Вирок від 30.07.2025 по справі 522/21317/23

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ1

ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2025 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1

за участю:

секретаря судового засідання - ОСОБА_2

прокурорів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4

захисника - ОСОБА_5

представника потерпілої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7

перекладача - ОСОБА_8

обвинуваченого - ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12023163520000460 від 01.09.2023 року за обвинуваченням:

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Хобі Республіки Грузії, громадянина Грузії, із середньою освітою, одруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, -

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст.289 КК України, -

встановив:

В невстановленому місці та час у ОСОБА_11 виник злочинний намір направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом з метою власного особистого збагачення, при цьому предметом свого злочинного посягання ОСОБА_9 обрав автомобіль марки УАЗ, модель 3303-1, державні номерні знаки НОМЕР_1 тип кузову загальний вантажний бортовий малотоннажний-В ХТТ330300Р0218091, 1993 року випуску, білого кольору, що на праві власності ОСОБА_6 , який перебував на станції технічного обслуговування, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Розкидайлівська, 65а, у тимчасовому користуванні ОСОБА_11 , для здійснення молярно-рихтувальних робіт.

Так, з метою реалізації свого злочинного наміру ОСОБА_9 , напередодні зателефонував своєму знайомому ОСОБА_12 та запропонував останньому розрахуватися з ним за свій борг, шляхом передачі йому автомобіля марки УАЗ, модель 3303-1, державні номерні знаки НОМЕР_1 тип кузову загальний вантажний бортовий малотоннажний-В ХТТ330300Р0218091, 1993 року випуску, білого кольору, для своїх особистих потреб та запевнив ОСОБА_12 в тому, що право на розпорядження вказаним автомобілем йому надала потерпіла ОСОБА_6 на що ОСОБА_12 погодився. В подальшому, у жовтні місяці 2022 року, більш точної дати та часу не встановлено, але не пізніше листопада місяця 2022 року, ОСОБА_9 зустрівся з ОСОБА_12 за адресою: м. Одеса, вул. Розкидайлівська, 65 а, біля СТО де ОСОБА_12 , отримав від ОСОБА_11 ключі та автомобіль марки УАЗ, модель 3303-1, державні номерні знаки НОМЕР_1 тип кузову загальний вантажний бортовий малотоннажний-В ХТТ330300Р0218091, 1993 року випуску, білого кольору, в рахунок боргу ОСОБА_13 .

Таким чином, ОСОБА_9 будучи обізнаним у тому, що вищевказаний автомобіль йому не належить всупереч волі власника, не маючи ні реального, а ні уявного права власності на даний транспортний засіб, а саме автомобіль марки УАЗ, модель 3303-1, державні номерні знаки НОМЕР_1 тип кузову загальний вантажний бортовий малотоннажний-В ХТТ330300Р0218091, 1993 року випуску, білого кольору, не повернув вказаний автомобіль власниці ОСОБА_6 та завершуючи реалізацію свого злочинного наміру, спрямованого на власне незаконне збагачення, шляхом незаконного заволодіння транспортним засобом, переслідуючи корисливий мотив, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи наслідки та бажаючи їх настання, передав ключі та автомобіль марки УАЗ, модель 3303-1, державні номерні знаки НОМЕР_1 тип кузову загальний вантажний бортовий малотоннажний-В ХТТ330300Р0218091, 1993 року випуску, білого кольору ОСОБА_12 , тим самим розпорядившись вказаним автомобілем на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_6 , матеріальну шкоду у розмірі 25 590 гривень.

Допитаний в судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_9 свою вину у вчиненні інкримінованого злочину визнав повністю, не оспорюючи при цьому обставин злочину, які викладені в обвинувальному акті. Заявив, що щиро розкаявся та негативно відноситься до події і своєї поведінки.

Приймаючи до уваги повне визнання обвинуваченим своєї вини в обсязі пред'явленого йому обвинувачення, а також те, що він не піддавав сумніву фактичні обставини справи, викладені в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, у суду не виникає сумнівів в добровільності позиції обвинуваченого, у суду також не виникає сумнівів в добровільності позиції інших учасників судового провадження.

У зв'язку з цим, згідно ч. 3 ст. 349 КПК України суд, за згодою учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та визнав можливим обмежити обсяг досліджуваних доказів допитом обвинуваченого ОСОБА_11 , доказів та документів, що стосуються особи обвинуваченого, доказів, що стосуються цивільного позову, а також тих, що стосуються речових доказів, заходів забезпечення кримінального провадження. При цьому судом роз'яснено учасникам судового провадження, що вони будуть позбавленні права оспорювати ці обставини справи в апеляційному порядку.

В судовому засіданні ОСОБА_9 надав суду показання, що за 6-7 місяців до початку повномасштабної війни, приблизно восени 2021 року, ОСОБА_6 пригнала машину щоб він пофарбував кузов. Після того, як він виконав роботу він довгий час не міг додзвонитись до ОСОБА_6 , а коли зв'язався, десь через 3 місяці після початку війни, остання повідомила, що вона через Грузію виїхала до рф, а також сказала, що автомобіль їй більше не цікавий та він може з ним роботи все що захоче. При цьому, ОСОБА_9 зазначив, що після того як ОСОБА_6 залишила автомобіль, він номер телефона не міняв, проте остання за два роки жодного разу йому не телефонувала та не цікавилась автомобілем. Так, ОСОБА_9 зазначив, що десь у жовтні/листопаді 2022 року, він вирішив віддати автомобіль ОСОБА_12 в рахунок боргу за орендну плату, та останній віддав йому різницю у сумі 600 доларів США, які він витратив на власні потреби. Проте, через два роки до нього прийшла ОСОБА_6 разом із поліцією за автомобілем. Так, в подальшому через тиждень він повернув їй автомобіль, проте його було перефарбовано на військовий колір. Також, ОСОБА_9 зазначив, що погоджується із розміром завданою ним матеріальною шкоду, що зазначена в обвинувальному акті. Щодо вимог цивільного позову, то обвинувачений заявив, що повністю визнає заявлену потерпілою матеріальною шкодою у розмірі 16600 грн. та готовий її сплатити, але через скрутне матеріальне становище він не в змозі сплатити дану суму повністю, буде сплачувати частинами. Щодо суми моральної шкоди, заявленої потерпілою, обвинувачений заявив, що вона є для неосяжною та непомірною і він не може її сплатити, тому в цій частині позов не визнає.

Таким чином, допитавши обвинуваченого, дослідивши письмові докази, надані сторонами кримінального провадження, суд вважає, що зібрані докази є належними допустимими та достовірними, і є достатніми для постановлення обвинувального вироку.

Тому, суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_11 у вчиненні ним злочину, та кваліфікує його дії за ч. 1 ст. 289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом.

При призначені покарання обвинуваченому ОСОБА_14 , суд у відповідності до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Обвинувачений ОСОБА_9 вчинив умисний корисливий злочин, який у відповідності до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів.

ОСОБА_9 є громадянином Грузії і не має зареєстрованого місця проживання в України, водночас фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , одружений, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, дані щодо перебування на обліку у лікаря психіатра відсутні, раніше не судимий.

Обставин, які згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_11 судом не встановлено.

До обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_14 , суд відносить щире каяття.

При цьому, суд відхиляє доводи представника потерпілої щодо відсутності щирого каяття ОСОБА_11 оскільки він не здійснив жодної спроби відшкодувати завданої шкоди, з огляду на те, що обвинувачений повернув потерпілій автомобіль, а також неодноразово намагався домовитись за відшкодування завданої його протиправними діями шкоди, про що сторони заявляли в суді і їм надавався судом для цього строк, проте обвинувачений та потерпіла не змогли врегулювати дане питання. Також під час судового розгляду, в тому числі й під час останнього слова обвинувачений заявив, що дійсно розуміє, що вичнив протиправні дії і жалкує про вчинене. Тобто такі дії обвинуваченого та його поведінка свідчать про наявність в нього щирого жалю з приводу вчиненого та намагання відшкодувати завдані ним потерпілій стороні збитки.

З урахуванням вказаних обставин, суд у відповідності до вимог закону України про кримінальну відповідальність та передбачених цим законом санкцій вважає, що ОСОБА_14 необхідно для його виправлення та запобігання вчинення ним нових злочинів призначити покарання у виді позбавлення волі, в межах мінімального строку, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України.

В даному випадку, за переконанням суду, покарання саме у виді позбавлення волі у мінімальних межах санкції статті, за якою він визнається винуватим, про що також просили суд сторони кримінального провадження, повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які створять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки, у зв'язку із чим суд не вбачає необхідності призначати більш суворе покарання винному.

Водночас, вирішуючи питання про необхідність реального відбування обвинуваченим покарання у виді позбавлення волі за вчинений злочин, судом враховується практика Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

При цьому суд також враховує правову позицію Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловлену Постанові від 28.05.2020 року (справа № 753/13972/17; провадження № 51-986км20), згідно якої Верховний суд зазначив, що законодавцем саме суду надано дискреційні повноваження щодо визначення виду та міри покарання за вчинення того чи іншого злочину.

Суд враховує тяжкість вчиненого ОСОБА_15 злочину, усвідомлення останнім протиправності своєї злочинної поведінки, перше притягнення до кримінальної відповідальності, його позитивну поведінку після вчинення злочину, щире каяття, дані про особу винного, його похилий вік, а також того, що він заявив суду, що зробив для себе позитивні висновки та має намір виправитись і не вчиняти злочинів, що виглядало перед судом достатньо переконливо. Також, суд враховує, що викрадене майно повернуто потерпілій та готовність обвинуваченого понести витрати з відшкодування завданої потерпілій шкоди у визначеному судом розмірі. Серед цього, суд також враховує й недбалу поведінку потерпілої по відношенню до свого майна, яке вона залишила на СТО де працював обвинувачений, не контролювала його стан, не цікавилась долею свого майна та повернулась за своїм автомобілем через два роки. Це безумовно не виправдовує дії обвинуваченого, але відсутність зацікавленості потерпілої до свого майна і не повернення за ним достатньо тривалий час, що і стало відправною точкою для вчинення злочину ОСОБА_15 , тобто призвело до можливості незаконного заволодіння транспортним засобом потерпілої. За таких обставин, суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_11 можливе без ізоляції від суспільства, у зв'язку із чим суд на підставі ст. 75 КК України вважає за можливе звільнити ОСОБА_16 від відбування покарання з випробуванням.

Саме таке покарання суд вважає пропорційним, необхідним, достатнім і справедливим для виправлення винного та запобігання вчиненню ним нових злочинів і, в даному випадку мета застосування кримінального покарання буде досягнута при призначенні ОСОБА_14 саме такого виду покарання.

В силу положень ч. 1 ст. 76 КК України, суд звільняючи ОСОБА_16 від відбування покарання з випробуванням, покладає на нього обов'язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Вирішуючи цивільний позов потерпілої, заявлений в рамках даного кримінального провадження, суд виходить з наступного.

Так, адвокатом ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 , яка визнана судом цивільним позивачем, до обвинуваченого ОСОБА_11 , який визнаний цивільним відповідачем, заявлений цивільний позов, який був підтриманий в судовому засіданні, та в якому представник потерпілої просить суду про стягнення з ОСОБА_11 заподіяної матеріальної шкоди у сумі 16600 гривень та моральної шкоди у розмірі 300000 гривень, а також судових витрат.

Згідно ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до обвинуваченого. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Згідно із ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Отже, визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов: 1) визнання їх усіма учасниками справи та 2) відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.

За змістом ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Як слідує з положень ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

У відповідності до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Судовим розглядом цивільного позову потерпілої до обвинуваченого встановлено, що визнання відповідачем ОСОБА_15 цивільного позову в частині спричиненої матеріальної шкоди потерпілої було безумовно погодженням задовольнити матеріально-правову вимогу позивача в тому вигляді, в якому вона містить у позовній заяві. Суд також переконався, що визнання відповідачем позову в частині спричиненої матеріальної шкоди не суперечить та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб і, суд не має будь-якого обґрунтованого сумніву щодо достовірності обставин цивільного позову в частині стягнення матеріальної шкоди або добровільності визнання цих обставин відповідачем, тому суд прийшов до переконання про задоволення цивільного позову потерпілої в частині стягнення матеріальної шкоди.

Щодо заявленої вимоги про відшкодування моральної шкоди, то суд приходить до наступних висновків.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичній болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам по собі факт порушення права (справа Науменко проти України).

Суд вважає, що заявлена потерпілої ОСОБА_6 позовна заява про стягнення з ОСОБА_11 моральної шкоди в сумі 300000 грн. підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

В позовній заяві та в судовому засіданні, в обґрунтування зазначеного розміру стягнення моральної шкоди, представник потерпілої зазначила, що внаслідок протиправних дій відповідача потерпілою понесені значні моральні втрати, які призвели до позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, які позивач могла б реалізувати не витрачаючи часу на звернення до поліції, адвоката, підготовку заяв та інформації для судових позовів, відвідування установ органів державної влади, щоб добитися належного захисту своїх порушених прав.

Вказане є суб'єктивним припущенням потерпілої, що всупереч п.5 ч.3 ст.175, ч. 5 ст. 177 ЦПК України, не підтверджено доказами та визнається судом неспроможним.

Так, при визначенні розміру відшкодування, суд виходить з того, що слід керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності та розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення, про що також зазначила Велика Палата Верховного Суду у справі № 752/17832/14-ц від 15.12.2020 року.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд, з огляду на фактичні обставини справи, характер, глибину моральних страждань та переживань потерпілої ОСОБА_6 , а також недбалу поведінку останньої відносно свого майна, яка призвела до вчинення злочину та керуючись вимогами розумності, виваженості та справедливості, оцінює завдану моральну шкоду потерпілій в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень та саме така сума відшкодування моральних страждань потерпілої за переконанням суду є достатньою для розумного задоволення потреб потерпілої і не буде становитиме надмірного тягаря для винного ОСОБА_11 , який є особою похилого віку, має сім'ю і має відшкодувати потерпілій таку шкоду.

При цьому, суд констатує, що потерпіла не виконала визначеного ЦПК України обов'язку щодо доведення стороною обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та не довела перед судом заявлений нею розмір моральної шкоди.

Також, потерпілою не доведено такого матеріального стану відповідача, який би свідчив про його спроможність реально задовольнити вимоги потерпілої. Відтак розмір задоволених судом позовних вимог, на думку суду, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а також не порушує баланс між правами обвинуваченого, з одного боку, та інтересами потерпілої, - з іншого.

Щодо заявленої вимоги про відшкодування судових витрат, суд приходить до наступних висновків.

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частина 4 ст. 137 ЦПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Так, потерпіла в цивільному позові зазначає, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і очікує понести у зв'язку із розглядом справи складається з вартості надання правової допомоги приблизно у 100000 гривень.

Водночас, позивач не надав суду жодних підтверджуючих доказів на понесення нею судових витрат, в тому числі у розмірі який заявлений в цивільному позові, у зв'язку із чим суд позбавлений вирішити питання щодо відшкодування судових витрат, проте зауважує на тому, що позивач в праві звернутись до суду з відповідним позовом в порядку цивільного судочинства.

За встановлених судом обставин та наведених підстав цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню.

В силу ч.4 ст.174 КПК України, з набранням вироком законної сили слід скасувати накладений арешт на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду Одеси від 15.09.2023 року (справа №522/17459/23, провадження №1-кс/522/5720/23).

Питання про долю речових доказів, які визнанні такими та долучені до матеріалів провадження постановами слідчого СВ ВП №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_17 від 02.09.2023 року та 27.09.2023 року, суд вирішує у відповідності до положень ст. 100 КПК України, а саме: автомобіль марки УАЗ, модель 3303-1, тип кузову загально вантажний бортовий малотонажний- НОМЕР_2 , 1993 року випуску, зеленого кольору, два ключа від зазначеного автомобіля, - слід повернути законному володільцю; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу УАЗ, модель 3303-1, тип кузову загально вантажний бортовий малотонажний- НОМЕР_2 , 1993 року випуску, білого кольору, серії НОМЕР_3 , що є власником ОСОБА_18 , - слід вважати таким, що повернуто власнику майна; карту пам'яті, на 32 GB goobram, на якому мається відеофайл, - слід залишити в матеріалах кримінального провадження, до якого вона долучена.

В силу ч. 2 ст. 124 КПК України з обвинуваченого ОСОБА_11 мають бути стягнуті на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта для проведення транспортно-товарознавчої експертизи №23-4655 від 07.09.2023 року у сумі 5974 (п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят чотири) гривень 50 (п'ятдесят) копійок (Акт №23-4655).

Також, у відповідності до положень ч.2 ст.122 КПК України витрати, пов'язані із залученням та участю перекладачів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, оскільки перекладач ОСОБА_8 здійснював переклад з української мови на російську мови судових засідань від 27.03.2025 року (1 година), 27.06.2025 року (2 години), 29.07.2025 року (2 години), 30.07.2025 року (1 година), всього протягом 6 (шести) годин, то оплата послуг його перекладу має бути здійснена ТУ ДСА в Одеській області із розрахунку 700 (сімсот) гривень за 1 (одну) годину усного перекладу, всього 6 години, що складає 4200 (чотири тисячі двісті) гривень.

Керуючись ст. ст. 369 - 371, 373 - 375 КПК, суд -

ухвалив:

ОСОБА_19 , визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.289 КК України та призначити йому покарання за ч.1 ст.289 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_16 звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік.

На підставі ч.1 ст.76 КК України, покласти на ОСОБА_16 наступні обов'язки:

1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 до обвинуваченого ОСОБА_11 - задовольнити частково.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_11 на користь потерпілої ОСОБА_6 16 600 (шістнадцять тисяч шістсот) гривень, в якості відшкодування матеріальної шкоди та 5000 (п'ять тисяч) гривень, в якості відшкодування моральної шкоди, а всього стягнути з ОСОБА_11 на користь потерпілої ОСОБА_6 21600 (двадцять одну тисячу шістсот) гривень.

В задоволені решти позову потерпілої ОСОБА_6 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_11 , на користь держави документально підтвердженні процесуальні витрати, а саме на залучення експерта для проведення транспортно-товарознавчої експертизи №23-4655 від 07.09.2023 року у сумі 5974 (п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят чотири) гривень 50 (п'ятдесят) копійок.

З набранням вироком законної сили арешт, накладений на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 15.09.2023 року (справа №522/17459/23, провадження №1-кс/522/5720/23), - скасувати.

Речові докази по справі:

- автомобіль марки УАЗ, модель 3303-1, тип кузову загально вантажний бортовий малотонажний-ВХТТ330300Р0218091, 1993 року випуску, зеленого кольору, два ключа від зазначеного автомобіля, - повернути законному володільцю;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу УАЗ, модель 3303-1, тип кузову загально вантажний бортовий малотонажний- НОМЕР_2 , 1993 року випуску, білого кольору, серії НОМЕР_3 , - вважати таким, що повернуто власнику майна;

- карту пам'яті, на 32 GB goobram, на якому мається відеофайл, - залишити в матеріалах кримінального провадження, до якого вона долучена.

Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, за рахунок коштів державного бюджету України, здійснити оплату наданих послуг усного перекладу з української на російську мови, перекладачем ОСОБА_8 , ТОВ «Колегія судових перекладачів», за юридичною адресою: м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 64, кв. 83, реквізити рахунків НОМЕР_4 АТ КБ «Приват Банк» МФО: 305299, код ЄДРПОУ 42838240 юридичної особи у виді усного перекладу з української мови на російську мови судових засідань від 27.03.2025 року, 27.06.2025 року, 29.07.2025 року, 30.07.2025 року, із розрахунку 700 (сімсот) гривень за 1 (одну) годину усного перекладу, всього 6 годин, що складає 4200 (чотири тисячі двісті) гривень, відповідно до кошторисних призначень Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, за КПКВ 0501020, у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_10 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України.

Копію вироку направити до ТУ ДСА в Одеській області для виконання, а також ТОВ «Колегія судових перекладачів» до відома.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення Одеським апеляційним судом.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Не пізніше наступного дня після ухвалення вироку надіслати його копію учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні. Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя

Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1

Єдиний унікальний номер справи: №522/21317/23

Номер провадження № 1-кп/ 522/630/25

Головуючий суддя - ОСОБА_1

Попередній документ
129175733
Наступний документ
129175735
Інформація про рішення:
№ рішення: 129175734
№ справи: 522/21317/23
Дата рішення: 30.07.2025
Дата публікації: 31.07.2025
Форма документу: Вирок
Форма судочинства: Кримінальне
Суд: Приморський районний суд м. Одеси
Категорія справи: Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Незаконне заволодіння транпортним засобом
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Призначено до судового розгляду (23.01.2026)
Дата надходження: 21.08.2025
Розклад засідань:
15.11.2023 14:30 Приморський районний суд м.Одеси
20.12.2023 15:00 Приморський районний суд м.Одеси
19.01.2024 15:00 Приморський районний суд м.Одеси
20.03.2024 14:30 Приморський районний суд м.Одеси
22.04.2024 10:00 Приморський районний суд м.Одеси
10.06.2024 10:00 Приморський районний суд м.Одеси
16.07.2024 10:00 Приморський районний суд м.Одеси
11.09.2024 15:30 Приморський районний суд м.Одеси
20.09.2024 10:10 Приморський районний суд м.Одеси
18.11.2024 12:00 Приморський районний суд м.Одеси
20.01.2025 10:00 Приморський районний суд м.Одеси
27.03.2025 10:00 Приморський районний суд м.Одеси
23.04.2025 10:00 Приморський районний суд м.Одеси
27.06.2025 14:30 Приморський районний суд м.Одеси
29.07.2025 12:00 Приморський районний суд м.Одеси
22.01.2026 10:40 Одеський апеляційний суд
21.05.2026 10:50 Одеський апеляційний суд