21.07.2025 Єдиний унікальний номер 205/6658/24
Провадження № 2/205/440/25
21 липня 2025 року Новокодацький районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого судді - Терещенко Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Мадьонової Я.М.,
представника позивачів - ОСОБА_1 ,
представника відповідачів - ОСОБА_2 ,
представника третьої особи Дніпровської міської ради - Ревякіної Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Дніпровська міська рада, Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради, Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павленко Інна Василівна, про визнання недійсним рішення органу приватизації, свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності, припинення права власності, визнання права користування,
Представник позивачів звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, мотивуючи свої вимоги тим, що з 2002 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 почали проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 . 28 лютого 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 було зареєстровано шлюб та ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу у них народився син - ОСОБА_4 , а їх сім'я проживала у вищевказаній квартирі. Вказує, що в різний період часу в спірній квартирі також проживали ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , мати та рідні брати ОСОБА_9 . Зазначає, що родини ОСОБА_13 та ОСОБА_10 користувались квартирою на підставі ордеру №398 від 26 грудня 1972 року, який видано ОСОБА_15 на сім'ю з 4 осіб: ОСОБА_16 , ОСОБА_10 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Посилається на те, що ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , померли, але позивачі продовжували проживати у спірній квартирі, що підтверджується: актом про проживання від 21 серпня 2017 року. Також зазначає, що 29 січня 2020 року Дніпровським апеляційним судом у справі №205/5054/17 було встановлено факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за вищевказаною адресою. Посилається на те, що ОСОБА_5 , ОСОБА_6 жодного дня не проживаючи в квартирі та не маючи права користування нею, звернулись до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом про визнання права користування житловим приміщенням, де рішенням від 13 вересня 2017 року було визнано за ОСОБА_5 право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 , але вказане рішення було скасовано Дніпровським апеляційним судом за апеляційною скаргою ОСОБА_3 . Зазначає, що до скасування вищевказаного рішення відповідачі 17 січня 2018 року отримали рішення виконавчого комітету Новокодацької районної у місті Дніпрі ради, яким надано дозвіл на зміну умов найму квартири, після чого відповідачі здійснили реєстрацію місця проживання в спірній квартирі. Вважає, що вищевказані обставини є наслідком незаконного рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, яке було скасовано, а вказана реєстрація відповідачів у спірній квартирі не має правового значення, оскільки відпали підстави, які слугували реєстрації. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 знову звернулись до суду з вимогою про визнання права користування квартирою, чим порушили права позивачів і 10 вересня 2021 року рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська в справі №205/8061/20 позовні вимоги було задоволено. Також на підставі за вказаним рішенням суду встигли отримати свідоцтво про право власності від 10 вересня 2021 року та здійснити відчуження спірної квартири за договором купівлі-продажу ОСОБА_7 . Посилається на те, що рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2021 року було скасовано постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року. Вважає, що факт скасування зазначеного рішення свідчить про недійсність приватизації та договору купівлі-продажу. Вказує на те, що станом на момент подачі позову спірна квартира зареєстрована за ОСОБА_7 , який доступу до квартири не мав, не оглядав її, не відвідував, і позивачі до 25 грудня 2023 року проживали в квартирі, тобто до дня коли вони прийшли до квартири в якій вже змінено замки, не маючи можливості навіть забрати свої особисті речі. Зазначає, що позивачі мають право користування квартирою, оскільки постійно в ній проживають, доглядають за нею, несуть тягар утримання, здійснюють ремонтні роботи та сплачують комунальні послуги. На підставі викладеного просив визнати недійсним: рішення органу приватизації Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради №6/36-23 від 22 червня 2023 року про передачу ОСОБА_6 у приватну власність квартиру АДРЕСА_2 ; свідоцтво про право власності на вищевказану квартиру, яке видано Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради за реєстровим №36-Л-23 від 22 червня 2023 року; договір купівлі-продажу вищезазначеної квартири від 20 липня 2023 року, який укладено між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , та посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павленко І.В. за реєстровим №524, а також припинити право власності ОСОБА_7 ; скасувати державну реєстрацію права власності на вищевказану квартиру за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ; визнати за позивачами право користування спірною квартирою, а також солідарно стягнути з ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на користь позивачів судові витрати в розмірі по 7 267,20 грн. з кожного.
Ухвалами Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання, частково задоволено заяву представника позивачів про забезпечення позову, а також задоволено клопотання про витребування доказів у Департаменту житлового господарства ДМР і приватного нотаріуса ДМНО Павленко І.В.
Від представника третьої особи - ДМР Ревякіної Н.М. до суду надійшли письмові пояснення, в яких просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування зазначила, що згідно з довідки про склад сім'ї у спірній квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Рішенням виконавчого комітету Новокодацької районної у місті Дніпрі ради №4 від 17 січня 2018 року було дозволено змінити умови договору найму житлового приміщення - спірної квартири. Вказує, що ОСОБА_22 заселилась у вищевказану квартиру на початку 2018 року за згодою її матері та зареєструвалась там. Таким чином, ОСОБА_6 , як особа, що мала право на користування відповідним жилим приміщенням, була наділена правом на отримання квартири у власність шляхом приватизації. Зазначає, що позивачами до позовної заяви не надано докази того, чи була спірна кватира постійним місцем проживання позивачів; тривалість часу їх проживання та чи була згода ОСОБА_15 і ОСОБА_21 на проживання в квартирі, чи вели вони з позивачкою спільне господарство та чи був її чоловік ОСОБА_9 членом родини ОСОБА_13 . Посилається, що позивачі не є і не були зареєстровані у спірній квартирі, а зареєстровані за іншою адресою: АДРЕСА_3 .
Представником відповідачів ОСОБА_2 сформовано в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав того, що 26 грудня 1972 року згідно з ордера №398 матері ОСОБА_5 - ОСОБА_15 та її родині, була надана двокімнатна квартира АДРЕСА_2 . З того часу вона разом зі своєю матір'ю ОСОБА_24 (бабусею ОСОБА_5 ), сестрою ОСОБА_10 (в подальшому змінила прізвище на ОСОБА_10 ) та її сином ОСОБА_21 вселились до вказаної вище квартири. З часом всі вищевказані особи померли, що підтверджується відповідними свідоцтвами про смерть. З 2009 року ОСОБА_5 вселилась до цієї квартири зі згоди свого племінника ОСОБА_21 , де почала мешкати без реєстрації. З того часу вона вела з племінником спільне господарство, сплачувала комунальні послуги до дня смерті ОСОБА_21 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), коли він помер - займалась його похованням та продовжувала мешкати в цій квартирі одна, з тих пір до продажу квартири несла тягар утримання та сплачувала всі належні комунальні послуги і платежі. Рішенням виконавчого комітету Новокодацької районної у місті Дніпрі ради № 4 від 17 січня 2018 року було дозволено змінити умови договору найму житлового приміщення - спірної квартири з померлої матері ОСОБА_15 на дочку ОСОБА_5 ОСОБА_22 заселилась до своєї матері ОСОБА_5 у квартиру на початку 2018 року. Тоді в січні 2018 року за згодою своєї матері вона зареєструвалась там. З моменту реєстрації до липня 2022 року вони з матір'ю мали право користування цією квартирою, доглядали за нею, несли тягар утримання, здійснювали ремонтні роботи за необхідності, сплачували квартплату, за користування електроенергії та водопостачання. Зазначає, що жодного доказу про те, що позивачам в установленому діючим законодавством порядку була надана спірна квартира, суду не надано. Посилається на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 можливо деякий час до вселення ОСОБА_5 і ОСОБА_6 жили в спірній квартирі під час проживання в ній ОСОБА_25 (племінника ОСОБА_5 ), однак не були там прописані/зареєстровані і покійний племінник ОСОБА_5 - ОСОБА_20 не був уповноважений надавати їм таке право (у тому числі і право користування квартирою), адже не був включений в ордер в 1972 році. Жодної згоди ОСОБА_15 чи ОСОБА_5 на вселення і проживання в спірній квартирі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ніколи не було і не могло бути, а тому їх вимоги про визнання за ними права користування спірної квартирою безпідставні та необґрунтовані. Зазначає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ніколи не були членами родини ОСОБА_15 , ніколи не були членами родини відповідачок, ніколи не вселялись туди з дозволу основного квартиронаймача ( ОСОБА_15 або ОСОБА_5 ) і ніколи їм не надавалось права там мешкати та користування квартирою. Позивачі не є родичами відповідачів і не заперечують проти цього, багато років мають зареєстроване місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_3 , але вперто хочуть заволодіти іншою квартирою, до якої не мають жодного стосунку. Наголошує, що ніколи не існувало ніякої домовленості між ОСОБА_15 , ОСОБА_3 та її сином, і вони ніколи не зустрічались, адже мати ОСОБА_5 - ОСОБА_15 померла в 1977 році. Також не існувало ніякої домовленості між ОСОБА_5 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 стосовно користування спірною квартирою. Вважає, що права та законні інтереси позивачів не порушені, вони ніякого права (в тому числі і права користування) чи відношення до спірної квартири не мають. ОСОБА_15 та ОСОБА_5 не надавали їм права користуватись спірною квартирою, позивачі мешкали там короткий час без будь-якої правової підстави, а квитанції, надані суду, разові, деякі мають платником зовсім сторонню особу, і копії актів проживання не підтверджують законність їх там перебування та не можуть підмінити ордер. ОСОБА_6 законно та обґрунтовано в порядку, встановленому діючим законодавством, приватизувала спірну квартиру, при проведенні приватизації було дотримано всі норми і правила, що підтверджується документами, що стали підставою для видачі свідоцтва про право власності. При цьому жодних порушень прав позивачів не відбулось, адже позивачі не мали права користування спірною квартирою, а тому жодних підстав для визнання свідоцтва недійсним наразі немає. Відповідач ОСОБА_7 придбав спірну квартиру, підписавши договір купівлі-продажу з ОСОБА_6 , яка отримала від нього гроші за вищевказану квартиру і передала йому ключі від неї, а тому ОСОБА_7 є добросовісним набувачем, отже, позивачами не зазначено законних та обґрунтованих підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним, оскільки договір укладено з чітким дотриманням чинного законодавства.
Представником позивачів ОСОБА_1 в системі «Електронний суд» було сформовано відповідь на відзив, в якому він підтримав позовні вимоги. В обґрунтування зазначив, що доказів того, що ОСОБА_5 вселилася у квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка є комунальною власністю, у встановленому законом порядку, суду не надано. Як зазначає ОСОБА_5 , вона вселилася у спірну квартиру в 2009 році з дозволу ОСОБА_21 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак у спірній квартирі був зареєстрований на той час один ОСОБА_21 . Доказів того, що ОСОБА_5 вселилася в спірну квартиру як член сім'ї ОСОБА_21 не надано, як і не надано доказів того, що на її вселення в квартиру була письмова згода ОСОБА_21 , який мав право користування спірною квартирою та проживав у ній. ОСОБА_5 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , з 02 березня 1984 року по 19 червня 2015 року. Зазначену квартиру вона мала на праві власності. З 25 червня 2015 року по 27 вересня 2017 року була зареєстрована та мешкала за адресою: АДРЕСА_5 , що встановлено постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року. За таких обставин не може бути визнано право користування спірним приміщенням, якщо ОСОБА_5 мала на праві власності житло до червня 2011 року, а потім зберігала постійне місце проживання у іншому жилому приміщенні. Зберігаючи право власності, а потім право користування іншою квартирою, ОСОБА_5 не набула права користування спірною квартирою. З 27 вересня 2017 року ОСОБА_5 зареєструвалася в спірній квартирі на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2017 року, яким було визнано за ОСОБА_5 право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , яке скасовано з відмовою в задоволенні позову. Рішення виконавчого комітету Новокодацької районної у місті Дніпрі ради № 4 від 17 січня 2018 року, яким було дозволено змінити умови договору найму житлового приміщення, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 , з померлої матері ОСОБА_15 на дочку ОСОБА_5 , також приймалося на підставі скасованого в послідуючому рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2017 року. Таким чином, зазначена реєстрація в спірній квартирі не має правового значення, оскільки підстави, які слугували реєстрації відпали. ОСОБА_6 заселилась у спірну квартиру на початку 2018 року за згодою своєї матері ОСОБА_5 та зареєструвалась там, тобто її право користування виникло як похідне від наявності права користування спірною квартирою ОСОБА_5 , оскільки ОСОБА_5 не набула права користування спірним житлом, то і ОСОБА_6 не набула права користування спірною квартирою, зберігаючи право власності та користування іншим житлом.
Представником позивачів ОСОБА_1 в системі «Електронний суд» було сформовано додаткові пояснення аналогічні відповіді на відзив.
Представником відповідачів ОСОБА_2 сформовано в системі «Електронний суд» заперечення на відповідь на відзив в яких надано пояснення тотожні змісту відзиву, а також зазначала, що доводи представника позивачів про безпідставність вселення та проживання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 є необґрунтовані і незаконні. Судовими рішеннями, на які посилається представник позивачів в своїй відповіді на відзив, не спростовують вищевказані підстави для вселення і проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Зазначає, що представником позивача не оспорюються доводи в частині безпідставності вселення та проживання в спірній квартирі позивачів, а жодного документа суду в цій частині не надано.
12 листопада 2024 року ухвалами Ленінського районного суду м. Дніпропетровська задоволено клопотання представника відповідачів ОСОБА_2 про залишення без розгляду її клопотання про витребування доказів, а також закрито підготовче провадження у цивільній справі і призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивачів ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі і просив їх задовольнити.
Представник відповідачів ОСОБА_2 та третьої особи Дніпровської міської ради Ревякіна Н.М. у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представники третіх осіб КП «Жилсервіс-5» ДМР, Департамента житлового господарства ДМР, приватний нотаріус ДМНО Павленко І.В. у судове засідання не з'явилися будучи повідомленими належним чином, будь-яких клопотань про відкладення або розгляд справи за їх відсутності не надали.
Заслухавши представників позивачів, відповідачів та третьої особи - ДМР, вивчивши письмові матеріали справи, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши надані докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов таких висновків.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до наявного в матеріалах справи свідоцтва про одруження Серії НОМЕР_1 , судом встановлено, що 28 лютого 2004 року ОСОБА_9 та ОСОБА_26 одружилися, про що зроблено запис №108, а прізвище дружини після одруження змінено на « ОСОБА_10 ».
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_9 та ОСОБА_3 народився син - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_2 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Жовтневого районного управління юстиції м.Дніпропетровська, про що зроблено відповідний запис №1033.
Також судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_3 , повторно виданим Новокодацьким районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 21 лютого 2017 року, про що зроблено відповідний актовий запис №5833.
Вказані факти підтверджені були підтвердженні в судовому засіданні представниками позивачів та відповідачів.
Позивачі звернулися до суду з метою визнання за ними права користування квартирою АДРЕСА_2 , посилаючись на те, що згідно з довідки КП «Жилсервіс-2» ДМР №572 від 02 березня 2017 року ОСОБА_9 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 19 жовтня 1998 року по цей час один - 22 березня 2017 року (т. 1 а. с. 78).
Також надали копії: акту про проживання від 21 серпня 2017 року за підписами сусідів та представника КП «Жилсервіс-2» ДМР, акту про проживання без дати і акту обстеження побутових умов сім'ї представниками КЗО «СЗШ №5» ДМР, а також посилаючись на постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року і 12 березня 2024 року в якості підтвердження проживання позивачів за адресою: АДРЕСА_1 .
Однак, на вимогу суду та представника відповідачів надати усі долучені до позовної заяви додатки в оригіналах, представником позивачів надано не було, крім довідки КП «Жилсервіс-2» ДМР №572 від 02 березня 2017 року та листа з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 07 березня 2024 року за № 12/8-1881.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у постанові № 477/2330/18 зазначила, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень, якщо відповідні докази стосуються предмета доказування, а їх достовірність і достатність суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи.
Отже, в матеріалах справи наявні: рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2017 року у справі №205/5054/17, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 і визнано за нею право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 , яке було скасовано постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року; рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2021 року у справі №205/8061/20, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та визнано за ними право користування квартирою АДРЕСА_2 , яке було скасовано постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року.
Відповідно до постанови Дніпровським апеляційним судом встановлено, що «на підставі спільного рішення Об'єднаного построєчного комітету та адміністрації тресту «Дніпровськпромбуд» від 14 грудня 1972 року №18 ОСОБА_15 видано ордер № 398 від 26 грудня 1972 року на квартиру, яким їй разом з членами її сім'ї: ОСОБА_10 (донька), ОСОБА_21 (онук), ОСОБА_18 (мати), було надано право на зайняття 2 кімнат загальною житловою площею 30,28 кв.м у квартирі АДРЕСА_2 .
Відповідно до наявного в матеріалах справи свідоцтва про укладення шлюбу Серії НОМЕР_4 , 22 березня 1975 року ОСОБА_27 та ОСОБА_10 . уклали шлюб, про що зроблено запис №265, прізвище дружини після укладення шлюбу змінено на « ОСОБА_10 ».
Також ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_28 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_5 , яке повторно видано Самарським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 26 вересня 2017 року, про що зроблено відповідний актовий запис №4110; ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_6 , яке видано відділом реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис №6526; ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_21 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_7 , яке видано Новокодацьким районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про що зроблено відповідний актовий запис №136.
В матеріалах справи наявне свідоцтво про право власності № НОМЕР_8 від 22 червня 2023 року, який видано Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради, згідно якого квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 44,4 кв.м належить на праві приватної власності ОСОБА_6 , що підтверджується витягом з Державного реєстру прав №338657568, який сформовано 11 липня 2023 року (т. 1 а. с. 23-24, т. 2 а. с. 104).
Матеріали справи містять договір купівлі-продажу від 20 липня 2023 року, який було посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павленко І.В. і зареєстровано в реєстрі №524, згідно змісту якого ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_7 (покупець) уклали це договір про те, що продавець зобов'язується передати нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 , у власність покупцю, який зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього обумовлену грошову суму, за ціною, яка визначена за домовленістю сторін, у сумі 129 083 грн. (т.2а.с.105-106).
Відповідно до наявної в матеріалах справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав №377805893, яка сформована 09 травня 2024 року, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 524, виданий 20 липня 2023 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павленко І.В. (т. 1 а. с. 41-42).
Разом з тим, матеріали справи містять довідку від 23 липня 2024 року про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_3 , згідно якої ОСОБА_3 була зареєстрована за вказаною адресою з 28 листопада 2003 року до 13 липня 2017 року, а потім з 02 лютого 2018 року, а ОСОБА_4 був зареєстрований за вказаною адресою з 08 жовтня 2004 року до 13 липня 2017 року, а потім з 02 лютого 2018 року (т. 1 а. с. 196).
Крім того, як вбачається з довідки від 23 липня 2024 року про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_1 , за вказаною адресою зареєстровані: з 27 вересня 2017 року ОСОБА_5 ; з 19 січня 2018 року ОСОБА_6 ; з 18 вересня 1997 року до 24 січня 2017 року ОСОБА_21 ; з 22 березня 2024 року ОСОБА_30 ; з 22 березня 2024 року ОСОБА_31 (т. 1 а. с. 197).
Також суд зазначає, що ст. 82 ЦПК України встановлено, що доказуванню не підлягають обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи зазначене, обставини встановлені постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у справі №205/5054/17, щодо обставин надання у користування на підставі ордеру квартири за адресою: АДРЕСА_1 , перебування вказаної квартири у комунальній власності та фактичного проживання ОСОБА_3 у зазначеній квартирі, не підлягають доказуванню у цій справі, на що також посилався Дніпровський апеляційний суд у своїй постанові від 12 березня 2024 року у справі №205/8061/20.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло.
Відповідно до ст. 51 ЖК України жилі приміщення в будинках житлового фонду місцевих рад надаються громадянам виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті,селищної,сільської ради за участю громадської комісії з житлових питань. На підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет відповідно до вимог ст. 58 ЖК видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Положеннями статті 64 ЖК України передбачено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно із ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Отже, за змістом ст. 65 ЖК України за особою, яка проживає у наймача жилого приміщення як член його сім'ї, не може бути визнано право користування цим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання у іншому жилому приміщенні.
Статтею 810 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом. До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК Української РСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК Української РСР).
При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Зі змісту постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року судом були встановлені обставини фактичного поживання ОСОБА_3 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , що також не заперечувалось представником відповідачів у судовому засіданні проживання позивачів певний час у вказаній квартирі.
При цьому, доказів того, що позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вселились у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка була комунальною власністю, у встановленому законом порядку, суду не надано.
Також у судовому засіданні стороною позивачів не було надано належних доказів реєстрації позивачів за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому, чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та був лише зареєстрований за вказаною адресою, не був уповноважений надавати позивачам таке право (у тому числі і право користування квартирою), адже не був включений до членів родини ОСОБА_15 , які вказані в ордері №398 від 26 грудня 1972 року, що встановлено судом під час судового розгляду і не спростовано позивачами у встановленому законом порядку.
Крім того, зареєстровані ОСОБА_3 з 28 листопада 2003 року до 13 липня 2017 року та ОСОБА_4 з 08 жовтня 2004 року до 13 липня 2017 року за адресою: АДРЕСА_3 , отже вони зберігають за собою право користування саме цим житловим приміщенням, більш того, вказану квартиру ОСОБА_3 має на праві власності.
Суд зазначає, що не може бути визнано право користування спірним приміщенням, якщо позивачі зберігали постійне місце проживання у іншому жилому приміщенні, оскільки зберігаючи право користування іншою квартирою, вони не набули права користування спірною квартирою.
При цьому, посилання на акти, якими підтверджується проживання позивачів у спірній квартирі суд не бере до уваги, оскільки, проживаючи у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , позивачі дозволу на проживання у визначеному законом порядку у вказаній квартирі від її наймачів не отримували, своє право користування квартирою не оформили належним чином протягом тривалого часу у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Отже, належними і достатніми доказами позивачами не доведено, що спірна квартира була їх постійним місцем проживання, та у зв'язку з можливим тимчасовим користуванням спірною квартирою, наймачем якої були ОСОБА_15 , та її родина (мати ОСОБА_24 , сестра ОСОБА_10 (в подальшому ОСОБА_10 ) та син ОСОБА_21 ), у них не виникло самостійного права користування цим житлом.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відсутність реєстрації позивачів у спірній квартирі свідчить про те, що не існувало згоди основних квартиронаймачів на їх реєстрацію та проживання у спірній квартирі, тому посилання представника позивачів на те, що позивачі вселись у спірну квартиру зі згоди ОСОБА_9 , як зареєстрованої там особи, є безпідставними та не ґрунтуються на положеннях законодавства, і не є підтвердженням того, що вони вселились у спірну квартиру з дотриманням правил, передбачених нормами статей 65, 64 ЖК України.
Також доказів ведення спільного господарства з наймачами спірної квартири та спільного побуту, зокрема квитанцій про сплату ними комунальних послуг, позивачами суду не було надано.
Судом під час судового розгляду не було встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були членами родини ОСОБА_15 , або членами родини відповідачів, які і не було надано доказів, що вони вселялись туди з дозволу основного квартиронаймача ( ОСОБА_15 або ОСОБА_5 ).
Крім того, стороною позивачів також не заперечується той факт, що вони не є родичами відповідачів.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог позивачів в частині визнання за ними права користування спірною квартирою, оскільки позивачами не надано належних доказів на підтвердження викладених у позові обставин, що на підставі ст. 81 ЦПК України, є процесуальним обов'язком позивача.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про визнання права користування жилим приміщенням не підлягають задоволенню з зазначених вище підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 зазначено, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21 зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Враховуючи вищезазначене, судом не встановлено порушення прав та законних інтересів позивачів, оскільки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 під час судового розгляду справи не довели наявність в них права користування, тому як ОСОБА_15 (основний квартиронаймач на підставі ордеру №398 від 26 грудня 1972 року) не надавала позивачам права користуватись спірною квартирою, і позивачами не доведено вказаної обставини, оскільки не надано будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів, при цьому, проживання у спірній квартирі позивачів у певний період часу без будь-якої правової підстави не підтверджує законність їх проживання, а тому в цій частині позовних вимог необхідно відмовити.
Також, оскільки позовні вимоги про визнання недійсним рішення органу приватизації, свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності, припинення права власності є похідними від позовних вимог про визнання права користування, у задоволенні яких позивачам відмовлено, тому в цій частині позовні вимоги також не підлягають задоволенню.
Отже, підсумовуючи вищенаведене, керуючись чинними положеннями процесуального законодавства, з метою встановлення балансу та ефективного захисту прав, інтересів сторін, в контексті встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.
За змістом статті 141 ЦПК України судові витрати віднести за рахунок позивачів.
Керуючись ст. 45 Конституції України, ст. ст. 9, 61, 64, 65, 103-106 ЖК України, ст. 810 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 206, 223, 247, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Дніпровська міська рада, Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради, Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павленко Інна Василівна, про визнання недійсним рішення органу приватизації, свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності, припинення права власності, визнання права користування - відмовити.
Судові витрати покласти на позивачів.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення суду виготовлено 30 липня 2025 року.
Сторони:
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_9 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_7 .
Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_10 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 .
Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_11 , місце реєстрації: АДРЕСА_8 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_9 .
Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_12 , місце реєстрації: АДРЕСА_8 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_10 .
Відповідач: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_13 , місце реєстрації: АДРЕСА_11 .
Третя особа: Дніпровська міська рада, ЄДРПОУ 26510514, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, буд. 75.
Третя особа: Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради, ЄДРПОУ 32350310, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Володимира Мономаха, буд. 10.
Третя особа: Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, ЄДРПОУ 38114671, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська, буд. 16.
Третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павленко Інна Василівна, місцезнаходження: АДРЕСА_12 .
Суддя: Т.П. Терещенко