0683 га згідно з висновком земельно-технічної експертизи.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Виділено в натурі у власність ОСОБА_4 її частку у праві спільної часткової власності на 1/2 частки домоволодіння згідно варіанту № 3 висновку судової експертизи а саме: в житловому будинку літера «А» - коридор 1-1, кухню 1-2, кімнату 1-3, кімнату 1-4, кімнату 1-5, кухню 2-1, коридор 2-2, кімнату 2-3, ганок, сарай «К», убиральню «Л», сарай «М», гараж «Е».
Виділено в натурі у власність ОСОБА_1 його частку у праві спільної часткової власності на 1/4 частки домоволодіння згідно варіанту № 3 висновку судової експертизи, а саме: в житловому будинку літера «Ж» - коридор 3-1, вітальню 3-2, санвузол 3-4, кухню 3-5, гараж «Д»; в житловому будинку літ «А» - санвузол 1-6.
Виділено в натурі у власність ОСОБА_5 його частку у праві спільної часткової власності на 1/4 частки домоволодіння згідно варіанту № 3 висновку судової експертизи, а саме: в житловому будинку літ. «Ж» - комору І, комору 3-3, коридор 3-6, кімнату 3-7, туалет 3-8, комору 3-9, кімнату 3-10, веранду ІІ, убиральню «З».
Огорожу № 1 та колодязь №2 залишено у спільному сумісному користуванні.
Зобов'язано ОСОБА_4 та ОСОБА_1 спільно здійснити переобладнання приміщень житлового будинку літера «А» з прибудовами АДРЕСА_1 згідно варіанту № 3 висновку судової експертизи заклавши дверний отвір між приміщеннями 1-1 та 1-6 та улаштувати дверний отвір між приміщенням 1-6 та двором.
Зобов'язано ОСОБА_5 та ОСОБА_1 спільно здійснити переобладнання приміщень житлового будинку згідно варіанту № 3 судової експертизи, заклавши дверний отвір між приміщеннями 3-2 та 3-3, улаштувати дверний отвір між приміщенням І та 3-3, та улаштувати перегородку між приміщеннями 3-2 та 3-3.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 компенсації за відступ від частки в праві власності на домоволодіння у розмірі 67 387,66 грн та 104 929,65 грн.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року - без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що доцільно здійснити виділ часток за запропонованим експертом варіантом № 3, адже порівняно з варіантом № 2 такий виділ є максимально наближеним до розміру часток у праві спільної часткової власності. Крім того, за варіантом № 3 розмір компенсації, яка підлягає сплаті ОСОБА_4 іншими співвласниками, є меншим ніж за варіантом № 2. Так само і за варіантом № 3 обсяг будівельних та ремонтно-будівельних робіт для здійснення ізольованого користування виділеними приміщеннями є меншим ніж за запропонованим варіантом № 2.
При відмові в задоволенні позовної вимоги щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою суд вказав, що земельна ділянка, яка перебуває у користуванні сторін, зокрема її межі, не відповідають фактичній межі суміжної земельної ділянки, які в свою чергу занесені до бази ДЗК, а тому в розумінні положень статті 79-1 ЗК України, земельна ділянка на бульварі АДРЕСА_1 не є сформованою, як об'єкт цивільних прав. Тому позовна вимога про встановлення порядку користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , не може бути задоволена.
Постановою Верховного Суду від 12 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року - без змін(провадження № 61-9955св19) .
У липні 2024 року ОСОБА_1 як правонаступник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 липня 2024 року відкрито провадження у справі. Ухвалою цього ж суду від 10 вересня 2024 року залучено до участі у справі ОСОБА_1 , як правонаступника померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 позивача ОСОБА_1 , та залучено ОСОБА_3 , як правонаступника померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачки ОСОБА_4 .
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 вересня 2024 року прийнято відмову від позову ОСОБА_1 , як правонаступника ОСОБА_1 у справі № 127/5835/16-ц. Визнано нечинним рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року. Закрито провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України.
Повернуто ОСОБА_1 з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги у розмірі 909,00 грн.
Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 як правонаступник позивача ОСОБА_1 скористалася своїм правом на подання заяви про відмову від позову, яке передбачено статтями 206, 373 ЦПК України, підстав для відмови у задоволенні якої судом не встановлено.
Постановою Верховного Суду від 19 березня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Ухвали Вінницького апеляційного суду від 09 липня 2024 року та від 24 вересня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження (провадження № 61-14499св24).
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 як правонаступник позивача, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , набула усі права та обов'язки, які належали останньому, в тому числі право на апеляційне оскарження судового рішення, але в межах строку, встановленого ЦПК України, для неї обов'язкові всі дії, які вчинені її правопопередником ОСОБА_1 до вступу у процес.
Суд апеляційної інстанції не з'ясував, коли безпосередньо для позивача сплив строк на апеляційне оскарження судового рішення, чи знав позивач безпосередньо ОСОБА_1 , а не його правонаступник, про наявність судового рішення до своєї смерті, якщо так, то які саме об'єктивні перешкоди безумовно перешкодили йому вчасно оскаржити судове рішення у справі.
При цьому суд не врахував присутність представника позивача Лапіної Т. В. при ухваленні судового рішення від 03 жовтня 2018 року (а. с. 59-68, т. 2), отримання нею виконавчого листа 11 січня 2019 року (а. с. 89, т. 2) та повідомлення позивача про розгляд справи судом апеляційної інстанції (а. с. 197, т. 2).
Суд апеляційної інстанції не з'ясував, чи не свідчить поновлення процесуального строку про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо принципу правової визначеності, з огляду на те, що з моменту ухвалення рішення і до подання ОСОБА_1 апеляційної скарги минуло більше п'яти років.
Також з огляду на положення статті 55 ЦПК України, правонаступники учасників справи, в розумінні частини першої статті 352 ЦПК України, не можуть вважатися особами, які не брали участі у справі, як помилково вважав суд апеляційної інстанції, поновлюючи строк на апеляційне оскарження та відкриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (пункт 46 постанови Верховного Суду від 25 лютого 2025 року у справі № 1909/3089/2012).
Таким чином, апеляційний суд у порушення вказаних вимог поновив пропущений строк на апеляційне оскарження зі спливом значного періоду часу без наведення відповідних підстав, чим порушив принцип правової визначеності.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року залишено без руху.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2025 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Вінницька міська рада, про поділ (виділ) частки майна та встановлення порядку користування земельною ділянкою.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року, суд апеляційної інстанції виходив із того, щопоновлення строку на апеляційне оскарження зазначеного рішення для ОСОБА_1 , яка є правонаступником позивача, що не оскаржив рішення суду у встановлений законом строк, суперечить принципу юридичної визначеності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У травні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду, справу направити до суду апеляційної інстанціїдля розгляду.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, щопро існування оскаржуваного судового рішення від 03 жовтня 2018 року їй стало відомо 28 травня 2024 року після того, як її було викликано до Вінницького міського суду Вінницької області у цивільній справі № 127/13215/23 за позовом ОСОБА_3 до неї, ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , з участю третьої особи - Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про усунення перешкод в користуванні власністю та виселення. Копії оскаржуваного рішення від 03 жовтня 2018 року вона отримала 07 червня 2024 року.
ОСОБА_1 зазначає, що вона є особою, яка не брала участі у справі, про права, свободи, інтереси та обов'язки якої суд вирішив питання у рішенні, а тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за її апеляційною скаргою.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У липні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень.
У рішенні від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», заява № 24465/04, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції слід тлумачити у контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії».
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти росії»).
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» викладено висновок Європейського суду з прав людини про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом із тим, питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан потрібного їм судового провадження. У кожній справі суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип юридичної визначеності.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛвід 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України», № 19164/04, § 47).
Отже, встановлення строків звернення до суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №160/6211/21 (провадження № К/990/25232/22).
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи є підстави для поновлення строків на оскарження.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення може бути визнано порушенням права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, у тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд має виходити із того, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними лише у тому випадку, якщо таке недотримання строків апеляційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, а так само наявністю інших об'єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали своєчасному зверненню з такою скаргою.
У пункті 3 частини першої статті 260 ЦПК України ухвала, що викладається окремим документом, складається з: мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
Згідно з частиною третьою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, як її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики Європейського сулу з прав людини, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження.
Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18).
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що 03 жовтня 2018 року Вінницьким міським судом Вінницької області ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_1 помер, не скориставшись за життя правом на апеляційне та касаційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року.
При цьому, як слідує із матеріалів справи, рішення суду першої інстанції було ухвалено за участі представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Лапіної Т. В. (а. с. 59-68, т. 2), остання 09 січня 2019 року подала до суду першої інстанції заяву про видачу виконавчого листа та отримала такий лист 11 січня 2019 року, про що міститься розписка на цій заяві (а. с. 89, т. 2).
Крім того, ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи 25 квітня 2019 року судом апеляційної інстанції за апеляційною скаргою іншої сторони - ОСОБА_5 , що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 197, т. 2).
ОСОБА_1 є спадкоємцем позивача ОСОБА_1 за заповітом та 03 лютого 2024 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом (а. с. 27, т. 3).
Відповідно до статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.
Підставою процесуального правонаступництва є наступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони, зокрема, внаслідок смерті, зі спірних чи встановлених судом правовідносин майнового характеру. При процесуальному правонаступництві всі процесуальні дії, виконані попередником, є обов'язковими для правонаступника.
Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 55 ЦПК України, є переходом процесуальних прав та обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.
01 липня 2024 року ОСОБА_1 , як правонаступник позивача, звернулася до апеляційного суду із апеляційною скаргою, в якій просила поновити їй строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 03 жовтня 2018 року.
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Частиною другою статті 354 ЦПК України передбачено, що якщо учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Частиною шостою статті 124 ЦПК України передбачено, що строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій.
При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Разом з тим, право суду на поновлення строку не є безмежним.
Поважними причинами пропуску процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явлення заяви стає неможливим або утрудненим, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання апеляційної скарги.
Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.
Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ.
Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 204/2113/14-ц (провадження № 61-27658св18) та від 25 листопада 2020 року у справі № 2-9436/2007 (провадження № 61-10856св20).
ОСОБА_1 як правонаступник позивача, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , набула усі права та обов'язки, які належали останньому, в тому числі право на апеляційне оскарження судового рішення, але в межах строку, встановленого ЦПК України, для неї обов'язкові всі дії, які вчинені її правопопередником ОСОБА_1 до вступу у процес.
Отже, до ОСОБА_1 у порядку спадкування перейшли не лише права позивача, але й його обов'язки, зокрема у вигляді наслідків рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року, яке позивачем ОСОБА_1 не було оскаржене у встановлений законом строк.
Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що ОСОБА_1 не є особою, яка не була повідомлена про розгляд справи або не була залучена до її розгляду, оскільки вона є процесуальним правонаступником позивача. Вона могла бути залучена до участі у справі лише після вибуття первісного позивача.
З огляду на те, що позивач ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , апеляційна скарга, подана ОСОБА_1 01 липня 2024 року, є апеляційною скаргою правонаступника позивача - учасника справи, а не особи, яка не брала участі у справі.
Крім того, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року вже було переглянуте в апеляційному та касаційному порядку за апеляційною та касаційною скаргами сина ОСОБА_1 - ОСОБА_5 .
Враховуючи те, що ОСОБА_1 є правонаступником позивача, який не оскаржив рішення суду у встановлений законом строк, суд апеляційної інстанції, врахувавши вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року у цій справі, правильно застосував норми статті 357 ЦПК України та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Колегія суддів зазначає, що за наведених обставин поновлення ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року буде порушенням принципу res judicata, що є складовою частиною верховенства права, й таке поновлення також призведе до порушення принципу правової визначеності і відповідно до необґрунтованого втручання у права особи, які були визнані оскаржуваним рішенням суду, та яке у зв'язку зі спливом значного періоду часу набуло статусу остаточного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, апеляційний суд діяв у межах наданих йому цивільним процесуальним законодавством України повноважень, з додержанням вищенаведених вимог міжнародного законодавства та згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ.
Отже, в даному конкретному випадку колегія суддів не знаходить підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник