29 липня 2025 року
м. Київ
справа № 522/17654/23-Е
провадження № 61-196св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Херсонобленерго»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бориченко Катерини Валеріївни на постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І., Громіка Р. Д.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Херсонобленерго» (далі - АТ «Херсонобленерго»), в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ АТ «Херсонобленерго» від 31 березня 2022 року № 206-К у частині призупинення трудових відносин водія автотранспортних засобів АТ «Херсонобленерго» ОСОБА_1 з 01 квітня 2022 року;
- стягнути з АТ «Херсонобленерго» середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у зв'язку з призупиненням дії трудового договору у період з 01 квітня 2022 року до 08 вересня 2023 року у розмірі 144 496,80 грн.
Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що працює в АТ «Херсонобленерго» на посаді водія автотранспортних засобів з січня 2019 року. Наказом від 31 березня 2022 року № 206-К відповідач призупинив з ним трудовий договір з 01 квітня 2022 року без збереження заробітної плати. Указував, що з цим наказом він не ознайомлений, про його існування дізнався з довідки про заробітну плату, отриманої у червні 2023 року.
Позивач уважав оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відсутня одна з умов правомірного призупинення трудового договору, передбачена Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
З огляду на протиправність наказу від 31 березня 2022 року № 206-К позивач зазначав, що має право на отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, що є заходом матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю, порядок застосування якої має визначатися за аналогією з матеріальною відповідальністю роботодавця за протиправне звільнення, оскільки з економічної точки зору наслідки звільнення і призупинення трудового договору однакові (відсутність доходу).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2024 року, ухваленим у складі судді Шенцевої О. П., позов ОСОБА_1 до АТ «Херсонобленерго» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ АТ «Херсонобленерго» від 31 березня 2022 року № 206-К у частині призупинення трудових відносин водія автотранспортних засобів АТ «Херсонобленерго» ОСОБА_1 з 01 квітня 2022 року.
Стягнуто з АТ «Херсонобленерго» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у зв'язку з призупиненням дії трудового договору у період з 01 квітня 2022 року по 26 грудня 2022 року у розмірі 73 785,60 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що:
- АТ «Херсонобленерго» відноситься до галузі енергетики, його безперебійна діяльність є важливою для стабільності життєзабезпечення регіону та не могла бути припиненою навіть в умовах ведення активних бойових дій на території Херсонського регіону, окупації м. Херсон та частини Херсонської області;
- із актів спеціального розслідування групового нещасного випадку, які сталися 03 травня 2023 року, 13 березня 2023 року, 31 березня 2023 року, встановлено, що сталися нещасні випадки з електромонтерами з ремонту повітряних ліній електропередач АТ «Херсонобленерго» під час виконання своїх трудових обов'язків електромонтером, старшим майстром служби повітряних та кабельних електричних мереж, водія автотранспортних засобів;
- зі змісту оголошень, розміщених на сайті АТ «Херсонобленерго», встановлено, що відповідач веде діяльність як в умовах окупації, так і після деокупації Херсону у листопаді 2022 року, встановлено витрату паливно-мастильних матеріалів, витрату коштів на оплату праці у 2022 році у розмірі 165 347,00 грн (згідно інформації https://clarity-project.info/edr/05396638/finances).
Встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції спростував доводи відповідача про те, що з 01 квітня 2022 року товариство не могло забезпечувати найманих працівників, зокрема й позивача, роботою. Суд першої інстанції дійшов висновку, що призупинення трудових відносин з позивачем відбулось із порушенням вимог закону, а тому спірний наказ слід визнати незаконним та скасувати. Разом з цим, під час такого призупинення дія трудових відносин працівника з роботодавцем не припинялась, тому тут не йдеться про його звільнення з роботи, однак працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов'язків.
Частково задовольняючи позов у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції вважав, що оскільки з позивачем призупинено трудовий договір з 01 квітня 2022 року та до моменту винесення рішення у справі не поновлено його дію, часом вимушеного прогулу ОСОБА_1 є період з 01 квітня 2022 року до 02 квітня 2024 року. При цьому урахував, що після виїзду позивача з м. Херсон та отримання ним 26 грудня 2022 року статуту внутрішньо переміщеної особи, вина роботодавця у вимушеному прогулі за період з 26 грудня 2022 року до дати винесення рішення, позивачем жодним чином не підтверджена. Тому, час вимушеного прогулу слід рахувати з 01 квітня 2022 року до 26 грудня 2022 року.
Для розрахунку середньоденної заробітної плати визначено лютий, березень 2022 року: 9 322,31 грн + 6 818,40 грн = 16 140,71 грн / 42 робочих днів = 384,30 грн.
З огляду на вимоги Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 розмір середнього заробітку позивача склав 73 785,60 грн (192 дня (число робочих днів за період з 01 квітня 2022 року до 26 грудня 2022 року) х 384,30 грн (середньоденна заробітна плата).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року апеляційну скаргу АТ «Херсонобленерго» задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Херсонобленерго» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав правильної оцінки наявним у справі доказам та помилково застосував норми матеріального права, чим порушив положення статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач не довів належним чином наявність правових підстав для визнання незаконним та скасування наказу АТ «Херсонобленерго» у частині призупинення дії трудового договору, укладеного з ним, водієм автотранспортних засобів, з 01 квітня 2022 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд апеляційної інстанції вважав, що відповідач довів належними та допустимими доказами, що дія трудового договору з позивачем була призупинена на законних підставах, встановивши, що через окупацію та бойові дії на території м. Херсона та Херсонської області підприємство не мало можливості забезпечити працівників безпечними та нешкідливими умовами праці. Майно відповідача зазнало значних втрат, істотних пошкоджень зазнав і автотранспортний засіб, якім керував позивач. При цьому суд встановив, що позивача повідомлено про призупинення трудового договору відповідало до положень частини другої статті 13 Закону України «Про організації трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року, у редакції, яка діяла на момент видання наказу - 31 березня 2022 року.
Суд вказав, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам під час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Апеляційний суд застосував судову практику Верховного Суду щодо призупинення трудового договору під час військової агресії російської федерації проти України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бориченко К. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила суд скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
09 січня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Приморського районного суду м. Одеси, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» - відсутність роботи, яка забезпечується роботодавцем, з приводу того чи може бути призупинено дію трудового договору з працівниками в умовах військової агресії проти України за умови, що підприємство продовжує працювати, навіть за таких умов, оскільки припинення його роботи може спричинити набагато складніші (фатальні) наслідки для значної кількості людей.
Заявник уважає, що суд апеляційної інстанції застосував нерелевантні висновки Верховного Суду щодо правовідносин, які складися між сторонами у справі, оскільки у справах № 303/7508/22, 754/5488/22 та 522/17654/23 відрізняються фактичні обставини справи, а матеріали справ не містять доказів того, що підприємства дійсно припинили свою діяльність.
Доводи відповідача зводяться виключно до важкого становища в умовах бойових дій у місті Херсоні.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2025 року АТ «Херсонобленерго» подало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційного суду - без змін, як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права.
Звернув увагу, що у період часу з 01 березня 2022 року до 11 листопада 2022 року м. Херсон перебувало під окупацією. У період з 27 червня 2022 року до 11 листопада 2022 року потужності підприємства на території м. Херсона були захоплені російськими загарбниками, які створили на базі товариства незаконну організацію і намагалися проводити свою діяльність. У цей час жоден працівник товариства та аварійні бригади у місті Херсон не працювали.
Адміністрація управління товариства, звідки велася діяльність на оптовому ринку електричної енергії, перенесена до міста Києва. З 11 листопада 2022 року до сьогодні місто Херсон відноситься до зони активних бойових дій.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 працював АТ «Херсонобленерго» на посаді водія автотранспортних засобів з січня 2019 року.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 «Про затвердження переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасової окупації, оточені (блоковані) станом на 25 квітня 2022 року», Херсонська область є територією, що перебуває в окупації.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13 липня 2022 року № 199 Херсонську міську територіальну громаду з 01 січня 2023 року визнано територією активних бойових дій.
Через окупацію та бойові дії на території м. Херсона та Херсонської області підприємство не мало можливості забезпечити працівників безпечними та нешкідливими умовами праці. Майно відповідача зазнало значних втрат, істотних пошкоджень зазнав і автотранспортний засіб, якім керував позивач.
АТ «Херсонобленерго» належить до галузі енергетики, його безперебійна діяльність є важливою для стабільності життєзабезпечення регіону та не могла бути припиненою навіть у мовах ведення активних бойових дій на території Херсонського регіону, окупації м. Херсон та частини Херсонської області.
31 березня 2022 року наказом № 206-К трудовий договір з працівниками Департаменту транспорту та матеріально-технічного забезпечення підприємства, у тому числі із позивачем ОСОБА_1 , було призупинено з 01 квітня 2022 року на період військових дій на території Херсонської області.
Про цей наказ про призупинення дії трудового договору ОСОБА_1 повідомлено засобами телефонного зв'язку: sms та шляхом дублювання на електронну пошту.
31 березня 2022 року о 19:23:37 на телефонний номер позивача - НОМЕР_1 направлено sms повідомлення, що підтверджується наявним у справі скріншотом з програмного забезпечення відповідача.
26 грудня 2022 року ОСОБА_1 виїхав до м. Одеси та зареєструвався як внутрішньо-переміщена особа. Проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Із наданих відповідачем до суду першої інстанції актів спеціального розслідування групового нещасного випадку, що стався 03 травня 2023 року об 11:50 год від 24 травня 2023 року встановлено, що нещасний випадок стався з електромонтерами з ремонту повітряних ліній електропередач АТ «Херсонобленерго» під час виконання ними своїх трудових обов'язків. В акті зазначено, що аналогічні нещасні випадки на підприємстві сталися 13 березня 2023 року, 31 березня 2023 року, від яких постраждали електромонтер з ремонту повітряних ліній електропередач, старший майстер служби повітряних та кабельних електричних мереж, водій автотранспортних засобів.
Зі змісту оголошень, розміщених на сайті АТ «Херсонобленерго», встановлено, що відповідач веде діяльність як в умовах окупації, так і після деокупації Херсону у листопаді 2022 року, встановлено витрату паливно-мастильних матеріалів, витрату коштів на оплату праці у 2022 році у розмірі 165 347,00 тис. грн. (згідно інформації https://clarity-project.info/edr/05396638/finances).
Для розрахунку середньоденної заробітної плати бралися лютий та березень 2022 року: 9322,31 грн (лютий) + 6818,40 грн (березень) = 16140,71 грн / 42 робочі дні = 384,30 грн.
Розмір середнього заробітку позивача складає 73 785,60 грн (192 дня (число робочих днів за період з 01 квітня 2022 року до 26 грудня 2022 року) х 384,30 грн. (середньоденна заробітна плата).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного зазначено відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Бориченко К. В. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного чи надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частинами першою та другою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», зараз і надалі в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.
Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.
Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.
Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Верховний Суд у своїх постановах від 15 вересня 2023 року у справі № 161/7449/22 (провадження № 61-735св23), від 28 лютого 2024 року у справі № 465/3919/22 (провадження № 61-17848св23), від 14 лютого 2024 року у справі № 464/2944/23 (провадження № 61-13092св23) неодноразово висловлював позицію щодо обов'язку суду з'ясовувати, а відповідача - довести, неможливість надання та виконання такої роботи.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування (частини перша та третя статті 82 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи визнання обома сторонами факту перебування в окупації м. Херсону, захоплення потужностей АТ «Херсонобленерго» на території м. Херсону російським загарбниками та відсутність практичної можливості у роботодавця надати роботу водія та забезпечити позивачу безпечні умови праці, законним та обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про наявність у відповідача правових підстав для винесення наказу від 31 березня 2022 року № 206-К «Про призупинення трудового договору» в частині призупинення з 01 квітня 2022 року дії трудового договору з водієм автотранспортних засобів АТ «Херсонобленерго» ОСОБА_1 .
За встановлених судом апеляційної інстанції обставин, забезпечення відповідачем належних умови праці, трудових гарантій, а головне безпеки позивача при здійсненні ним трудової функції під час перебування на окупованій території, було неможливим.
Можливість виконання позивачем своїх трудових обов'язків в інший спосіб за час захоплення потужностей АТ «Херсонобленерго» також не встановлена.
Слід зазначити, що роботодавець 31 березня 2022 року повідомив ОСОБА_1 про призупинення дії трудового договору шляхом направлення йому sms та повідомлення на електронну пошту, чого позивач не заперечував.
При цьому ОСОБА_1 звернувся з вимогою до роботодавця про відновлення дії трудового договору у вересні 2023 року, намагаючись реалізувати свої трудові права щодо оплати праці.
Посилання касаційної скарги на продовження трудових договорів з окремими водіями АТ «Херсонобленерго», а тому можливість забезпечення відповідачем позивача роботою в умовах активних бойових дій, що впливає на його можливість реалізувати трудові права (оплату праці, кар'єру тощо), висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Із урахуванням установлених у цій справі обставин, правильними є висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні похідної вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за період 01 квітня 2022 року до 26 грудня 2022 року.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
З огляду на зміст вказаної норми, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню цивільними судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме - статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Ці доводи касаційної скарги про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у розрізі призупинення дії трудового договору з працівниками в умовах військової агресії проти України за умови, що підприємство продовжує працювати, навіть за таких умов, оскільки припинення його роботи може спричинити набагато складніші (фатальні) наслідки для значної кількості людей, колегія суддів спростовує, оскільки першочергово визначальним у цій ситуації є практична можливість у роботодавця надати роботу та забезпечити працівнику безпечні умови праці.
Верховний Суд, зокрема, у постановах від 02 квітня 2025 року у справі № 758/4824/23 (провадження № 61-16469св24), від 06 березня 2024 року у справі № 243/442/23 (провадження № 61-417св24) вже викладав висновки що забезпечення відповідачем належних умови праці, трудових гарантій, а головне - безпеки працівника при здійсненні ним трудової функції під час перебування на окупованій території, переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації, про дотримання відповідачем вимог Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та наявність правових підстав для призупинення дії трудового договору.
Верховний Суд не вбачає необхідності формулювати нові правові висновки щодо застосування статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у розрізі призупинення дії трудового договору з працівниками в умовах військової агресії проти України, оскільки позивач не конкретизував, у чому полягає неправильність тлумачення вказаної норми судом апеляційної інстанції, а саме лише посилання заявника на незастосування судом правової норми матеріального права не є достатнім для твердження про підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Отже, наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не підтвердилася під час касаційного перегляду справи, при цьому, суд апеляційної інстанції правильно застосував положення вищезазначеного законодавства.
Суд апеляційної інстанції виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі, правильно застосував норми матеріального права та судову практику Верховного Суду до спірних правовідносин.
Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.
Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бориченко Катерини Валеріївни залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник