24 липня 2025 року
м. Київ
справа № 161/11325/24
провадження № 61-3407св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Луцької міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2024 року у складі судді Кихтюка Р. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року в складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Осіпука В. В., Шевчук Л. Я.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Луцької міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Позов мотивований тим, що з ОСОБА_2 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 вересня 2022 року і від якого мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ще до розірвання шлюбу вона звернулась до суду та судовим наказом з відповідача стягуються аліменти на утримання малолітнього сина.
ОСОБА_2 зловживав алкогольними напоями, внаслідок чого влаштовував сварки, погрожував їй фізичною розправою в присутності малолітнього сина, за що неодноразово притягався до адміністративної відповідальності.
Крім того, відповідач протягом 2023 року взагалі не бачився з дитиною, жодним чином не цікавився життям свого сина, а у 2024 році поцікавився у неї, який садок відвідує син ОСОБА_3 , після чого із малою періодичністю, але з ознаками алкогольного сп'яніння почав приходити до дитини в садок під час денних прогулянок дітей.
ОСОБА_2 з червня 2023 року по травень 2024 року не сплачував аліменти на утримання дитини, внаслідок чого станом на червень 2024 року утворилася заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 39 741,25 грн.
Свідоме та тривале нехтування своїми батьківськими обов'язками та небажання займатися вихованням дитини, навіть бачитися із дитиною та якісно проводити з нею час, є цілком свідомим вибором відповідача, однак така бездіяльність батька суперечить інтересам дитини. Неодноразове вчинення насильства над матір'ю дитини при самій малолітній дитині також дуже шкодить у психологічному плані розвитку дитини, що у майбутньому може мати куди гірші наслідки ніж просто пережитий стрес у ранньому дитячому віці.
Позивач просила:
позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2024 року, яке залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року, позов задоволено.
Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_4 .
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 211,20 грн судового збору.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідач з сином не проживає та не спілкується, без поважних причин та свідомо не виконує батьківські обов'язки з виховання малолітнього сина та його утримання, не виявляє батьківського піклування та батьківської турботи, станом здоров'я дитини не піклується, фізичний та моральний розвиток не підтримує, необхідних умов для проживання не забезпечує, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, емоційний зв'язок із дитиною відсутній, ОСОБА_3 називає батьком іншу особу, про що повідомила в суді апеляційної інстанції позивач, систематично вчиняв домашнє насильство в сім'ї, яке відбувалось в присутності дитини, за що неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності.
Апеляційний суд також встановив, що систематичне зловживання відповідачем спиртними напоями, і як наслідок неадекватність його поведінки, вкрай негативно впливала на емоційний стан малолітньої дитини, який був присутній при розпиванні батьком спиртних напоїв, з'ясуванні матір'ю і батьком своїх стосунків. З пояснень позивача, які не спростовані відповідачем, слідує, що батько неодноразово у нетверезому стані відвідував дитячий садок, в якому перебував син ОСОБА_3 , та своєю поведінкою впливав на звичний устрій роботи закладу та його працівників. ОСОБА_2 не спростував висновок служби у справах дітей Луцької міської ради про доцільність позбавлення його батьківських прав, який прийнятий при заслуховувані як матері, так і батька малолітнього ОСОБА_3 .
Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 не має офіційного місця роботи, а про його прибутки представник відповідача був не обізнаний. При тому, що в суді апеляційної інстанції представник відповідача вказував про нестабільний психологічний стан довірителя, його перебування на заспокійливих засобах та нез'явлення до суду з підстав небажання зайвих психологічних навантажень.
Стверджуючи про те, що не спілкування з сином пов'язане з перешкоджанням ОСОБА_1 у побаченні з сином, позивач не ініціював питання про визначення порядку побачень з дитиною компетентними органами, а звернувся до служби у справах дітей лише після пред'явлення до нього позову про позбавлення батьківських прав.
З огляду на викладене, суди вважали, що позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина, є доцільним, відповідає якнайкращим інтересам дитини. Разом з тим, відповідач, з урахуванням положень частини першої статті 169 СК України, має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у випадку зміни обставин, що слугували підставою для позбавлення його батьківських прав.
Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача та його представника про зміни в поведінці і ставленні батька до дитини, оскільки вони носять періодичний характер, відбулися лише після звернення позивача до суду про позбавлення батьківських прав, тому суд не розцінив їх як реальні наміри відповідача стосовно змін у ставленні до дитини.
Аргументи апеляційної скарги про те, що станом на момент ухвалення рішення суду у відповідача відсутня заборгованість по аліментах, а тому в даному випадку відсутні підстави вважати, що він не допомагає своєму синові, апеляційний суд відхилив, оскільки заборгованість по аліментах відповідачем була погашена саме через пред'явлення позову у цій справі. Натомість доказів того, що відповідач добровільно чи примусово виконує свій обов'язок з матеріального утримання сина матеріали справи не містять.
Доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про бажання відповідача брати участь у вихованні та розвитку дитини, відповідач не надав. Лише той факт, що відповідач не визнав позов та висловив бажання брати участь у вихованні дитини, не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У березні 2025 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди зробили помилковий висновок щодо необхідності позбавлення відповідача батьківських прав, припускаючи, що зміни в поведінцібатька не є реальними намірами відповідача стосовно змін у ставленні до дитини і не спрямовані на належне виконання батьківських обов'язків. Він не лише не визнав позов та висловив бажання брати участь у вихованні дитини, а здійснив сукупність кроків для збереження зв'язку із сином;
суд апеляційної інстанції відмовив у прийнятті довідки № 7931 від 04 лютого 2025 року, виданої Відділом Державної виконавчої служби у місті Луцьку, про відсутність заборгованості зі сплати аліментів відповідача, яка свідчить про сталість і ґрунтовність позитивних змін у поведінці відповідача. Ця довідка не була і не могла бути отримана під час розгляду справи судом першої інстанції, оскільки видана у лютому 2025 року, а рішення ухвалене 04 грудня 2024 року;
суди не врахували, що показання свідка ОСОБА_5 (батька відповідача), є належним доказом того, що заборгованість виникла у зв'язку з онкологічною хворобою останнього, на обстеження та лікування якого витрачалися значні кошти, які ОСОБА_5 , пенсіонер, не міг самостійно забезпечити;
суди залишили поза увагою, що постанови про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності, що додані до позовної заяви та містяться у матеріалах справи, стосуються подій 2022 року (21 січня 2022 року, 22 січня 2022 року,13 липня 2022 року, 30 липня 2022 року, 31 липня 2022 року та 09 грудня 2022 року). Згідно зі статтею 39 КУпАП України якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню;
апеляційний суд відмовив представнику відповідача у приєднанні доказу неперебування відповідача на профілактичному обліку в категорії «кривдник», а саме копію електронного листа № 75582-2024 від 19 грудня 2024 року;
суди не врахували, що у справі відсутні висновки фахівця-психолога щодо негативного впливу батька на дитину, висновки судів ґрунтуються лише на поясненнях позивача;
суди не взяли до уваги і не надали оцінки акту обстеження умов проживання від 16 серпня 2024 року, складеному працівниками служби у справах дітей Луцької міської ради, згідно з висновком якого за адресою ОСОБА_2 створені належні умови для перебування дитини. Суд апеляційної інстанції, дослідивши цей документ, акцентував свою увагу на тому, що таке обстеження умов проживання стало реакцією на активний крок відповідача: підготовку до визначення органом опіки та піклування порядку участі у вихованні дитини;
суди проігнорували характеристику ОСОБА_2 від 08 жовтня 2024 року № 89, надану головою правління ОСББ «Вікторія-Луцьк-1»;
висновки апеляційного суду свідчать про ігнорування правової позиції Верховного Суду, викладеної також у постановах від 04 грудня 2024 року, справа № 133/747/23, провадження № 61-9650св24; від 19 лютого 2025 року, справа № 147/277/24, провадження № 61-17253св24; від 24 лютого 2025 року, справа № 522/9382/23, провадження № 61-15045св24, відповідно до якої позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини;
суди залишили поза увагою, що батько (відповідач) систематично відвідує дитину, постійно спілкується з сином в закладі дошкільної освіти КЗ «Луцький заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 3 Луцької міської ради», що зазначено у характеристиці вихованця середньої групи № 3 «Бджілка», підписаної вихователем ЗДО № 3 ОСОБА_6 та директором ЗДО № 3 Нагірною Л. Б.;
суди не врахували, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Представник органу опіки і піклування визнав у суді першої інстанції, що висновок базується лише на словах позивача, жодних доказів, окрім слів позивача, у третьої особи немає. Ніяких заходів впливу на відповідача щодо зміни його поведінки у кращу сторону орган опіки і піклування не застосовував, доказів щодо перебування відповідача на обліку в органах Національної поліції як кривдника немає.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.
У квітні 2025 року матеріали цивільної справи № 161/11325/24 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 02 квітня 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24, від 24 лютого 2025 року у справі № 522/9382/23, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17, від 19 січня 2022 року у справі № 924/316/21, від 10 листопада 2021 року у справі № 910/8060/19, від 21 грудня 2021 року у справі № 917/664/19).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 та його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2022 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний.
Відповідач ОСОБА_2 неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства в сім'ї.
З наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості зі сплати аліментів вбачається не систематичність виконання ОСОБА_2 аліментних зобов'язань та наявність станом на 27 травня 2024 року заборгованості в розмірі 2 738,16 грн.
Орган опіки і піклування виконавчого комітету Луцької міської ради у поданому висновку № 240 від 09 вересня 2024 року вважав за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позиція Верховного Суду
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання (частина друга статті 18 СК України).
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Приписи СК України та інших законодавчих актів не містять заборони позбавлення батьківських прав стосовно сина/дочки після досягнення ними повноліття (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23)).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено, що:
«тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилався на те, що позивач не надала доказів того, що він умисно ухилявся від своїх батьківських обов'язків щодо виховання доньки. Його колишня дружина не зверталася ні до суду, ні до нього щодо способів виконання ним обов'язку утримувати дитину. Після розлучення вони усно погодили з позивачем, що він буде проживати разом батьками, а вона разом з донькою. Крім того, ОСОБА_1 просила його не втручатися у духовний і емоційний стан розвитку доньки, оскільки вона проживає з іншим чоловіком, з яким домовилися створити сім'ю. Зазначав, що позивач отримувала аліменти на дитину від держави і він не вчиняв винних дій щодо неучасті у вихованні дитини. Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_4 від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки, позивачем не надано.
За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім'ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.
Висновок органу опіки та піклування в особі Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 лютого 2016 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про те, що зазначені позивачем обставини свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків та є підставою для позбавлення його батьківських обов'язків відносно доньки є помилковими».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) вказано, що:
«тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно доньки, позивачем не надано. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також враховуючи те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24 (провадження № 61-17253св24), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що: «позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21».
Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (див. постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2025 року у справі № 541/939/22 (провадження № 61-13576св24) та ін.).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20) зазначено, що:
«ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Апеляційний суд, установивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками, беручи до уваги той факт, що батько дитини бажає продовжувати спілкуватися із сином, а також відсутність інших передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення батьківських прав, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову в даній справі.
Незацікавленість батька, який сплачує аліменти, в підготовці дитини до школи чи непідтримання ним захоплення дитиною співом та грою на фортепіано, необізнаність про стан здоров'я дитини не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить про відсутність емоційного зв'язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів.
Доводи касаційної скарги про те, що спілкування з батьком завдає психологічний дискомфорт дитині, відхиляються, оскільки матеріали справи свідчать, що емоційний стан дитини обумовлений не присутністю батька в її житті, а напруженими конфліктними стосунками між батьками, які використовують дитину для образ один одного, зневажають право сина на спокійне щасливе дитинство та гармонійний розвиток особистості. Особисті конфлікти між батьками не повинні порушувати інтереси дитини».
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що:
«тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов'язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Касаційний суд вже неодноразово звертав увагу, що законодавець поклав на суд обов'язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини. Тобто, у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов'язково слід перевіряти чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності. Зазначені обставини слід також перевіряти при вирішенні питання про забезпечення позову у справах про визначення місця проживання дитини (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року в справі № 753/23626/17 (провадження № 61-15474св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року в справі № 757/33742/19-ц (провадження № 61-21029св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2023 року в справі № 127/20368/21 (провадження № 61-10159св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 липня 2025 року у справі № 306/2788/23 (провадження № 61-4710св25)).
У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункти 1-3 частини четвертої статті 265 ЦПК України).
Постанова суду апеляційної інстанції складається з, зокрема, мотивувальної частини із зазначенням: мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт в пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України).
Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
позивач звернулася з позовом до відповідача про позбавлення батьківських прав. Позов обґрунтовувала тим, що ОСОБА_2 свідомо тривалий час нехтує своїми батьківськими обов'язками, не бажає займатися вихованням дитини, зловживав алкогольними напоями, внаслідок чого влаштовував сварки, погрожував їй фізичною розправою в присутності малолітнього сина, за що неодноразово притягався до адміністративної відповідальності;
суд першої інстанції вважав, що відповідач є особою, яка без поважних причин та свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, відповідач систематично вчиняв домашнє насильство в сім'ї, яке відбувалось в присутності дитини, за що неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності;
в апеляційній скарзі відповідач зазначив, що: судом не надано оцінку тій обставини, що відповідач систематично відвідує дитину, спілкується з сином в закладі дошкільної освіти; протягом 2023-2024 років він не вчиняв винного вчинку, у справі відсутні докази винної поведінки відповідача; відповідно до акта обстеження умов проживання відповідача, який суд не взяв до уваги, за адресою його мешкання створені належні умови для перебування дитини; постанови про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності, що додані до позовної заяви, стосуються подій 2022 року; позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, та за конкретних обставин справи та дій відповідача, не може бути застосований судом (а. с. 73-76);
апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про позбавлення відповідача батьківських прав, встановив, що: «з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства в сім'ї (а. с. 10-25)»;
колегія суддів зазначає, що апеляційний суд, зробивши зазначений висновок, послався на а. с. 10-25, серед яких на сторінках 10-14, 16, 18, 20, 22, 24 міститься витяг з сайту Судова влада України з переліком судових справ відносно ОСОБА_2 , які не є доказами в розумінні ЦПК України;
крім того, на сторінках 17, 21, 23, 25 містяться постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП, зміст яких не свідчить про факт вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності, а саме:
постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 квітня 2022 року (справа № 161/1763/22), номер рішення в ЄДРСР 103837637, встановлено, що 02 лютого 2022 року на адресу суду надійшли матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП. З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 901665 від 22 січня 2022 року вбачається, що 22 січня 2022 року близько 01:05 год ОСОБА_2 порушив дію пунктів 1, 2, 3 термінового заборонного припису серії АА 166778, винесеного 21 січня 2022 року терміном на 10 діб, а саме в порушення заборони щодо перебування за адресою: АДРЕСА_1 прийшов додому та вчинив конфлікт. Визнано винним ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 170 грн (а. с. 17);
постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 вересня 2022 року (справа № 161/9069/22), номер рішення в ЄДРСР 106498474, встановлено, що як слідує з протоколів про адміністративні правопорушення, ОСОБА_2 , повторно, протягом року, вчинив домашнє насильство психологічного відносно дружини ОСОБА_7 , а саме: погрожував фізичною розправою, залякував, виганяв з квартири, шарпав за одяг. ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-2 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гр. (а. с. 21);
постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 вересня 2022 року (161/11126/22), номер рішення в ЄДРСР 106547250, встановлено, що з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 734613 від 31 липня 2022 року вбачається, що 31 липня 2022 року близько 12:40 год ОСОБА_2 по місцю свого проживання, порушив терміновий заборонний припис серії АА 166740 від 30.07.2022 року. Своїми діями вчинив правопорушення, передбачене частиною другою статті 173-2 КУпАП (правопорушення вчинено повторно протягом року). ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн (а. с. 23);
постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 лютого 2023 року (161/18025/22), номер рішення в ЄДРСР 109170142, встановлено із протоколів про адміністративне правопорушення слідує, що ОСОБА_2 , 09 грудня 2022 року о 13.07 год, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , повторно, протягом року, вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно колишньої дружини ОСОБА_1 , а саме: ображав, поводив себе агресивно, вибивав двері. ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого, зокрема частиною другою статті 173-2 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн (а. с. 25);
також в оскарженій постанові апеляційний суд вказав, що: «систематичне зловживання відповідачем спиртними напоями, і як наслідок неадекватність його поведінки, вкрай негативно впливала на емоційний стан малолітньої дитини, який був присутній при розпиванні батьком спиртних напоїв, з'ясуванні матір'ю і батьком своїх стосунків»;
між тим, апеляційний суд не мотивував свій висновок про систематичне зловживання відповідачем спиртними напоями з посиланням на відповідні докази;
з огляду на викладене, апеляційний суд не перевірив доводи апеляційної скарги про те, чи є достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав керуючись якнайкращими інтересами дитини, не звернув увагу, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків; не перевірив чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності, що є обов'язком суду при вирішенні спорів щодо позбавлення батьківських прав; залишив поза увагою, що висновок органу опіки та піклування носить рекомендаційний характер та оцінюється разом з іншими доказами;
колегія суддів також зауважує, що, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції. Тому постанову апеляційного суду слід скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2025 року у справі № 541/939/22 (провадження № 61-13576св24), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 липня 2025 року у справі № 306/2788/23 (провадження № 61-4710св25), дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з чим, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Волинського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року скасувати, справу передати но новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Волинського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко