24 липня 2025 року
м. Київ
справа № 756/1480/23
провадження № 61-2921св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного м. Києва від 05 червня 2023 року у складі судді Диби О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Нежури В. А., Верланова С. М.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг» (далі - ТОВ «Райффайзен Лізинг») про визнання зобов'язання виконаним.
Позов мотивований тим, що 28 серпня 2007 року між ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» та суб'єктом підприємницької діяльності Дубровським О. В. укладений договір фінансового лізингу № L1036-08/07, за умовами якого останній отримав у лізинг друкарське майно вартістю 732 250 грн та зобов'язався сплачувати лізингові платежі згідно графіку платежів у розмірі 13 103,80 грн щомісячно протягом 60 місяців.
На виконання умов договору суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 сплачений авансовий платіж у розмірі 183 062,50 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, не сплативши перший лізинговий платіж. Після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач, як один зі спадкоємців, подала заяву про прийняття спадщини. Проте, внаслідок накладеного арешту на майно померлого, спадкоємці отримати свідоцтва про право на спадщину не змогли.
Разом з тим, відповідачем розірваний договір фінансового лізингу з померлим ОСОБА_2 та повернуто надане у лізинг майно.
Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач зверталась до суду за захистом своїх порушених прав, внаслідок чого рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 14 листопада 2011 року на її користь з відповідача була стягнута 1/2 частина сплачених ОСОБА_2 коштів в якості авансу у сумі 91 530,25 грн.
Проте відповідачем було оскаржено вказане рішення суду та в подальшому його було скасовано судом апеляційної інстанції, та здійснено поворот виконання рішення.
З її пенсії з 2014 року по 2022 рік здійснювалося відрахування суми 91 530,25 грн у розмірі 20 % отримуваної пенсії. Також, з неї додатково виконавчою службою стягуються витрати за виготовлення звіту про оцінку майна у розмірі 15 600 грн.
Усього за вказаний час Шевченківським ВДВС Полтавської області з неї було стягнуто 116 677,32 грн, а саме: 91 530,25 грн заборгованості, виконавчий збір у розмірі 9161,57 грн, витрати виконавчого провадження у розмірі 300 грн, а також витрати за виготовлення звіту про оцінку майна у розмірі 15 600 грн.
Оскільки лізингове майно було повернуто відповідачу, а його вартість включена до розрахунку щомісячних лізингових платежів, вважає, що відповідачу слід компенсувати тільки орендну плату за 1,5 місяці користування лізинговим майном у розмірі 6 406,50 грн, а тому з неї підлягало стягненню тільки 3 203,25 грн, беручи до уваги, що позивачу у спадковому майні належить 1/2 частина.
Позивач просила:
визнати зобов'язання по договору фінансового лізингу № L1036-08/07, укладеному 28 серпня 2007 року між ТОВ «Райффайзен Лізинг» та ОСОБА_2 , виконаним на дату смерті ОСОБА_2 у повному обсязі, з перевищенням у 14 разів;
визнати протиправним та неправомірним стягнення коштів у розмірі 116 677,32 грн з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Райффайзен Лізинг»;
зобов'язати ТОВ «Райффайзен Лізинг» повернути ОСОБА_1 незаконно стягнуті з неї кошти у розмірі 116 677,32 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Оболонського районного м. Києва від 05 червня 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Райффайзен Лізинг» про визнання зобов'язання виконаним залишено без задоволення.
Судові рішення мотивовані тим, що:
відповідно до пунктів 4.1, 8.1, 10.6 договору лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та комісію лізингодавця. Цей договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та сплати лізингоодержувачем авансового лізингового платежу і адміністративної комісії. Раніше сплачені лізингоодержувачем платежі за цим договором не підлягають поверненню при достроковому припиненні цього договору;
зобов'язання по договору лізингу, укладеному між ТОВ «Райффайзен лізинг Аваль» та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 , припинилися внаслідок смерті ОСОБА_2 , тому не можуть вважатися виконаними. Сплата авансового платежу не може вважатися виконанням зобов'язання проведеним належним чином, оскільки для виконання умов договору необхідно було сплатити не тільки авансовий платіж, а й сплачувати поточні лізингові платежі, чого суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 до смерті зроблено не було. Будь-яких доказів виконання зобов'язання до настання смерті ОСОБА_2 позивачем не надано. Тому підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання зобов'язання виконаним відсутні. Кошти, які позивач просить стягнути на свою користь, були стягнуті з неї на виконання судового рішення, що свідчить про правомірність такого стягнення. Крім того правомірність стягнення з позивача спірних грошових коштів було встановлено судами під час розгляду справ, ініційованих позивачем;
вимоги про визнання протиправним та неправомірним стягнення коштів у розмірі 116 677,32 грн з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» та зобов'язання ТОВ «Райффайзен Лізинг» повернути ОСОБА_1 незаконно стягнуті з неї кошти у розмірі 116 677,32 грн є похідними від вимог про визнання зобов'язання виконаним, тому задоволенню не підлягають.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та вказав, що вимоги про визнання протиправним стягнення коштів у розмірі 116 677,32 грн з ОСОБА_1 та зобов'язання ТОВ «Райффайзен Лізинг» повернути стягнуті з позивача кошти, задоволенню не підлягають, оскільки такі вимоги фактично спрямовані на оскарження судового рішення, яке набрало законної сили, а відтак обраний позивачем спосіб захисту суперечить основним засадам судочинства про обов'язковість судового рішення, закріпленим статтями 129, 129-1 Конституції України.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У лютому 2024 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить рішення Оболонського районного м. Києва від 05 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди не дослідили розділ 6 договору фінансового лізингу, яким визначено виключний перелік підстав дострокового розірвання договору в односторонньому порядку (пункти 6.1.1 - 6.1.7). Послались лише на розділ 10 умов договору (пункт 10.6) про дострокове припинення договору, який не обмежує розділ 6 договору, а лише доповнює його положення. Не врахували, що пунктом 6.3 договору лізингу передбачено, що у випадку одностороннього розірвання (дострокового припинення) лізингодавцем цього договору раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підтягають. Однак, оскільки договір лізингу не був розірваний лізингодавцем, тому сплачений лізингоодержувачем авансовий лізинговий платіж в сумі 183062,50 грн підлягав поверненню;
суди не дослідили матеріали справи. Так, пунктом 6.1.2 договору передбачено право лізингодавця достроково в односторонньому порядку розірвати договір, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або у повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів. ОСОБА_2 не сплатив в строк до 08 листопада 2007 року один лізинговий платіж (з 08 жовтня 2007 року по 09 листопада 2007 року) в сумі 13 103,80 грн, а до оплати другого щомісячного лізингового платежу, який повен був настати 09 грудня 2007 року ОСОБА_2 не дожив, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , покористувавшись предметом лізингу лише 49 днів, та прострочення сплати щомісячного лізингового платежу було лише 19 днів, а не 30 днів, як передбачено договором фінансового лізингу. Тобто у відповідача право розірвати договір в односторонньому порядку не виникло, повідомлення про дострокове розірвання договору відповідно до пункту 6.2 договору направлено не було. Вважає, що одностороннє розірвання договору фінансового лізингу є неправомірним, оскільки зобов'язання припинилось відповідно до статті 608 ЦК України, у зв'язку зі смертю боржника;
суди залишили поза увагою те, що Велика Палата Верховного Суду визначила, що лізингодавець не може вимагати і повернення об'єкту лізингу і відшкодування вартості об'єкту лізингу (в межах здійснення лізингових платежів). Проте лізингодавець повернув об'єкт оренди лізингу та залишив у своїй власності авансовий лізинговий платіж в сумі 183 062,50 грн. Вважає, що ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» протиправно збагатився, повернув майно і кошти в більшому розмірі, ніж витратив і суди цьому сприяли;
суди невірно встановили, що зобов'язання по договору лізингу припинились внаслідок смерті ОСОБА_2 , а тому не можуть вважатись виконаними;
суди безпідставно не визнали, що зобов'язання лізингоодержувача по сплаті лізингових платежів лізингодавцю за перший період лізингу з 09 жовтня 2007 року по 09 листопада 2007 року в сумі 13 103,80 грн, та з 09 листопада 2007 року по 28 листопада 2007 року (дня смерті) в сумі 8 299 грн, а всього 21402,80 грн виконано в повному об'ємі за рахунок сплаченого її чоловіком раніше авансового лізингового платежу в сумі 183 062,50 грн, який належить ОСОБА_2 та залишився у лізингодавця.
Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах за умови, що договір лізингу не був розірваний лізингодавцем в односторонньому порядку, а був розірваний смертю лізингоодержувача, який умови договору фінансового лізингу за життя не порушив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2024 рокуклопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Оболонського районного м. Києва від 05 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року. Продовжено ОСОБА_1 строк на усунення недоліків касаційної скарги до 31 травня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Оболонського районного м. Києва від 05 червня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з суду першої інстанції.
У серпні 2024 року матеріали цивільної справи № 756/1480/23 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2025 року повернуто ОСОБА_1 додатки до касаційної скарги, уточнених касаційних скарг, справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 17 червня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2023 року у справі № 905/1065/22, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах тасудове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що 28 серпня 2007 року між ТОВ «Райффайзен лізинг Аваль» (лізингодавець) та суб'єктом підприємницької діяльності Дубровським О. В. (лізингоодержувач) укладений договір фінансового лізингу № L1036-08/07, відповідно до якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються у специфікації (CtP-систему AGFA Acento11 ПS у кількості 1 шт, 2007 року випуску), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Вартість предмета лізингу становить 732 250 грн. Розмір лізингового платежу за певний період визначається графіком. Авансовий лізинговий платіж включає суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, в розмірі 25 % від вартості предмета лізингу.
На виконання умов даного договору ОСОБА_2 відповідно до графіку платежів внесені кошти в сумі 183 062,50 грн та сплачено адміністративну комісію в сумі 7 322,50 грн, після чого ним було отримано предмет лізингу.
Згідно з пунктом 4.1 договору лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та комісію лізингодавця.
Відповідно до пункту 8.1 цей договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та сплати лізингоодержувачем авансового лізингового платежу і адміністративної комісії згідно графіку і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором.
У відповідності до пункту 10.6 договору раніше сплачені лізингоодержувачем платежі за цим договором не підлягають поверненню при достроковому припиненні цього договору.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, після його смерті відкрилась спадщина, спадкоємцями якої є: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
21 січня 2008 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондратенко М. І. вчинив виконавчий напис № 106, у якому пропонував суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_2 повернути на користь ТОВ «Райффайзен Банк Аваль» майно, що було придбано на умовах фінансового лізингу (CtP-систему AGFA Acento11 ПS у кількості 1 шт, 2007 року випуску). В подальшому вказане майно було вилучено представниками відповідача.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 14 листопада 2011 року (справа № 2-2238/11) задоволено позов ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль», визнано спадковим майном грошові кошти у розмірі 183 062,50 грн, сплачені померлим ОСОБА_2 на користь ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» за договором № L1036-08/07 від 28 серпня 2007 року; визнано право власності за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на грошові кошти, сплачені померлим ОСОБА_2 на користь ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» за договором № L1036-08/07 від 28 серпня 2007 року як на спадкове майно; стягнено з ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 91 530,25 грн; стягнено з ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» на користь ОСОБА_3 кошти в сумі 45 765,13 грн; стягнено з ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» на користь ОСОБА_4 кошти в сумі 45 765,13 грн, а також з ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» стягнено на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, та державне мито на користь держави.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 12 березня 2012 року, яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2012 року, скасовано рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 листопада 2011 року (справа № 2-2238/11) та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» відмовлено.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 19 березня 2013 року, яка залишена без змін Апеляційним судом Полтавської області від 28 травня 2013 року, заяву представника ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» про поворот виконання рішення задоволено. Допущено поворот виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 листопада 2011 року. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» отримані кошти у розмірі 91 530,25 грн (справа № 1622/5532/12).
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 червня 2013 року (справа № 756/4672/13-ц), яке набрало законної сили, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Підставою для відмови в задоволенні позову стало те, що у зв'язку з припинення договору фінансового лізингу між двома суб'єктами господарської діяльності ТОВ «Райффайзен лізинг Аваль» та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 права та обов'язки за вказаним договором не входять до складу спадщини, оскільки вони нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, як суб'єкта підприємницької діяльності.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 14 квітня 2014 року (справа № 756/16164/13-ц), яке набрало законної сили, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання договору фінансового лізингу від 28 серпня 2007 року недійсним. Відмовляючи у задоволенні позову суд дійшов до висновку, що права позивачів як спадкоємців не були порушені, а виконавчий напис, вчинений 21 січня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенком М. І., є дійсним.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 31 серпня 2015 року (справа № 552/1843/15-ц) відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права володіння майном (друкарським обладнанням на дату смерті ОСОБА_2 ). Рішення мотивовано тим, що раніше сплачені платежі за договором фінансового лізингу не повертаються, оскільки припинились зобов'язання фінансового лізингу у зв'язку з смертю ОСОБА_2 , внесені ОСОБА_2 кошти не є спадковим майном.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16 березня 2016 року (справа № 552/278/16-ц) відмовлено за безпідставністю у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору фінансового лізингу припиненим та стягнення (повернення) безпідставно набутого майна.
За відповіддю Головного управління ПФУ в Полтавській області від 21 січня 2022 року, з пенсії позивача відповідно до постанови Шевченківського ВДВС у м. Полтаві проводились стягнення боргу у розмірі 86 113,72 грн на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та виконавчого збору у розмірі 8 804,03 грн на користь Шевченківського ВДВС у м. Полтаві у виконавчому провадженні № 39847709. Відрахування припинені з 01 березня 2021 року за вимогою державного виконавця у зв'язку з повним виконанням постанови. З 01 березня 2021 року відповідно до постанови у виконавчому провадженні № 64201491 від 28 січня 2021 року розпочато стягнення боргу у сумі 8 218,53 грн. Відрахування здійснюються у розмірі 20 % пенсії, утримано 7 252,95 грн, залишок - 965,58 грн.
За відповіддю Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 25 січня 2021 року, станом на 25 січня 2021 року заборгованість у розмірі 91 615,75 грн утримана в повному обсязі з пенсійних виплат та за рахунок коштів, отриманих від реалізації рухомого майна, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження стягнено в повному обсязі. З боржника стягуються додаткові витрати за виготовлення звіту про оцінку у розмірі 15 600 грн., станом на 25 січня 2021 року залишок нестягнутих додаткових витрат становить7 381,47 грн.
Позиція Верховного Суду
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Тобто, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України).
Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року в справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20) вказано, що «критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов'язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18(провадження № 12-136гс19); від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18); від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б(провадження № 12-143гс19)».
Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) та інші).
Спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18)).
Однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб'єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб'єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов'язання, що з нього виникають, є господарськими (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 640/16902/18 (провадження № 14-358цс19) зроблено висновок, що
«згідно з частиною першою статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього кодексу, зокрема, фізичні особи, які не є підприємцями. Винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, визначені у статті 20 цього кодексу…»; «…З огляду на приписи частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4 і 45 цього кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (пункт 4.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18).
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього кодексу. Зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням (частина перша статті 173 ГК України)»; «…Отже, з 15 грудня 2017 року, що є датою набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, яку раніше здійснювала зазначена фізична особа, зареєстрована підприємцем (див. пункт 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17). У випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за її зобов'язаннями, пов'язаними із підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (див. пункт 4.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18). Оскільки спірні правовідносини виникли щодо виконання фізичною особою-підприємцем умов господарського договору, зобов'язання за яким у відповідачки з втратою статусу фізичної особи-підприємця не припинилися, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про належність спору до юрисдикції господарського суду».
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Райффайзен Лізинг» про визнання зобов'язання виконаним. В обґрунтування позову вказала, що 28 серпня 2007 року між ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 укладений договір фінансового лізингу № L1036-08/07, за умовами якого останній отримав у лізинг друкарське майно вартістю 732 250 грн та зобов'язався сплачувати лізингові платежі згідно графіку платежів у розмірі 13 103,80 грн щомісячно протягом 60 місяців. На виконання умов договору суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 було сплачено авансовий платіж у розмірі 183 062,50 грн. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, не сплативши перший лізинговий платіж. Після його смерті відповідачем було розірвано договір фінансового лізингу з померлим ОСОБА_2 та повернуто надане у лізинг майно. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 14 листопада 2011 року на її користь з відповідача була стягнута частина сплачених ОСОБА_2 коштів - авансу у сумі 91 530,25 грн. В подальшому вказане рішення суду було скасовано судом апеляційної інстанції, та здійснено поворот виконання рішення. З її пенсії з 2014 року по 2022 рік здійснювалися відрахування суми 91 530,25 грн у розмірі 20 % отримуваної пенсії. Просила визнати зобов'язання по договору фінансового лізингу, виконаним на дату смерті ОСОБА_2 у повному обсязі, з перевищенням у 14 разів, визнати протиправним та неправомірним стягнення коштів у розмірі 116 677,32 грн з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Райффайзен Лізинг», зобов'язати ТОВ «Райффайзен Лізинг» повернути ОСОБА_1 незаконно стягнуті з неї кошти у розмірі 116 677,32 грн;
правовідносини в справі, що переглядається, виникли з приводу виконання договору фінансового лізингу № L1036-08/07, укладеного між юридичною особою (відповідачем ТОВ «Райффайзен лізинг Аваль») та ОСОБА_2 як фізичною особою-підприємцем, та були пов'язані з підприємницькою діяльністю ФОП ОСОБА_2 , який відповідно до договору тимчасово володів та користувався за плату предметом лізингу (CtP-систему AGFA Acento11 ПS, 2007 року випуску). Тобто друкарське майно було передано ФОП ОСОБА_2 для здійснення ним господарської діяльності - виготовлення друкарських форм безпосередньо з комп'ютера.
Колегія суддів зауважує, що смерть ОСОБА_2 не впливає на визначення юрисдикції вказаного спору, оскільки договір, який був укладений між ним як фізичною особою-підприємцем та ТОВ «Райффайзен лізинг Аваль» є господарським, позов подано в лютому 2023 року, тобто в період чинності редакції ГПК України, яка передбачає підвідомчість господарським судам спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності.
Тому судам слід було закрити провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.
Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вирішив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, то він відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз'яснює ОСОБА_1 її право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
З урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати, провадження в справі закрити.
Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного м. Києва від 05 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року скасувати.
Провадження у справі № 756/1480/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг» про визнання зобов'язання виконаним закрити.
Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Оболонського районного м. Києва від 05 червня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко