Справа № 161/8424/25 Головуючий у 1 інстанції: Плахтій І. Б.
Провадження № 22-ц/802/766/25 Доповідач: Осіпук В. В.
10 липня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,
заявника ОСОБА_1 ,
представника заявника ОСОБА_2 ,
представника заінтересованої особи ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_4 , про видачу обмежувального припису, за апеляційною скаргою представника заінтересованої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2025 року,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною заявою.
Посилалась на те, що вони з ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 16 липня 2021 року по 11 березня 2025 року. В шлюбі у них народилась дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначала, що з 22 грудня 2021 року ОСОБА_4 виїхав на постійне місце проживання у Республіку Польща і з цього часу їхні подружні відносини припинилися.
Заявник також вказувала, що перебуваючи за кордоном її бувший чоловік систематично здійснює щодо неї психологічне насильство, яке полягає у неодноразових висловлюваннях на її адресу нецензурними словами, приниженні та погрозах через телефонні дзвінки та смс-повідомлення. У зв'язку з чим вона зверталась до правоохоронних органів з відповідною заявою щодо вчинення останнім домашнього насильства. Однак, попри встановлення факту наявності в діях ОСОБА_4 ознак адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, його не було притягнуто до адміністративної відповідальності через неможливість встановлення його місцезнаходження.
Крім того заявник ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_4 схильний до агресивних та неврівноважених проявів поведінки і це підтверджується службовою характеристикою, виданою командиром військової частини НОМЕР_1 , під час проходження останнім військової служби.
Враховуючи вищенаведене, заявник ОСОБА_1 просила суд видати обмежувальний припис строком на 6 місяців щодо ОСОБА_4 , в якому заборонити останньому особисто і через третіх осіб розшукувати її, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2025 року заяву задоволено.
Видано обмежувальний припис строком на 6 місяців стосовно ОСОБА_4 , яким заборонено йому: особисто та через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, а також переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею за допомогою будь-яких засобів зв'язку особисто та через третіх осіб.
Про видачу обмежувального припису не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомлено уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також районні державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад за місцем проживання (перебування) заявника.
Вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, зібраним доказам та як наслідок прийнятим судом з порушенням норм матеріального права, представник заінтересованої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_3 просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви.
Апеляційна скарга мотивна тим, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву ОСОБА_1 , не врахував відсутності підтвердження належними та допустимими доказами факту вчинення ОСОБА_4 домашнього насильства щодо останньої, а також загрози вчинення такого насильства в майбутньому, що свідчить про відсутність підстав вважати про наявність ризиків настання тяжких наслідків для заявника у зв'язку з відмовою у видачі обмежувального припису.
У відзиві на апеляційну скаргу представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просив рішення суду залишити без змін, а подану представником заінтересованої особи апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши пояснення осіб які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що наявні ознаки застосування ОСОБА_4 щодо ОСОБА_1 психологічного насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та вважав за необхідне видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_4 строком на шість місяців, як превентивний захід з метою запобігання ризиків настання більш негативних наслідків для заявника.
Такий висновок суду є правильний.
Встановлено, що заявник ОСОБА_1 та заінтересована особа ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 16 липня 2021 року по 11 березня 2025 року, в якому в них народилась дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 7, 8).
Як убачається з матеріалів справи, її учасники ОСОБА_1 та ОСОБА_4 тривалий час перебувають у неприязних стосунках та не можуть врегулювати нормальне спілкування між собою.
Зокрема, зі змісту наданих стороною заявника та долучених до матеріалів справи фото-витягів із мобільних месенджерів, на яких відтворено листування ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , слідує, що останній систематично застосовує до заявника нецензурну лексику, образи, погрози та залякування (а. с. 9-19)
Із-за такої поведінки заінтересованої особи, яка ставить під сумнів безпеку заявника, остання 23 листопада 2024 року зверталась із письмовою заявою до начальника Луцького РУП ГУНП у Волинській області щодо вчинення ОСОБА_4 відносно неї систематичного домашнього насильства та психологічного тиску (а. с. 20)
З приєднаної до матеріалів справи копії листа Луцького РУП ГУНП у Волинській області № 78534-2024 від 26 грудня 2024 року встановлено, що за результатами розгляду вказаного звернення в діях ОСОБА_4 вбачаються ознаки адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, проте, зважаючи, що останній знаходиться в Республіці Польща, то притягнути його до адміністративної відповідальності не є можливим (а. с. 24).
Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 квітня 2025 року у справі № 161/4181/25 зобов'язано начальника Луцького РУП ГУНП у Волинській області внести відомості до ЄРДР та розпочати досудове розслідування за заявою ОСОБА_1 про вчинення вищевказаного правопорушення ОСОБА_4 (а. с. 20-26).
Крім того, судом встановлено, що згідно службової характеристики з військової частини НОМЕР_1 від 24 квітня 2008 року заінтересована особа ОСОБА_4 характеризується негативно, за своїм характером є агресивним та неврівноваженим, неодноразово вживав спиртні напої (а. с. 27).
З копії висновку психолога № 6 від 27 грудня 2024 року, наявного в матеріалах справи, вбачається, що за результатами звернення ОСОБА_1 з запитом, пов'язаним з домашнім насильством зі сторони ОСОБА_4 , після проведених психодіагностичних методик в останньої було виявлено виражену депресію, високий рівень тривожності, занижену самооцінку та рекомендовано звернутись до невропатолога щодо підбору заспокійливих лікарських засобів та пройти систематичну психотерапію для стабілізування емоційного стану та відновлення відчуття безпеки (а. с. 47).
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Основним правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», згідно із пунктом 3 частини першої статті 1 якого домашнім насильством є діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
У статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» зазначено, що право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суд має встановити, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Визначення конкретних видів, передбачених частиною другою статті 26 Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», заходів тимчасового обмеження прав кривдника або обов'язків, які покладаються на нього, а також строку на який видається обмежувальний припис належить до компетенції суду.
У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) та у постанові Верховного Суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22) зроблено висновок, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративне правопорушення та Кримінальному кодексі України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Подібні правові висновки викладені і в постанові Верховного Суду від 31 липня 2023 року у справі №390/1457/21.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність ознак застосування ОСОБА_4 щодо ОСОБА_1 психологічного насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», які свідчать про наявність ризиків настання тяжких наслідків для заявника, що підтверджується, зокрема, висновком психолога, у якому зазначено, що в результаті таких дій бувшого чоловіка в останньої виявлено виражену депресію, високий рівень тривожності та відсутність відчуття безпеки.
Отже, врахувавши наявність тривалого конфлікту між учасниками справи, невміння його врегулювання, неодноразове застосування психологічного насильства й вірогідність його продовження, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов правильного висновку про необхідність видачі обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав заінтересованої особи ОСОБА_4 строком на шість місяців.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і по своїй суті зводяться до незгоди з встановленими обставинами справи та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника заінтересованої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді