Справа № 991/7708/25
Провадження 1-кс/991/7778/25
30 липня 2025 року м. Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , розглянувши матеріали скарги ОСОБА_2 на бездіяльність уповноважених осіб Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення,
До Вищого антикорупційного суду надійшла скарга ОСОБА_2 на бездіяльність уповноважених осіб Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП), яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) після отримання заяви ОСОБА_2 про кримінальне правопорушення від 26.07.2025 (далі - Скарга), в якій він просить:
- зобов'язати уповноважених осіб САП внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_2 від 26.07.2025 про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ст. 382, ст. 209 КК України (далі - Заява).
Скарга обґрунтована тим, що 26.07.2025 ОСОБА_2 електронною поштою подав до САП Заяву, однак, всупереч положенням ст. 214 КПК України, відомості за такою Заявою до ЄРДР не внесено.
Розглянувши матеріали Скарги слідчий суддя дійшов до наступних висновків.
Порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування регламентовано главою 26 КПК України (параграф №1 статті 303-308 КПК України).
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржено бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
В кримінальному процесуальному праві підсудність характеризується як розмежування повноважень судів щодо розгляду справ. Визначити підсудність означає вказати, який саме суд буде розглядати дану справу.
У сучасному кримінальному судочинстві застосовується підсудність у трьох розрізах: територіальна, інстанційна, предметна.
Виходячи з положень абз. 2 ч. 1 ст. 32 КПК України, Вищий антикорупційний суд здійснює кримінальні провадження щодо злочинів, що вчинені на території України і віднесені до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду.
Згідно положень статті 33-1 КПК України, Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 206-2, 209, 211, 366-2, 366-3 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених п. 1-3 ч. 5 ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України.
У примітці до ст. 45 КК України зазначено, корупційними кримінальними правопорушеннями відповідно до цього Кодексу вважаються:
- кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410 КК України, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем;
- кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369- 2 КК України.
Пунктами 1-3 частини п'ятої статті 216 КПК України передбачені умови, хоча б одна з яких повинна мати місце при вирішенні питання про підсудність кримінального провадження Вищому антикорупційному суду щодо кримінальних правопорушень, передбачених вищезазначеними статтями Кримінального кодексу України, а саме:
1) кримінальне правопорушення вчинено:
Президентом України, повноваження якого припинено, народним депутатом України, Прем'єр-міністром України, членом Кабінету Міністрів України, першим заступником та заступником міністра, членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Головою Фонду державного майна України, його першим заступником та заступником, членом Центральної виборчої комісії, Головою Національного банку України, його першим заступником та заступником, Головою Національного агентства з питань запобігання корупції, його заступником, Директором Бюро економічної безпеки України, його заступником, членом Ради Національного банку України, Секретарем Ради національної безпеки і оборони України, його першим заступником та заступником, Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, його першим заступником та заступником, радником або помічником Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України;
державним службовцем, посада якого належить до категорії «А»;
депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом обласної ради, міської ради міст Києва та Севастополя, посадовою особою місцевого самоврядування, посаду якої віднесено до першої та другої категорій посад;
суддею (крім суддів Вищого антикорупційного суду), суддею Конституційного Суду України, присяжним (під час виконання ним обов'язків у суді), Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої ради правосуддя, Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
прокурорами органів прокуратури, зазначеними у пунктах 1-4, 5-11 частини першої статті 15 Закону України «Про прокуратуру»;
особою вищого начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, вищого складу Національної поліції, посадовою особою митної служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника митної служби III рангу і вище, посадовою особою органів державної податкової служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника податкової служби III рангу і вище;
військовослужбовцем вищого офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України;
керівником суб'єкта великого підприємництва, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків;
2) розмір предмета кримінального правопорушення, передбаченого статтями 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 368, 369, 369-2 Кримінального кодексу України, у п'ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення, а також предмет кримінального правопорушення або розмір завданої шкоди у кримінальних правопорушеннях, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 364, 410 Кримінального кодексу України, у дві тисячі і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення (якщо кримінальне правопорушення вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб'єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків);
3) кримінальне правопорушення, передбачене статтею 369, частиною першою статті 369-2 Кримінального кодексу України, вчинено щодо службової особи, визначеної у частині четвертій статті 18 Кримінального кодексу України або у пункті 1 цієї частини.
Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 33-1 КПК України, слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті.
Інші суди, визначені цим Кодексом, не можуть розглядати кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, які віднесені до підсудності Вищого антикорупційного суду (крім випадку, передбаченого абзацом сьомим частини першої статті 34 цього Кодексу).
З огляду на зазначені норми закону, в даному випадку підлягає застосуванню саме предметна підсудність, відповідно до якої Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно конкретних корупційних кримінальних правопорушень, передбачених законом, у випадку наявності хоча б однієї з умов, передбачених пунктами 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України. Інші суди не можуть розглядати ці провадження.
Частиною 6 ст. 9 КПК України визначено, що у випадках, коли положення Кримінального процесуального кодексу України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КПК України, на суддів, слідчих суддів, прокурорів керівників органів досудового розслідування, слідчих, інших службових осіб органів державної влади покладається обов'язок неухильно додержуватися вимог Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Україною, вимог інших актів законодавства, що є реалізацією принципу законності.
Таким чином, системне тлумачення ч. 1 ст. 33-1 КПК України дає підстави зробити висновок про неприпустимість виходу за межі тієї підсудності, яка є безсумнівною, з огляду на загальні засади кримінального провадження, зокрема законність та верховенство права, однією зі складових якого є принцип юридичної визначеності.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у кримінально-процесуальному аспекті, «суд, котрий, відповідно до чинних положень національного права, не має повноважень судити підсудного, «не встановлений законом» у розумінні статті 6 § 1». Відповідну позицію зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ «Richert v Poland» (п. 41).
З огляду на зазначене, розгляд судом, зокрема, Вищим антикорупційним судом, справ, які не належать до його підсудності, є порушенням правил підсудності, що суперечить припису щодо розгляду справи судом, встановленим законом.
Вихід за ці межі підсудності Вищого антикорупційного суду, які встановлені ст. 33- 1 та п. 20-2 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України та є безсумнівними, суперечитиме загальним засадам кримінального провадження і вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Пунктом 10 частини 1 статті 3 КПК України визначено, що кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Частиною 1 статті 5 КПК України встановлено, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Відповідно до ч. 2 статті 33-1 КПК України, слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті.
Частиною 1 статті 306 КПК України передбачено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Аналіз вказаних положень закону дає підстави зробити висновок, що до Вищого антикорупційного суду оскаржується, зокрема, бездіяльність уповноважених осіб САП, яка полягає у невнесенні до ЄРДР відомостей про кримінальні правопорушення стосовно складів злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду.
Як вбачається зі змісту Скарги, ОСОБА_2 оскаржує бездіяльність уповноважених осіб САП щодо невнесення до ЄРДР відомостей за його Заявою про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 382 КК України, що згідно вимог ст. 33- 1 КПК України та примітки до ст. 45 КК України не є корупційними кримінальними правопорушеннями та не підсудне Вищому антикорупційному суду. Разом з тим, ОСОБА_2 також оскаржує бездіяльність уповноважених осіб САП щодо невнесення до ЄРДР відомостей за його Заявою про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 209 КК України, що згідно вимог ст. 33- 1 КПК України підсудне Вищому антикорупційному суду.
Згідно змісту Скарги та Заяви, ОСОБА_2 оскаржує бездіяльність уповноважених осіб САП щодо невнесення до ЄРДР відомостей за його Заявою про вчинення вказаних кримінальних правопорушень (передбачених ст. 209 та ст. 382 КК України) співробітниками ГУ СБУ у м. Києві та Київській області, Дніпровського УП ГУНП у м. Києві та Солом'янського УП ГУНП у м. Києві.
Так, у п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України вказано перелік суб'єктів можливого вчинення кримінального правопорушення, у тому числі корупційного, за умови наявності якого склад злочину відноситься до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду.
Зокрема, абз. 7, 8 ч. 5 ст. 216 КПК України до таких суб'єктів віднесено особу вищого складу Національної поліції, військовослужбовця вищого офіцерського складу Служби безпеки України.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», армійськими званнями вищого офіцерського складу є: бригадний генерал, генерал-майор, генерал-лейтенант, генерал.
За ч. 2 ст. 6 вказаного Закону, перелік посад, що підлягають заміщенню вищим офіцерським складом, затверджується Президентом України.
Згідно Переліку посад, що підлягають заміщенню особами вищого офіцерського складу, та граничних військових звань за цими посадами в Службі безпеки України, затвердженого указом Президента України від 05.05.2020 № 166/2020 (в редакції Указу Президента України від 13.10.2020№ 431/2020), до нього входять: Голова Служби безпеки України, Перший заступник Голови Служби безпеки України, Перший заступник Голови Служби безпеки України - начальник Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрального управління, Заступник Голови Служби безпеки України, Начальник або директор Департаменту Центрального управління (який здійснює оперативно-розшукову, контррозвідувальну діяльність), Начальник Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Центрального управління, Начальник Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, Начальник Головного слідчого управління Центрального управління, Ректор Національної академії Служби безпеки України, Начальник Апарату Голови Служби безпеки України, Начальник або директор Департаменту Центрального управління, Начальник Головної інспекції Центрального управління, Начальник Головного управління Центрального управління (який здійснює оперативно-розшукову, контррозвідувальну діяльність), Перший заступник начальника або директора Департаменту Центрального управління (який здійснює оперативно-розшукову, контррозвідувальну діяльність), Перший заступник начальника Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрального управління, Перший заступник начальника Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, Перший заступник начальника Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Центрального управління, Начальник Управління роботи з особовим складом Центрального управління, Начальник Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим, Управління Служби безпеки України у (в) Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій, Чернігівській областях, Директор Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, Начальник штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Перший заступник начальника Головного слідчого управління Центрального управління. Посади можуть бути за рішенням Голови Служби безпеки України в установленому порядку заміщені цивільними особами (державними службовцями або іншими особами, які уклали відповідно до закону трудовий договір зі Службою безпеки України).
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 80 Закону України «Про Національну поліцію» спеціальними званнями вищого складу поліції є: генерал поліції третього рангу; генерал поліції другого рангу; генерал поліції першого рангу.
За ч. 3 ст. 80, ч. 3 ст. 81 вказаного Закону, граничні спеціальні звання поліції вищого складу поліції за штатними посадами встановлюються Президентом України; первинні спеціальні звання вищого складу поліції присвоюються Президентом України.
Перелік посад, що підлягають заміщенню особами вищого складу поліції, та граничних спеціальних звань за цими посадами в Національній поліції України, затверджений Указом Президента України від 05.05.2020 № 166/2020 (в редакції Указу Президента України від 13.03.2025 № 159/2025) включає наступні посади: Голова Національної поліції України, Перший заступник Голови Національної поліції України - начальник Головного слідчого управління, Заступник Голови Національної поліції України - начальник кримінальної поліції, Заступник Голови Національної поліції України - керівник патрульної поліції, Заступник Голови Національної поліції України - начальник Департаменту кадрового забезпечення, Заступник Голови Національної поліції України, Начальник Департаменту карного розшуку, Начальник Департаменту оперативної служби, Начальник Департаменту оперативно-технічних заходів, Начальник Департаменту боротьби з наркозлочинністю, Начальник Департаменту кримінального аналізу, Начальник Департаменту превентивної діяльності, Начальник Департаменту організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування, Начальник Департаменту (як міжрегіонального територіального органу), Начальник Головного управління (як територіального органу).
У поданій ОСОБА_2 . Заяві, з метою оскарження невнесення відомостей за якою подана Скарга, не конкретизовано, якими саме співробітниками зазначених правоохоронних органів (Національної поліції, Служби безпеки України) могли бути вчинені відповідні кримінальні правопорушення, а за такого не можливо встановити, входять такі співробітниками до вищого складу Національної поліції та чи є вони військовослужбовцями вищого офіцерського складу Служби безпеки України.
Крім того, у Заяві ОСОБА_2 вказує про причетність до вчинення кримінального правопорушення начальника слідчого відділу Солом'янського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_3 , який за посадою не належить до вищого складу Національної поліції.
У Заяві також вказується про вчинення іншого кримінального правопорушення, відомості про яке вже зобов'язано внести до ЄРДР відповідними ухвалами суду, рядом осіб, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Оскільки заявником не вказано посад таких осіб, слідчий суддя позбавлений можливості встановити їх відповідність суб'єктам, зазначеним у абз. 7, 8 ч. 5 ст. 216 КПК України. При цьому, судовий контроль щодо бездіяльності органу досудового розслідування з приводу невнесення відповідних відомостей щодо вказаних осіб до ЄРДР вже здійснено.
За такого, виходячи зі змісту поданої Скарги та доданих до неї документів, відсутні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, про можливе вчинення яких зазначено у Скарзі та Заяві, могли бути вчинені особою, яка відповідає вимогам до суб'єкта злочину, визначеного у п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України.
Пункт 2 ч. 5 ст. 216 КПК України містить наступний критерій, за яким визначається підсудність справ Вищому антикорупційному суду: розмір предмета кримінального правопорушення, передбаченого статтями 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 368, 369, 369-2 Кримінального кодексу України, у п'ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення, а також предмет кримінального правопорушення або розмір завданої шкоди у кримінальних правопорушеннях, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 364, 410 Кримінального кодексу України, у дві тисячі і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення (якщо кримінальне правопорушення вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб'єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків).
Таким чином, для визначення предметної підсудності Вищому антикорупційному суду за п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України необхідним є визначення розміру предмета кримінального правопорушення або розміру завданої шкоди у кримінальних правопорушеннях.
Хоча ОСОБА_2 вказує про можливе вчинення кримінальних правопорушень службовими особами правоохоронних органів, однак не зазначає розмір предмета кримінального правопорушення або розміру завданої шкоди у кримінальних правопорушеннях, що позбавляє слідчого суддю можливості встановити відповідність Скарги ознаці, визначеній п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України.
Умова, що міститься у п. 3 ч. 1 ст. 216 КПК України вимагає, щоб кримінальне правопорушення, передбачене ст. 369 КК України було вчинено щодо службової особи, визначеної у ч. 4 ст. 18 КК України або у пункті 1 цієї частини.
У ч. 4 ст. 18 КК України зазначено наступний перелік: посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, в органі місцевого самоврядування або автономному утворенні на території держави, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного, місцевого органу або державного, комунального підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.
Як вбачається зі змісту Заяви, заявник не зазначає про вчинення кримінального правопорушення щодо службових осіб, визначених п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України, ч. 4 ст. 18 КК України.
Таким чином, Скарга не відповідає і ознаці, визначеній п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК України.
Враховуючи вищевикладене, Скарга, не відповідає критеріям, визначеним у статті 33-1 КПК України з урахуванням положень п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України, а тому розгляд даної Скарги та прийняття рішення за результатами її розгляду не відноситься до компетенції Вищого антикорупційного суду і суд не може прийняти рішення за такою Скаргою.
В свою чергу, з огляду на те, що законодавець у більшості випадків прямо зазначає, що судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування здійснюється слідчим суддею суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (ч. 7 ст. 100, ч. 2 ст. 132, ч. 1 ст. 184, ч. 1 ст. 192, ч. 2 ст. 199, ч. 1 ст. 201, ч. 3 ст. 244, ч. 10 ст. 290 КПК України), з урахуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК України, правильним є застосування зазначеного правила й до розгляду скарг, територіальна підсудність щодо яких прямо не визначена кримінальним процесуальним законом, зокрема, згідно ч. 1 ст. 306 КПК України, яка, серед іншого, встановлює порядок розгляду скарг на рішення, дії та бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, не віднесених до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду.
Таким чином, скарга на бездіяльність уповноважених осіб САП щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення щодо складу злочину, який не віднесено до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, має розглядатися слідчим суддею місцевого загального суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться САП - Шевченківський районний суд міста Києва.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 304 КПК України, скарга повертається, якщо вона не підлягає розгляду в цьому суді.
Оскільки Скарга не підсудна Вищому антикорупційному суду, то вона підлягає поверненню особі, яка з нею звернулась.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 33-1, п. 1-3 ч. 5 ст. 216, 303-304, 369-372 КПК України, слідчий суддя
Скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність уповноважених осіб Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення,повернути ОСОБА_2 .
Копію ухвали про повернення скарги невідкладно надіслати особі, яка її подала.
Ухвалу може бути оскаржено безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом п'яти днів з дня отримання копії такої ухвали.
СЛІДЧИЙ СУДДЯ ОСОБА_1