Справа № 127/6270/25
Провадження № 22-ц/801/1485/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.
Доповідач:Стадник І. М.
Іменем України
29 липня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів: Войтка Ю.Б., Сопруна В.В.,
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства «Таскомбанк» Іванової Олени Вікторівни,
на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Сичука М.М.,
у справі №127/6270/25
за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» (позивач)
до ОСОБА_1 (відповідач)
про стягнення заборгованості,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2025 року АТ «Таскомбанк» звернулося в районний суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи вимоги тим, що 08.04.2019 між ТОВ «ФК «Центр Фінансових рішень» та ОСОБА_1 було підписано кредитний договір № 2913763470.
Відповідно до п. 2 Заяви на отримання кредиту позичальник згоден з тим, що підписаний ним паспорт кредиту № 3763470 від 08.04.2019 року містить умови укладеного кредитного договору, а ця заява разом з паспортом кредиту становлять кредитний договір між ТОВ «ФК «ФР», як кредитодавцем та ним як позичальником.
Відповідно до умов кредитного договору позичальнику надано грошові кошти на наступних умовах: сума кредиту - 41 158 гривень 63 копійки; строк користування - 36 місяців; річні проценти - 0,01 % від суми боргу за договором; щомісячні проценти - 3,19 % від суми кредиту.
Позичальник підтвердив, що ознайомлений з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних Позичальником умов кредитування. Відповідно до п. кредитного договору (заяви про надання кредиту) підписавши цей договір Позичальник доручає кредитодавцю виплатити/сплатити за рахунок отриманого кредиту такі суми грошових коштів за наступними реквізитами (всього 1 платіж).
20.12.2018 року право вимоги за Кредитним договором відступлені АТ «Таскомбанк» на підставі Договору факторингу № ТАСЦФр-10-2016 від 07.10.2016 року.
Відповідно до п. 2.2 Договору факторингу Сторони погодили, що первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) Новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор зобов'язаний набувати такі права шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимог.
10.04.2019 року права вимоги за кредитним договором Відповідача були відступлені позивачу, витяг з реєстру прав вимог та платіжна інструкція щодо сплати позивачем первісному кредитору суми фінансування за договором про відступлення права вимоги додаються до позовної вимоги. Відповідно до умов цього договору та витягу з реєстру прав вимоги до договору факторингу, позивач є новим кредитором відповідача за кредитним договором з усіма наступними додатками та змінами. Зазначене також підтверджується відповідною платіжною інструкцією щодо сплати суми фінансування за договором відступлення права вимоги, яка додається до позовної заяви. Факт передачі права вимоги за вищезазначеним договором, а також відповідний розмір зобов'язання, що існував на момент передачі підтверджуються реєстром прав вимоги до договору факторингу, виписками та розрахунком заборгованості, доданими до даної позовної заяви. Дана інформація є відомою боржнику. Разом із тим повідомляють, що умови вищезазначеного кредитного договору позичальником не виконані, кредитні кошти у встановлені договором (графіком погашення кредиту) строки не повернуті.
Неодноразовими телефонними повідомленнями банку позичальника було сповіщено про наявність заборгованості за кредитом та про необхідність її погашення у стислі терміни.
Як наслідок, станом на 21.01.2025 року заборгованість позичальника за кредитним договором, становить 55 617 грн. 34 коп., в т. ч.: заборгованість по тілу кредиту (в т. ч. прострочена) - 29 726 грн. 85 коп.; заборгованість по річним процентам (в т. ч. прострочена) - 4 грн. 32 коп. заборгованість по щомісячним процентам (в т. ч. прострочена) - 25 886 грн. 17 коп., що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості по кредитному договору та виписками (надаються в додатку).
За вказаних обставин позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором № 2913763470 від 08.04.2025 року, в розмірі 55 617 грн. 34 коп., та судові витрати.
Рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 травня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із судовим рішенням, представник позивача ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що судом не було досліджено положення Договору про відступлення права вимоги, платіжну інструкцію, що підтверджує факт перерахування оплати первісному кредитору ціни договору, що призвело до неправильного вирішення питання.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
29.07.2025 року від відповідача суду надійшла заява від відповідача про долучення до справи матеріалів про його стан здоров'я, зокрема про те, що він є особою з інвалідністю ІІ групи.
Провадження у справі в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 30 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 14 липня 2025 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що стороною у справі подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі, яка не відноситься до категорії тих, що не може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК України) з ціною позову менше 30-ти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (55 617,34 грн), колегією суддів вирішено призначити її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Встановлені судом першої інстанції обставини
Судом встановлено, що 08.04.2019 між ТОВ «ФК «Центр Фінансових Рішень» та ОСОБА_1 було підписано кредитний договір № 2913763470.
Відповідно до п. 2 Заяви на отримання кредиту позичальник згоден з тим, що підписаний ним паспорт кредиту № 3763470 від 08.04.2019 року містить умови укладеного кредитного договору, а ця заява разом з паспортом кредиту становлять кредитний договір між ТОВ «ФК «ЦФР», як кредитодавцем та ним як позичальником. Відповідно до умов кредитного договору позичальнику надано грошові кошти на наступних умовах: сума кредиту - 41 158 гривень 63 копійки; строк користування - 36 місяців; річні проценти - 0,01 % від суми боргу за договором; щомісячні проценти - 3,19 % від суми кредиту.
Водночас суд встановив, що на момент укладення договору факторингу № ТАСЦФр-10-2016 від 07.10.2016, ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником, а відтак передати право вимоги за зобов'язанням, яке взагалі не існувало на момент укладення договору факторингу № ТАСЦФр-10-2016 від 07.10.2016, було неможливо.
За вказаних підстав суд вирішуючи спір прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Позиція апеляційного суду
Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову колегія суддів погоджується, проте вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з інших підстав, оскільки висновки суду є суперечливими, не у повному обсязі відповідають обставинам справи та нормам матеріального права.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Апеляційним судом встановлено, що 08 квітня 2019 року ОСОБА_1 подав заяву № 2913763470 на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР», відповідно до п. 2 якої позичальник згоден з тим, що підписаний ним паспорт кредиту № 3763470 від 08.04.2019 року містить умови укладеного кредитного договору, а ця заява разом з паспортом кредиту становлять кредитний договір між ТОВ «ФК «ЦФР», як кредитодавцем та ним як позичальником.
Грошові кошти ОСОБА_1 надані на наступних умовах: сума кредиту - 41 158 гривень 63 копійки; строк користування - 36 місяців; річні проценти - 0,01 % від суми боргу за договором; щомісячні проценти - 3,19 % від суми кредиту.
Разом з тим, на підтвердження факту укладення кредитного договору та перерахування кредитних коштів позивач не надав платіжне доручення про перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що з технічної помилки не надав доказів про перерахунок кредитних коштів відповідачеві № 190781688 від 08.04.2019 до позовної заяви, а тому подає такі разом з апеляційною скаргою та просить приєднати їх до матеріалів справи.
Суд не приймає вказані докази до розгляду з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як причина неподання вказаних доказів апелянтом зазначено те, що такі докази отримані після винесення рішення, що не є поважною причиною, яка об'єктивно не залежала від апелянта, оскільки такі докази останній міг і зобов'язаний був отримати до подачі позову, а у випадку труднощів з самостійним їх отриманням, клопотати про їх витребування судом.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Об'єктивних перешкод у позивача для того, щоб заздалегідь отримати та подати до суду першої інстанції докази у АТ «Таскомбанк» не було.
Окрім цього, клопотання про долучення вказаних доказів взагалі не містить обґрунтування та докази які підтверджували б неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від АТ «Таскомбанк» та не додано доказів які підтверджували б надсилання їх копій іншим учасникам справи, а згідно частини 9 статті 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Отже, перехід права вимоги до нового кредитора можливий двома способами: за договором купівлі-продажу права вимоги (цесії) та за договором факторингу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово досліджувала питання розмежування договору цесії та договору факторингу.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.03.2021 по справі № 906/1174/18 (пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
У постанові від 16.03.2021 по справі № 906/1174/18 (пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.
Виходячи з цього, правочин який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений у ВП ВС від 11.09.2018 по справі № 909/968/16 ( пункт 106).
При цьому, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.
Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові ВП ВС від 08.08.2023 у справі № 910/8115/19(910/13492/21) .
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак, це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді не укладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №910/11965/16.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012).
В справі, що розглядається позивач стверджує про укладення ним із ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» 07 жовтня 2016 року договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016, проте в матеріалах справи відсутній договір відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2026.
Відсутність договору відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 не дає змоги встановити чи передбачається умовами цього договору передача прав вимоги також на майбутні кредитні договори, які будуть укладені між первісним кредитором та боржниками, а також строк його дії.
За таких підстав колегія суддів приходить висновку, що суд першої інстанції не дав належної правової оцінки зібраним доказам по справі, постановив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому його слід скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Таскомбанк» з підстав, наведених у мотивувальній частині цієї постанови.
Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства «Таскомбанк» Іванової Олени Вікторівни задовольнити частково.
Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.
Головуючий: І.М. Стадник
Судді: Ю.Б.Войтко
В.В. Сопрун