28 липня 2025 року
м. Київ
Справа № 711/8019/23
Провадження № 61-14844св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Надія» в особі керівника Саркісяна Андраніка Аразбековича на постанову Черкаського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року в складі колегії суддів Карпенко 0. В., Сіренка Ю. В., ФетісовоїТ. Л.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», ОСОБА_2 , Приватного підприємства «Надія» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, стягнення страхового відшкодування та
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (далі - ПАТ «СК «ВУСО») 4 252,51 грн невиплаченого страхового відшкодування та стягнути з ОСОБА_2 15 701,70 грн різниці між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням, 3 000,00 грн франшизи, 4 000,00 грн витрат на оплату автотоварознавчого дослідження та 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди; вирішити питання про розподіл судових витрат.
У липні 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, у якій просив стягнути із ПАТ «СК «ВУСО» несплачене страхове відшкодування в розмірі 5 443,23 грн; стягнути з Приватного підприємства (далі - ПП) «Надія» 16 684,39 грн різниці між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням, 3 000,00 грн франшизи, 4 000,00 грн витрат на оплату авто-товарознавчого дослідження; стягнути з ОСОБА_2 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди; вирішити питання про розподіл судових витрат, зокрема, стягнути 7 000,00 грн за проведення судової експертизи.
У заяві про збільшення позовних вимог містилося клопотання про поновлення процесуального строку на подання заяви про збільшення позовних вимог, в якій представник позивача просив суд поновити процесуальний строк для подання вказаної заяви, зважаючи на поважність причин його пропуску. Посилався на те, що необхідність та можливість проведення відповідної експертизи виникла лише під час судового розгляду цивільної справи, а саме після отримання від відповідачів заперечень щодо заявленого позову.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
15 серпня 2024 року ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси в задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про поновлення строку на подання заяви про збільшення позовних вимог відмовлено. Заяву про збільшення позовних вимог від 25 липня 2024 року залишено без розгляду.
Суд першої інстанції визнав неповажними причинами пропуску позивачем строку звернення до суду із заявою про збільшення позовних вимог з огляду на те, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась із позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
На думку суду, наведені позивачем обґрунтування щодо поважності причин пропуску строку для подання заяви про збільшення розміру позовних вимог не були непереборними. Прийняття судом такого доказу як висновок експерта за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи від 21 липня 2024 року № 33 не підтверджує поважність причин пропуску на вчинення відповідної процесуальної дії у встановлений законом строк.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
10 жовтня 2024 року постановою Черкаського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 серпня 2024 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційний суд керувався тим, що збільшення позовних вимог стосувалося лише розміру, який підлягає стягненню як несплачене страхове відшкодування та, відповідно, різниці між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням, водночас, предмет позову залишився незмінним.
Висновок судового експерта від 21 липня 2024 року № 33, у якому розмір реального збитку встановлено більший, ніж у звіті від 22 вересня 2023 року № А09-11 (яким керувався позивач під час подання позову), було складено вже під час розгляду справи, що унеможливлювало уточнення чи зміну позовних вимог раніше.
Отже, апеляційний суд виснував, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови в задоволенні клопотання про поновлення строку на подання заяви про збільшення позовних вимог та залишення без розгляду такої заяви був передчасним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
06 листопада 2024 року керівник ПП «Надія» - Саркісян А. А. через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Черкаського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року, в якій просить її скасувати, ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 серпня 2024 року залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судового рішення за пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми статті 49 ЦПК України без урахування висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року в справі № 357/8533/19, від 22 липня 2021 року в справі № 910/18389/20, від 17 серпня 2021 року в справі №910/19210/15, від 01 листопада 2021 року в справі № 405/3360/17, від 12 жовтня 2023 року в справі № 320/15179/21.
Вважає, що оскільки в первісній позовній заяві до ПП «Надія» не було пред'явлено позовних вимог, то заява про збільшення позовних вимог від 26 липня 2024 року, в якій до нього заявлено вимоги, є фактично зміною предмета позову.
Отримання висновку експерта за заявленим клопотанням учасника справи, надання сторонами пояснень в справі не можуть бути підставою поновлення процесуального строку для подачі заяви про збільшення позовних вимог, який пропущено позивачем.
Доводи інших учасників справи
У січні 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із відзивом, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін. Послався на те, що в заяві позивача збільшення позовних вимог стосувалось лише розміру, який підлягає стягненню як несплачене страхове відшкодування, та, відповідно, різниці між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням, водночас предмет позову залишився незмінним. Збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені в певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмету позову, а не через збільшення розміру позовних вимог. Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 22 липня 2021 року в справі № 910/18389/20 та від 17 серпня 2021 року в справі № 910/19210/15.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.
Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід'ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання в її права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 04 грудня 1995 року в справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France»), заява № 23805/94).
ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких -не допустити судовий процес у безладний рух. Водночас не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року в справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», заява № 12964/87, § 59).
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективногозахисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині першій статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України).
У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України).
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.
Велика Палата Верховного Суду у свої постановах неодноразово зазначала, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу (див. постанови 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 24 квітня 2024 року в справі № 657/1024/16-ц).
Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (юридичне обґрунтування позову) - юридичну кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки суд згідно з принципом jura novitcuria («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно надати правову кваліфікацію спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 12 жовтня 2021 року в справі № 910/17324/19 та ін.).
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (постанови Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 03 липня 2024 року в справі № 759/17146/20, від 22 травня 2024 року в справі № 128/285/18, Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 01 липня 2024 року в справі № 908/1884/23, від 25 квітня 2024 року в справі № 927/977/23 та інші).
Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2024 року в справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) виснувала, що в разі надходження до суду такої заяви, суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.
Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.
Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного господарського суду в справі № 910/18389/20, на яку посилається заявник в касаційній скарзі, погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач у заяві про зміну предмета позову змінив лише позовні вимоги, підстави позову позивач не змінив. Суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що позивач лише доповнив позов новими обставинами при збереженні первісних обставин, що не може свідчити про зміну підстав позову.
У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов'язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Отже, під час подання такої заяви позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.
Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Відповідно до частин першої, другої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасниками справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
У статті 6 Конвенції передбачено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в процесуальних відносинах сторін, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Безпідставне поновлення процесуального строку є порушенням статті 6 Конвенції.
Водночас норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Отже, процесуальний строк може бути поновлений за заявою особи, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена не залежними від особи обставинами.
Із матеріалів справи вбачається, що із позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 03 листопада 2023 року, відповідачами в якому зазначив ПАТ «СК «ВУСО», ОСОБА_2 , третьою особою - ПП «Надія» (т. 1, а. с. 2).
20 листопада 2023 року ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси відкрито провадження в справі, призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на 18 грудня 2023 року о 09 год. (т. 1, а. с. 28).
Під час судового засідання 17 січня 2024 року представником позивача було заявлене клопотання про заміну статусу учасника справи ПП «Надія» із третьої особи на співвідповідача, оскільки під час розгляду справи представником ПП «Надія» було повідомлено про те, що ОСОБА_2 на момент настання дорожньо-транспортної пригоди перебував з ПП «Надія» в трудових відносинах та виконував службові обов'язки. Учасники процесу не заперечували щодо задоволення клопотання про заміну статусу ПП «Надія» з третьої особи на співвідповідача (т. 1, а. с. 87).
17 січня 2024 року ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси змінено процесуальний статус ПП «Надія» з третьої особи на співвідповідача в справі (т. 1, а. с. 88).
Зазначені обставини спростовують доводи касаційної скарги ПП «Надія» про те, що до подання позивачем 26 липня 2024 року заяви про збільшення позовних вимог ПП «Надія» мало процесуальний статус третьої особи.
Так, із заявою про збільшення позовних вимог представник позивача звернувся до суду 26 липня 2024 року, тобто з пропуском строків, встановлених частиною другою статті 49 ЦПК України. Однак разом із цією заявою позивач подав клопотання про поновлення процесуального строку для подання такої заяви.
У заяві про збільшення позовних вимог таке збільшення стосувалось лише розміру, який підлягає стягненню як несплачене страхове відшкодування, та, відповідно, різниці між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням. Предмет позову залишився незмінним.
Позивач, звертаючись до суду, визначив розмір несплаченого страхового відшкодування та, відповідно, різницю між фактичним розміром шкоди й страховим відшкодуванням на підставі звіту від 22 вересня 2023 року № А09-11, проте відповідачі під час розгляду справи, заперечували проти цього звіту, вважаючи його неналежним доказом у справі.
Під час розгляду справи судовим експертом за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи було складено висновок від 21 липня 2024 року № 33, у якому розмір реального збитку встановлено більший, ніж у звіті, тому обґрунтованими є висновки апеляційного суду, що такі обставини унеможливлювали уточнення чи зміну позовних вимог раніше.
Отже, апеляційний суд надав належну оцінку доводам заявника та поданим ним доказам на підтвердження обставин, які стали причиною пропуску строку на подання заяви про збільшення позовних вимог, та правильно виснував, що відмова суду першої інстанції в задоволенні клопотання про поновлення строку на подання заяви про збільшення позовних вимог та залишення без розгляду такої заяви були передчасними.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що в цьому випадку поновлення позивачу строку на подання заяви про збільшення позовних вимог є реалізацією закріпленого в статті 6 Конвенції механізму забезпечення певної гнучкості та пропорційності під час вирішення питання про поновлення процесуального строку задля забезпечення права заявника на доступ до суду.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду в постановах від 31 березня 2021 року в справі № 357/8533/19, від 17 серпня 2021 року в справі №910/19210/15, від 01 листопада 2021 року в справі №405/3360/17, від 12 жовтня 2023 року в справі № 320/15179/21, є безпідставним, з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов'язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
У справі № 357/8533/19 Верховний Суд визнав необґрунтованими посилання в касаційній скарзі на те, що, оскільки суд першої інстанції не постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загальними позовного провадження, підготовче провадження в справі не було призначено, то позивач не пропустив визначений частиною третьої статті 199, частиною третьою статті 264 ЦПК України строк на подання відповідної заяви.
У справі № 910/19210/15 Верховний Суд виснував, що суд першої інстанції помилково розцінив заяву позивача про зміну предмета позову як заяву про збільшення позовних вимог та безпідставно не прийняв до розгляду заяву позивача в частині вимог про відшкодування шкоди.
У справі № 405/3360/17 Верховний Суд зробив висновки, що процесуальним наслідком відмови в прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог статті 353 ЦПК України, тому на ухвалу суду про відмову у прийняті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.
У справі № 320/15179/21 Верховний Суд виснував, що позивач у спірних правовідносинах мав право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до 03 грудня 2021 року, проте вперше подав її 22 лютого 2022 року, а повторно - 06 вересня 2022 року, тобто з пропуском строку для вчинення такої процесуальної дії. Посилання позивача на ту обставину, що станом на 22 лютого 2022 року судові засідання у справі не проводилися, головуючим суддею про відкриття судового засідання не оголошувалося, а, отже, розгляд справи по суті не розпочався, не впливають на висновків судів з огляну положення норм процесуального права.
Отже, не можна вважати, що обставини справ, на які посилається заявник в касаційній скаргзі, є подібними обставинам справи, що переглядається.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.
Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна ¦ проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати своїрішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain), пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Приватного підприємства «Надія» в особі керівника Саркісяна Андраніка Аразбековича залишити без задоволення.
Постанову Черкаського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська