Справа № 127/12866/16-ц
Провадження № 6/127/198/25
18 липня 2025 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі головуючого судді Ан О.В.,
за участю секретаря судового засідання Поляруш І.О.,
заявника - приватного виконавця Тимощука Володимира Вікторовича,
представника відповідача - адвоката Дубінського Юрія Ярославовича,
представника третьої особи - адвоката Синявської Катерини Юріївни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниця подання приватного виконавця Тимощука Володимира Вікторовича про встановлення порядку виконання виконавчого листа та надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно,
У червні 2025 поданням до суду звернувся приватний виконавець Тимощук В.В., який просив встановити порядок виконання виконавчого листа № 127/12866/16-ц від 23.02.2017 р. Вінницького міського суду Вінницької області; надати дозвіл приватному виконавцю виконавчого округу Вінницької області Тимощуку В.В. на звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , а саме, на будинок АДРЕСА_1 , в якій зареєстрована неповнолітня дитина ОСОБА_2 . Мотивував заявлені вимоги тим, що в нього на виконанні перебуває виконавче провадження № 65622704 з виконання виконавчого листа №127/12866/16-ц. В межах виконавчого провадження № 65622704 приватним виконавцем встановлено, що боржник не отримує дохід, окрім пенсійних виплат, іншого нерухомого майна боржнику на праві власності не належить, окрім іпотечного будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки. В даній квартирі зареєстрована дитина ОСОБА_2 , яка є онукою боржниці. Оскільки реєстрації онуки перешкоджає зверненню стягнення на будинок, тому рішення суду не виконується. З огляду на це просить надати дозвіл на звернення стягнення на нерухоме майно боржника в якому зареєстрована неповнолітня.
Приватний виконавець у судовому засіданні заявлені вимоги підтримав, та просив подання задовольнити із підстав наведених у ньому.
Представник позивача АТ «ОТП Банк» у судове засідання не з'явився, суду надав письмові пояснення у яких подання приватного виконавця підтримав, просив його задовольнити. Зазначив, що зареєструвавши дитину в будинку без відома позивача, відповідачка порушила умови іпотечного договору; ОСОБА_1 не зобов'язана забезпечувати житлом онуку, так як у неї є батьки.
Відповідач та третя особа надали заперечення на подання у якому пояснили, що спірний будинок було побудовано відповідачкою у 1990-х роках, який вона відчужила, і який вона знову купила у 2005 році. Для купівлі будинку вона отримала кредитні кошти, та уклала іпотечний договір. Син відповідачки ОСОБА_3 був зареєстрований з 2001 року, тому і відповідно його донька ОСОБА_2 також була зареєстрована за вказаною адресою в силу дії ст. 29 ЦК України. Іншого помешкання ні ОСОБА_3 на ОСОБА_2 не мають. До того ж звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 позбавить неповнолітню ОСОБА_1 права на житло. Вказує, що приватним виконавцем не в повній мірі було здійснено усіх заходів для виконання рішення суду. Також наразі чоловік відповідачки ОСОБА_3 має проблеми зі здоров'ям (рік назад мав ішемічний інсульт), тому потребує постійного догляду. Зазначають, що в період дії воєнного стану зупиняється дія ст. 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об?єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) Закону України «Про іпотеку».
У судовому засіданні представники відповідачки та третьої особи підтримали пояснення які надані суду попередньо.
Судом установлено, що 29.04.2005 року між ОСОБА_1 та АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ПАТ «ОТП Банк», було укладено кредитний договір №МL-001/109/2005, згідно з умовами якого АКБ «Райффайзенбанк Україна» надав ОСОБА_1 кредит у сумі 59000 доларів США зі строком повернення до 28.04.2015 року.
20.08.2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк, було укладено кредитний договір №СNL-В00/162/2007, згідно з умовами якого позивач надав ОСОБА_1 кредит у сумі 86021,25 доларів США зі строком повернення до 19.08.2022 року.
Між банком та відповідачкою 20.08.2007 на підтвердження договірних зобов'язань укладено іпотечний договір, згідно якого відповідачка, як іпотекодавець, зобов'язалася повернути отримані кошти, предметом іпотеки став житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 .
Рішенням суду від 09 грудня 2016 року вирішено первісний позов задовольнити частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк», борг за кредитним договором №МL-001/109/2005 від 29.04.2005 року, 12131,91 Доларів США, з яких: залишок заборгованості за кредитом становить 10 091.83 доларів США, заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками 2040,08 доларів США; заборгованість за кредитним договором №СNL-В00/162/2007 від 20.08.2007 року - 88.360,03 Доларів США, з яких: залишок заборгованості за кредитом становить 67 594,38 доларів США; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками 16 667,59 доларів США, а також 39833,98 грн. в рахунок відшкодування судових витрат.
На підставі рішення суду видано виконавчий лист, який перебуває на виконанні у приватного виконавця Тимощука В.В., виконавче провадження №65622704.
30 серпня 2021 року приватним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника ВП № 65622704. Приватним виконавцем описано та накладено арешт на двоповерховий житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідальним зберігачем майна визначено ОСОБА_1 .
За адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .
Приватний виконавець Тимощук В.В. у 2021 році звертався до Служби у справах дітей із проханням надати дозвіл на реалізацію домоволодіння по АДРЕСА_1 . Рішенням виконавчого комітету ВМР у наданні дозволу на реалізацію домоволодіння відмовлено.
Згідно встановлених обставин у справі №127/30546/21 слідує, що ОСОБА_5 передав у власність (продав) ОСОБА_1 цілий житловий будинок з господарською будівлею, що знаходиться в АДРЕСА_1 . За домовленістю сторін продаж вчинено за 497 425 грн. Суму в розмірі 202 425 грн продавець отримав від покупця до підписання цього договору, а суму в розмірі 295 000 грн покупець зобов'язується сплатити продавцю на протязі 5 банківських днів після підписання договору на рахунок продавця АППБ «Аваль» № 26206600604010 МФО 302247.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нию вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ) у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
Концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлених у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є «житлом» місце конкретного проживання, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності - дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема таких засад: обов'язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об'єктивності; розумності строків виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно із частинами першою, шостою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.
Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Згідно з частиною другою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - це члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Суд дослідивши надані докази, вислухавши сторони прийшов до висновку про відмову у наданні дозволу приватному виконавцю виконавчого округу Вінницької області Тимощуку В.В. на звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 з огляду на наступне. Так судом не встановлено, що неповнолітня ОСОБА_2 може мати у користуванні будь-яке інше майно окрім як спірний житловий будинок.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що примусова реалізація майна може потягти за собою зменшення та/або обмеження щодо користування вказаним житловим приміщенням в повному обсязі, може призвести до фактичного виселення із житла неповнолітньої дитини, тобто порушить права та інтереси неповнолітньої дитини.
В рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати приватні інтереси. З урахуванням наведеного, відсутність доказів наявності у дитини іншого житла, враховуючи запроваджений на території України воєнний стан, суд вважає, що дозвіл на реалізацію житлового будинку може призвести до порушення прав дитини, що є неприпустимим, з огляду на дотримання прав дитини, які їй гарантуються державою та міжнародним співтовариством.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 76-81, 258-261, 435, 446 ЦПК України, суд
Подання приватного виконавця Тимощука Володимира Вікторовича про встановлення порядку виконання виконавчого листа та надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали виготовлений та проголошений 28.07.2025 року.
Суддя: