13 червня 2025 року
м. Київ
апеляційне провадження № 33/824/3270/2025
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Євграфової Є. П.,
при секретарі Гайдаєнко В. С.,
за участі захисника - адвоката Веретельник О. О., в інтересах ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Веретельник Оксани Олексіївни, в інтересах ОСОБА_1 ,
на постанову Рокитнянського районного суду Київської області
в складі судді Антипенко В. П.
від 07 травня 2025 року
у справі №375/905/25 Рокитнянського районного суду Київської області
про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 1631 КУпАП
громадянки України ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1
Постановою Рокитнянського районного суду Київської області від 07.05.2025 провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 163-1 КУпАП закрито у зв'язку з передачею матеріалів органу досудового розслідування в порядку ст. 253 КУпАП.
Матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 163-1 КУпАП направлено до відділення поліції №1 Білоцерківського РУП ГУНП у Київській області.
На дану постанову 16 травня 2025 року захисник Веретельник О. О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову про адміністративне правопорушення скасувати, а провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Захисник апелянта наголошує, що суд порушив принципи безсторонності, перебравши на себе функцію обвинувачення, однобічно та упереджено розглянув справу. Апелянт зазначає, що суд не звернув уваги на відсутність належних, достатніх і допустимих доказів вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного чи кримінального правопорушення.
Апелянт зазначає, що суд не дотримався вимог статей 278, 245, 251, 280 КУпАП, неповно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Зокрема, суд не перевірив правомірність складання протоколу, не дослідив його зміст, а також повноту, об'єктивність та достовірність викладеної в ньому інформації. На думку апелянта, посадовою особою контролюючого органу при оформленні протоколу про адміністративне правопорушення № 107/34-00-07-06 від 07.04.2025 не дотримано вимог статті 254 КУпАП, та вказано неправдиві і перекручені дані. Апелянт підкреслює, що в протоколі помилково зазначено інформацію, яка вже була виключена з акту перевірки після розгляду заперечень платника, що призвело до винесення незаконного та необґрунтованого судового рішення. Захисник також вказував на невідповідність остаточних висновків акту перевірки зазначеним висновкам у протоколі. Проте ці докази та документи були судом проігноровані.
Апелянт також заявляє, що у протоколі не вказано суті вчиненого адміністративного правопорушення (лише перелік норм ПК України) та не зазначено, які саме дії або бездіяльність у розумінні диспозиції ч. 1 ст. 163-1 КУпАП були допущені апелянтом особисто, що призвели до порушення порядку ведення податкового обліку. У протоколі відсутні будь-які фактичні дані, на підставі яких суд може встановити наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, вину апелянта у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. За відсутності у протоколі відомостей щодо конкретних дій чи бездіяльності апелянта, неможливо встановити фактичні обставини вчиненого адміністративного правопорушення та наявність об'єктивної сторони інкримінованого складу.
Крім того, апелянт стверджує, що в протоколі не зазначена дата вчинення порушення, а поняття «час вчинення правопорушення» помилково ототожнене з «періодом діяльності, який підлягав перевірці». Зазначене свідчить про недотримання посадовими особами контролюючого органу вимог статті 254 КУпАП при оформленні протоколу.
Апелянт також зазначає, що суд не врахував, що акт податкової перевірки не є обов'язковим для суду, і що доводи, судження, інформація акту перевірки вивчається та оцінюється начальником або заступником начальника контролюючого органу, які приймають податкові повідомлення-рішення. Апелянт підкреслює, що акт перевірки не створює правових наслідків у вигляді виникнення обов'язків, зміни чи припинення будь-яких прав платника податків. Акт перевірки не може вважатись достатнім та належним доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Апелянт вказує, що суд не врахував обставини, що скарга ТОВ «ЯСЕНСВІТ» на податкові повідомлення-рішення, складені на підставі акту перевірки, перебуває на розгляді в ДПС України у процедурі адміністративного оскарження. Оскільки ТОВ «ЯСЕНСВІТ» оскаржило податкові повідомлення-рішення та акт перевірки, вони є неузгодженими. Апелянт наголошує, що єдиною правомірною підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 163-1 КУпАП, є наявність на момент складання протоколу узгодженого податкового повідомлення-рішення. Висновки судді про наявність у діях ОСОБА_1 ознак кримінальних правопорушень, передбачених ст. 212 КК України, не підтверджені наявними у справі доказами.
Апелянт вважає, що Рокитнянський районний суд Київської області протиправно та безпідставно прийняв рішення про передачу матеріалів адміністративної справи за неузгодженими нарахуваннями податків до відділення поліції № 1 Білоцерківського РУП ГУНП у Київській області, порушуючи встановлену ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України підслідність.
Апелянт також зауважує, що у протоколі не встановлено та не зазначено посадові обов'язки апелянта, як головного бухгалтера ТОВ «ЯСЕНСВІТ», невиконання яких тягне за собою відповідальність, передбачену ч. 1 ст. 163-1 КУпАП. Матеріали справи не містять доказів того, хто саме в ТОВ «ЯСЕНСВІТ» несе відповідальність за ведення податкового обліку, і суд не намагався це встановити. Також матеріали справи не містять жодної первинної та іншої звітної документації, на підставі яких контролюючий орган дійшов висновку про наявність у діях апелянта складу податкового та адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, апелянт вважає, що у її діях немає складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП або ст. 212 КК України, а тому постанова суду про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню. Апелянт просить суд скасувати Постанову Рокитнянського районного суду Київської області від 07.05.2025 та закрити провадження у справі № 375/905/25 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю у її діях події та складу правопорушення.
В судовому засіданні захисник Веретельник О. О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , підтримала подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення захисника Веретельник Оксани Олексіївни, в інтересах ОСОБА_1 , апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , виходив із того, що результатами перевірки виявлено: заниження податку на прибуток на загальну суму 69 971 014 грн, заниження податку на додану вартість на загальну суму 13 846 457 грн, завищення суми ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на 2 122 898 грн, недотримання термінів надходження валютної виручки, неподання Додатків ПН до Податкової декларації з податку на прибуток підприємства щодо виплат доходів нерезидентам, та неподання Повідомлень за формою № 20-ОПП по 166 об'єктах оподаткування. Зважаючи на суму занижених податкових зобов'язань, у діях ОСОБА_1 , як посадової особи ТОВ «ЯСЕНСВІТ», суд дійшов висновку, що вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 212 КК України, а надані податковим органом дані, на думку суду, дають достатні підстави вважати, що кримінальне правопорушення могло бути вчинено. На підставі викладеного, провадження у справі було закрито у зв'язку з передачею матеріалів органу досудового розслідування, а саме до відділення поліції № 1 Білоцерківського РУП ГУНП у Київській області.
Апеляційний суд не може погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Диспозицією ч. 1 ст. 163-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України.
Норма ч. 1 ст. 163-1 КУпАП є бланкетною, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, проте для повного визначення його ознак відсилає до інших галузей права. Основна особливість бланкетної диспозиції полягає в тому, що така норма має загальний зміст. Конкретизований зміст бланкетної диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно-правових актів, що наповнює норму більш конкретним змістом, для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації за відповідною статтею чи частиною статті КУпАП.
Відповідно до ст. 14 КУпАП посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків. Тобто, при зазначенні в протоколі про адміністративне правопорушення суті адміністративного правопорушення необхідно не лише вказувати факт порушення порядку ведення податкового обліку і його наслідки, але й зазначати, чи є відповідне порушення наслідком невиконання особою своїх службових обов'язків, встановивши, коли і ким такі службові обов'язки для неї були визначені.
З наявного в матеріалах справи протоколу про адміністративне правопорушення № 107/34-00-07-06 від 07.04.2025, складеному стосовно головного бухгалтера ТОВ «ЯСЕНСВІТ», вбачається, що в результаті документальної позапланової перевірки Товариства було встановлено, що головний бухгалтер ОСОБА_1 здійснила порушення порядку ведення податкового обліку:
Епізод 1: порушення п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010, а також ст. 1, 2, 3, 4, 9, частини першої ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні'від 16.07.99р. №996-ХІУ, в результаті чого занижено податок на прибуток, визначений у деклараціях з податку на прибуток за період з 01.01.2022 по 31.03.2024 у загальній сумі 69 971 014 грн, у тому числі за 2022 рік - 17 109 789 грн, за 2023 рік - 39 180 870 грн, за І квартал 2024 року - 1 680 355 грн.
Епізод 2: порушення п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201, п.200.1, п. 200.2, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI та Розділу V «Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 26.01.2016р. №21, в результаті чого ТОВ «ЯСЕНСВІТ» занижено податок на додану вартість всього в сумі 13 846 457 грн за різні періоди 2018, 2019, 2021 років.
Епізод 3: порушення п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14, п.198.1, гі.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201, п.200.1, п. 200.2, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI та Розділу V «Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 26.01.2016р. №21, в результаті чого ТОВ «ЯСЕНСВІТ» завищено суму ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню по рядку 20.2.1 всього в розмірі 2 122 898 грн. за різні періоди 2020, 2021 років.
Епізод 4: порушення частини 2 статті 13 Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» та пункту 21 розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління НБУ від 02.01.2019 № 5, а також статті 14 2 постанови Правління НБУ від 24.02.2022 №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», в частині недотримання термінів надходження валютної виручки за контрактами від 06.05.2019 та 02.01.2019.
Епізод 5: порушення п.п.16.1.3, п.16.1 ст.16, п.103.9 ст.103 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI та наказу Міністерства фінансів України від 20.10.2015 № 897 «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємств», а саме не подано Додатки ПН до Податкової декларації з податку на прибуток підприємства щодо виплат доходів нерезидентам за різні періоди з 2018 по 2024 роки.
Епізод 6: порушення пункту 63.3 статті 63 ПКУ, пунктів 8.1, 8.4, 8.5 розділу VIII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, до контролюючого органу не подано Повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП по 166 об'єктам.
Виявлені порушення зафіксовані і в акті документальної перевірки від 12.02.2025 № 77/34-00-07-06/32619343.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У справі «Barbera, Messeguand Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Одночасно сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. The United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
Якість складання протоколу є дуже важливою стадією оформлення справи про адміністративне правопорушення, й фактично є «обвинуваченням» держави щодо особи, що потребує належного до цього ставлення.
Апеляційний суд наголошує, що протокол про адміністративне правопорушення, як ключовий документ, що фіксує суть імовірного правопорушення, повинен містити не лише посилання на порушені норми законодавства, але й чіткий опис конкретних дій чи бездіяльності особи, яка притягується до відповідальності, що призвели до такого порушення. При цьому, обов'язковим є встановлення причинно-наслідкового зв'язку між службовими обов'язками особи та виявленими порушеннями, що є визначальною вимогою для притягнення до адміністративної відповідальності посадової особи. Неконкретність протоколу позбавляє особу можливості ефективно реалізувати своє право на захист та належним чином заперечувати проти пред'явленого обвинувачення.
Однак, а ні з протоколу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , а ні з наявних матеріалів справи не вбачається та не встановлено при розгляді справи в суді, які ж саме дії/бездіяльність вчинені останнім, в чому полягає його вина у вчиненні правопорушення, за яке передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 163-1 КУпАП. Особа, що складала протокол, обмежилась лише загальними фразами, не зазначивши обставини вчинення саме ОСОБА_1 правопорушення, суть самого правопорушення (дії або бездіяльність та в чому полягають) з посиланням на норму спеціального Закону.
При цьому, всупереч вимог ст. 283 КУпАП, судом в оскаржуваній постанові не зазначені обставини правопорушення, установлені під час розгляду справи, щодо дій або бездіяльності ОСОБА_1 , що призвели до порушення вимог Податкового кодексу України, а наявне лише посилання на порушення положень (пунктів та статей) Податкового кодексу України без розкриття змісту вказаних порушень, міститься формальне посилання про протокол про адміністративне правопорушення та на акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ЯСЕНСВІТ» від 12.02.2025.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, протокол про адміністративне правопорушення фактично ґрунтується на акті про результати документальної позапланової невиїзної перевірки № 77/34-00-07-06/32619343 від 12.02.2025.
Утім, наявний у матеріалах справи акт перевірки також не може слугувати належним та допустимим доказом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, оскільки в силу норм Податкового кодексу України акт перевірки лише фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, факти виявлених можливих порушень законодавства та не є остаточним документом, зобов'язуючим до вчинення будь-яких дій, він не є юридичною формою рішення податкового органу і сам по собі не породжує певних правових наслідків для платника податків, не є актом індивідуальної дії та не підлягає оскарженню.
Відповідно до п. 54.5 ст. 54 Податкового кодексу України, якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно п. 86.8 ст. 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акту перевірки у порядку, передбаченому ст. 58 цього Кодексу.
Відповідно до п. 56.2 ст. 56 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Відповідно до положень ст. 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку; подана скарга зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження і протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.
Положеннями п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України надано право платнику податків на звернення до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу, при цьому грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
З наведених норм права вбачається, що єдиною правомірною підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 163-1 КУпАП, є наявність на момент складання протоколу узгодженого податкового повідомлення-рішення, а не акту перевірки.
Разом з тим, матеріалами справи встановлено, що за наслідками складання Акту документальної позапланової невиїзної перевірки, ТОВ «ЯСЕНСВІТ» розпочато процедуру адміністративного оскарження.
Зокрема, 28 березня 2025 року до Державної податкової служби України адвокатом Фоменком М. С., в інтересах ТОВ «ЯСЕСВІТ», подана скарга на податкові повідомлення - рішення ПМУ ДПС по роботі з ВПП, винесені на підставі акту з врахуванням результатів розгляду письмових заперечень, в якій адвокат Фоменко М. С. просив скасувати податкові повідомлення - рішення Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків: форми «Р» від 12.03.2025 № 19634000706 в частині визначення грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 13 156 932 грн 50 коп.; форми «В1» від 12.03.2025 № 19734000706 про зменшення бюджетного відшкодування ПДВ в сумі 2 122 898 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій 530 724 грн 50 коп.; форми «С» від 12.03.2025 № 19834000704 про застосування пені за порушення строку розрахунку в сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 73 046 грн 11 коп.; форми «ПС» від 12.03.2025 № 19534000706 про застосування штрафних (фінансових) санкцій за неподання повідомлень про об'єкти оподаткування за формою №20-ОПП 169 320 грн.
Листом Державної податкової служби України №10061/6/99-00-06-01-01-06 від 10.04.2025 повідомлено про продовження строку розгляду вказаної скарги.
Отже, грошове зобов'язання ТОВ «ЯСЕНСВІТ» вважається неузгодженим, а відсутність на момент складання протоколу узгодженого податкового повідомлення-рішення виключають настання відповідальності за правопорушення передбачене ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.
Зазначене свідчить, що за відсутності встановленого складу адміністративного правопорушення, правові підстави для передачі матеріалів справи до органів досудового розслідування були відсутні. Положення статті 253 КУпАП передбачають передачу матеріалів у випадку, якщо при розгляді справи про адміністративне правопорушення виявляються ознаки кримінального правопорушення. Це означає, що передумовою для застосування вказаної норми є обґрунтоване встановлення адміністративного правопорушення, після чого, у разі перевищення певних кількісних чи якісних меж такого діяння та наявності ознак кримінального злочину, зокрема, значних сум ухилення від сплати податків, передбачених статтею 212 КК України, виникає правова підстава для передачі справи до органів кримінального провадження.
У контексті даної справи, враховуючи, що податкові зобов'язання перебували у процедурі адміністративного оскарження і, відповідно до норм Податкового кодексу України, вважалися неузгодженими, що виключає можливість притягнення до відповідальності, висновок суду першої інстанції про передачу матеріалів до органів поліції є помилковим. Відсутність належно встановленого адміністративного правопорушення унеможливлює наявність його «ознак» для подальшої кваліфікації як кримінального діяння.
Суд не може перебирати на себе функцію сторони обвинувачення у справах про адміністративні правопорушення, які в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прирівнюються до кримінального провадження, оскільки в такому випадку він перестає бути незалежним та неупередженим органом з розгляду спорів, що є безумовним порушенням статті 6 Конвенції в частині права на справедливий суд.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував на те, що, оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 23-рп/2010 від 22.12.2010 та частини 3 статті 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 додатково зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості, а обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Отже, у силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Виходячи з вищевикладеного, оцінивши досліджені у судовому засіданні докази, суд апеляційної інстанції дійшов вважає, що суд першої інстанції не дотримався вимог статей 245, 252, 280 КУпАП, не встановив всі фактичні обставини справи та всі обов'язкові ознаки складу адміністративного правопорушення, та дійшов помилкового висновку про закриття провадження у дані справі у зв'язку з передачею матеріалів органу досудового розслідування, в порядку ст. 253 КУпАП
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
З огляду на обставини, встановлені під час апеляційного перегляду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою, у зв'язку з чим підлягає задоволенню, а постанова судді Рокитнянського районного суду Київської області від 07 травня 2025 року підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.
Керуючись ст. 294 КУпАП апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника Веретельник Оксани Олексіївни, в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Постанову Рокитнянського районного суду Київської області від 07 травня 2025 року скасувати.
Провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях, ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.
Постанова апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. П. Євграфова