Ухвала
Іменем України
22 липня 2025 року
м. Київ
справа № 537/61/19
провадження № 61-8393ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 березня 2025 року у складі судді: Фадєєвої С. О.,та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 червня 2025 рокуу складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Бутенко С. Б., Дряниці Ю. В., у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича, стягувачі: ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», боржник - ОСОБА_4 ,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з скаргою на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича, стягувачі: ОСОБА_3 , ТОВ «Дебт Форс», боржник - ОСОБА_4 .
Скарга мотивована тим, що на примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л. перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_1 від 06 жовтня 2023 року, до складу якого входять три виконавчі провадження:
1) ВП № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 537/61/19, виданого 27 травня 2019 року Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа Банк» заборгованості за кредитним договором № 500809782 від 08 червня 2018 року у розмірі 64 443,42 грн та судового збору у розмірі 1 762 грн;
2) ВП № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 537/5998/18, виданого 03 травня 2019 року Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа Банк» заборгованості за кредитним договором № 490987590 від 06 червня 2018 року на загальну суму 67 636,78 грн та судового збору;
3) ВП № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 537/4538/19, виданого 03 лютого 2021 року Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області, яким в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 у розмірі 428 640 грн за договором позики, укладеним 12 січня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 12 січня 2018 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , посвідченим приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Веселовським А .Г., на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності; встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимогу Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
ОСОБА_1 вказував, що 25 липня 2024 року він звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л. із заявою про повернення стягувачам виконавчих листів № 537/4538/19 від 03 лютого 2021 року, № 5376/5998/18 від 03 травня 2019 року та № 537/61/19 від 27 травня 2018 року на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
08 серпня 2024 року ОСОБА_6 отримав відповідь приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л. про неможливість завершення виконавчих проваджень № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4 на підставі фактів, викладених у заяві боржника, оскільки під час здійснення зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1, на думку приватного виконавця, було встановлено наявність майна, за рахунок якого можливо повністю або частково задовольнити вимоги кредиторів за виконавчими документами.
З відмовою приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л. скаржник не погоджується, вважає таке рішення, дії та бездіяльність приватного виконавця неправомірними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України та порушують права боржника, оскільки існують обґрунтовані підстави для повернення виконавчих листів стягувачам.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховна Рада України постановила розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» доповнити пунктом 5-2 такого змісту: у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.
Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на нерухоме майно (нерухомість), оформлене в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язань за договорами, укладеними після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», або за договорами, до яких після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» за погодженням сторін вносилися зміни в частині продовження строків виконання зобов'язань та/або зменшення розміру процентів, штрафних санкцій. Вважає, що закон було прийнято з метою тимчасового недопущення - на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, примусової реалізації житлових приміщень з подальшим виселенням мешканців з цих житлових приміщень, навіть у випадку наявності судових рішень про звернення стягнення на такі об'єкти. Оскільки на момент відкриття приватним виконавцем Скрипником В. Л. виконавчого провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 537/4538/19 від 03 лютого 2021 року про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення боргу (а не стягнення грошових коштів за договором позики), воєнний стан в Україні триває, та, відповідно, зупинено дію статті 41, статті 47 Закону України «Про іпотеку», є обґрунтовані підстави для повернення виконавчого листа № 537/4538/19 від 03 лютого 2021 року стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Вважає, що нормами статей 41, 47 Закону України «Про іпотеку», дію яких зупинено, не визначено, за яким саме видом забезпечувального зобов'язання (кредит чи позика, процентна чи безпроцентна, суб'єктний склад сторін договору) здійснюється процедура реалізації предмета іпотеки та оформлення результатів електронного аукціону з його реалізації.
Тому недоречним посилання приватного виконавця на те, що укладений договір позики від 12 січня 2018 року, на підставі якого у подальшому укладено договір іпотеки від 12 січня 2018 року, не є споживчим кредитом, оскільки відсутнє будь-яке судове рішення про стягнення грошових коштів, натомість існує рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу. Крім того вважає, що у державного чи приватного виконавця відсутні повноваження здійснювати аналіз чи надавати правову оцінку правовідносинам сторін та встановлювати факти, що мають юридичне значення, з приводу яких вже прийнято судове рішення. Вважає, що про споживчий характер договору позики свідчить той факт, що договір позики був укладений у присутності дружини позичальника ОСОБА_5 , яка підписом підтвердила згоду на укладення договору в інтересах сім'ї. Зазначила, що права стягувача поверненням виконавчого документа порушені не будуть, оскільки право на примусове виконання рішення суду шляхом пред'явлення виконавчого документа до виконання залишається за стягувачем і лише обмежується на певний строк.
Щодо виконавчих проваджень з виконання виконавчих листів № 537/61/19 від 27 травня 2019 року та № 537/5998/18 від 03 травня 2019 року ОСОБА_1 зазначив, що єдиним джерелом грошових коштів та засобом для існування у боржника є пенсія, яку він отримує на банківський рахунок, що має спеціальний режим використання. Відповідно до п. п. 3 п.10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» припинено звернення стягнення на пенсію. Отже, на думку скаржника, за відсутності коштів, на які на даний час можливо звернути стягнення за виконавчими листами № 537/61/19 від 27 травня 2019 року та № 537/5998/18 від 03 травня 2019 року та встановлену законом заборону щодо звернення стягнення на кошти боржника, враховуючи особливу процедуру звернення стягнення на іпотечне майно, зазначені виконавчі документи також підлягають поверненню стягувачу.
ОСОБА_1 просив:
визнати відмову приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л. про неможливість повернення виконавчих листів стягувачам, оформлену листом за вих. № 34481 від 05 серпня 2024 року, неправомірною;
зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л. повернути стягувачу ОСОБА_3 виконавчий лист № 537/4538/19, виданий 03 лютого 2021 року Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області;
зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л. повернути стягувачу ТОВ «Дебт Форс» виконавчий лист № 537/5998/18, виданий 03 травня 2019 року Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області;
зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л. повернути стягувачу ТОВ «Дебт Форс» виконавчий лист № 537/61/19, виданий 27 травня 2019 року Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області.
Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 березня 2025 року в задоволені скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції. Виконання судових рішень є також невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи. Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами;
суд першої інстанції вказав, що як вбачається з матеріалів справи 12 січня 2018 року між фізичними особами ОСОБА_3 , як позикодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, було укладено договір безпроцентної позики грошових коштів у сумі 428 640 грн, що еквівалентна 15 200 доларів США зі строком повернення до 12 січня 2019 року. З метою забезпечення виконання позичальником прийнятих зобов'язань між ОСОБА_3 , як іпотекодержателем, та ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , як іпотекодавцями, було укладено іпотечний договір від 12 січня 2018 року, за яким ОСОБА_3 набуває права у випадку невиконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором позики на умовах, вказаних до договорі іпотеки, отримати задоволення за рахунок майна, переданого в іпотеку: квартири АДРЕСА_1 . Суд погодився з позицією приватного виконавця, що укладений ОСОБА_3 , ОСОБА_1 і ОСОБА_5 договір позики, зобов'язання за яким було забезпечено договором іпотеки, не є споживчим кредитом, виходячи з наступного. На момент укладення договору позики правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту регулювалися Законом України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року. Згідно Закону «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на час укладення договору, договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Кредитодавець - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право надавати споживчі кредити, а споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (стаття 1 Закону «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на час укладення договору). Відповідно до пункту 2 частини другої статті 3 цього Закону він не поширюється на договори позики, що не передбачають сплати процентів чи будь-яких інших платежів за користування наданими за такими договорами грошовими коштами;
тому суд зробив висновок про те, що до цих правовідносин не підлягає застосуванню абз. 1 пункту 52 розділу VI Прикінцеві положення Закону України «Про іпотеку», оскільки спірне майно перебуває в іпотеці не за споживчим кредитом, а у забезпечення виконання зобов'язань за безпроцентним договором позики (не кредиту), укладеним між фізичними особами. Відсутність судового рішення про стягнення грошових коштів не впливає на неможливість застосування цієї норми. На підстави викладеного суд зробив висновок про те, що відмова приватного виконавця ОСОБА_1 у поверненні стягувачу ОСОБА_3 виконавчого листа № 537/4538/19, оформлена листом за вих. № 34481 від 05 серпня 2024 року, не є неправомірною та не порушує права боржника ОСОБА_1 ;
скаржником також не доведено суду, що відмова приватного виконавця Скрипника В. Л. у поверненні стягувачам виконавчих листів № 537/5998/18 та № 537/61/19, де боржником є скаржник ОСОБА_1 , порушує будь-які права ОСОБА_1 . При поверненні виконавчого документу стягувачу з підстав наявності заборони на звернення стягнення на кошти боржника виконавець повинен переконатися, що у боржника відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення;
суд першої інстанції вказав, що як встановлено судом та не заперечується представником скаржника, ОСОБА_1 приватному виконавцю декларація про доходи та майно, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки в банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, подана не була. Скаржником не доведено, що у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення (крім пенсійних виплат). Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження приватним виконавцем проводяться заходи на встановлення майна та коштів боржника ОСОБА_1 . Доводи скаржника щодо порушення його прав здійсненням приватним виконавцем заходів із розшуку майна та коштів, на які можливо звернути стягнення, є необґрунтованими.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 02 червня 2025 року:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Давиденко К. С. -залишено без задоволення;
ухвалу Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 березня 2025 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії;
статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено підстави повернення виконавчого документа стягувачу. Однією з підстав є встановлення законом заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Однак, як слідує з даної статті застосування даного положення передбачає відкриття виконавчого провадження та подальше встановлення наявності чи відсутності обставин визначних статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження», в тому числі пунктом 9 частиною 1 цієї статті;
апеляційний суд вказав, що судом першої інстанції було вірно встановлено, що укладений договір позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від 12 січня 2018 року не є споживчим кредитом, оскільки суб'єктом, який має право укладати договори про споживчий кредит, є виключно банк або інша фінансова установа. Колегія суддів зазначила, що в цьому випадку відмова ОСОБА_1 приватним виконавцем у повернені стягувачу ОСОБА_3 виконавчого листа № 537/4538/19, оформлена листом за вих. № 34481 від 05 серпня 2024 року, не є неправомірною та не порушує права боржника ОСОБА_1 , оскільки останнім не було надано приватному виконавцю декларація про доходи та майно, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки в банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, подана не була. Скаржником не доведено, що у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення (крім пенсійних виплат).
ОСОБА_1 02 липня 2025 року через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 березня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 червня 2025 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і задовольнити скаргу.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
на момент відкриття приватним виконавцем Скрипником В. Л. виконавчого провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 537/4538/19 від 03 лютого 2021 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, воєнний стан в Україні триває, та, відповідно, зупинено дію статей 41, 47 Закону України «Про іпотеку», якими визначено процедуру реалізації предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду та оформлення результатів електронного аукціону з реалізації предмета іпотеки. За таких обставин, суди попередніх інстанцій не врахували наявність обґрунтованих підстав для повернення виконавчого листа № 537/4538/19 від 03 лютого 2021 року стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»;
виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 537/4538/19 від 03 лютого 2021 року здійснюється в межах, встановленого в резолютивній частині рішення суду, стягнення у вигляді, безпосередньо, звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу, а не стягнення грошових коштів за договором позики;
стягувач, реалізуючи своє право на повернення наданих у позику коштів, самостійно обрав спосіб захисту свого порушеного права у відповідності до статті 16 ЦК України, та звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а не про стягнення грошових коштів за договором позики;
безпосередньо нормами статей 41, 47 Закону України «Про іпотеку», дію яких зупинено, визначено тільки процедуру реалізації предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду та оформлення результатів електронного аукціону з реалізації предмета іпотеки. Однак, зазначеними нормами закону не визначено, за яким саме видом забезпечувального зобов'язання (кредит чи позика, процентна чи безпроцентна, суб'єктний склад сторін договору) здійснюється процедура реалізації предмета іпотеки та оформлення результатів електронного аукціону з його реалізації. Отже, судом першої та апеляційної інстанції не було враховано того, що головною умовою для застосування статей 41, 47 Закону України «Про іпотеку» є наявність судового рішення, яким задоволено позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, незалежно від виду забезпечувального зобов'язання та його суб'єктного складу;
суди першої та апеляційної інстанції не звернули увагу на те, що виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки все одно завершується у спосіб його продажу на електронному аукціоні, і такий спосіб звернення стягнення не повинен суперечити порядку, який передбачає застосування положень не лише закону України «Про виконавче провадження», а й Закону України «Про іпотеку», в тому числі й норм, дія яких зупинена на певний час, суперечить закону (постанови Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 296/7213/15 (провадження № 61- 10125св21); від 05 червня 2024 року у справі № 569/19703/22);
не обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції, яким суд фактично поставив у залежність не подання ОСОБА_1 приватному виконавцю декларації про доходи та майно із неправомірністю та незаконністю дій приватного виконавця. Оскільки, приватний виконавець, як суб'єкт незалежної професійної діяльності, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень лише у порядку, встановленому законом, правовою основою діяльності якого є Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно правові акти, прийняті на їх виконання;
у мотивувальній частині рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 20 жовтня 2020 року у справі № 537/4538/19 зазначено, що договір позики укладений в присутності дружини позичальника ОСОБА_5 , яка також своїм підписом підтвердила згоду на укладення договору позики в інтересах сім'ї. Таким чином, наведе дає підстави для висновку про споживчий характер договору позики. За таких обставин, помилковим є посилання суду першої інстанції на те, що укладений договір позики від 12 січня 2018 року, на підставі якого в подальшому укладено договір іпотеки від 12 січня 2018 року та, на думку суду, не є споживчим кредитом. Суд апеляційної інстанції фактично ототожнив договір позики із кредитом (споживчим), що також свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального права;
жодною нормою Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», наказу Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень суду» не надано повноважень державному чи приватному виконавцю здійснювати аналіз чи надавати правову оцінку правовідносинам сторін та встановлювати факти, що мають юридичне значення, з приводу яких вже прийнято судове рішення. За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанції залишили поза увагою те, що до дискреційних повноважень державного чи приватного виконавця входить виконання лише резолютивної частини рішення суду, яка, в даному випадку, зазначена у виконавчому листі у вигляді звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», тому має місце зупинення дії статей 41, 47 Закону України «Про іпотеку» при примусовому виконанні виконавчого листа № 537/4538/19 від 03 лютого 2021 року;
за відсутності коштів, на які на даний час можливо звернути стягнення за виконавчими листами № 537/61/19 від 27 травня 2019 року (ВП № НОМЕР_2) та № 537/5998/18 від 03 травня 2019 року (ВП № НОМЕР_3), та встановлену законом заборону щодо звернення стягнення на кошти боржника (пенсію, на яку в умовах воєнного стану заборонено звернення стягнення), враховуючи особливу процедуру звернення стягнення на іпотечне майно (іпотекодержатель має переважне право перед іншими кредиторами на звернення стягнення на предмет іпотеки), ОСОБА_1 вважає, що зазначені виконавчі документи також підлягають поверненню стягувачу;
суд першої інстанції вдався лише до встановлення обставин чи порушується права боржника, однак жодним чином не дослідив обставин, за яких приватним виконавцем вчиняються дії в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження». Однак, у приватного виконавця є достатньо переконливих відомостей, отриманих в результаті проведених виконавчих дій, що свідчать про відсутність у боржника іншого майна чи коштів, на які можливо звернути стягнення.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що на виконанні приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л. перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_1, до складу якого входять:
виконавче провадження № НОМЕР_4 (відкрите постановою приватного виконавця від 27 березня 2023 року) з примусового виконання виконавчого листа № 537/4538/19, виданого 03 лютого 2021 року Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 у розмірі 42 8640 грн за договором позики, укладеного 12 січня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , на предмет іпотеки за договором іпотеки від 12 січня 2018 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 і ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області і зареєстрованого в реєстрі за номером 173 на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 і ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Кременчуцької міської ради Полтавської області 18 жовтня 2000 року з встановленням способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;
виконавче провадження № НОМЕР_2 (відкрите постановою приватного виконавця від 06 жовтня 2023 року) з примусового виконання виконавчого листа № 537/61/19, виданого 27 травня 2019 року Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Альфа Банк» заборгованості за кредитним договором № 500809782 від 08 червня 2018 року у розмірі 64 443 грн 42 коп. та судового збору у розмірі 1 762 грн;
виконавче провадження № НОМЕР_3 (відкрите постановою приватного виконавця від 07 червня 2024 року) з примусового виконання виконавчого листа № 537/5998/18, виданого 03 травня 2019 року Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дебт Форс» (який є правонаступником ТОВ «Вердикт Капітал», який, у свою чергу, був правонаступником акціонерного товариства «Альфа Банк») заборгованості по кредитному договору № 490987590 від 06 червня 2018 року на загальну суму 67 636 грн 78 коп., яка складається з заборгованості за кредитом 54 391 грн 27 коп., заборгованості по відсоткам 10 845 грн 51 коп., штрафу 2 400 грн.
25 липня 2024 року боржник ОСОБА_1 звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л. із заявою, де просив: винести постанову, якою на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернути стягувану виконавчий лист № 537/4538/19, виданий Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області; винести постанови, якими повернути стягувачам виконавчий лист № 537/5998/18, виданий Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області, та виконавчий лист № 537/61/19.
Листом від 05 серпня 2024 року приватний виконавець Скрипник В. Л. повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для задоволення заяви боржника.
На підставі статті 4471 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 ЗУ «Про виконавче провадження»).
Відповідно до положень статті 129-1 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
У частині першій статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання (пункт 3 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення (пункти 2, 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»).
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ VI «Прикінцеві положення» Закону № 898-IV «Про іпотеку» пунктом 5-2, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.
У статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», зокрема, передбачено, що:
договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором;
кредитодавець - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право надавати споживчі кредити;
споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
У постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 201/12569/16 (провадження № 61-2627св21) зроблено висновок про те, що:
«суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Водночас, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення вимог заявника про зобов'язання приватного виконавця Приходько А. Л. вжити всіх визначених Законом № 1404-VIII заходів примусового виконання рішення суду згідно переліку, наведеного у скарзі, оскільки вчинення таких дій відноситься до дискреційних повноважень приватного виконавця, суд позбавлений процесуальної можливості перебирати на себе повноваження приватного виконавця».
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Суди встановили, що ОСОБА_1 не довів того, що рішенням, дією або бездіяльністю приватного виконавця під час виконання судових рішень було порушено його права. Таким чином, встановивши, що відсутні підстави для задоволення скарги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні скарги.
Тому необґрунтовані аргументи касаційної скарги про те, що суд вдався лише до встановлення обставин чи порушуються права боржника, однак жодним чином не дослідив обставин, за яких приватним виконавцем вчиняються дії в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Аргумент касаційної скарги про те, що наявні обґрунтовані підстави для повернення виконавчого листа № 537/4538/19 від 03 лютого 2021 року стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» є необґрунтованим, оскільки судами не встановлено укладення між сторонами у справі договору про споживчий кредит і боржником зворотного недоведено.
Посилання на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 296/7213/15 та від 05 червня 2024 року у справі № 569/19703/22, колегія суддів відхиляє, оскільки ці висновки зроблені за інших фактичних обставин.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 березня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 червня 2025 рокуу справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича, стягувачі: ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», боржник - ОСОБА_4 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков