Роздільнянський районний суд Одеської області
Справа № 511/1451/25
Номер провадження: 1-кп/511/253/25
30.07.2025 року Роздільнянський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Роздільна Одеської області клопотання прокурора Роздільнянської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Роздільна Одеської області, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не працюючого, раніше судимого:
-26 квітня 2023 року Роздільнянським районним судом Одеської області за частиною 1 статті 125 КК України до покарання у вигляді штрафу у розмірі 850,00 гривень,
-08 квітня 2025 року Роздільнянським районним судом Одеської області за статтею 336 КК України до 3-х років позбавлення волі,
який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України,
30.07.2025 до суду надійшло клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого, в обґрунтування якого він зазначив, що встановлені ухвалою суду про обрання запобіжного заходу ризики, передбачені диспозицією частини 1 статті 177 КПК України, а саме: обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином шляхом невиконання або неналежного виконання обов'язків, вчинити інше кримінальне правопорушення не відпали та не зменшились.
З метою запобігання встановленим ризикам та забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, сторона обвинувачення просить продовжити ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з одночасним визначенням розміру застави у розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки інші більш м'які запобіжні заходи не забезпечать запобіганню встановленим ризикам.
Стислий виклад позиції учасників розгляду клопотання.
Прокурор клопотання підтримав, просив задовольнити.
Обвинувачений та захисник просили обрати більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, мотивуючи тим, що ОСОБА_5 не має наміру переховуватись від суду, про що свідчить його належна процесуальна поведінка під час розгляду кримінального провадження за ст. 336 КК України, він має важке захворювання на гепатит С, в умовах слідчого ізолятора не отримує належного лікування, має на утриманні двох неповнолітніх дітей та позитивну характеристику.
Висновки суду за результатами розгляду клопотання.
Ч.1 ст.177 КПК України регламентує, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Положення ч.2 ст.177 КПК України визначають, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Санкція ч.2 ст.307 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна та за статтею 12 КК України за відноситься до тяжкого злочину.
Наразі стороною обвинувачення доведена наявність ризиків, відповідно до яких є достатні підстави вважати що обвинувачений ОСОБА_5 у випадку обрання більш м'якого запобіжного заходу, може вчинити дії передбачені п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:
- п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховуватися від органів досудового розслідування та суду, даний ризик обґрунтовується усвідомленням тяжкості покарання, що загрожує ОСОБА_5 у випадку визнання його судом винуватим, так як санкція ч. 1, ч. 2 ст. 307 КК України передбачає позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна. Крім того, обвинувачений ОСОБА_5 зареєстрований та фактично проживає в прикордонній зоні, відповідно до Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року №1199 - Роздільнянський район, входить до переліку міст і районів, на території яких установлюються контрольні прикордонні райони), що може дати змогу обвинуваченому незаконно перетнути державний кордон України та покинути її межі, адже останнього вироком Роздільнянського районного суду Одеської області від 08.04.2025 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі, наразі вирок знаходиться на стадії апеляційного перегляду;
- п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконно впливати на свідків по вказаному кримінальному провадженню, оскільки їх покази є визначальними у кримінальному провадженні. Разом з тим, з метою укриття своєї злочинної діяльності може впливати на зазначених осіб, вважаючи на те, що згідно чинного законодавства суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, ризик впливу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. А тому, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_5 , даний ризик є цілком реальним, свідки у вказаному кримінальному проваджені судом не допитані, ОСОБА_5 свою вину у вчиненні злочинів не визнає, відмовляється дакати показання;
- п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України - перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, шляхом невиконання або неналежного виконання обов'язків, покладених на нього, як на обвинуваченого у кримінальному провадженні в разі обрання йому більш м'якого виду запобіжного заходу;
- п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення, або продовжити їх вчиняти, оскільки обвинувачений є особою, раніше судимою, крім того, вироком Роздільнянського районного суду Одеської області від 08.04.2025, ОСОБА_5 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі, що належить відбувати реально.
Суд вважає необхідним зазначити, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених диспозицією статті 177 КПК України.
При цьому, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Згідно практики ЄСПЛ, при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів, передбачених законом (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»).
Доказів наявності у обвинуваченого утриманців та сім'ї суду не надано, як і доказів його майнового стану. В наданих суду свідоцтвах про народження двох дітей батьком записана інша особа. Доказів перебування цих дітей на утриманні ОСОБА_5 не має.
Крім того, суд відхиляє твердження сторони захисту про неможливість лікування в умовах ізоляції наявного у обвинуваченого хронічного захворювання, адже доказів тому не надано, крім того, при наявності такого захворювання обвинувачений визнаний придатним до служби у ЗСУ, про що свідчить надана суду довідка.
Але суд наголошує, що згідно пункту 2 глави 2 розділу X Наказу Міністерства юстиції «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» від 14.06.2019 року № 1769/5, надання ув'язненим і засудженим медичної допомоги, у тому числі екстреної медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині, здійснюється відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», статей 8, 107, 116 КВК, Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 10 лютого 2012 року № 239/5/104, Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15 серпня 2014 року №1348/5/572.
Відповідно до пункту 3 глави 2 розділу X зазначеного Наказу, у СІЗО здійснюються медичний контроль за станом здоров'я ув'язнених і засуджених шляхом проведення медичних оглядів та обстежень, виявлення осіб, які потребують лікування та постійного медичного нагляду, проведення щодо них лікувально-оздоровчих заходів з метою збереження здоров'я і працездатності, амбулаторне і стаціонарне лікування відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров'я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством.
Надання медичної допомоги, особам взятим під варту здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 10.02.2012 №239/5/104, відповідно до якого, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного перелік та керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Таким чином, лікування обвинуваченого у разі наявності у нього медичних захворювань можливо в умовах ДУ «Одеській слідчий ізолятор» та не може слугувати підставою неможливості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В свою чергу суд зазначає про те, що захисником не додано доказів того, що медична допомога, яку потребує ОСОБА_5 в умовах лікувального закладу вказаного типу не може бути наданою. Також не надано будь-якої медичної документації щодо критичного стану здоров'я обвинуваченого, який би виключав можливість утримання особи під вартою в умовах слідчого ізолятора.
Разом з тим, враховуючи, що під час розгляду клопотання прокурора сторона захисту скаржилася на незадовільний стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_5 та ненадання йому належної медичної допомоги, суд вважає за необхідне доручити відповідальним особам Державної установи «Одеській слідчий ізолятор» та сектору в Одеській області філії ДУ «Центр охорони здоров'я» ДКВС України в Одеській та Миколаївській областях, провести медичний огляд ув'язненого ОСОБА_5 та у разі необхідності надати йому необхідну медичну допомогу, в тому числі і у закладах МОЗ України.
Під час розгляду можливості застосування більш м'яких запобіжних заходів, врахувавши підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, суд дійшов висновку, що прокурором також доведено про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів до обвинуваченого, аніж тримання під вартою з одночасним визначенням розміру застави у межах 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 1 січня 2025 року) з покладенням обов'язків, передбачених частиною 5 статті 194 КПК України.
Вказаний розмір застави буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не буте завідомо непомірним для нього, оскільки ЄСПЛ у своїй практиці наголошує на необхідності встановлення розміру застави, який не є надмірним і враховує індивідуальні обставини обвинуваченого. Зокрема, у справі «Гафа проти Мальти» ЄСПЛ підкреслив, що розмір застави повинен визначатися з урахуванням особистості підсудного, його майнового стану та стосунків з поручителями. Мета застави полягає в забезпеченні явки обвинуваченого до суду, тому вона не повинна бути надмірною та має відповідати фінансовим можливостям особи.
У справі «Істоміна проти України» ЄСПЛ встановив, що національні суди не врахували фінансовий стан заявниці при визначенні розміру застави, що призвело до її надмірності. Суд зазначив, що тяжкість обвинувачень не може бути єдиним фактором для обґрунтування розміру застави; необхідно також оцінювати фінансові можливості обвинуваченого.
Керуючись статтями 176-178, 182, 183, 194, 197, 199, 331 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк 60 діб тобто до 27 вересня 2025 року (включно), з утриманням його в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор», місцезнаходження юридичної особи: Люстдорфська дорога, 11, місто Одеса, Одеська область, 65059.
Розмір застави, визначений ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 07.05.2025 року в сумі 121 120,00 гривень та обов'язки - залишити незмінними.
Доручити відповідальним особам Державної установи «Одеській слідчий ізолятор» та сектору в Одеській області філії Державної установи «Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України» в Миколаївській та Одеській областях провести медичний огляд обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та у разі потреби надати йому необхідну медичну допомогу та лікування, в тому числі і у закладах охорони здоров'я МОЗ України.
Ухвала підлягає негайному виконанню в частині запобіжного заходу у виді тримання під вартою після її проголошення. Копію ухвали вручити обвинуваченому. Копію ухвали направити Державній установі "Одеський слідчий ізолятор" та філії Державної установи «Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України» в Миколаївській та Одеській областях - для виконання.
Подання апеляційної скарги зупиняє набрання ухвалою законної сили, але не зупиняє її виконання.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Суддя: ОСОБА_1