Справа № 932/6082/24
Провадження № 2/932/2238/24
03 липня 2025 року м. Дніпро
Шевченківський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді - Куцевола В.В.
при секретарі - Рибалці В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюк Маргарита Миколаївна про визнання майна спільною власністю подружжя та визнання права власності, -
У липні 2024 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просила суд:
-визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 38/300 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;
-визнати за ОСОБА_1 право власності на 19/300 часток будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилалась на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 з 22.06.2001 року перебували у зареєстрованому шлюбі. 08.11.2005 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було розірвано. Рішенням Виконавчого комітету Бабушкінської районної ради № 1236 від 16.12.2005 року вирішено надати правомочність перебудуванню жилого будинку літ. А-2 (квартира АДРЕСА_2 ) та збільшенню сіней літ. а 2 -1 у домоволодінні АДРЕСА_1 ; вважати квартиру АДРЕСА_2 жилого будинку літ. А-2 у домоволодінні АДРЕСА_1 чотирикімнатною, жилою площею - 51,9 м.кв., загальною - 71,2 м.кв.
Позивач приймала участь у ремонті спірного будинку, несла витрати по його утриманню, придбавала комп'ютерну техніку, побутові прилади, будівельні матеріали, сплачувала комунальні платежі, використовувала кредитні кошти для потреб сім'ї. Місце проживання позивачки зареєстроване по АДРЕСА_1 з 03.09.2001 року.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.07.2023 року у справі № 932/8108/21 встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 проживали однією сім?єю. Рішення суду у вказаній частині в апеляційному порядку не оскаржувалось.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року по цивільній справі № 932/8108/21, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2023 року в оскаржуваній частині, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на 19/300 часток будинку по АДРЕСА_1 - змінено в частині правового обґрунтування.
Отже на сьогоднішній день рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2023 року та постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року по цивільній справі № 932/8108/21 встановлено факт проживання однією сім'єю чоловіка - ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 та жінки - ОСОБА_1 , без реєстрації шлюбу, у період з 08.11.2005 року по 24 грудня 2020 року та встановлений факт того, що ОСОБА_1 приймала участь у покращенні (ремонті) належної за життя ОСОБА_7 частки 38/300 домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина на його майно, яке, зокрема, складається з 38/300 часток будинку, розташованого по АДРЕСА_1 .
13.09.2021 року ОСОБА_1 подала нотаріусу заяву, в якій стверджувала, що за період шлюбу вказане вище домоволодіння було значно покращене за рахунок її особистих заощаджень та коштів, тому спірне домоволодіння є спільною сумісною власністю подружжя; також просила видати їй свідоцтво про право власності в спільному майні подружжя на 1/2 частку у праві спільної власності на 38/300 часток домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюк М.М. від 14.09.2021 № 199/02-21 відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя, на 38/300 часток домоволодіння по АДРЕСА_1 . Свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , нікому не видавались.
Спірна частка домоволодіння була придбана спадкодавцем у 1990 році, а шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 був зареєстрований у червні 2001 року. Тому до даних правовідносин також підлягають застосуванню положення Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), який діяв до 01 січня 2004 року.
Факт істотного збільшення житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 буде підтверджено за результатами проведення судової будівельно-оціночної експертизи.
Позивач заявила позовну вимогу про визнання за ОСОБА_1 право власності на 19/300 часток будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 не в порядку спадкування за законом, а на підставі спільного проживання з померлим ОСОБА_7 однією сім'єю без реєстрацію шлюбу. Оскільки 38/100 будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 був перебудований за спільні кошти подружжя за час проживання однією сім'єю без реєстрацію шлюбу.
Відповідачами відзиву не надано.
Третьою особою письмових пояснень не надано.
Ухвалою суду від 02.09.2024 року позовну відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 13.03.2025 року, закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті у судовому засіданні.
У судове засідання позивач та її представник не з'явились, подали заяви про розгляд справи без їх участі.
У судове засідання, відповідачі, будучи належним чином повідомленими про час та місце його проведення, не з'явилися.
Відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 подали заяви про розгляд справи без їх участі.
У судове засідання третя особа не з'явилася, про причину неявки суд не повідомила.
У зв'язку з неявкою сторін у судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів, не здійснювалося.
Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, судом встановлено, що 03.11.1990 року ОСОБА_7 , згідно договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори, придбав частку 38/300 домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 .
Право власності ОСОБА_7 на 38/300 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 зареєстроване 10.04.2006 у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою від 12.03.2024 року.
ОСОБА_1 та ОСОБА_7 з 22.06.2001 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданого відділом РАГС Бабушкінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська.
У подружжя ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась донька - ОСОБА_8 , відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 22.06.2001 відділом РАГС Бабушкінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська.
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого Бабушкінським відділом РАЦС Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області 08.11.2005 року, шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було розірвано, актовий запис № 597.
Рішенням Виконавчого комітету Бабушкінської районної ради №1236 від 16.12.2005 року вирішено надати правомочність перебудуванню жилого будинку літ. А-2 (квартира АДРЕСА_2 ) та збільшенню сіней літ. а2-1 у домоволодінні АДРЕСА_1 ; вважати квартиру АДРЕСА_2 жилого будинку літ. А-2 у домоволодінні АДРЕСА_1 чотирикімнатною, жилою площею - 51,9 м.кв., загальною - 71,2 м.кв.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 12.03.2024 року, співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 є: ОСОБА_4 - 13/100 часток, ОСОБА_5 - 16/100 часток, ОСОБА_7 - 38/300 часток, ОСОБА_6 - 16/100 часток.
Місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою по АДРЕСА_1 з 03.09.2001 року по теперішній час, що підтверджується копією її паспорту серії НОМЕР_3 від 14.07.2003 року.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Шевченківський районним у м. Дніпрі відділом РАЦС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 26.12.2020 року, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер у віці 58 років.
Згідно копії спадкової справи №5/2021, заведеної 08.02.2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюк М.М. після ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявами про прийняття спадщини звернулись 08.02.2021 року донька спадкодавця ОСОБА_8 та 23.06.2021 року (заява посвідчена приватним нотаріусом міста Чикаго округу Кук штату Іллінойс США Володимиром Долинкою за №4410-06.2021, перекладена та засвідчена апостилем) син від іншого шлюбу - ОСОБА_3 .
Відповідно до листа відділу обліку проживання фізичних осіб управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 18.02.2021року №14/5-1922, ОСОБА_7 з 26.11.1990 року був зареєстрований за адресою по АДРЕСА_1 ; склад зареєстрованих осіб на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 становить дві особи: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
13.09.2021 року ОСОБА_1 подала нотаріусу заяву, в якій стверджувала, що за період шлюбу вказане вище домоволодіння було значно покращене за рахунок її особистих заощаджень та коштів, тому спірне домоволодіння є спільною сумісною власністю подружжя; також просила видати їй свідоцтво про право власності в спільному майні подружжя на 1/2 частку у праві спільної власності на 38/300 часток домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюк М.М. від 14.09.2021 року №199/02-21 відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя, на 38/300 часток домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Свідоцтва про право на спадщину після ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не видавались.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.07.2023 року у справі № 932/8108/21, яке набрало законної сили 12.03.2024 року, встановлено факт проживання однією сім'єю чоловіка - ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та жінки - ОСОБА_1 , без реєстрації шлюбу, у період з 08.11.2005 року по 24.12.2020 року.
Також вказаним рішенням відмовлено у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на 19/300 часток будинку, розташованого за адреосю: АДРЕСА_1 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12.03.2024 року, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.07.2023 року в оскаржуваній частині, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права вланості на 19/300 часток будинку по АДРЕСА_1 змінено в частині правового обгрунтування.
Так, у постанові Дніпровського апеляційного суду від 12.03.2024 року зазначено, що до позовної заяви надані докази участі позивачки у покращенні (ремонті) належної за життя ОСОБА_7 частки 38/300 домоволодіння по АДРЕСА_1 . Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів ринкової вартості належних ОСОБА_7 38/300 частки домоволодіння по АДРЕСА_1 станом на початок спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_7 у зареєстрованому шлюбі 22.06.2001 року, а також після проведення ремонтних (будівельних) робіт, зокрема, станом на час смерті власника спірного нерухомого майна 24.12.2020 року. Клопотання про витребування відповідних доказів судом, призначення судової будівельно-оціночної експерти, тощо, позивачкою не заявлені, що підтверджується матеріалами справи. Надані копії технічних паспортів спірної частки домоволодіння, що виготовлені станом на 25.07.1994 року та станом на 10.02.2006 року, а також фотокартки не містять інформації про ринкову вартість належної ОСОБА_7 частки 38/300 домоволодіння по АДРЕСА_1 станом на початок спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_7 у зареєстрованому шлюбі з червня 2001 року, а також після проведення ремонтних (будівельних) робіт. Зі змісту технічних паспортів спірної частки домоволодіння, що виготовлені станом на 25.07.1994 року та станом на 10.02.2006 року вбачається, що на 2006 рік у житловому будинку літ А-2 збільшено коридор літ. 2-6, який мав площу 7,4 кв.м. - до 10,0 кв.м., за рахунок знесення стіни та приєднання до нього площі туалету літ. 2-8, площею 0,9 кв.м. Також, з 1994 року, станом на 2006 рік у житловому будинку літ А-2 переобладнано (знесено) тамбур 2-9, площею 3,0 кв.м. та збудовано два окремі приміщенні: кухня літ. 2-7, площею 3,6 кв.м., та санвузол літ. 2-8, площею 3,8 кв.м. Однак, у матеріалах справи відсутні докази вартості новозбудованих приміщень - кухні літ. 2-7, площею 3,6 кв.м., та санвузла літ. 2-8, площею 3,8 кв.м., у житловому будинку літ А-2, а також вартості переобладнань коридору літ. 2-6, що не дозволяє суду зробити висновок щодо істотності збільшення вартості спірного нерухомого майна. Також необхідно зауважити, що до участі у справі не залучені співвласники домоволодіння по АДРЕСА_1 , зокрема, ОСОБА_11 (власник 3/100 часток), ОСОБА_12 (власниця 3/100 часток), ОСОБА_6 (власниця 10/100 часток).
Відповідно до статті 13 КпШС України (чинного на час набуття права власності ОСОБА_7 на частку домоволодіння) права і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов'язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.
За вимогами статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Стаття 24 КпШС України передбачала, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.
Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Крім того, у статті 25 КпШС України передбачав виникнення спільної сумісної власності подружжя на роздільне майно, що їм належало: якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.
Також визначалося, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу (стаття 28 КпШС України).
Схожі норми містить і Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року, який набрав чинності 01 січня 2004 року і діяв на час смерті ОСОБА_7 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У статті 57 СК України вказано, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Стаття 60 СК України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Унормовано питання виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові (стаття 62 СК України). Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Також у статті 69 СК України зазначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).
Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу щодо права спільної сумісної власності подружжя (стаття 74 СК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя та четверта статті 368 ЦК України).
Як встановлено судом, частку 38/300 домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_7 придбав 03.11.1990 року, до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 22.06.2001 року. Тому це майно, придбане у 1990 році, за життя було особистою приватною власністю ОСОБА_7 .
Конституція України у статті 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції», пункти 69 і 73).
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу №1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом.
У статті 62 СК України таке втручання у право особистої приватної власності передбачено. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Однак при цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.
Тому у самому законі, статті 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.
Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.
Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості у порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи у остаточному об'єкті.
Істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об'єкта нерухомості.
Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об'єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об'єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.
У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.
Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов'язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв'язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об'єктів нерухомості, інфляційних та інших об'єктивних процесів, не пов'язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.
При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач мала довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.
Такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22 вересня 2020 року у справі №214/6174/15-ц.
На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 щодо істотного збільшення вартості нерухомого майна надано суду копію договору від 11.03.2005 року про придбання товарів у кредит та копії квитанцій про його оплату, копію кредитного договору від 28.03.2008 року на споживчі цілі та копії квитанцій про його оплату, копію кредитного договору від 18.12.2007 року на купівлю газового котла та копії квитанцій про його оплату, копію кредитного договору від 18.12.2007 року на купівлю плити та копії квитанцій про його оплату, копію договору №2603/526-3 від 26.03.2008 року на купівлю металопластикових виробів (вікон), а також надання послуг по їх установці, копії видаткових накладних щодо отримання будівельних матеріалів від 02.06.2008 року, 29.05.2008 року, 27.05.2008 року, 03.06.2008 року, 03.06.2008 року, 30.05.2008 року, 22.05.2008 року, 22.05.2008 року, копію акту допуску в експлуатацію квартирного лічильника холодної води по АДРЕСА_3 , копію заяви та договору на відкриття карткового рахунку в банку від 05.08.2008 року з детальним розписом сукупної вартості максимального розміру кредиту, копію договору поруки від 25.10.2007 року, копії квитанцій про погашення позивачкою заборгованості за кредитним договором від 13.09.2008 року, копію договору №010-03524-070611 від 07.06.2011 року на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної картки, копію кредитного договору від 17.07.2013 року на суму 30000,00 грн на поточні потреби та копії квитанцій про його оплату, копія заяви позивачки на видачу готівки в сумі 28540,00 грн.
Згідно висновку експерта № 52/54 від 18.10.2024 року за результатми проведення судової оціночно-будівельної експертизи проведеної судовим експертом Ткаленко О.М. на замовлення позивача, встановлено: ринкова вартість 38/300 часток домоволодіння АДРЕСА_3 у фізичному стані на 2001 рік без поліпшень згідно наданих фотографій, з плануванням, яке відповідає технічному паспорту від 25.07.1994 року, визначена порівняльним підходом, складає 1074286 грн.; ринкова вартість 38/300 часток домоволодіння АДРЕСА_3 у фізичному стані на 2020 рік, який відповідає теперішньому стану та з плануванням, яке відповідає технічному паспорту від 10.02.2006 року, визначена порівняльним підходом, складає 2680630 грн.; ринкова вартість 38/300 часток домоволодіння АДРЕСА_3 , в результаті проведення невід'ємних поліпшень у період з 2001 року по 2020 рік, збільшилась на 1606344 грн.
Отже, оскільки до позовної заяви надані докази участі позивачки у покращенні (ремонті) належної за життя ОСОБА_7 частки 38/300 домоволодіння по АДРЕСА_1 , а також враховуючи, що вартість вказаного майна за час проживання однією сім'єю позивача з ОСОБА_7 істотно збільшилась, що підтверджується висновком експерта (вартість на 2001 рік - 1074286 грн., вартість на 2020 рік 2680630 грн.), позовні вимоги підлягають задоволенню.
Виходячи з приписів ст.141 ЦПК України, на користь позивача з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1500,00 грн.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюк Маргарита Миколаївна про визнання майна спільною власністю подружжя та визнання права власності - задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 38/300 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 19/300 частки будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1500 грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1500 грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України та може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя В.В. Куцевол