Постанова від 21.05.2025 по справі 757/38829/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/793/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року м. Київ

Справа № 757/38829/23-ц

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 лютого 2024 року, ухвалене у складі судді Матійчук Г.О.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист гідності, честі та ділової репутації,

встановив:

У вересні 2023 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просить суд визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 інформацію, поширену ОСОБА_1 , зобов'язати ОСОБА_1 спростувати недостовірну інформацію, стягнути з ОСОБА_1 витрати на судовий збір та професійну правничу допомогу адвоката.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на каналі « ОСОБА_3 » на веб-сайті YouTube, а також на персональній сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у соціальній мережі Facebook в мережі Інтернет у відео під назвою: " ІНФОРМАЦІЯ_3 », а також у заставці до нього поширено недостовірну інформацію про позивача, зміст якої полягає в тому, що він (позивач) складав, збирав списки, по яких вбивали, знищували українських патріотів; здійснював листування з відповідачем та погрожував йому та його дітям на сторінці відповідача у соціальній мережі Facebook; повідомляв про включення відповідача до списків українських патріотів; погрожував знищити відповідача та помістити у фільтраційний табір; повідомляв інформацію про збирання позивачем цих списків українських патріотів та намагався по цих списках створювати фільтраційні табори.

Позивач зазначає, що ця інформація є повним вимислом та неправдивими твердженнями: позивач ніколи не погрожував відповідачу та його дітям, ніколи не писав відповідачу на його сторінці у соціальній мережі Facebook ( ОСОБА_4 ) та не вів жодного листуванням з ним тощо; позивач ніколи не повідомляв про включення відповідача чи будь-кого до списків українських патріотів, не погрожував знищити відповідача чи помістити його у фільтраційний табір; ніколи не складав, не збирав списки, по яких вбивали, знищували потім українських патріотів (тобто таких списків позивача не існувало та не існує), отже, і повідомлена відповідачем у відео та зображена у заставці до відео інформація є абсолютною неправдою, вимислом та не відповідає дійсності, що підтверджується наданими до позову доказами.

Позивач отримав витяг Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України, листи - відповіді Національної поліції України, Служби безпеки України, Офісу Генерального прокурора, якими підтверджується, що він на території України до кримінальної відповідальності не притягується, засудженим не значиться та у розшуку не перебуває, досудове розслідування у кримінальних провадженнях за підозрою позивача слідчими СБ України не здійснюється, кримінальні провадження, у яких здійснюється досудове розслідування стосовно позивача та у яких він перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого, не встановлені.

Отже, інформація, поширена відповідачем про вчинення позивачем злочинів проти держави України, громадян України, зокрема проти самого відповідача та його дітей, не відповідає дійсності та не може бути підтверджена жодними належними і допустимими доказами.

Поширена відповідачем інформація порушує принцип презумпції? невинуватості, закріплений ст. 62 Конституції? України, а також суперечить прецедентній практиці Європейського суду з прав людини стосовно порушення принципу презумпції невинуватості.

Поширена відповідачем інформація про вчинення ним злочинів проти основ національної безпеки України, кримінальних правопорушень проти життя та здоров'я особи тощо спрямована на маніпулювання громадською думкою та створення негативного враження про особу позивача у користувачів Youtube та соціальної мережі «Facebook» через неправдиве твердження про позивача, що призводить до сприйняття його як людини, яка нібито підтримує війну, розв'язану країною-агресором, схвалює її терористичні дії та причетний до злочинів проти України та її громадян, що беззаперечно порушує особисті немайнові права позивача.

Позивач має значний досвід, як політичної, державної, так і правової роботи, тому беззаперечно, що інформація про вчинення позивачем таких жахливих злочинів негативно впливає на його ділову репутацію. Таким чином, з огляду на наведені доводи та аргументи, поширена відповідачем інформація є недостовірною та порушує особисті немайнові права позивача, які підлягають судовому захисту.

Враховуючи, що порушення особистих немайнових прав позивача відбулося у результаті поширення про нього недостовірної інформації у заставці до відео та у відео на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на веб-сайті YouTube, а також внаслідок розміщення на персональній Facebook-сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у соціальній мережі Facebook, що містить репост (повторне розміщення) відео, первісно розміщеного на YouTube-каналі користувача « ІНФОРМАЦІЯ_2 », то належним способом захисту прав позивача є спростування такої недостовірної інформації у аналогічний спосіб.

Недостовірна інформація про позивача, поширена у текстовому повідомленні -заставці до відео на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також у цьому відео, має бути спростована шляхом опублікування на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на веб-сайті YouTube аудіовізуального запису, в якому ОСОБА_3 зачитує текст спростування.

Недостовірна інформація про позивача, поширена відповідачем на персональній ОСОБА_5 -сторінці користувача « ОСОБА_3 » у соціальній мережі Facebook, має бути спростована шляхом опублікування на персональній Facebook-сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у соціальній мережі Facebook публікації із спростуванням під заголовком «Спростування».

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 інформацію, поширену ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 у текстовому повідомленні - заставці до відео під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на веб-сайті YouTube за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4 наступного змісту: « ІНФОРМАЦІЯ_5 » та у цьому відео з 09:

ІНФОРМАЦІЯ_6 … той самий ОСОБА_6 , який мені погрожував, писав в мене в Фейсбуці... під моїми постами, що ти в нас в списках да ми прийдемо тебе знищувати да.. що ти там будеш в нас в фільтраційних таборах. Він погрожував мені, моїм дітям…. … мою сторінку, де це все було задокументовано… і де зберігалися ці мої листування з цим ОСОБА_2 на моїй сторінці.»;

- «Тобто його списки, по яких потім знищували українських патріотів, коли заходили в українські міста…»;

- «… хоча … він сам зазнавався, що він збирав ці списки і потім по цих списках фільтраційні табори … намагався створить.».

Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 інформацію, поширену ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на сторінці користувача « ОСОБА_3 » у соціальній мережі Facebook за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_7 у текстовому повідомленні - заставці до відео під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яке містить гіперпосилання на відео, розміщене на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на веб-сайті YouTube за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4 наступного змісту: « ІНФОРМАЦІЯ_5 » та у цьому відео з 09:

- «Тобто його списки, по яких потім знищували українських патріотів, коли заходили в українські міста…»;

Зобов'язано ОСОБА_1 протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили, опублікувати на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на веб-сайті YouTube ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , в якому ОСОБА_1 зачитує текст спростування наступного змісту: «Спростування. Я, ОСОБА_3 , повідомляю, що інформація, поширена мною про ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 у текстовому повідомленні- заставці до відео під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 » про те, що по списках ОСОБА_7 вбивають українських патріотів, а також інформація, повідомлена мною у цьому відео, про те, що ОСОБА_8 складав, збирав списки, по яких знищували потім українських патріотів; здійснював листування зі мною та погрожував мені та моїм дітям на моїй сторінці у соціальній мережі Facebook; повідомляв про включення мене до списків українських патріотів, погрожував знищити мене та помістити у фільтраційний табір; повідомляв інформацію про збирання ним цих списків українських патріотів та його намагання по цих списках створювати фільтраційні табори - є недостовірною та не відповідає дійсності».

Зобов'язати ОСОБА_1 протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили, опублікувати на персональній сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_8 пост (публікацію) під заголовком «Спростування» наступного змісту: « ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , повідомляю, що інформація, поширена мною про ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 на моїй сторінці у соціальній мережі «Facebook» у текстовому повідомленні- заставці до відео під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 » про те, що по списках ОСОБА_7 вбивають українських патріотів, а також інформація, повідомлена мною у цьому відео, про те, що ОСОБА_8 складав, збирав списки, по яких знищували потім українських патріотів; здійснював листування зі мною та погрожував мені та моїм дітям на моїй сторінці у соціальній мережі Facebook, повідомляв про включення мене до списків українських патріотів, погрожував знищити мене та помістити у фільтраційний табір; повідомляв інформацію про збирання ним цих списків українських патріотів та його намагання по цих списках створювати фільтраційні табори - є недостовірною та не відповідає дійсності».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору - 4294 грн. 40 коп.; витрати на професійну правничу допомогу адвоката - 121 000 грн.; витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги - 11 700 грн.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невстановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, що мають значення для справи, ненаведення на підтвердження визначених ним обставин доказів, які були б достовірні та достатні для всебічного, повного й об'єктивного вирішення спору, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Скаржник зазначає, що дана справа становить суспільний інтерес, її в цілому неможливо віднести до справи незначної складності та судом не було враховано при вирішенні питання доцільності розгляду справи в порядку спрощеного, а не загального позовного провадження. Вказує про розгляд інших справ Печерським районним судом м. Києва за участю позивача з аналогічним предметом позову за правилами загального позовного провадження, зазначає, що розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін позбавив можливості допитати свідків, яких мав намір викликати скаржник для всебічного, об'єктивного розгляду справи, та вчинити інші процесуальні дії.

Вирішення справи має значний інтерес для відповідача - ОСОБА_1 , який є відомим українським перекладачем, дипломатом ( в минулому: 2-й секретар Управління двосторонніх відносин МЗС України, перший Консул України в Ізраїлі, 1-й секретар посольства з політичних питань), генеральним директором рекламної агенції «DIVA Production» тощо. ОСОБА_1 відомий як активний опозиціонер, який використовує й поширює демократичні принципи в українському суспільстві та сприяє дотриманню свободи слова та плюралізму.

Відповідач, як на підставу для задоволення апеляційної скарги, зазначає, що висловлював тільки власні думки, погляди, які мали відповідне підґрунтя, та вказує, що переповідав (переказував) ОСОБА_9 своє спілкування зі знайомим, з яким раніше вони «прогнозували такий розвиток подій, як … та ймовірну участь ОСОБА_6 ». Окрім цього, спірні висловлювання побудовані відповідачем у запитувальній формі: «це не є підставою для порушення кримінальної справи проти нього?... в українських правоохоронних органів немає претензій до Портнова?».

Відповідач зазначає, що мав причини ставити собі і співрозмовнику подібні запитання, виходячи з того, що особа позивача як відомої та публічної особи та його можлива політична прихильність неодноразово була предметом обговорення в засобах масової інформації, докази чого не були досліджені судом. Також в контексті вищенаведеного предмету обговорення особи позивача відповідач вказує про поширення позивачем інформації ще з 22 лютого 2020 року у власному Youtube-каналі, телеграм-каналі, веб-сайті, що викликало висловлювання відповідача.

Словесні конструкції, які є предметом оскарження, були озвучені відповідачем в наступному смисловому контексті : «буквально там позавчора спілкувався з представником ... російських спецслужб, який втік давно вже на захід... якраз свого часу передбачали такий розвиток подій... скільки було вкладено сюди мільярдів доларів в створення цієї мережі агентури проросійської, яка зовсім досі не знешкоджена тобто той самий ОСОБА_6 , який мені погрожував, писав мене в Фейсбуці під моїми постами, що ти в нас в списках да ми прийдемо тебе знищувати да... що ти там будеш в нас в фільтраційних таборах. Він погрожував мені, моїм дітям а він проти нього жодна кримінальна справа не порушена і мало того, за скаргою СБУ, яку передали на американські органи на ФБР мою сторінку, де було це все задокументовано, її знищили... де зберігалось листування з цим ОСОБА_2 на моїй сторінці... Тобто його списки, по яких потім знищували українських патріотів, коли заходили в українські міста, це не є підставою для порушення кримінальної справи проти нього?... в українських правоохоронних органів немає претензій до Портнова? Який відігравав, який порушував кримінальні справи проти українських патріотів, через якого вони опинялися за гратами... В СБУ є ці списки. Відповідальні співробітники СБУ казали мені, що є ці списки, є копії цих списків за якими приходили знищувати українських патріотів.. І це не є підставою порушувати... хоча він сам зізнавався що він збирав ці списки і потім по цим спискам фільтраційні табори намагався створити..».

Скаржник стверджує про поширення ним допустимої критики та відсутність підстав для спростування такої інформації, про публічний статус позивача та суспільний інтерес щодо нього, що свобода слова, медіа, як захисника інтересів громадськості, критики, висловлювання свої думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини, а повідомлення новин, засноване на інтерв'ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства».

На думку скаржника, суд не взяв до уваги доводи та докази відповідача, зокрема висновок кваліфікованого експерта, фактично відхилив даний доказ, а надані позивачем витяг Департаменту інформатизації МВС України та відповіді правоохоронних органів України не вважає доказами, що підтверджують позовні вимоги позивача.

Звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності, а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Межі допустимої інформації щодо публічних осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян, публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати, а обов'язком відповідача, як професійного журналіста, є донесення громадськості інформації щодо всіх аспектів, які становлять суспільний інтерес.

Відповідач впевнений, що рішення суду першої інстанції прийнято через недослідження судом всіх обставин справи, позов не міг бути задоволений, оскільки позивач, будучи публічною особою, усвідомлює, що він самостійно та свідомо відкриває себе для критики, яка у демократичному суспільстві може цілком правомірно здійснюватись у формі, яка не є обов'язково приємною та прийнятною для позивача.

Крім того, матеріали справи не містять доказів стосовно того, що відповідач публічно звинуватив позивача у вчиненні злочину, а тому посилання позивача на те, що зміст інформації щодо нього є фактичним твердженням про вчинення злочину, є помилковими.

Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права (на його думку) є не співмірним позовним вимогам, що потребує окремого дослідження під час судового розгляду справи по суті. Вважає, що фрази відповідача вилучені з контексту, рішення суду встановлює вимогу для спростування у неприпустимому вигляді. Фактично вимагається, щоб відповідач оголосив додаткову інформацію, яка буде сприяти позитивному іміджу позивача.

Тоді як згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції під час ухвалення судового рішення та вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу не врахував та не керувався критеріями обґрунтованості, реальності, пропорційності, необхідності, співмірності та розумності таких витрат, що призвело до стягнення їх в суттєво завищеному розмірі. Судом першої інстанції не було враховано, що позивач не надав суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Доводить до відома, у зв'язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції відповідач очікує понести витрати на правову (правничу) допомогу у сумі 100 000 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_10 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Просить стягнути з ОСОБА_1 витрати понесені у суді апеляційної інстанції на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 24 500 грн.

Вказує, що ОСОБА_1 , висловлюючи свою незгоду з судом, не навів жодного обґрунтування та доказу своїм твердженням, що суперечить вимогам ст.ст. 12, 81, 356 ЦПК України. Які свідки мали бути викликані та що саме вони мали підтвердити. Не наведено також, які саме процесуальні дії мав намір здійснити відповідач та чому не здійснив.

Зазначила, що оспорювана інформація була поширена відповідачем в мережі Інтернет у формі тверджень про факти: на каналі « ОСОБА_3 » на веб-сайті YouTube та на персональній сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у соціальній мережі Facebook та доведена до відома значної кількості осіб; поширена відповідачем інформація стосується безпосередньо особи позивача, оскільки у відео та в заставці до відео вказується його прізвище, також заставка до відео містить фотографічне зображення позивача, що свідчить про поширення інформації про позивача і це не оспорюється відповідачем; поширена спірна інформація є недостовірною; відповідачем не надано жодного доказу та не вказано жодного аргументу або доводу на підтвердження правдивості поширеної ним інформації, недостовірність оспорюваної інформації доведена позивачем.

Представник позивача вважає, що оспорювана інформація не належить до оціночних суджень, а є недостовірною та негативною інформацією, в якій повідомляється про те, що позивач складав, збирав списки, по яких вбивали, знищували потім українських патріотів, про те, що він здійснював листування з відповідачем та погрожував йому та його дітям на сторінці відповідача у соціальній мережі Facebook, повідомляв про включення відповідача до списків українських патріотів, погрожував знищити відповідача та помістити у фільтраційний табір, повідомляв інформацію про збирання позивачем цих списків українських патріотів та намагався по цих списках створювати фільтраційні табори тощо, тобто вказує на вчинення злочинів, спрямованих проти держави Україна та її громадян, що безперечно формує негативне сприйняття у суспільстві особи позивача, порушує його особисті немайнові права, а саме право на повагу до гідності та честі, на недоторканість ділової репутації.

Вважає, що незалежно від професійної діяльності будь-яка особа, яка поширює інформацію, повинна пересвідчитися в її достовірності відповідно до вимог ч. 2 ст. 302 ЦК України.

Звертає увагу, що доводи апеляційної скарги спростовуються діями відповідача, оскільки : - предметом даного спору є не запитання ОСОБА_1 , а є конкретно визначена недостовірна інформація про позивача, - спірна інформація була повідомлена від власного імені відповідача та, зокрема, щодо самого відповідача та його дітей (про погрози відповідачу та його дітям тощо), тому посилання на інші джерела є зовсім безпідставним, - незалежно від професійної діяльності та резонансу та повідомленої третіми особами інформації, будь-яка особа, яка поширює інформацію, повинна пересвідчитися в її достовірності.

Разом з тим, позивач не знайомий з відповідачем, не знав про його існування, його імені чи прізвища, ніколи не писав йому, не слідкував за його виступами, ніколи не бачив його сторінок в соціальних мережах не мав до нього претензій і тим більше - не погрожував йому, його дітям або будь-яким пов'язаним з ним особам.

Положеннями національного законодавства та сталою практикою Європейського суду з прав людини підтверджується обов'язок відповідача перевіряти на предмет достовірності інформацію, яка буде поширюватися.

Інформація про позивача з фейкових інтернет-ресурсів, яку цитує відповідач, є не тільки неправдою, а й у жодному разі не звільняє відповідача від обов'язку перевірити інформацію на достовірність та не допускати розповсюдження недостовірної інформації, яка порушує право особи на повагу до честі, гідності та ділової репутації.

Представник позивача вказує, що заявлене відповідачем експертне дослідження в силу ст.ст. 76-81, 110 ЦПК України не є обов'язковим та не має силу беззаперечного та достатнього доказу, а лінгвістична конструкція речень, в яких повідомлена оспорювана інформація, та спірні твердження дають можливість самостійно без спеціальних знань надати оцінку та перевірити на достовірність кожне спірне повідомлення окремо. Вважає, що з огляду на зміст та характер повідомленої про позивача інформації, суд обґрунтовано прийшов до висновку про те, що оспорювана інформація не є оціночними судженнями, а є твердженнями про факти, які можна перевірити на достовірність.

Крім того, представник позивача вказувала, що відповідно до Закону України «Про судову експертизу» лінгвістичне експертне дослідження мало бути здійснено виключно атестованим судовим експертом, включеним до державного Реєстру атестованих судових експертів, державної спеціалізованої установи, яка здійснює судово-експертну діяльність, пов'язану з проведенням криміналістичних експертиз. Однак, відповідно до цього висновку експерта проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи здійснено на підставі заяви адвоката та договору про проведення дослідження з ТОВ «Українська експертна компанія», яка не є державною спеціалізованою експертною установою, та відповідно до даних Реєстру атестованих судових експертів ОСОБА_11 , який проводив експертизу, звільнений з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз згідно з наказом про звільнення № 212 к/тр від 04.09.2023 р., у нього відсутнє (було відсутнє станом на дату проведення експертного дослідження) чинне свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_12 підтримали доводи апеляційної скарги та просили задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_13 вважала доводи апеляційної скарги необґрунтованими та безпідставними, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювана інформація не є оціночними судженнями, а є твердженнями про факти, які можна перевірити на достовірність, оскільки шляхом повідомлення широкому загалу, що позивач ОСОБА_2 складав, збирав списки, по яких вбивали, знищували українських патріотів; здійснював листування з відповідачем та погрожував йому та його дітям на сторінці відповідача у соціальній мережі Facebook; повідомляв про включення відповідача до списків українських патріотів; погрожував знищити відповідача та помістити у фільтраційний табір; повідомляв інформацію про збирання позивачем цих списків українських патріотів та намагався по цих списках створювати фільтраційні табори, була поширена інформація про причетність позивача до діянь, які є кримінальними правопорушеннями, відповідальність за які встановлена Кримінальним кодексом України.

При цьому, поширення інформації про вчинення злочинів проти держави України та громадян України призводить до дискредитації позивача перед суспільством в Україні та поза її межами, оскільки створює враження про підтримку та схвалення повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, про допомогу державі - агресору та про вчинення злочинів проти своєї держави і співгромадян.

Згідно з виданим Департаментом інформатизації Міністерства внутрішніх справ України Витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ВР-001422045 від 25.08.2023 «громадянин України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , уродженець Луганськ, Україна, на території України станом на 25.08.2023 до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває».

Суд першої інстанції дійшов висновку, що поширена відповідачем ОСОБА_1 інформація про позивача, яка вказує про начебто вчинення позивачем злочинів проти основ національної безпеки України та проти життя та здоров'я: «По списках Зе-Портнова вбивають українських патріотів»; «… той самий ОСОБА_6 , який мені погрожував, писав в мене в Фейсбуці... під моїми постами, що ти в нас в списках да ми прийдемо тебе знищувати да.. що ти там будеш в нас в фільтраційних таборах. Він погрожував мені, моїм дітям…. … мою сторінку, де це все було задокументовано… і де зберігалися ці мої листування з цим ОСОБА_2 на моїй сторінці.»; «Тобто його списки, по яких потім знищували українських патріотів, коли заходили в українські міста…»; «… хоча … він сам зазнавався, що він збирав ці списки і потім по цих списках фільтраційні табори … намагався створить.», не відповідає діи?сності та не підтверджена жодними належними і допустимими доказами.

Суд вважав, що поширена відповідачем інформація порушує принцип презумпції невинуватості, закріплений ст. 62 Конституції України, ст. 2 Кримінального Кодексу України , п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини та п. 2 ст. 14 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права, а також суперечить прецедентній практиці Європейського суду з прав людини стосовно порушення принципу презумпції невинуватості.

З огляду на викладене, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що недостовірна інформація про ОСОБА_2 , поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 у текстовому повідомленні-заставці до відео під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 на веб-сторінці за адресою у мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_4 «По списках ІНФОРМАЦІЯ_10 », а також у цьому відео з 09: ІНФОРМАЦІЯ_6 , має бути спростована шляхом опублікування на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на веб-сайті YouTube ( ІНФОРМАЦІЯ_4 » аудіовізуального запису, в якому ОСОБА_3 зачитує текст спростування наступного змісту: «Спростування. Я, ОСОБА_3 , повідомляю, що інформація, поширена мною про ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 у текстовому повідомленні- заставці до відео під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 » про те, що по списках ОСОБА_7 вбивають українських патріотів, а також інформація, повідомлена мною у цьому відео, про те, що ОСОБА_8 складав, збирав списки, по яких знищували потім українських патріотів; здійснював листування зі мною та погрожував мені та моїм дітям на моїй сторінці у соціальній мережі Facebook; повідомляв про включення мене до списків українських патріотів, погрожував знищити мене та помістити у фільтраційний табір; повідомляв інформацію про збирання ним цих списків українських патріотів та його намагання по цих списках створювати фільтраційні табори - є недостовірною та не відповідає дійсності».

Недостовірна інформація, поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_14 на персональній Facebook-сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ) за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_7 у пості (публікації), що містить репост (повторне розміщення) відео під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », первісно розміщеного на ОСОБА_15 -каналі користувача « ІНФОРМАЦІЯ_2 », має бути спростована шляхом опублікування на персональній ОСОБА_5 -сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ) публікації під заголовком «Спростування» з вищезазначеним текстом спростування.

З висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про визнання інформації недостовірною і такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача ОСОБА_2 , колегія суддів погоджується, оскільки вони зроблені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідають наявним у справі доказам та обставинам справи.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 на веб-сторінці за адресою у мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_4 було розміщено відео під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (далі- відео),

крім того, ІНФОРМАЦІЯ_1 на персональній сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_8 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_7 було розміщено відео під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яке містить гіперпосилання на відео, розміщене на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на веб-сайті YouTube за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4 , в якому, починаючи з 09:28 хв. по 11:59 хв. відео про позивача повідомляється наступна інформація:

- «… той самий ОСОБА_6 , який мені погрожував, писав в мене в Фейсбуці... під моїми постами, що ти в нас в списках да ми прийдемо тебе знищувати да.. що ти там будеш в нас в фільтраційних таборах. Він погрожував мені, моїм дітям…. … мою сторінку, де це все було задокументовано… і де зберігалися ці мої листування з цим ОСОБА_2 на моїй сторінці.»;

- «Тобто його списки, по яких потім знищували українських патріотів, коли заходили в українські міста…»;

Ця оспорювана інформація про позивача повідомлена відповідачем при спілкуванні з ОСОБА_16 на тему створення в Україні проросійської агентури, яку коментував ОСОБА_3 , після наступної інформації ОСОБА_17 : «буквально там позавчора спілкувався з колишнім … відповідним …… російських спецслужб, який втік давно вже на захід і з ним ми якраз свого часу передбачали такий розвиток подій…… це скільки було вкладено сюди мільярдів доларів в створення цієї мережі агентури проросійської, яка зовсім досі не знешкоджена.».

Також у текстовому повідомленні - заставці до цього відео під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яке ІНФОРМАЦІЯ_1 розміщене на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 на веб-сторінці за адресою у мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_4 а також ІНФОРМАЦІЯ_1 розміщене на персональній сторінці користувача « ОСОБА_3 » у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_8 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_7 , яке містить гіперпосилання на відео, розміщене на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4 , поширено інформацію про ОСОБА_2 наступного змісту:

«По списках Зе-Портнова вбивають українських патріотів».

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

У пункті 1 постанови Пленум Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснено, що беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до ч. 1, 4, 6 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

Отже, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 13 квітня 2020 року у справі № 758/5355/17, не має характеру оціночних суджень інформація, яка стосується конкретних подій, конкретної особи та подається як установлений факт.

Судження вважається таким, що має оціночний характер, якщо воно виражає ставлення автора до змісту висловленої ним думки, що пов'язано з такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів. Якщо ж зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

У справі «Бразільє проти Франції» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що для розрізняння тверджень щодо фактів та оціночних суджень необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань.

Так, оціночними судженнями є інформація, яка, з урахуванням характеру вжитих висловлювань, відображає особисте ставлення автора до змісту висловленої ним думки.

Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 12 липня 2023 року у справі № 341/1988/21, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку. Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.

Факт поширення оспорюваної інформації про позивача на зазначених Інтернет-ресурсах підтверджується наявним у матеріалах справи Звітом за результатами проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет № 196/2023-ЗВ від 18.08.2023 р.; Звітом за результатами проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет № 197/2023-ЗВ від 18.08.2023 р., складеними Дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес»; роздруківками з веб-сторінки ІНФОРМАЦІЯ_4 з веб-сторінки за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_7 з веб-сторінки за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_11 з відео під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », записаного (завантаженого) з ІНФОРМАЦІЯ_4 -каналу користувача « ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Також встановлено, що з наявного в матеріалах справи Звіту за результатами проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет № 197/2023-ЗВ від 18.08.2023 р., складеного ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес», 17 серпня 2023 року було проведено фіксацію і дослідження змісту веб-сторінок за адресами у мережі Інтернет:

ІНФОРМАЦІЯ_7 (id: НОМЕР_2; далі - досліджувана веб-сторінка № 1), яка містить пост (публікацію) від 14 серпня 2023 року, розміщену на Facebook-сторінці користувача з іменем " ОСОБА_3 ". Роздруківка файлу фіксації, що містить відображення змісту досліджуваної веб-сторінки № 1, сформованого о 18 год. 20 хв. додається. Цей пост (публікація) містить репост (повторне розміщення) відео з назвою "ІНФОРМАЦІЯ_13", первісно розміщеного на YouTube-каналі користувача з іменем "ІНФОРМАЦІЯ_3".

ІНФОРМАЦІЯ_12 (id: 20966; далі досліджувана веб-сторінка № 2), яка є Facebook-сторінкою користувача з іменем " ОСОБА_3 ". Роздруківка файлу фіксації, що містить відображення змісту досліджуваної веб-сторінки № 2, сформованого о 18 год. 20 хв.;

ІНФОРМАЦІЯ_4 (id: НОМЕР_3; далі досліджувана веб-сторінка № 3). Роздруківка файлу фіксації, що містить відображення змісту досліджуваної веб-сторінки № 3, сформованого о 18 год. 25 хв.

В цьому відео під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та в заставці до відео зазначається прізвище позивача, заставка до відео містить фотографічне зображення позивача, що свідчить про поширення інформації про позивача та вбачається при огляді відео на каналі « ОСОБА_3 » на веб-сайті YouTube та на сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у соціальній мережі Facebook.

Факт поширення відповідачем оспорюваної інформації про позивача на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на веб-сайті YouTube та на сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у соціальній мережі Facebook за наведеними адресами у мережі Інтернет підтверджується також відповідачем, однак, заперечуючи проти позову, він вказував, що оспорювана інформація про позивача є оціночними судженнями відповідача та на підтвердження своїх доводів посилався на наданий ним висновок експерта ОСОБА_11 № 96 від 28.11.2023 р. за результатами проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи у цивільній справі № 757/38829/23-ц. Вказаний висновок обґрунтовано не було прийнято до уваги судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом не було надано належної оцінки зазначеному висновку експерта та безпідставно не прийнято його до уваги, колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що суперечать змісту оскаржуваного рішення, в якому належними чином надано оцінку наданому відповідачем доказу.

У висновку експерта № 96 від 28 листопада 2023 за результатами проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи у цивільній справі № 757/38829/23-ц, зазначено, що висловлювання ОСОБА_18 від 14 серпня 2023 року, які розміщені і мережі Інтернет за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 (фрагмент 9:28 хв. по 11:59 хв.) у текстовому повідомленні-заставці до відео під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме: «… той самий ОСОБА_6 , який мені погрожував, писав в мене в Фейсбуці... під моїми постами, що ти в нас в списках да ми прийдемо тебе знищувати да.. що ти там будеш в нас в фільтраційних таборах. Він погрожував мені, моїм дітям…. … мою сторінку, де це все було задокументовано… і де зберігалися ці мої листування з цим ОСОБА_2 на моїй сторінці.»; «Тобто його списки, по яких потім знищували українських патріотів, коли заходили в українські міста…»; «… хоча … він сам зазнавався, що він збирав ці списки і потім по цих списках фільтраційні табори … намагався створить.», у межах цілісного контексту всієї бесіди є суб'єктивними оціночними судженнями по відношенню до ОСОБА_2 .

У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2024 року у справі № 760/5027/21 зазначено, що «Визнаючи висновок експерта ТОВ «Київський експертно-дослідний центр» № 14997 за результатами проведення лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження від 16 лютого 2021 року неналежним доказом, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що відповідно до пункту 1.2.1. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року № 1950/5), лінгвістична експертиза відноситься до криміналістичних експертиз, яка згідно з положеннями частини третьої статті 7 Закону України «Про судову експертизу» здійснюється виключно державними спеціалізованими установами.

До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України (частина друга статті 7 цього Закону). Доказів про те, що ТОВ «Київський експертно-дослідний центр» є державною спеціалізованою установою у розумінні закону суду не надано, тому суди правильно виходили із того, що складений товариством висновок від 16 лютого 2021 року є недопустимим доказом на підтвердження позиції заявника щодо спірної інформації».

Як вбачається з матеріалів справи, у висновку експерта Ірхіна Ю.Б. зазначено, що було проведено лінгвістичну ( семантико-текстуальну) експертизу у цивільній справі № 757/38829/23, на підставі заяви адвоката Коновалової Г.В. від 10.10.2023 та на підставі договору про проведення дослідження № 96/10-23 від 15.10.2023 р., сторонами якого є ОСОБА_1 та ТОВ «Українська експертна компанія».

ТОВ «Українська експертна компанія відповідно до установчих документів проводить основну діяльність у сфері права - клас 69.10; лінгвістичне (семантико-текстуальне) дослідження, проводилось експертом ОСОБА_11 , який співпрацює з ТОВ «Українська експертна компанія» на підставі цивільно- правового договору № 31/12-22 від 31.12.2022.

Відповідно до цього висновку експерта проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи доручено експерту ОСОБА_11 , який має вищу філологічну освіту другого рівня за ступенем магістра, науковий ступінь доктора філософії, вчене звання доцента, стаж роботи з 1998 року. На підтвердження кваліфікації Ірхіна Ю.Б. до висновку експерта № 96 від 28.11.2023 додана копія диплому НОМЕР_1 , згідно якого ОСОБА_11 у 1986 році вступив до Курського державного педагогічного інституту та у 1994 році закінчив повний курс названого інституту за спеціальністю російська мова та література. Рішенням Державної екзаменаційної комісії від 16 березня 1994 р. ОСОБА_11 присвоєно кваліфікацію вчитель російської мови та літератури (реєстраційний № 12195).

Відповідно до даних Реєстру атестованих судових експертів ОСОБА_11 звільнений з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз згідно з наказом про звільнення № 212 к/тр від 04 вересня 2023 року, у нього відсутнє (було відсутнє станом на дату проведення експертного дослідження) чинне свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта.

Також відсутні докази про те, що ТОВ «Українська експертна компанія» є державною спеціалізованою установою у розумінні Закону України «Про судову експертизу», тому складений експертом товариства висновок від 28 листопада 2023 року є недопустимим доказом на підтвердження позиції відповідача щодо спірної інформації.

Крім того, оцінюючи зміст зазначеного експертного висновку, суд першої інстанції правильно зазначив, що висновок охоплює не всю оспорювану інформацію - питання експертизи стосуються тільки інформації, повідомленої усно у відео ОСОБА_19 (фрагмент 9.28 хв. по 11:59 хв.), експертом помилково зазначено спосіб поширення цієї частини інформації - у текстовому повідомленні- заставці до відео.

У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 757/56330/18-ц зазначено, що визначення поняття «оціночні судження» міститься у статті 30 Закону України «Про інформацію», а відтак тлумачення цього поняття є питанням права, які суд повинен вирішувати самостійно, про що також зазначав Європейський суд з прав людини (справа «Дмітрієвський проти Росії»).

Судом першої інстанції надано належну правову оцінку характеру спірної інформації та вірно визначено, що поширена відповідачем інформація, враховуючи її зміст та характер, не є оціночними судженнями, а є твердженнями про факти.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги висновок експерта № 96 за результатами проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи у цивільній справі № 757/38829/23-ц від 28.11.2023 р., оскільки лінгвістичні доводи експерта, який оцінює інформацію як суб'єктивне оціночне судження, не спростовують поширення ОСОБА_1 оспорюваної інформації про позивача у формі тверджень про факти.

Загальновідомим та законодавчо встановленим є факт того, що збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності, а 24 лютого 2022 року переросла в повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України.

Російська Федерація є державою - агресором та державою - терористом, яка незаконно здійснила тимчасову окупацію частини території України та незаконну анексію території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об'єктів та об'єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.

Це встановлено, зокрема, Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором», Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини. Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі (ст.ст. 2, 11, 12 КК України).

Злочини проти основ національної безпеки України, які є особливо тяжкими злочинами, включають в себе, зокрема дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109 КК України), посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК України), державна зрада (ст. 111 КК України), колабораційна діяльність (ст. 111-1 КК України), пособництво державі-агресору (ст.111-2 КК України). До кримінальних правопорушень проти життя та здоров'я особи відносяться, зокрема такі кримінальні правопорушення, як: умисне вбивство (ст. 115 КК України), катування (ст. 127 КК України). Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників (ст. 436-2 КК України) відноситься до кримінальних правопорушень проти миру.

Оцінюючи зміст та характер повідомленої про позивача інформації, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що оспорювана інформація не є оціночними судженнями, а є твердженнями про факти, які можна перевірити на достовірність, оскільки шляхом повідомлення широкому загалу, що позивач ОСОБА_2 складав, збирав списки, по яких вбивали, знищували українських патріотів; здійснював листування з відповідачем та погрожував йому та його дітям на сторінці відповідача у соціальній мережі Facebook; повідомляв про включення відповідача до списків українських патріотів; погрожував знищити відповідача та помістити у фільтраційний табір; повідомляв інформацію про збирання позивачем цих списків українських патріотів та намагався по цих списках створювати фільтраційні табори, була поширена інформація про причетність позивача до діянь, які є кримінальними правопорушеннями, відповідальність за які встановлена Кримінальним кодексом України.

З огляду на зміст та характер повідомленої про позивача інформації, колегія приходить до висновку про те, що оспорювана інформація не є оціночними судженнями, а є твердженнями про факти, які можна перевірити на достовірність.

Зі змісту висловів ОСОБА_1 вбачається, що повідомлена ним інформація має стверджувальний характер : «той самий ОСОБА_6 , який мені погрожував, писав мене в Фейсбуці під моїми постами, що ти в нас в списках да ми прийдемо тебе знищувати да... що ти там будеш в нас в фільтраційних таборах», «Він погрожував мені, моїм дітям а він проти нього жодна кримінальна справа не порушена»; «Тобто його списки, по яких потім знищували українських патріотів, коли заходили в українські міста».

Зі змісту вказаних висловлювань вбачається, що ОСОБА_1 не використовує мовних засобів, характерних для припущень, не здійснює повідомлення суб'єктивної думки або власних поглядів, а зазначає про обставини, що, за його твердженнями, об'єктивно існували. За формою вираження спірної інформації вона була висловлена без застосування та вживання гіпербол, алегорій, сатири (чи інших мовностилістичних способів) та у формі констатації конкретних фактів (обставин), які нічим не підтверджені.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що у межах цілісного контексту всієї бесіди зазначені вислови є суб'єктивними оціночними судженнями по відношенню до ОСОБА_2 , що він висловлював критику стосовно ОСОБА_2 , є безпідставними, оскільки зі змісту бесіди вбачається, що лише після висловлення твердження про факт: «тобто його списки, по яких потім знищували українських патріотів, коли заходили в українські міста», в якому міститься повідомлення про наявність в діях позивача ознак злочину проти основ національної безпеки України та громадян України, позивач ставить запитання: «це не є підставою для порушення кримінальної справи проти нього?... в українських правоохоронних органів немає претензій до Портнова?»

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що у нього були підстави для таких тверджень, оскільки в телеграм-каналі ОСОБА_2 та на інших веб-сайтах були статті щодо формування ОСОБА_2 відповідних списків, також неможливо прийняти до уваги, оскільки у змісті бесіди відсутнє посилання відповідача на будь-які джерела засобів масової інформації.

При цьому посилання відповідача про підставність його тверджень, які ґрунтуються на інформації з мережі Інтернет, суперечать іншим доводам відповідача про те, що вказані вислови не є твердженнями про факт, а критикою публічної особи, власними думками та поглядами на діяльність ОСОБА_2 .

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що поширення інформації про вчинення позивачем злочинів проти держави України та громадян України призводить до дискредитації позивача перед суспільством в Україні та поза її межами, оскільки створює враження про підтримку та схвалення повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, про допомогу державі - агресору та про вчинення злочинів проти своєї держави і громадян України.

Посилання відповідача на те, що ОСОБА_2 є публічною особою, тому межа допустимої критики його діяльності є ширшою, ніж щодо окремої пересічної особи, не може бути прийнято до уваги як підстава для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання оспорюваної інформації недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки оспорювана інформація є твердженням про факти, достовірність яких відповідачем не доведена.

Так, дійсно, позивач є публічною особою, у зв'язку з чим його діяльність і вчинки є об'єктом ретельного громадського контролю, а межа їх допустимої критики є значно ширшою, ніж щодо окремої пересічної особи.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є адвокатом, був обраний народним депутатом України V - VI скликання, членом Вищої ради юстиції, куди був призначений 30.05.2009 ІІІ Всеукраїнським з'їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, був призначений заступником Глави Адміністрації Президента України - Керівником Головного управління з питань судової реформи та судоустрою, Радником Президента України.

Разом з тим, публічні звинувачення будь-якої особи у вчиненні тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, проти громадян, не може ґрунтуватися на вимислах, чутках та домислах, а мають містити доказове фактичне підґрунтя та не повинні поширюватися до отримання підтверджуючих доказів і перевірки інформації на її достовірність.

Зі змісту оспорюваних фраз та контексту їх повідомлення вбачається констатація відповідачем факту здійснення позивачем протиправної діяльності проти основ національної безпеки України, громадян України та в інтересах російської федерації.

У рішенні суду «Сіреджук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що критичні оціночні судження не підлягають доведенню. Проте, якщо поширена інформація має форму обвинувачення, сформульованого як пряме твердження про потенційні кримінальні зловживання, це є досить серйозним. У разі тверджень однієї особи щодо поведінки іншої особи може бути важко встановити різницю між твердженнями щодо фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. За таких обставин Європейський суд з прав людини не вбачав порушень у тому, що національні суди вимагали обґрунтування тверджень щодо фактів, які лежали в основі висловлених думок, які за відсутності достатніх доказів могли вважатися наклепницькими.

Принцип презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, закріплений у ст. 62 Конституції України, ст.11 Загальної декларації прав людини, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачає невинуватість особи до тих пір, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством України і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46387/15 , презумпція невинуватості має призначення не лише оберігати честь і гідність особи від необґрунтованих звинувачень у вчиненні злочину, а й має запобігати формуванню громадської думки щодо винуватості/невинуватості особи за відсутності остаточного судового рішення, тому свобода вираження поглядів та переконань (ст. 34 Конституції України, ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) не є абсолютним правом, а має межі, окреслені правами інших осіб або ж законодавчо встановленими обов'язками (ст. 68 Конституції України).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 577/1629/20 презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загальноправова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об'єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому.

Вказане відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини, який у рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Європейський суд з прав людини також констатував, що має проводитися вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (Bohmer v. Germany, 54, 56, Nestak v. Slovakia, 88-89). Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (Ismoilov and Others v. Russia, N 2947/06 від 24 квітня 2008 року).

У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (стаття 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.

Враховуючи системний аналіз норм КПК України та принцип презумпції невинуватості, який закріплений у статті 62 Конституції України, статті 2 КК України, статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 11 Загальної декларації прав людини, відсутні правові підстави стверджувати, що особа, яка не перебуває в статусі підозрюваного чи в іншому процесуальному статусі, має відношення до вчинення злочину, який розслідується. Відповідно до положень КПК України здійснюється досудове розслідування злочинів (статті 215, 216, 246, 294 КПК України), а про початок здійснення чи наявність кримінального провадження стосовно конкретної особи можливо стверджувати виключно у випадку наявності підозрюваних у таких провадженнях.

Позивачем до матеріалів справи надано докази про те, що станом на дату розповсюдження вищезазначеної інформації відсутні жодні обвинувальні вироки суду та будь- які кримінальні провадження, пов'язані з фактами чи обставинами, згаданими відповідачем, в яких позивач мав би будь- який процесуальний статус, передбачений КПК України.

Листом Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України від 19 червня 2023 року № 291аз/27/01/3-2023 на № 07-0906/23 від 09.06.2023, листом Головного слідчого управління Служби безпеки України від 15.06.2023 № 6/П-1569/2 на № 04-0906/23 від 09.06.2023 та листом Офісу Генерального прокурора від 30.08.2023 № 25/3-1622вих-23, які ґрунтуються на відомостях Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідно до КПК України та Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого Наказом Генерального прокурора від 30.06.2020 № 298, у відповідь на адвокатські запити повідомляється, що « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 на території України до кримінальної відповідальності не притягується, засудженим не значиться та у розшуку не перебуває»; «згідно з даними Реєстру станом на 15.06.2023 досудове розслідування у кримінальних провадженнях за підозрою ОСОБА_2 слідчими СБ України не здійснюється.», «Згідно з даними Єдиного реєстру досудових розслідувань станом на 28.08.2023 року кримінальні провадження, у яких здійснюється досудове розслідування стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та у яких він перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого, не встановлені.».

Отже, поширена відповідачем інформація порушує принцип презумпції невинуватості, закріплений ст. 62 Конституції України, ст. 2 Кримінального Кодексу України, п. 2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини та п. 2 ст. 14 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права, а також суперечить прецедентній практиці Європейського суду з прав людини стосовно порушення принципу презумпції невинуватості.

Оскільки відповідачем не доведено достовірності розповсюдженої інформації, яка порушує право позивача на повагу до його честі, гідності та ділової репутації, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що немайнові права позивача підлягають відновленню шляхом визнання такої інформації недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість посилань відповідача на інформацію про позивача, наведену на інших веб-саи?тах, Інтернет-ресурсах, зокрема ним самим, оскільки її зміст не стосується оспорюваної інформації, яка є предметом позову, крім того, жодні інші публікації не є офіційним джерелом, а у спірних публікаціях, відео відсутні відповідні посилання на такі джерела та докази, а частина оспорюваної інформації повідомлена від імені та щодо відповідача.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив докази, надані відповідачем - звіт від 22 листопада 2023 року № 280/2023-3в та довідку № 279/2023-Д від 22 листопада 2023 року, які стосуються предмета спору та підтверджують, що ОСОБА_2 на власному телеграм-каналі у 2019 році та у лютому 2020 року було опубліковано повідомлення про створення «картотеки» для майбутніх «фільтраційних цілей», про початок здійснення комплексу заходів по ідентифікації активістів та іншого «бродячого злочинного непотребу» - колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зі змісту зазначених повідомлень, створених за 2-3 роки до дня розповсюдження відповідачем недостовірної інформації, вбачається , що вони зроблені в контексті політичних подій, що відбувались в Україні в 2019 - 2020 роках. Тоді як оспорювана інформація була розповсюджена 14 серпня 2023 року та полягає, серед іншого, у висловленнях відповідача про факти створення позивачем списків, по яких «знищували українських патріотів, коли заходили в українські міста», тобто подій вторгнення держави-агресора в 2022 році на територію України та вбивства громадян України.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо застосованого способу спростування недостовірної інформації, а саме : шляхом опублікування на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на веб-сайті YouTube (https://www.youtube.com)» аудіовізуального запису, в якому ОСОБА_3 зачитує текст спростування наступного змісту: «Спростування. Я, ОСОБА_3 , повідомляю, що інформація, поширена мною про ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 у текстовому повідомленні- заставці до відео під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 » про те, що по списках ОСОБА_7 вбивають українських патріотів, а також інформація, повідомлена мною у цьому відео, про те, що ОСОБА_8 складав, збирав списки, по яких знищували потім українських патріотів; здійснював листування зі мною та погрожував мені та моїм дітям на моїй сторінці у соціальній мережі Facebook; повідомляв про включення мене до списків українських патріотів, погрожував знищити мене та помістити у фільтраційний табір; повідомляв інформацію про збирання ним цих списків українських патріотів та його намагання по цих списках створювати фільтраційні табори - є недостовірною та не відповідає дійсності». А також публікації на персональній ОСОБА_5 -сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ) під заголовком «Спростування» вищевказаного тексту спростування.

Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію (пункт 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року).

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві.

Водночас особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відповідно до ст.275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, установлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими шляхами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, які спричинило це порушення.

До спеціальних способів захисту належать, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (ст.277 ЦПК України), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст. 278 ЦК України) тощо.

Відповідно до ст.ст.94, 277 ЦПК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача у цій частині та вирішуючи питання про спосіб спростування інформації, яка підлягає визнанню недостовірною, колегія суддів вважає, що запропонований позивачем спосіб ( форма) спростування у вигляді покладення на відповідача обов'язку створення та поширення аудіовізуального запису з текстом спростування є неприйнятним, оскільки таке рішення не може бути виконаним у примусовому порядку.

Тому колегія суддів вважає ефективним зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також на персональній сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у соціальній мережі Facebook в мережі Інтернет у відео під назвою: " ІНФОРМАЦІЯ_3 » шляхом опублікування на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 та на персональній сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у соціальній мережі Facebook (https://www.facebook.com) повідомлення про прийняте рішення суду з викладенням у такому повідомленні тексту вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування», протягом 5 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що справа мала бути розглянута в порядку загального, а не спрощеного, позовного провадження, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Суд відмовляє у розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження або постановляє ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, якщо після прийняття судом до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову відповідна справа не може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 277 ЦПК України питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою від 09 вересня 2023 року суд першої інстанції прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у цивільній справі та постановив справу розглядати одноособово суддею у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Судом першої інстанції було розглянуто заяву представника відповідача із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, за наслідками розгляду якої постановлено ухвалу від 06 листопада 2023 року про відмову у задоволенні такої заяви з огляду на відсутність підстав для задоволення заяви, оскільки дослідивши зміст поданої заяви, судом було встановлено, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Вказана справа не відноситься до справ, визначених ч. 4 ст. 274 ЦПК України, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. При цьому, будь-яких доказів на підтвердження заяви представником відповідача не надано, що свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви. Аргумент про розгляд інших справ за участю позивача з аналогічним предметом позову за правилами загального позовного провадження є необґрунтованим та безпідставним з огляду на положення ст.ст. 76,77, 81, 274 ЦПК України.

Предметом спору у даній справі є захист честі, гідності та ділової репутації, який не відноситься до переліку справ у спорах, що не можуть бути розглянуті у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, визначеного частиною четвертою статті 274 ЦПК України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства. При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність, за таких конкретних обставин справи, в даній справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, не обґрунтовано підстав розгляду справи за правилами загального позовного провадження тощо, та не наведено, яких осіб необхідно було викликати свідками та щодо яких обставин ними мали бути надані покази, а також не зазначено перелік процесуальних дій, які мав намір здійснити відповідач.

З огляду на викладені обставини та норми закону судом першої інстанції правомірно та з дотриманням порядку, встановленого Цивільним процесуальним кодексом України, розглянуто дану справу у спрощеному позовному провадженні, оскільки спір у справі є немайновим, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагали здійснення розгляду справи в порядку загального позовного провадження.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу в частині незгоди з рішенням суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, відповідач зазначав, що суд першої інстанції не врахував та не керувався критеріями обґрунтованості, реальності, пропорційності, необхідності, співмірності та розумності таких витрат, що призвело до стягнення їх в суттєво завищеному розмірі.

Колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги в цій частині, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1, п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов'язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У позовній заяві представником позивача був зазначений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу: 4294,4 грн. витрат на судовий збір; 85 000 грн. - витрат на професійну правничу допомогу адвоката; 11 700 грн. - витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Клопотанням від 30.11.2023 про компенсацію судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу у справі № 757/38829/23-ц, представник позивача збільшила суму витрат на професійну правничу допомогу адвоката, яка підлягає компенсації з відповідача на 15 000 грн. за складання відповіді на відзив ОСОБА_1 на позовну заяву .

Клопотанням від 12.12.2023 про компенсацію судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу у справі № 757/38829/23-ц, представник позивача збільшила суму витрат на професійну правничу допомогу адвоката, яка підлягає компенсації з відповідача на 21 000 грн. за складання заперечень на клопотання про приєднання (долучення) доказів до матеріалів справи № 757/38829/23-ц від 30.11.2023 та заперечення проти доказів, поданих відповідачем до матеріалів справи № 757/38829/23-ц.

З урахуванням збільшення понесених позивачем витрат на професіи?ну правничу допомогу позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 4294,4 гривні витрат на судовий збір, 121 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, 11 700 грн. витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_2 та адвокатом Мікітян К.О. укладено договір № 01-1608/2023 про надання правничої допомоги від 16.08.2023 року відповідно до п. 1 якого клієнт доручає адвокату, а останній бере на себе зобов'язання надати правничу допомогу з питань захисту його прав та інтересів у зв'язку з поширенням ІНФОРМАЦІЯ_1 у відношенні Клієнта недостовірної інформації: на веб-сайті «YouTube» на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 », на персональній сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у соціальній мережі Facebook, в порядку, у випадках, та у спосіб, що вказані у цьому договорі, а Клієнт у свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити надану правничу допомогу і фактичні витрати, необхідні для виконання цього Договору.

Пунктами 3.7, 3.8 Договору № 01-1608/2023 від 16.08.2023 р. визначено, що виконання доручення Клієнта фіксується актом приймання-передачі правничої допомоги. З моменту скріплення своїм підписом Акту приймання-передачі правничої допомоги Клієнт вважається таким, що прийняв таку правничу допомогу.

Відповідно до п. 5.2 даного договору гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені в додатку 1 до цього договору. Додаток 1 - тарифи на послуги адвоката (п. 8.1 договору).

Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення адвокатом позитивного результату, якого бажає клієнт (п.5.3 цього договору). До гонорару не включаються фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.5.5 договору).

Згідно з п.5.6 договору № 01-1608/2023 від 16.08.2023 р. факт наданих послуг підтверджується актом приймання передачі правничої допомоги. Підставою для сплати гонорару є рахунок-фактура (п.5.7 даного договору).

Повноваження адвоката на надання правничої допомоги у суді першої та апеляційної інстанції підтверджено засвідченою копією договору № 01-1608/2023 про надання правничої допомоги від 16 серпня 2023 року, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Мікітян К.О.; засвідченою копією додатку № 1 до договору № 01-1608/2023 про надання правничої допомоги від 16.08.2023 року із розрахунком вартості надання послуг адвоката; засвідченою копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2372 від 02.12.2005; оригіналом ордеру серії АІ № 1448480 від 25.08.2023 року на представництво інтересів ОСОБА_2 у Печерському районному суді міста Києва; оригіналом ордеру адвоката Мікітян К.О. серія АІ № 1615864 від 20.05.2024 на представництво інтересів ОСОБА_2 у Київському апеляційному суді.

На підтвердження витрат на професіи?ну правничу допомогу в розмірі 121 000 грн. у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції представником позивача було надано:

1) рахунок № 1-01-1608/2023 від 18.08.2023 р. на суму 85 000 грн.; акт № 1-01-1608/2023 від 28.08.2023 р. приймання-передачі за договором № 01-1608/2023, відповідно до яких позивачу були надані такі послуги :

- надання усної правової консультації, пов'язаної із поданням цивільного позову до Печерського районного суду міста Києва, збір доказів для захисту клієнта в суді першої інстанції на суму 28 000 грн. (7 годин вартістю 4000 грн. згідно з додатком № 1 до договору № 01-1608/2023від 16.08.2023 р.)

- складання позовної заяви до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації для подання до Печерського районного суду міста Києва, вартістю робіт та послуг 57 000 грн. (фіксована вартість згідно з додатком № 1 до договору № 01-1608/2023 від 16.08.2023 р.)

Оплата цих послуг (робіт) підтверджені електронною платіжною інструкцією ОСОБА_2 № 14300296 від 18.08.2023 року на суму 85 000 грн. з призначенням платежу «Оплата правничої допомоги по договору 01-1608/2023 від 16 серпня 2023»; випискою від 22.08.2023 р. з особового рахунку адвоката Мікітян К.О. у АТ «ОТП Банк» про зарахування на банківський рахунок адвоката Мікітян К.О. оплати правничої допомоги згідно договору № 01-1608/2023 від 16 серпня 2023 у сумі 85 000 грн. від Портнова А.В.

2) рахунок № 3-01-1608/2023 від 07.11.2023 року на суму 15 000 грн. та акт № 2-01-1608/2023 від 07.11.2023 року приймання-передачі за договором № 01-1608/2023 про надання послуг : складання відповіді на відзив ОСОБА_1 на позовну заяву у справі № 757/38829/23-ц для подання (відправлення) Печерському районному суду міста Києва та ОСОБА_1 (фіксований тариф 15 000 грн. згідно з додатком № 1 до Договору № 01-1608/2023від 16.08.2023 р.)

Оплата цих послуг (робіт) підтверджені електронною платіжною інструкцією ОСОБА_2 № 14537920 від 14.11.2023 року на суму 15 000 грн. з призначенням платежу «Оплата правничої допомоги згідно Договору № 01-1608/2023 про надання правничої допомоги від 16 серпня 2023 року»; випискою від 14.11.2023 р. з особового рахунку адвоката Мікітян К.О. у АТ «ОТП Банк» про зарахування на банківський рахунок адвоката Мікітян К.О. оплати правничої допомоги згідно договору № 01-1608/2023 від 16 серпня 2023 у сумі 15 000 грн. від Портнова А.В.

3) рахунок № 4-01-1608/2023 від 12.12.2023 року на суму 21 000грн. та акт № 3-01-1608/2023 від 12.12.2023 р. приймання-передачі за договором № 01-1608/2023 про надання послуг : складання заперечень на клопотання про приєднання (долучення) доказів до матеріалів справи № 757/38829/23-ц від 30.11.2023 та заперечень проти доказів, поданих відповідачем до матеріалів справи № 757/38829/23-ц на суму 21 000 грн. (3 години вартістю 7 000 грн. )

Оплата цих послуг (робіт) підтверджена електронною платіжною інструкцією ОСОБА_2 № 15815635 від 12.12.2023 року на суму 21 000 грн. з призначенням платежу «Оплата правничоі? допомоги згідно Договору № 01-1608/2023 про надання правничої допомоги від 16 серпня 2023 року»; випискою від 12.12.2023 р. з особового рахунку адвоката Мікітян К.О. у АТ «ОТП Банк» про зарахування на банківський рахунок адвоката Мікітян К.О. оплати правничої допомоги згідно договору № 01-1608/2023 від 16 серпня 2023 у сумі 21 000 грн. від Портнова А.В.

Від представника відповідача суду першої інстанції було подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, у якому просив зменшити суму витрат позивача на професійну правничу допомогу до 1000 грн, оскільки заявлена позивачем сума є завищеною та не відповідає обсягу виконаних робіт (наданих послуг адвокатом).

Враховуючи заперечення відповідача щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу, приймаючи до уваги обсяг вчинених процесуальних дій, обсяг виконаної адвокатом роботи, враховуючи складність справи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), принцип розумності судових витрат, їх пропорційності до предмета спору, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відшкодування позивачу витрат на правову допомогу в повному обсязі на суму 121 000 грн., оскільки вважає завищеним розмір витрат на професійну правничу допомоги в частині таких послуг ( робіт) як надання усної правової консультації, пов'язаної із поданням цивільного позову до Печерського районного суду міста Києва, збір доказів для захисту клієнта в суді першої інстанції, складання позовної заяви про захист честі, гідності та ділової репутації.

У пункті 135 постанови від 16.11.2022 року в справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що «не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 є адвокатом, має науковий ступінь доктора юридичних наук, був членом Вищої ради юстиції, членом комітету Верховної Ради України з питань правосуддя, а тому вартість таких послуг адвоката Мікітян К.О. як усне консультування з питань подання позовної заяви про захист честі , гідності та ділової репутації та збір доказів для подання цієї позовної заяви, вартістю 28 000 грн., складання позовної заяви, вартістю 57 000 грн., є явно завищеними та не відповідають критеріям розумності їх розміру та необхідності таких витрат. Тому колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу за вказані послуги до суми 5000 грн. та 30 000 грн. відповідно. Отже, загальну суму витрат, що підлягає відшкодуванню відповідачем, слід зменшити до 71 000 грн. ( 5000 грн. + 30 000 грн. + 15 000 грн. + 21 000 грн.) .

У поданому до апеляційного суду клопотанні про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі № 757/38829/23-ц, адвокат Мікітян К.О. просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 24 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

На підтвердження зазначених витрат представником позивача надано:

-договір № 01-1608/2023 про надання правничої допомоги від 16 серпня 2023 року, укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Мікітян К.О.;

- додаток № 1 до договору № 01-1608/2023 про надання правничої допомогивід 16.08.2023 року із розрахунком вартості надання послуг адвоката, яким передбачено вартість - одна година витраченого часу 7000 (сім тисяч) грн.;

- акт № 4-01-1608/2023 від 21.05.2024 р. приймання-передачі за договором № 01-1608/2023, яким підтверджено надання правничої допомоги наступного змісту:«складання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 лютого 2024 року у справі № 757/38829/23-ц» (кількість годин 3 год. 30 хв. вартістю 7 000 грн. на загальну суму 24 500 грн. )

- рахунок № 5-01-1608/2023 від 21.05.2024 року на суму 24 500 грн.;

- електронну платіжну інструкцію від 21.05.2024 р. на суму 24 500 грн. з призначенням платежу «Оплата правничої допомоги згідно Договору № 01-1608/2023 про надання правничої допомоги від 16 серпня 2023 року»;

- виписку 21.05.2024 р. з особового рахунку адвоката Мікітян К.О. у АТ «ОТП Банк» про надходження на банківський рахунок адвоката Мікітян К.О. оплати правничої допомоги згідно договору № 01-1608/2023 від 16 серпня 2023 у сумі 24 500 грн. від ОСОБА_2 за складання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 лютого 2024 року у справі № 757/38829/23-ц.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги сторони відповідача у частині способу спростування недостовірної інформації та стягнення витрат на правничу допомогу, тому слід змінити оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про зобов'язання спростувати недостовірну інформацію шляхом публікації аудіовізуального запису спростування на веб-сайті YouTube та публікації спростування на персональній сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у соціальній мережі Facebook, виклавши резолютивну частину рішення в цій частині в новій редакції про часткове задоволення зазначених позовних вимог, шляхом зобов'язання ОСОБА_1 протягом 5 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили опублікувати на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на веб-сайті YouTube ( ІНФОРМАЦІЯ_4 повідомлення про прийняте рішення суду з викладенням у такому повідомленні тексту вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування» ; зобов'язання ОСОБА_1 протягом 5 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили опублікувати на персональній сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_8 повідомлення про прийняте рішення суду з викладенням у такому повідомленні тексту вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування».

В частині задоволення позовних вимог про визнання недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 інформацію, поширену ОСОБА_1 , рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, оскільки оскаржуване рішення у вказаній частині є законним, обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги є безпідставними, спростовуються висновками суду, викладеними в його рішенні.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381-383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 лютого 2024 року - змінити в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов'язання спростувати недостовірну інформацію шляхом публікації аудіовізуального запису спростування на веб-сайті YouTube та публікації спростування на персональній сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у соціальній мережі Facebook, виклавши резолютивну частину рішення в цій частині в наступній редакції :

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов'язання спростувати недостовірну інформацію - задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_1 протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили опублікувати на каналі «ІНФОРМАЦІЯ_3» на веб-сайті YouTube (https://www.youtube.com) повідомлення про прийняте рішення суду з викладенням у такому повідомленні тексту вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування».

Зобов'язати ОСОБА_1 протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили опублікувати на персональній сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у соціальній мережі Facebook (https://www.facebook.com) повідомлення про прийняте рішення суду з викладенням у такому повідомленні тексту вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування».

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 лютого 2024 року - змінити в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , зменшивши суму таких витрат з 121 000 грн. до 71 000 грн.

В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 лютого 2024 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 12 000 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 29 липня 2025 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.

Попередній документ

129168884

Наступний документ

129168886

Інформація про рішення:

№ рішення:	129168885
№ справи:	757/38829/23-ц
Дата рішення:	21.05.2025
Дата публікації:	31.07.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Київський апеляційний суд
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Передано судді (22.10.2025)
Дата надходження:	22.10.2025
Предмет позову:	про захист гідності, честі та ділової репутації