Справа №519/287/18
"Е"4-с/519/20/25
29.07.2025 року м.Південне
Південний міський суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Барановської З.І., секретаря - Гнатюк Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою представника ОСОБА_1 на дії державного виконавця Південного відділу державної виконавчої служби у Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності противоправної та зобов'язання вчинити дії,
Представник скаржника звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця Південного відділу ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Терещенко Н.В., у якій просить зобов'язати уповноважену посадову особу Південного відділу ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) скасувати постанову про арешт майна від 11.09.2019 у виконавчому провадженні №56414159.
В обґрунтування скарги зазначено, що24.04.2018 Южним міським судом Одеської області видано судовий наказ №519/287/18, яким стягнено аліменти з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 1/4 частини доходу, починаючи з 29.03.2018 до 23.09.2034 на утримання малолітньої дитини. 23.05.2018 відкрито виконавче провадження №56414159 про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 11.09.2019 винесено постанову про арешт майна боржника. 02.10.2020 державним виконавцем була винесена постанова про скасування заходів примусового виконання, у зв'язку з тим, що станом на 01.09.2020 заборгованість зі сплати аліментів була погашена боржником у повному обсязі. Таким чином, державним виконавцем було винесено постанову про припинення розшуку майна боржника, частково знято арешт з майна боржника (а саме з транспортного засобу останнього) та скасовано інші заходи примусового виконання. На теперішній час боржник сплачує аліменти за рахунок відрахувань встановленої суми періодичних платежів та немає заборгованості зі сплати аліментів, що свідчить про відсутність підстав для не зняття арешту з майна боржника. Листом за вих. №12214 від 07.05.2025 Південний ВДВС в Одеському районі ПМУМЮ (м.Одеса) повідомив, що заборгованість зі сплати аліментів в рамках виконавчого провадження відсутня. Однак, для забезпечення виконання рішення суду арешт з нерухомого майна боржника не знімається до повного фактичного виконання вимог виконання виконавчого документа (тобто до 23.09.2034). Вказане суперечить п.7 ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження». Про порушення прав скаржника стало відомо 07.05.2025.
Ухвалою Південного міського суду Одеської області від 13.06.2025 відкрито провадження у справі за вказаною скаргою та призначене судове засідання.
Відповідно до Закону України №583-ІХ від 26.02.2025 змінено найменування Южного міського суду Одеської області на Південний міський суд Одеської області.
Учасники судового провадження в судове засідання не з'явилися, хоча про день та час слухання справи були повідомлені належним чином, про причини неявки до суду не повідомили, заяви про розгляд справи за їх відсутності до суду не надходили.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 24.04.2018 Южним міським судом Одеської області видано судовий наказ №519/287/18, яким стягнено аліменти з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 1/4 частини доходу, починаючи з 29.03.2018 до 23.09.2034 на утримання малолітньої дитини.
23.05.2018 Южненським міським відділом державної виконавчої служби ГТУЮ в Одеській області відкрито виконавче провадження №56414159 від про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2
02.07.2018 винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, який отримує дохід у ПАТ «Одеський припортовий завод».
11.09.2019 винесено постанову про арешт майна боржника.
02.10.2020 винесено постанову про арешт рухомого майна боржника, а саме на легковий транспортний засіб.
02.10.2020 державним виконавцем були винесені ряд постанов, а саме про припинення розшуку майна боржника, зняття арешту з легкового транспортного засобу, скасування заходів примусового виконання, у зв'язку з тим, що станом на 01.09.2020 заборгованість зі сплати аліментів була погашена боржником у повному обсязі.
05.02.2021 винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, який отримував доходи під час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 .
Листом за вих. №12214 від 07.05.2025 Південний ВДВС в Одеському районі ПМУМЮ (м.Одеса) повідомив представнику скаржника, що 23.01.2024 винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, який отримує доходи під час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_2 . Військовою частиною НОМЕР_2 надано звіт про здійснення відрахування аліментів з заробітної плати ОСОБА_1 за формою встановленою Міністерством юстиції України, з якого вбачається, що стягнення аліментів проводиться щомісячно, у належному розмірі, відповідно до вимог виконавчого документа, заборгованість зі сплати аліментів в рамках виконавчого провадження відсутня, однак, для забезпечення виконання рішення суду арешт з нерухомого майна боржника не знімається до повного фактичного виконання вимог виконання виконавчого документа.
Згідно зі статтею 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, -і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 2 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження здійснюється, зокрема, з дотриманням принципів верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; справедливості, неупередженості та об'єктивності.
Частиною 1 стаття 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.
Як вказано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Глоба проти України» №15729/07 від 05.07.2012, пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Частиною другою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Відповідно до статей 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Згідно з частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
Частинами четвертою, п'ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
У постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №336/61690/17, від 22 квітня 2021 року у справі №742/819/20, від 28 квітня 2021 року у справі №577/4889/19, від 20 грудня 2021 року у справі №646/7134/19, від 26 травня 2021 року у справі №490/6309/16 зроблено правовий висновок про те, що за змістом пункту 7 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» таке забезпечення виконання рішення, яким передбачено стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів, має бути реальним, а не декларативним.
Порядок стягнення аліментів визначений статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Зі змісту частини 2 цієї статті вбачається, що стягнення може бути звернено на майно боржника у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів понад три місяці.
Тобто правовою підставою для звернення стягнення на майно боржника є існування в нього заборгованості по несплаті аліментів, яка утворилась за період не менше 3 місяців.
Між тим, матеріалами справи доводиться та не заперечується учасниками виконавчого провадження, що заборгованість зі сплати аліментів в рамках виконавчого провадження станом на 07.05.2025 відсутня.
За наведених обставин, суд погоджується з доводами скарги про те, що виконання рішення про стягнення аліментів, як періодичних платежів, продовжує бути забезпеченим наявністю у боржника стабільних доходів, а саме доходів під час проходження військової служби, що свідчить про його можливість виконувати рішення суду.
При цьому, судом вважає, що застосування державним виконавцем таких обмежуючих права власності заходів як арешт всього належного боржнику майна, з урахуванням розміру щомісячних аліментних платежів та відсутності заборгованості по аліментам на даний час, може свідчити про порушення балансу прав та інтересів учасників виконавчого провадження та призвести до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях втручання в майнові права мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи власника майна, наявність легітимної мети такого втручання.
Таким чином, враховуючи, що у боржника відсутня заборгованість зі сплати аліментів і останній не вчиняє жодних дій та не допускає протиправної бездіяльності в питанні сплати аліментів, суд дійшов висновку, що втручання в майнові права боржника у вигляді обмеження його у праві володіння та розпорядженні належним йому майном не відповідає критерію пропорційності та не є виправданим, оскільки порушує баланс між суспільним інтересом у вигляді забезпечення належного виконання судового рішення та втручанням в майнові права боржника, а тому вважає, що наявні підстави для визнання неправомірною бездіяльності старшого державного виконавця Південного ВДВС в Одеському районі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Терещенко Н.В. щодо невжиття заходів для скасування арешту, накладеного постановою від 11.09.2019 в рамках виконавчого провадження №56414159 з примусового виконання судового наказу Южного міського суду Одеської області №519/287/18 від 24.04.2018 про стягнення аліментів з ОСОБА_1 , на все його майно, та зобов'язання останньої зняти арешт з всього рухомого та нерухомого майна, що належить боржнику, накладений постановою заступника начальника Южненського міського ВДВС Головного управління юстиції в Одеській області Кірічевською І.С. від 11.09.2019 про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №56414159.
Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Водночас, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представник скаржника надав витяг з договору про надання правової допомоги №14-03/25 від 08.05.2025 в загальній сумі 6000 грн, ордер на надання правничої допомоги, довідки АТ «Райффайзен Банк» від 19.05.2025 про сплату ОСОБА_1 за договором про надання правової допомоги №14-03/25 від 08.05.2025 в загальній сумі 6000 грн.
Отже, суд вважає встановленим, що Грапчев Д.С. дійсно отримав правничу допомогу від адвоката Гніздовської Г.М., а тому не викликає сумнівів, що ним понесені витрати на правничу допомогу пов'язані з розглядом справи.
Однак, з огляду на складність справи, виконані адвокатом роботи, суд вважає, що заявлена до стягнення з відповідача на користь позивача сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн не відповідає переліку/вартості виконаних робіт і критеріям розумності, справедливості та співмірності, а тому з огляду на зазначене вище та встановлені судом обставини, дійшов висновку про необхідність стягнення таких витрат у розмірі 4000 грн, що буде відповідати критеріям розумності, справедливості та співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 452 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Таким чином, положеннями зазначеної спеціальної норми ЦПК України не врегульоване питання щодо стягнення судових витрат у випадку часткового задоволення скарги на дії державного виконавця.
Разом з тим подібні за змістом відносини врегульовані загальними нормами ЦПК України, системний аналіз яких дає підстави для висновку про необхідність застосування до спірних відносин статті 141 ЦПК України за аналогією закону. До схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 645/9227/15-ц.
Враховуючи доведеність понесених скаржником витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за можливе стягнути з Південного ВДВС в Одеському районі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) витрати скаржника на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн.
Керуючись ст.447-452 ЦПК України, суд
Задовольнити скаргу представника ОСОБА_1 на дії державного виконавця Південного відділу державної виконавчої служби у Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності противоправної та зобов'язання вчинити дії.
Визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Південного ВДВС в Одеському районі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Терещенко Наталії Вячеславівни, що полягає у не знятті арешту, накладеного на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , на підставі постанови серія та номер: 56414159, виданої 11.09.2019 та винесеної Южненським міським відділом державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), зареєстровано 29.10.2010 державним реєстратором Свір Володимиром Олександровичем, номер запису про обтяження 36793118.
Зобов'язати уповноважену посадову особу Південного ВДВС в Одеському районі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати арешт, накладений на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , на підставі постанови серія та номер: 56414159, виданої 11.09.2019 та винесеної Южненським міським відділом державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), зареєстровано 29.10.2010 державним реєстратором Свір Володимиром Олександровичем, номер запису про обтяження 36793118.
Стягнути з Південного ВДВС в Одеському районі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65481, Україна, Одеський район, Одеська область, місто Південне, проспект Миру, будинок, 16, код ЄДРПОУ 35056497) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правову допомогу у розмірі 4000 грн.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
Суддя Південного міського суду
Одеської області З. І. Барановська