Справа № 554/11441/24 Номер провадження 22-ц/814/1451/25Головуючий у 1-й інстанції Гольник Л.В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
23 липня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Триголова В.М.
суддів: Дорош А.І., Лобова О.А.
секретар : Грицак А.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 18 грудня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Адміністрація Державної прикордонної служби України, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями працівників правоохоронного органу, -
У жовтні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями працівників правоохоронного органу, в якому просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача 10 000 грн. на відшкодування витрат на правову допомогу, а також 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 24.08.2024 року близько 12:30 за адресою: на в'їзді до м. Новодністровськ невідомі особи у військовій формі зупинили автобус, у якому рухався позивач, та стали перевіряти документи у всіх осіб чоловічої статі. Після перевірки документів позивача висадили з автобусу, відібрали мобільний телефон та у примусовому порядку повезли до якогось приміщення в м. Сокиряни , де з 12:30 до 20;00 год незаконно утримували без згоди позивача, позбавили можливості повідомити інформацію про себе своїм близьким та змушували визнати факт спроби перетину Державного кордону. Весь цей час завдавали тілесні ушкодження, відмовляли в наданні юридичної та медичної допомоги.
Після цього відносно позивача було складено адміністративний протокол про вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.
Постановою Новодністровського міського суду Чернівецької області від 10.09.2024 року провадження у справі № 719/583/24 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 204-1 КУпАП закрито за відсутності у його діях складу адміністративного правопорушення.
У зв'язку з незаконним затриманням та протиправною поведінкою співробітників правоохоронних органів було порушено конституційні прав позивача, спричинено фізичний біль, моральні та душевні страждання, принижено честь та гідність, а також ділову репутацію. Позивач був змушений звернутися до лікаря для врегулювання психоемоційного стану.
Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 18 грудня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Адміністрація Державної прикордонної служби України, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями працівників правоохоронного органу, відмовлено у повному обсязі.
В апеляційному порядку рішення оскаржив позивач ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим , що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права , без урахування обставин справи що підтверджені доказами.
Апелянт вказує, що саме по собі незаконне складення адміністративного протоколу є підставою для стягнення моральної шкоди. У даній справі постановою Новодністровського міського суду Чернівецької області від 10 вересня 2024 року провадження у справі закрито за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Скаржник зазначає, що окрім цього йому було завдано моральної шкоди незаконним обмеженням свободи пересування та спричинення моральних страждань , чим порушено його конституційні права.
Зважаючи на вказане позивач просить скасувати рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 18 грудня 2024 року , та постановити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Від ГУ Державної казначейської служби України в Полтавській області надійшов відзив на апеляційну скаргу згідно якого відповідач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги , рішення залишити без змін.
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до Талону-повідомлення єдиного обліку № 1083 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію ст. інспектор-черговий ГУНП в Полтавській області 27.08.2024 року о 17:50 прийняв заява ОСОБА_1 . Згідно цієї заяви: 24.08.2024 року близько 12:30 за адресою: Сокирянський район м. Сокиряни, вулиця Невідома, на в'їзді до м. Новодністровськ невідомі особи у військовій формі зупинили автобус, у якому рухався позивач, та стали перевіряти документи у всіх осіб чоловічої статі. Після перевірки документів позивача висадили з автобусу, відібрали мобільний телефон та у примусовому порядку повезли до якогось приміщення в м. Сокиряни , де з 12:30 до 20;00 год незаконно утримували без згоди позивача, позбавили можливості повідомити інформацію про себе своїм близьким та змушували визнати факт спроби перетину Державного кордону. Весь цей час завдавали тілесні ушкодження, відмовляли в наданні юридичної та медичної допомоги (а.с 8).
Постановою Новодністровського міського суду Чернівецької області від 10.09.2024 року провадження у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 за ст. 204-1 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення (а.с.10-12).
Між сторонами виник спір, в якому позивач заявив вимогу про відшкодування шкоди у зв'язку із незаконними діями працівників правоохоронного органу.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Загально конституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: статтю 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закон № 266/94-ВР).
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», основними функціями Державної прикордонної служби України є, зокрема, ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно із законами України «Про розвідувальні органи України» та «;Про оперативно-розшукову діяльність».
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про оперативно-розшуковудіяльність» оперативно-розшукова діяльність здійснюється, в тому числі, оперативними підрозділами Державної прикордонної служби України.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтями 2, 4 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
На підставі пункту 2 частини першої статті 1 вищевказаного Закону в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.
Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, може свідчити про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).
Закриття справи про адміністративне правопорушення надає підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 1176ЦК України і статті 1 Закону № 266/94-ВР і не перебуває у залежності від того, чи застосовувалися з боку держави будь-які заходи примусу, та чи понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 рокуу справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18), від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18 (провадження № 61-20524св19), від 01 липня 2020 року у справі № 347/1977/17 (провадження № 61-10582св18).
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зазначав, що підставою для відшкодування шкоди є, зокрема, незаконне затримання та протиправна поведінка співробітників правоохоронних органів, що мало місце 24.08.2024 у м.Сокиряни .
Постановою Новодністровського міського суду Чернівецької області від 10.09.2024 року провадження у справі № 719/583/24 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 204-1 КУпАП закрито за відсутності у його діях складу адміністративного правопорушення.
Тобто, справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення, що свідчить про незаконність складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення посадовими особами Державної прикордонної служби України, що в силу приписів пункту 2 частини першої статті 1, пункту 4 частини першої статті 2Закону №794-VIII породжує виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 27 березня 2019 року у справі № 397/1745/14-ц.
Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чибуло понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові,призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків,вимагають від нього додаткових зусиль для організації свогожиття. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежновід характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема,враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності та справедливості.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи.
У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте, визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, потрібних для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тож суд повинен з'ясувати усі доводи позивача, наведені ним на обґрунтування як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 29 травня 2023 року у справі № 336/5109/19 (провадження № 61-3051св23), від 15 серпня 2023 року у справі № 569/20230/21 (провадження № 61-4640св23).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Щодо висновків суду першої інстанції про неналежність Державної казначейської служби України як відповідача колегія суддів зауважує, що відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана, зокрема, фізичній особі незаконними діями органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник (частина четверта статті 58 ЦПК України).
Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19).
Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Суд першої інстанції врахував наведені обставини та дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 18 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В. М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов