Справа № 526/4905/23 Номер провадження 22-ц/814/1116/25Головуючий у 1-й інстанції Максименко Л.В. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
22 липня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Панченка О.О.,
Суддів: Одринської Т.В., Пікуля В.П.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 28 жовтня 2024 рокуухвалене у складі головуючого судді Максименко Л.В., повний текст судового рішення виготовлено - дати не вказано,
у справі за позовом ТОВ "Газопостачальна Компанія "Нафтогаз України" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ,-
Зміст позовних вимог
У грудні 2023 року ТОВ «Газопостачальна Компанія «Нафтогаз України» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ в сумі 86 602,79 грн.
Позов мотивовано тим, що відповідач є споживачем природного газу, який постачається позивачем.
Згідно заяви-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам від 25.06.2021р. відповідач приєдналась до Договору шляхом заявочного приєднання.
В період з лютого 2022 року по листопад 2023 року (включно), відповідачем було спожито природний газ на загальну суму 86 602,79 грн, вартість якого залишилася не оплаченою споживачем.
Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за спожитий газ у розмірі 86602,79 грн., сплачений судовий збір в сумі 2684 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 28 жовтня 2024 року позовну заяву ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» заборгованість за спожитий природний газ в розмірі 86602,79 грн. (вісімдесят шість тисяч шістсот дві грн. 79 коп.) на рахунок: НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк» м. Києва, МФО 300465.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» сплачений судовий збір в сумі 2684 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні, 00 копійок) на поточний рахунок НОМЕР_2 в АБ «УКРГАЗБАНК» м. Києва, МФО 320478.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач скористалася наданими послугами, продовжуючи споживати природний газ, зобов'язання перед позивачем належним чином не виконувала, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення, ухваливши нове, яким у задоволенні позову відмовити.
10.03.2025 року до Полтавського апеляційного суду від ТОВ "Газопостачальна Компанія "Нафтогаз України"надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останнє просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 28 жовтня 2024 року без змін.
Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно вимог частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на ціну позову та зазначені норми закону, дана справа має розглядатися у письмовому провадженні без повідомлення її учасників.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
Встановлені обставини справи
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач, як суб'єкт ринку газу, з 01.11.2018 здійснює діяльність з постачання природного газу фізичним та юридичним особам які використовують його (природний газ) для власних потреб на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 880 від 04.07.2017 «Про видачу ліцензій постачання природного газу …» на території України.
ОСОБА_1 на праві власності належить будинок за адресою: АДРЕСА_1 , підставою є рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 26.02.2003 року.
25.06.2021 ОСОБА_1 акцептувалася до типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, шляхом підписання заяви-приєднання та повернувши її постачальнику (а.с. 11).
Таким чином, ОСОБА_1 за особовим рахунком № НОМЕР_3 є споживачем послуг ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» з постачання природного газу за адресою: АДРЕСА_1 .
У домоволодінні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в період з лютого 2020 року по листопад 2023 року (включно), було спожито природний газ на загальну суму 86 602,79 грн., проте, вартість наданого природного газу споживачами не оплачена.
ТОВ «Газопостачальна Компанія «Нафтогаз України», звертався до Гадяцького районного суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за спожитий природний газ з ОСОБА_1 .. Заява була задоволена, проте ухвалою Гадяцького районного суду Полтавської області від 21.11.2023 по справі № 526/3837/23 судовий наказ від 31.10.2023 було скасовано.
Задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач покладені на неї, як на споживача, обов'язки належним чином не виконувала, за отримані послуги не сплачувала, то вимоги позивача є належним чином обґрунтованими та доведеними.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.
Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
До житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (пункт 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Відповідно до положень статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема, одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Такому праву споживача кореспондує обов'язок, серед інших, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Отже, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №755/14208/17-ц та від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц.
Відповідно до п. 5 Розділу 1 Правил постачання природного газу, об'єкт побутового споживача - територіально відокремлена газифікована споруда (житловий будинок, квартира, майстерня, літня кухня тощо), що належить споживачеві на правах власності або користування.
Статтею 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що у разі, коли жиле приміщення належить особі на праві приватної власності, то учасником правовідносин з надання житлово-комунальних послуг щодо такого приміщення є саме ця особа.
Згідно частини другої пункту першого розділу 2 Правил постачання природного газу, затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496 - постачання природного газу споживачу здійснюється за договором постачання природного газу, який укладається відповідно до вимог цього розділу, за яким постачальник зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для споживача об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.
Згідно пункту дванадцять розділу 2 Правил постачання природного газу, затверджені постановою Національної комісії, що здійсню єдержавне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496 розрахунки споживача за поставлений природний газ здійснюються за розрахунковий період відповідно до умов договору постачання природного газу. У випадку недоплати вартості природного газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок відповідно до умов договору постачання природного газу. У разі переплати сума переплати зараховується в рахунок оплати на наступний розрахунковий період або повертається на поточний рахунок споживача на його письмову вимогу. Датою оплати рахунка (здійснення розрахунку) є дата, на яку були зараховані кошти на рахунок постачальника.
Згідно пункту двадцять третього та тридцятого статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» побутовий споживач - фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність; розподіл природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам, але що не включає постачання природного газу.
Згідно частини першої статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку.
Згідно пунктів першого та другого частини другої статті 13 Закону України «Про ринок природного газу», споживач зобов'язаний, зокрема:1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
Згідно зі ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з пунктом 6 частини 1статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»виконавець комунальної послуги має право звертатися до суду у разі порушення споживачами умов договору.
Отже, встановивши, що відповідач є споживачем природного газу у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , свої зобов'язання за договором щодо оплати за спожитий природний газ не виконує, місцевий суд дійшов вірного висновку про стягнення суми заборгованості на користь позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Згідно статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Доводи апеляційної скарги встановлених місцевим судом обставин не спростовують.
Посилання відповідача на невірний розрахунок заборгованості також належним чином не обґрунтований, контррозрахунок апелянтом не наданий, тому зазначений довод не заслуговує на увагу суду.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого вКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 28 жовтня 2024 рокуколегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Щодо судових витрат
За приписами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, а відповідач відповідно до ухвали Полтавського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року звільнена від сплати судового збору судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст.375, 382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 28 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 22 липня 2025 року.
Головуючий суддя О.О. Панченко
Судді Т.В. Одринська
В.П. Пікуль