Справа № 161/18913/24 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М.
Провадження № 22-ц/802/616/25 Доповідач: Шевчук Л. Я.
22 липня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Шевчук Л. Я.,
суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,
секретар с/з Черняк О. В.,
з участю:
представника відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2025 року,
У жовтні 2024 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_4 звернувся в суд із зазначеним позовом, який обґрунтував тим, що протягом 2023 року позивач неодноразово передавав ОСОБА_3 у позику грошові кошти у гривнях шляхом їх перерахування на платіжні картки НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 . Відповідач частково повертала позичені кошти, що підтверджується банківськими виписками, однак станом на день звернення до суду сума заборгованості складає 213 694,61 грн. Сторони перебували у близьких довірливих стосунках, а тому розписок про позичені кошти щоразу не оформляли. На неодноразові вимоги повернути позику відповідач не реагувала, а також не відреагувала на досудову вимогу про повернення коштів.
Покликаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідачки ОСОБА_3 в його користь заборгованість за договором позики у розмірі 213 694,61 грн та понесені судові витрати.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2025 року у цій справі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2025 року у цій справі ухвалено доповнити рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2025 року, стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.
Не погоджуючись із ухваленим додатковим судовим рішенням, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просить додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 залишити без задоволення, додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2025 року залишити без змін.
У судовому засіданні представник відповідача Масюк Г. С. апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 заперечила.
Інші учасники справи у судове засідання не з?явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час і місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу у їх відсутності.
Заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Масюк Г. С., дослідивши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції врахував обсяг наданої адвокатом Масюк Г. С. правничої допомоги, зміст та обсяг підготовленого відзиву на позовну заяву, затраченого часу на участь у судових засіданнях, складність справи, а також те, що сума витрат на правничу допомогу адвоката не перевищує заявлену до відшкодування суму судових витрат.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.
Відповідно до частин 1-3 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина 1, 3 статті 133 ЦПК України).
Згідно з частинами 2-4 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з частинами 2, 3 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 вказаного Закону, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
За матеріалами справи судом встановлено, що 23 серпня 2023 року між відповідачкою ОСОБА_3 та Адвокатським об'єднанням «Дженерал Лігал Груп» був укладений договір № 23-08/23 про надання правничої допомоги. Згідно з пунктом 5.1 цього договору за надану GLG правничу допомогу клієнт сплачує гонорар, розмір якого визначається додатковою угодою до даного договору (а. с. 100, 101).
На підставі договору про надання правничої допомоги від 23 серпня 2023 року адвокатом Масюк Г. С. видано ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_3 серії АС № 1117421 (а. с. 94).
У пункті 3 додаткової угоди (замовлення) № 15/11-24 до договору про надання правової допомоги № 23-08/03 від 23 серпня 2023 року від 15 листопада 2024 року, укладеної між ОСОБА_3 та Адвокатським об'єднанням «Дженерал Лігал Груп», зазначено, що сторони погодили, що вартість виконаних робіт та наданих послуг (гонорар) Адвокатським об'єднанням «Дженерал Лігал Груп», обумовлених у цій додатковій угоді, складає 20 000 грн (а. с. 97, 98).
Також стороною відповідача до заяви про ухвалення додаткового рішення приєднано акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 03/02-25 від 03 лютого 2025 року, квитанцію до прибуткового касового ордера № 03/02-01 від 03 лютого 2025 року на суму 20 000 грн (а. с. 99, 102).
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
У рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Отже, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем сплачено адвокату Масюк Г. С. 20 000 грн за надану правничу допомогу, а також те, що сума витрат на правничу допомогу адвоката не перевищує заявлену до відшкодування суму таких судових витрат. Надана правнича допомога полягала у підготовці відзиву на позовну заяву, затраченого часу на участь у судових засіданнях, складність справи.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача Масюк Г. С. зазначила, що попередній орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу складає 20 000 грн.
Стороною позивача до суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не подавалось.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з позивача ОСОБА_2 в користь відповідача ОСОБА_3 понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 не спростовують висновків суду і не впливають на правильність додаткового рішення суду.
На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що додаткове рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його зміни колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді