справа №735/187/25
провадження по справі № 1-кп/735/41/2025
28 липня 2025 року селище Короп
Коропський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Короп кримінальне провадження № 420242272190000010 від 13.06.2024 по обвинуваченню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чернігів, громадянина України, зареєстрованого та фактичного проживаючого в АДРЕСА_1 , фізична особа - підприємець, директора ТОВ «Чернігівська проектна група», раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України,
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця смт. Михайло-Коцюбинське, Чернігівського району, Чернігівської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_2 , фізична особа - підприємець, раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України,
сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_5 ,
представника потерпілого захисника - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 , захисника - ОСОБА_8 ,
У провадженні Коропського районного суду Чернігівської області перебуває вищевказане кримінальне провадження.
У ході судового розгляду захисником ОСОБА_7 подано письмове клопотання про недопустимість доказів у справі, а саме сертифікатів відповідності на 28 аркушах, які постановою слідчого від 25.07.2024 визнано та приєднано до кримінального провадження в якості речових доказів з посиланням на наступне. В матеріалах кримінального провадження маються не завірені скановані копії документів, а саме: копії сертифікатів про відповідність у кількості 10 шт з додатками в кількості 19 шт; копія сертифікату перевірки - 1 шт; копія декларації про відповідність в кількості 5 шт та додатків в кількості 4 шт; копія висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи з додатком - 1 шт. Крім того, в матеріалах справи знаходяться неналежної якості виготовлені скановані копії документів, які взагалі ніким не засвідчені, не відповідають вимогам Національного стандарту ДСТУ 4163:2020 і таким чином не є документами. Отже, слідчим не здійснено огляд та не зазначено ідентифікуючі ознаки документу, не вказано де знаходяться оригінали вказаних документів і чому оригінали документів не можуть бути оглянуті та долучені як доказ до справи. Прокурором не зазначено, які обставини справи підтверджують або спростовують дані документи.
Обвинувачений ОСОБА_3 клопотання захисника підтримує та просить задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_4 , захисник ОСОБА_8 клопотання підтримують та просять задовольнити.
Представник потерпілого захисник ОСОБА_6 покладається на розсуд суду.
Прокурор просить відмовити у задоволенні клопотання оскільки вказані докази були отримані на підставі ухвали слідчого судді про надання тимчасового доступу до речей та документів і володілець документів надав їх слідчому саме у такому вигляді.
Вислухавши учасників, дослідивши клопотання суд приходить до наступного висновку.
За змістом ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
У відповідності до ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Згідно з ч. 2 ст. 89 КПК у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
При цьому системний аналіз ст. 89 КПК дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК є безумовною підставою визнання його недопустимим.
Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу», слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв'язку з кримінально процесуальними правовідносинами.
Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в інформаційному листі №223-1446/0/4-12 від 05.10.2012 року «Про деякі питання здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно Кримінального процесуального кодексу України», де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).
У зв'язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: (1) прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи (2) зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.
При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (Постанова ККС ВС від 25.09.2018 у справі 210/4412/15-к). Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з'ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова ККС ВС від 05.08.2020 у справі №334/5670/18).
Так, як зазначав вище суд, очевидна недопустимість доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК) може бути встановлена за повідомленням сторін кримінального провадження, які приймають участь у змагальному процесі (ст. 22 КПК), отже сторона, яка заявила про очевидну недопустимість доказу має відстояти та довести свою позицію перед судом, який, у відповідності до положень ч. 6 ст. 22 КПК, виконує роль незалежного арбітра та лише створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, зберігаючи при цьому об'єктивність та неупередженість. На підтвердження своєї позиції, в разі звернення до суду з таким клопотанням, сторона має довести перед судом, що докази, які сторона просить визнати очевидно недопустимими, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і, їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду.
У правовій позиції ВП Верховного Суду від 31.08.2017р. в справі № 756/10060/17 зазначено що у разі визнання очевидної недопустимості доказу необхідно встановлювати, які наслідки має певне порушення формальних вимог процесуального закону насамперед для прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України, в чому це порушення виражалося.
Таким чином, сторона, яка стверджує про істотні процесуальні порушення, має не лише довести наявність таких порушень, а й обґрунтувати яким чином вони перешкоджали забезпеченню та реалізації прав і свобод особи, та що ці порушення призвели до очевидної недопустимості доказів.
Натомість таких доказів сторона захисту суду не надала, переконливих доводів та обґрунтувань не навела, хоча з урахуванням засад диспозитивності та змагальності кримінального провадження мала для цього всі права.
Оцінюючі наведені захисником ОСОБА_7 у клопотанні доводи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для твердження про очевидну недопустимість вказаних доказів.
Слід також зазначити, що визнавши докази за клопотанням сторони захисту недопустимими до видалення суду до нарадчої кімнату для ухвалення остаточного судового рішення не забезпечить виконання завдань та засад кримінального провадження, а саме змагальності сторін, свободи в поданні ними суду своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості.
З урахуванням викладеного, якщо суд висловить свою позицію щодо цих доказів на цьому етапі, то це в цілому може поставити під сумнів неупередженість суду і здатності його об'єктивно розглянути кримінальне провадження, а тому питання допустимості вказаних доказів слід вирішити в нарадчій кімнаті під час ухвалення остаточного судового рішення у сукупності з усіма обставинами встановленими в ході розгляду кримінального провадження, з дотриманням вимог частини першої статті 89 Кримінального процесуального кодексу України.
В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи, викладенні захисником, безумовно підлягають оцінці при наданні судом оцінки доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначеного в ньому доказу.
Керуючись ст. ст. 22, 84, 87, 89, 369-372 КПК України, суд,
у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про визнання сертифікатів відповідності на 28 арк очевидно недопустимими доказами - відмовити.
Вирішити питання недопустимості вказаних доказів в порядку, визначеному ч. 1 ст. 89 КПК України, з урахуванням всіх досліджених судом доказів.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: ОСОБА_1