18 липня 2025 року
м. Київ
апеляційне провадження № 33/824/3457/2025
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Євграфової Є.П.,
при секретарі Мудрак Р. Р.
за участі: захисника ОСОБА_1 - адвоката Пержоли В. С.,
потерпілого ОСОБА_2 , а також Токаренка С. І. в інтересах військової частини НОМЕР_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Пержоли Володимира Сельвестровича, в інтересах ОСОБА_1 ,
на постанову Святошинського районного суду міста Києва
в складі судді Проскурні О. І.
від 20 травня 2025 року
у справі №759/9497/25 Святошинського районного суду міста Києва
про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 20 травня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення - штраф у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605 грн 60 коп.
На дану постанову, 29 травня 2025 року адвокат Пержола В. С., в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову про адміністративне правопорушення, а провадження у справі закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Апелянт не погоджуючись із постановою зазначає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки під час перестроювання для посадки пасажира він керувався пунктом 17.2 Правил дорожнього руху, враховуючи відсутність маршрутних транспортних засобів на спеціально виділеній смузі. Він стверджує, що інший учасник ДТП, водій автомобіля «Skoda Karoq» ОСОБА_2 , рухався зі значною швидкістю близько 110 км/год, що перевищує дозволену на даній ділянці дороги, і саме його дії призвели до зіткнення. Крім того, ОСОБА_2 не мав чинного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Апелянт також наголошує на істотних порушеннях, допущених поліцейським при оформленні матеріалів ДТП, включаючи ігнорування його вимог зафіксувати відсутність страховки у водія «Skoda Karoq» та неналежне роз'яснення прав, а також неповне та нерозбірливе оформлення Схеми місця ДТП. На думку апелянта, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, не врахувавши всіх обставин справи та надавши перевагу доказам сторони звинувачення, а також не мотивував належним чином своє рішення.
ОСОБА_2 , інший учасник ДТП, не погоджується з апеляційною скаргою адвоката Андрієвського Віктора Петровича, вважаючи її доводи безпідставними та необґрунтованими. Він заперечує твердження про те, що його автомобіль Skoda Karoq рухався зі швидкістю 110 км/год, зазначаючи, що він рухався з дозволеною швидкістю, і сторона ОСОБА_1 не надала жодних належних доказів на підтвердження своїх припущень. ОСОБА_2 також вважає, що вимоги ОСОБА_1 до поліцейського щодо фіксації відсутності у нього полісу страхування цивільної відповідальності не стосуються предмету розгляду справи, оскільки судом встановлюється факт вини у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди. Він наголошує, що під час судового засідання ОСОБА_1 частково визнав свою вину та підтвердив факт перестроювання, щоб підібрати колегу. ОСОБА_2 стверджує, що ОСОБА_1 здійснював перестроювання через суцільну лінію дорожньої розмітки, що заборонено Правилами дорожнього руху. Він також посилається на пункти 2.3, 10.1 та 10.3 ПДР, вказуючи, що ОСОБА_1 здійснив різкий маневр перестроювання без впевненості у його безпечності, чим допустив дорожньо-транспортну пригоду. На підтвердження своєї позиції ОСОБА_2 посилається на наявну в матеріалах справи схему місця ДТП, розміщення транспортних засобів після пригоди, характер пошкоджень та власні пояснення, а також фото з місця ДТП. Він вважає, що постанова Святошинського районного суду міста Києва від 20 травня 2025 року була прийнята з дотриманням законодавства, оскільки судом були досліджені всі докази та допитані учасники справи, і тому рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисник Пержола В. С., в інтересах ОСОБА_1 , підтримав подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.
ОСОБА_2 та представник військової частини НОМЕР_1 - Токаренко С. І. заперечили проти апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали адміністративного провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення захисника Пержоли В. С., потерпілого ОСОБА_2 та представника військової частини НОМЕР_1 - Токаренка С. І., суд апеляційної інстанції приходить до наступних висновків.
Суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, виходив із того, що 23 квітня 2025 року о 07 год. 15 хв. у м. Києві по проспекту Берестейському, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Citroen C3», при перестроюванні не дав дорогу та скоїв зіткнення з автомобілем «Skoda Karoq», який рухався під керуванням ОСОБА_2 в попутному напрямку по тій смузі, на яку він мав намір перестроїтись. Зазначеними діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 10.3 Правил дорожнього руху та спричинив пошкодження транспортних засобів.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.
Із протоколу серії ЕПР1№309225 вбачається, що 23.04.2025 о 07 год. 15 хв. у м. Києві по проспекту Берестейському, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Citroen C3», номерний знак НОМЕР_3 , при перестроюванні не дав дорогу та скоїв зіткнення з автомобілем «Skoda Karoq», номерний знак НОМЕР_4 , який рухався під керуванням ОСОБА_2 в попутному напрямку по тій смузі, на яку він мав намір перестроїтись. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 10.3 Правил дорожнього руху та спричинив пошкодження транспортних засобів, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
Відповідно до положень п. 10.3 ПДР, у разі перестроювання водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що рухаються в попутному напрямку по тій смузі, на яку він має намір перестроїтись.
Стаття 124 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Об'єктом зазначеного адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки на транспорті. Об'єктивна сторона полягає у порушенні правил дорожнього руху, що спричинило вказані пошкодження.
Зазначене правопорушення є правопорушенням з матеріальним складом і вважається закінченим з моменту настання суспільно шкідливих наслідків у виді пошкодження майна. Для констатації наявності у діях порушника об'єктивної сторони вказаного правопорушення необхідно встановити причинно-наслідковий зв'язок між порушенням правил дорожнього руху та пошкодженням майна, зазначеного в диспозиції статті 124 КУпАП.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність. Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами у справі є будь-які фактичні дані.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», «Кобець проти України», «Ірландія проти Сполученого Королівства» та ін.). Обов'язок доведення вини «поза розумним сумнівом» лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь підсудного. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Деталі обвинувачення мають дуже суттєве значення, а його неконкретність розглядається ЄСПЛ як порушення права на захист (Справа «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року).
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
У мотивувальній частині Рішення від 22 грудня 2010 р. № 23-рп/2010 Конституційний Суд України зазначив, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4). Отже презумпція невинуватості, крім кримінального процесу, підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення та означає, що всі сумніви стосовно події порушення та винуватості особи, яка притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь; недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
У справі «Barbera, Messeguand Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Одночасно сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. The United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту». Якість складання протоколу є дуже важливою стадією оформлення справи про адміністративне правопорушення, й фактично є «обвинуваченням» держави щодо особи, що потребує належного до цього ставлення.
Виходячи із стандарту доведення «поза розумним сумнівом» апеляційний суд дійшов наступних висновків. Винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується сукупністю належних і допустимих доказів, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення, в якому зафіксовані обставини вчинення правопорушення; схемою місця ДТП, підписаною учасниками; письмовими поясненнями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; фотографіями, на яких зафіксовано положення автомобілів після ДТП та характер пошкоджень; а також усними поясненнями обох водіїв та представника військової частини, наданими в судовому засіданні суду першої інстанції.
У контексті складу ст. 124 КУпАП, пошкодження транспортних засобів перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку із порушенням Правил дорожнього руху саме ОСОБА_1 , який здійснив маневр перестроювання, не переконавшись у його безпечності та не надавши переваги в русі транспортному засобу, що рухався у попутному напрямку. Доводи апеляційної скарги про відсутність вини, посилаючись на п. 17.2 ПДР, є необґрунтованими, оскільки не спростовують факту порушення п. 10.3 ПДР, який прямо вимагає надати дорогу транспортним засобам, що рухаються в попутному напрямку при перестроюванні.
Швидкість руху автомобіля під керуванням ОСОБА_2 , не стосуються безпосередньої причини зіткнення, не можуть бути підставою для висновку про відсутність вини ОСОБА_1 у вчиненні ним правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП за встановлених обставин. Посилання апелянта на відсутність полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності у ОСОБА_2 не впливає на кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП та встановлення його вини у порушенні Правил дорожнього руху.
Наявність чи відсутність такого полісу є окремим адміністративним правопорушенням та має значення виключно у розрізі відносин цивільно-правової відповідальності водія за наслідки дорожньо-транспортної пригоди, але не впливає на встановлення факту порушення ПДР, що призвело до ДТП.
Щодо доводів про порушення поліцейським порядку оформлення матеріалів ДТП та неналежного роз'яснення прав, апеляційний суд зазначає, що матеріали справи свідчать про те, що матеріали ДТП були оформлені належним чином. Протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 309225 від 23.04.2025 був складений, і ОСОБА_1 його підписав, зазначивши лише, що не згоден із ним. Однак, крім цього, ОСОБА_1 не вказав у протоколі будь-яких конкретних зауважень щодо порушень з боку поліції, таких як нероз'яснення прав, ненадання можливості мати захисника, або неправильне складання матеріалів.
Законодавство надає особі, щодо якої складається протокол про адміністративне правопорушення, важливе право відобразити у ньому свої пояснення, зауваження та доводи, що є ключовим для забезпечення принципу змагальності сторін та об'єктивного розгляду справи. Знехтування цим правом на момент складання протоколу, незважаючи на надану можливість, призвело до того, що його позиція як водія щодо можливих порушень процедури не була належним чином зафіксована у первинному процесуальному документі. Натомість, у матеріалах справи зафіксовано лише факт його незгоди. Це створює враження непослідовності у його доводах, викладених у апеляційній скарзі, оскільки первинна можливість спростувати обставини або вказати на порушення була ним проігнорована.
З точки зору принципу «поза розумним сумнівом» (in dubio pro reo), відсутність конкретних пояснень або заперечень безпосередньо у момент фіксації правопорушення не створює автоматично розумного сумніву щодо достовірності складеного протоколу чи інших доказів. Схема місця ДТП, оформлена поліцейським та долучена до протоколу, також підписана учасниками без зауважень, містить зафіксовані положення автомобілів, відповідні виміри, а також вказується про наявність дорожнього огородження та горизонтальної дорожньої розмітки проїжджої частини.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, доведена поза розумним сумнівом. Підстав для скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження у справі не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП апеляційний суд,
Апеляційну скаргу адвоката Пержоли Володимира Сельвестровича, в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Постанову Святошинського районного суду міста Києва від 20 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. П. Євграфова