Справа № 127/1688/25
Провадження № 22-ц/801/1439/2025
Категорія: 80
Головуючий у суді 1-ї інстанції Горбатюк В. В.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
29 липня 2025 рокуСправа № 127/1688/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,
суддів Стадника І. М., Матківської М. В.,
розглянув у судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, в інтересах якого діє адвокат Безрученко Денис Павлович, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Горбатюка В. В. в залі суду в м. Вінниця, дата складення повного тексту рішення суду невідома,
у цивільній справі № 127/1688/25 за позовом ОСОБА_1 до Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Вінницької обласної ради та Вінницької обласної військової адміністрації, про нарахування та стягнення заробітної плати,
встановив:
Короткий зміст вимог
У січня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Вінницької обласної ради та Вінницької обласної військової адміністрації, в якому просила зобов'язати Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи (далі ВОЦ МСЕ) нарахувати та виплатити їй різницю заробітної плати за період з 01 січня 2022 року по 19 липня 2022 року з урахуванням фактично відпрацьованого часу у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я».
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона працює лікарем-офтальмологом, головою офтальмологічної у ВОЦ МСЕ, за що впродовж 2022 року отримувала заробітну плату.
З 01 січня 2022 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я», згідно з якою розмір нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності за повністю виконану місячну (годинну) норму праці установлюється у межах фонду оплати праці на 2022 рік на рівні не менше 20 000 грн 00 к. лікарям (крім лікарів-інтернів) та професіоналам з вищою немедичною освітою, які допущенні до медичної діяльності в закладах охорони здоров'я.
Зазначила, що ВОЦ МСЕ відноситься до державної (комунальної) форми власності, проте вказана постанова ним не була застосована, внаслідок чого підвищення заробітної плати відповідно до вищезазначеної постанови з 01 січня 2022 року не відбулось.
У зв'язку з цим, Первинна профспілкова організація ВОЦ МСЕ у відповідності до ч. 9, 10 ст. 21 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» внесла подання керівнику ВОЦ МСЕ про усунення порушень законодавства про працю та колективного договору в Вінницькому обласному центрі медико-соціальної експертизи, а саме, підвищити з 1 січня 2022 року працівникам заробітну плату у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 2.
У відповідь від ВОЦ МСЕ було отримано лист № 161 від 23 лютого 2022 року, у якому зазначив, що центр не є комунальним некомерційним підприємством та не входить до медичних закладів, які працюють згідно договору з Національною службою здоров'я України (НСЗУ) за програмою медичних гарантій. Центр в повному обсязі фінансується за рахунок коштів обласного бюджету, субвенції на підтримку з державного бюджету місцевим бюджетам. Станом на 16 лютого 2022 року за січень 2022 року виплачена заробітна плата згідно затвердженої тарифікації та відповідно до фінансування. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року №2, відповідно до якої заробітна плата лікарів має бути не менше 20 000 грн та заробітна плата середнього медичного персоналу має бути не меншою 13 500 грн, адміністрація ВОЦ МСЕ звернулась до Вінницької обласної ради та галузевого департаменту щодо необхідності додаткового фінансування з метою виконання вищезазначеної Постанови ... Наразі проводиться робота щодо поновлення ліцензії на господарську діяльність з медичної практики.
Втім позивачка зазначає, що відповідно до Статуту ВОЦ МСЕ центр є об'єктом права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює Вінницька обласна Рада (п. 1.4). Управління Центром здійснює Вінницька обласна Рада (п. 6.1). Форми і системи оплати праці, норми праці, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством (п.8.4.).
Також, на переконання ОСОБА_1 , відсутність ліцензії ВОЦ МСЕ у певний період, а також фінансування з обласного бюджету та відсутність субвенції на підтримку з державного бюджету місцевим бюджетам, на переконання позивача не перебуває у причинному зв'язку із виплатою заробітної плати та не є підставою для не застосування постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 2.
Оскільки з 1 січня 2022 року позивачці протиправно не виплачується заробітна плата, ОСОБА_1 у заявленому позові просила суд зобов'язати ВОЦ МСЕ нарахувати та виплатити їй різницю заробітної плати за період з 01 січня 2022 року по 19 липня 2022 року з урахуванням фактично відпрацьованого часу у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 квітня 2025 року позов задоволено.
Зобов'язано Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01.01.2022 по 19.07.2022 пропорційно до відпрацьованого часу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 №2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я» та виплатити їй різницю між виплаченою та нарахованою заробітною платою за період з 01.01.2022 по 19.07.2022 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я».
Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду мотивовано тим, що невиплата позивачці у вказаний період заробітної плати у розмірі, на який вона мала право відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, є втручанням у її право на мирне володіння майном, що є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
З огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», а позивачка не отримала належну їй заробітну плату в повному обсязі за вищевказаний період, вимоги спрямовані на одержання цих виплат, відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У травні 2025 року Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 20 травня 2025 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий - суддя Войтко Ю. Б., судді: Стадник І. М., Сопрун В. В.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 травня 2025 року апеляційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.
Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2025 року для розгляду цієї справи замінено суддю Сопруна В. В. та визначено склад колегії суддів: (суддя-доповідач) Войтко Ю. Б., судді Стадник І. М., Панасюк О. С.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2025 року, після усунення недоліків апеляційної скарги відкрито апеляційне провадження у справі, надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 11 червня 2025 року справу призначено до апеляційного розгляду на 29 липня 2025 року о 11:40 год. з повідомленням сторін.
Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 24 липня 2025 року для розгляду цієї справи замінено суддю Панаюка О. С. та визначено склад колегії суддів: (суддя-доповідач) Войтко Ю. Б., судді Стадник І. М., Матківська М. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що ВОЦ МСЕ отримував ліцензію для здійснення господарської діяльності з медичної практики в 2009 році строком на 5 років до 18 травня 2014 року. Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 15 березня 2023 року № 497 «Про ліцензування медичної практики» видано, зокрема Вінницькому обласному центру медико-соціальної експертизи ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.
Тобто, в період з 01 січня 2022 по 19 липня 2022 року Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи не мав чинної ліцензії на здійснення господарської діяльності з медичної практики.
Відтак, з урахуванням роз'яснень Міністерства охорони здоров'я України від 28 січня 2022 року № 10-13/2496/2-22 підстави для застосування до Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи положень постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я» відсутні.
Також вказує, що відповідач у повному обсязі фінансується за рахунок коштів обласного бюджету, субвенції на підтримку з державного бюджету місцевим бюджетам.
Вважає, що суд позовні вимоги позивача щодо зобов'язання ВОЦ МСЕ нарахувати та виплатити заробітну плату з 01 січня 2022 року по 19 липня 2022 року у відповідності до постанови Кабінету міністрів України від 12 січня 2022 року № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я» є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
Вінницька обласна військова адміністрація подала пояснення на апеляційну скаргу, у яких вказала, що апеляційна скарга є обґрунтованою та просила її задовольнити.
ОСОБА_1 та Вінницька обласна рада подали відзиви на апеляційну скаргу, за якими просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм процесуального права, відповідно до встановлених правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.
Від Вінницької обласної військової адміністрації відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Позиція учасників справи у судовому засіданні
Представник Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, Вінницької обласної ради та Вінницької обласної військової адміністрації в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином, про причину неявки суд не повідомили.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, згідно повідомлення про вручення поштового відправлення відсутня за вказаною адресою, про зміну проживання суд не повідомила, а тому вважається, що судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки (постанова ВС від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі №760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св22), 31 серпня 2022 року у справі № 760/17314/17).
Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість проведення судового розгляду у відсутність осіб, які не з'явилися.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що ОСОБА_1 у 2000 році закінчила Вінницький державний медичний університет імені М.І. Пирогова та отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Лікувальна справа» та здобула кваліфікацію лікаря, що підтверджується копією диплому серії НОМЕР_1 , виданим 23.06.2000 (а. с. 8).
Відповідно до довідки про доходи від 19 грудня 2024 року № 46 ОСОБА_1 працює у ВО ЦМСЕ на посаді голови комісії - лікаря-офтальмолога, за період з 01 січня 2022 року по 14 березня 2023 року позиваці було нараховано 174 229,16 грн заробітної плати (а. с. 6).
Відповідно до розрахунку заробітної плати згідно постанови КМУ № 2 від 12 січня 2022 року ОСОБА_1 за період з 01 січня 2022 року по 14 березня 2023 року було нараховано 268 015,81 грн заробітної плати (а. с. 7).
31 січня 2022 року первинна профспілкова організація Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи відповідно до ч. 9, ч. 10 ст. 21 «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» внесла подання керівнику Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи про усунення порушень законодавства про працю та колективного договору у Вінницькому обласному центрі медико-соціальної експертизи, зокрема: підвищити з 01 січня 2022 року працівникам заробітну плату відповідно до постанови КМУ від 12 січня 2022 року № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я» (а.с. 9-11).
У відповідь 23 лютого 2022 року Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи повідомив, що даний центр не є комунальним некомерційним підприємством та не входить до медичних закладів, які працюють згідно з договором з Національною службою здоров'я України за програмою медичних гарантій. Центр в повному обсязі фінансується за рахунок коштів обласного бюджету, субвенції на підтримку з державного бюджету місцевим бюджетам. Станом на 16 лютого 2022 року за січень місяць 2022 року виплачена заробітна плата згідно затвердженої тарифікації та відповідно до фінансування. На виконання постанови КМУ від 12 січня 2022 року № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я» адміністрація звернулася до Вінницької обласної ради та галузевого департаменту щодо необхідності додаткового фінансування з метою виконання даної постанови (а. с. 12).
Позиція суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з статтею 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Предметом спору є право позивача на отримання заробітної плати в розмірі, не меншому за мінімальний рівень встановлений Постановою КМУ від 12.01.2022 №2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я».
За змістом ч. 1 ст. 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Структуру заробітної плати відповідно до статті 2 Закону складають основна заробітна плата, додаткове заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 4 статті 97 КЗпП України роботодавець (роботодавець - фізична особа) не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Статтею 98 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.
Аналогічну норму містить ст. 13 ЗУ «Про оплату праці».
Згідно з ч. 1, 2 ст. 8 ЗУ «Про оплату праці» держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.
Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.
Відповідно до ст. 21 ЗУ «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.
Крім того, відповідно до п. «ж» ч. 1 ст. 77 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров'я» медичні і фармацевтичні працівники мають право на оплату праці у державних та комунальних закладах охорони здоров'я у розмірі, не нижчому, ніж визначено Кабінетом Міністрів України, у тому числі з дотриманням гарантій щодо мінімальної заробітної плати.
У постанові Кабінету Міністрів України від12січня 2022 року №2 про «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я», яка набрала чинності 13 січня 2022 року та застосовується з 01січня 2022 року, установлено, що:
1) розмір нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності за повністю виконану місячну (годинну) норму праці установлюється у межах фонду оплати праці на 2022 рік:
- на рівні не менше 20 000 гривень лікарям (крім лікарів-інтернів) та професіоналам з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров'я;
- на рівні не менше 13 500 гривень для посад молодших спеціалістів з медичною освітою (фахових молодших бакалаврів), фахівцям з початковим рівнем (короткий цикл) вищої медичної освіти, першим (бакалаврський) рівнем вищої медичної освіти і магістрів з медсестринства;
2) граничний розмір надбавок, передбачених у підпункті «а» підпункту 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», може бути збільшений для досягнення розміру нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності, передбаченого підпунктом 1 пункту 1 цієї постанови;
3) надбавки, установлені з урахуванням положень підпункту 2 пункту 1 цієї постанови, не враховуються під час установлення доплат та інших надбавок медичним працівникам закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності;
4) диференціація заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності здійснюється у межах фонду оплати праці шляхом встановлення доплат та надбавок з урахуванням складності, відповідальності та умов виконуваної роботи, кваліфікації працівника, результатів його роботи;
5) у разі встановлення медичному працівнику неповного робочого дня або неповного робочого тижня, а також під час невиконання працівником у повному обсязі встановленої норми тривалості робочого часу вимога щодо розміру оплати праці, передбачена підпунктом 1 пункту 1 цієї постанови, застосовується пропорційно до відпрацьованого часу.
Статтею 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» визначено, що заклад охорони здоров'я це юридична особа незалежно від форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основними завданнями яких є забезпечення медичного обслуговування населення та / або надання реабілітаційної допомоги на основі відповідної ліцензії та забезпечення професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.
Пунктом 15 частини першої статті 7 та частиною першою статті 9 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» встановлено, що медична практика підлягає ліцензуванню та ліцензіат зобов'язаний виконувати вимоги ліцензійних умов відповідного виду господарської діяльності, а здобувач ліцензії для її отримання відповідати ліцензійним умовам.
За інформацією МОЗ, викладеною у листі до Мінекономіки від 18.02.2022 р. № 10-10/4849/2-22, під час визначення сфери поширення дії Постанови № 2 доцільно керуватися такими нормативно-правовими актами:
- Основи законодавства України про охорону здоров'я (далі Основи);
- Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності»;
- постанова КМУ від 16.05.2011 р. № 501 «Про затвердження переліку закладів охорони здоров'я та програм у галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, видатки на які здійснюються з державного бюджету, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України»;
- постанова КМУ від 02.03.2016 р. № 285 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики»;
- наказ МОЗ від 28.10.2002 р. № 385 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських посад, посад фармацевтів, посад фахівців з фармацевтичною освітою (асистентів фармацевтів), посад професіоналів у галузі охорони здоров'я, посад фахівців у галузі охорони здоров'я та посад професіоналів з вищою немедичною освітою у закладах охорони здоров'я», у тому числі структурних підрозділах, що здійснюють медичну діяльність установ, закладів та організацій незалежно від підпорядкування ;
- наказ МОЗ від 06.07.2015 р. № 408 «Про затвердження Типового положення про університетську клініку вищого навчального закладу (закладу післядипломної освіти) .
Представник відповідача у цій справі стверджує, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 р. № 2 про «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я» можуть застосовуватися лише до тих медичних працівників закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.
Проте, як встановлено судом першої інстанції зазначена постанова КМУ таких застережень не містить.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Постанови № 2 її норми поширюються на медичних працівників закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
У рішеннях ЄСПЛ та Верховного Суду сформувалась стала практика щодо визначення відповідних критеріїв поняття «якість закону»
Суд Європейського Союзу вважає, що принципи юридичної визначеності й леґітимних очікувань означають, що «наслідки законодавства Спільноти мають бути зрозумілими та очікуваними для тих, на кого воно поширюється» («Amministrazione delle finanze dello Stato v. SRL Meridionale Industria Salumi and Others», справа № 212-217/80, п. 10); або «що законодавство має бути зрозумілим і чітким, і що його застосування має бути передбаченим для усіх зацікавлених сторін» («Europaisch-Iranische Handelsbank AG v. Council of the European Union», справа № T?434/11, п. 93; «France v. Commission», справа № C-325/91, п. 26).
Зазначений підхід був застосований у своїй практиці Великою Палатою Верховного Суду. Зокрема у постанові від 30 січня2019року у справі № 442/456/17 (провадження № 11-860апп18) Велика Палата Верховного Суду, здійснюючи відступ від позиції Верховного Суду України, вказала на те, що цей Суд при ухваленні постанови від 25 травня 2016 року у справі № 419/794/15-а віддав перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України, водночас положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд повинен застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, а звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
У постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 492/446/15-а (провадження № 11-611апп18) Велика Палата Верховного Суду, обґрунтовуючи необхідність відступу від позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2013 року у справі № 21-241а13, також врахувала правовий висновок ЄСПЛ, сформований у рішенні у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50-56), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону»; у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 (провадження № 11-555заі18), із посиланням на положення ст. ст. 1, 8, 92 Конституції України, а також на ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Вимога щодо «якості закону» та обов'язок суду застосувати найбільш сприятливий для особи спосіб тлумачення закону, який не відповідає визначеним критеріям якості закону, ґрунтуються передусім на положеннях ч. 1 ст. 57 Конституції України, яка встановлює, що «кожному гарантується право знати свої права і обов'язки». Із цієї конституційної норми відомо те, що у випадку встановлення судом того факту, що закон сформульований у спосіб, який не дозволяє особі знати свої права і обов'язки, застосування (тлумачення) такого закону повинно відбуватися судом на користь особи, яку позбавили (звузили) на підставі цього закону певного права або встановили (розширили) для неї нові обов'язки.
Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я», яка являється нормативно-правовим актом, встановлює державну гарантію мінімальної оплати праці медичним працівникам закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності до числа яких відносить лікарів (крім лікарів-інтернів) та професіоналів з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров'я, а також молодших спеціалістів з медичною освітою (фахових молодших бакалаврів), фахівцям з початковим рівнем (короткий цикл) вищої медичної освіти, першим (бакалаврський) рівнем вищої медичної освіти і магістрів з медсестринства.
Недотримання роботодавцем цієї гарантії є протиправним порушенням прав таких працівників.
Зменшення гарантованого державою розміру заробітної плати допускається лише у випадках, встановлених ст. 21 Закону України «Про оплату праці».
Як встановлено судом, позивачка працює у ВОЦМСЕ на посаді голови комісії - лікаря-офтальмолога, тому на неї поширюються гарантії оплати праці для медичних працівників, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 2«Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я».
Суд першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів правильно встановив, що з 01 січні 2022 року по 19 липня 2022 року ВОЦ МСЕ виплатив ОСОБА_1 заробітну плату за відпрацьований нею час без урахування постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я», щодо нарахування та виплати заробітної плати медичним працівникам (лікарям) закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності за повністю виконану місячну (годинну) норму праці на рівні не менше 20 000 грн 00 к.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про право позивача на оплату праці на рівні не нижче, ніж визначено постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 2.
Оскільки відповідач не вказав на наявність обставин, передбачених ч. 2 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», та не надав відповідних доказів, то виплата позивачу заробітної плати у меншому розмірі, ніж це гарантовано законодавством, вказує на порушення її права.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги на відсутність ліцензії у ВОЦ МСЕ на здійснення господарської діяльності з медичної практики, як на підставу для відмови у застосуванні постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 2, оскільки наявність чи відсутність ліцензії не може бути наслідком невиплати гарантованої державою заробітної плати працівнику, зокрема гарантованої постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я».
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду скаржником не надано.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою у зв'язку з чим підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 квітня 2025 року, залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 липня 2025 року.
Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко
Судді: М. В. Матківська
І. М. Стадник