Справа № 495/4096/23
Номер провадження 1-кп/495/68/2025
29 липня 2025 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі
головуючої судді ОСОБА_1 ,
із секретарем судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури в сфері оборони Одеської області ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Білгород-Дністровський клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 407 КК України,
У провадженні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області перебуває обєднане кримінальне провадження № 495/4096/23 за обвинувальним актом, відомості про, що внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №642023164020000021 від 06 березня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та обвинувальним актом, відомості про, що внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024150020000528 від 16 квітня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
18.07.2025 до суду надійшло клопотання прокурора Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвнуваченого ОСОБА_4 .
Необхідність продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою мотивує наявністю наступних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які можуть настати, якщо обвинувачений буде перебувати на волі, а саме:
1) ???Ризику, передбаченому п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховуватись від суду, оскільки ОСОБА_4 , обвинувачується у скоєнні тяжкого злочину в умовах воєнного стану, за який законом передбачено покарання від 5 до 10 років позбавлення волі, тому є підстави вважати, що останній, знаючи про тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні злочину, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може вдатися до спроб переховуватися від суду.
2) Ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України - перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Так, ОСОБА_4 матиме можливість ухилення від суду, шляхом не з?явлення на судові засідання, що буде впливати на прийняття рішення судом у розумні строки.
3) ???Ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, так як ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, маючи об?єктивну можливість повернутись добровільно до військової частини це не зробив, тому наявний ризик, що ОСОБА_4 продовжуватиме вчиняти дії направлення на ухилення від виконання обов?язків з військової служби, а також ризик вчинення нового військового злочину такий як дезертирство, що відноситься до категорії особливо тяжких злочинів.
При врахуванні перелічених ризиків особливу увагу просить звернути на фактичні обставини справи в частині дій, які інкримінуються обвинуваченому, відомості, що характеризують його особу, репутацію вчинення тяжкого злочину, у скоєнні якого обвинувачується особа.
Прокурор вважає, що при вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу ОСОБА_4 жоден з більш м?яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою не може запобігти зазначеним ризикам, з огляду на таке. Так, особисте зобов?язання не може бути застосовано, у зв?язку з тим, що це найбільш м?який запобіжний захід і він не відповідає тяжкості вчиненого злочину, особі підозрюваного та встановленим під час досудового розслідування ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Особиста порука не може бути застосована, крім того, в силу того, що не встановлено осіб, які заслуговують на довіру та можуть поручитися за виконання підозрюваним покладених на нього обов?язків, передбачених ст.194 КПК України і зобов?язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу. Обирати відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту недоцільно, оскільки такий захід забезпечення кримінального провадження в цілому не зможе гарантовано запобігти ризикам, зазначеним вище, для досягнення завдання кримінального провадження - забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду.
Враховуючи вищевикладене, прокурор просила клопотання задовольнити.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримала клопотання, просила задовольнити. Обвинувачений ОСОБА_4 проти задоволення клопотання про продовження строку тримання під вартою не заперечив.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 просив застосувати заставу у мінімальному розмірі. Прокурор проти зменшення суми застави заперечила, повідомила, що обвинувачений ОСОБА_4 вже перебував під заставою, яку звернено в дохід держави через невиконання останнім покладених на нього обов'язків.
Заслухавши думку учасників, суд доходить таких висновків.
Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Згідно ст. 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
П. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Разом з цим, тримання під вартою може бути виправдане тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до свободи особистості.
Метою застосування запобіжного заходу, відповідно до ч.1 ст.177 КПК України, є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховатися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Згідно з ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, серед яких: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні,у вчиненні якого він обвинувачується; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію обвинуваченого; майновий стан обвинуваченого; наявність судимостей у обвинуваченого; розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст.407 КК України, санкція яких передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 обумовлена наявністю ризиків, передбачених п. 1, п.5 ч. 1 ст. 177 КПК України
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Суворість покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти або повторного вчинення злочинів («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Очікування можливого суворого покарання має значення під час оцінки ризику переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Зазначена обставина на перших етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. При цьому, ризик втечі повинен оцінюватися й у світлі інших факторів, а тому суд, вирішуючи питання щодо застосування запобіжного заходу, враховує тяжкість злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_4 у сукупності з іншими обставинами.
Також достатньо обґрунтованим є ризик вчинення іншого кримінального правопорушення.
У справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Застосування інших більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи наявність ризиків, передбачених п. 1, п.5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також оцінюючи сукупність обставин, а саме: тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 в разі визнання його винним у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачуються, вік та стан здоров'я обвинуваченого, репутацію обвинуваченого, який характеризується негативно, обставини вчинення кримінального правопорушення, його суспільну небезпечність, суд вважає, що застосування відносно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу недостатнє для запобігання ризикам, передбаченим п.1, 5 ч. 1 ст.177 КПК України, тому вважає за необхідне продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Відтак судом не розглядається можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Згідно п.2 ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину визначається від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З урахуванням викладеного, враховуючи майновий та сімейний стан обвинуваченого, а також наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, суд приходить до переконання про необхідність застосування застави у розмірі вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вважаючи, що саме такий розмір застави є достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим його процесуальних обов'язків.
На підставі встановленого, керуючись ст.ст. 176-178, 183, 184, 193, 194, 196, 315 КПК України, суд,
Клопотання прокурора Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 задовольнити.
Продовжити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) діб з 29 липня 2025 до 26 вересня 2025 року включно в Державній установі "Ізмаїльський слідчий ізолятор".
Залишити обвинуваченому ОСОБА_4 раніше визначений розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України в розмірі 80 (вісімдесят) розмірів прожиткового мінімумів для працездатних осіб, що складає 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень.
У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 такі обов'язки: прибувати до суду за першою вимогою; не відлучатися за межі Білгород-Дністровського району Одеської області без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання/роботи.
Роз'яснити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що у разі невиконання покладених на нього обов'язків застава звертається в дохід держави.
Копію ухвали направити до Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор».
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Суддя ОСОБА_6