Справа № 543/1161/24 Номер провадження 22-ц/814/2600/25Головуючий у 1-й інстанції Гришко О. Я. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
28 липня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Карпушина Г.Л.; суддів Обідіної О.І., Одринської Т.В., при секретарі судового засідання Буйновій О.П.-
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Симоненка Тараса Вікторовича на заочне рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 20 січня 2025 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У листопаді ТОВ «Фінансова компанія «Суперіум» звернулося до суду із вказаним позовом в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на їхню користь «ФК «Суперіум» заборгованість в загальному розмірі 71083,50 грн, а також вирішити питання судових витрат.
В обгрунтування позову вказувало, що 07.03.2017 між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» було укладено кредитний договір № A74.625.70052, згідно умов якого банк зобов'язувався надати відповідачу кредит у розмірі 211567 грн., а відповідач зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту. У зв'язку із порушенням умов договору утворилась заборгованість у розмірі 71083,50 грн.
Згідно договору факторингу № 15/11/23 від 15.11.2023 АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «ФК «Суперіум», право вимоги до боржників, в тому числі за кредитним договором № A74.625.70052 від 07.03.2017, в якому відповідач виступає позичальником. Загальна сума заборгованості відповідача у відповідності до реєстру боржників до договору факторингу № 15/11/23 від 15.11.2023 складає 71083,5 грн. в тому числі: заборгованість за основним боргом 20965,54 грн., заборгованість за відсотками 50117,96 грн., заборгованість за комісіями 0,00 грн.
Посилаючись на вищевикладені обставини просило задовольнити позовні вимоги.
Заочним рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 20 січня 2025 року позов ТОВ «ФК «Суперіум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Суперіум» заборгованість в загальному розмірі 71083, 50 грн.
Вирішено питання судових витрат.
Ухвалою Оржицького районного суду Полтавської області від 08 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення.
З вказаним заочним рішенням суду не погодився представник ОСОБА_1 - адвокат Симоненко Т.В. та подав на нього апеляційну скаргу в якій прохає заочне рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що позивачем при зверненні до суду пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову. Окрім того вказує, що позивачем не надано доказів наданню відповідачу кредиту та не надано детального розрахунку боргу.
Також зазначає, що позивачем не вижито заходів досудового врегулювання спору.
Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін по справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Районним судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 07.03.2017 АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № A74.625.70052. Згідно умов кредитного договору сума кредиту складає 21167,00 грн., строк кредиту 48 місяців. Договором було передбачено, що за користування кредитом позичальник сплачує кредитору проценти та комісію в строки, передбачені графіком платежів за кредитним договором (а.с. 6-13).
Також встановлено, що 15.11.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Суперіум» було укладено договір факторингу № 15/11/23 (а.с. 14-20).
Згідно витягу реєстру боржників №1 до договору факторингу № 15/11/23 від 15.11.2023 ТОВ «ФК «Суперіум» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором № A74.625.70052 від 07.03.2017 в розмірі 71083,50 грн., з яких 20965,54 грн. заборгованість за основним боргом, 50117,96 грн. заборгованість за відсотками (а.с. 21).
Відповідно до вимоги 27.08.2024, яка адресована відповідачу, вказано про необхідність сплати заборгованості в сумі 71083,50 грн. (а.с. 22, 23).
Згідно довідки ТОВ «Фінансова компанія «Суперіум» заборгованість боржника ОСОБА_1 від 23.10.2024, яка надана позивачем, становить 71083,50 грн., в тому числі: 20965,54 грн. заборгованість за основним боргом, 50117,96 грн. заборгованість за відсотками (а.с. 25).
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що відповідач прострочив погашення поточних платежів за кредитним договором та не повернув отримані кредитні кошти, не виконавши взятих за договором зобов'язань, а тому дійшов висновку, що з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» слід стягнути заборгованість за кредитним договором № A74.625.70052 від 07.03.2017 в розмірі 71083,50 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з вимогами частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
За змістом частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частини 1 статті 1054 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно частини 2 статті 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
За змістом пункту 22 частини 1 статті 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (пп. 1-1 п. 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування»).
У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року в справі № 6-223цс16 зроблено висновок, що «визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів».
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Зі змісту кредитного договору № А74.625.70052 вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. ОСОБА_1 погодився на укладення такого договору і на таких умовах, про що свідчить підписаний власноруч відповідачем кредитним договір А74.625.70052 від 07.03.2017 року, графік щомісячних платежів.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до частини 1 статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Із матеріалів справи вбачається, що 15.11.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Суперіум» було укладено договір факторингу № 15/11/23 (а.с. 14-20). Таким чином, право вимоги за Договором укладеним ОСОБА_2 із первісним кредитором АТ «Ідея Банк», перейшло до ТОВ «ФК «СУПЕРІУМ».
Як передбачено частиною 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Частиною 1 статті 1081 ЦК України визначено, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред'явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Враховуючи те, що позивачем доведено належними доказами непогашена заборгованість ОСОБА_1 , районний суду дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не вживалися заходи досудового врегулювання спору не беруться до уваги, оскільки позивачем надано копію досудової вимоги з доказами направлення відповідачу за місцем його реєстрації (а.с. 22-23 копія досудової вимоги, а.с. 24 копія опису).
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач звернувся до суду із пропуском строку позовної давності не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Строк дії кредитного договору закінчився 07.03.2021 року.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє наразі.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 12травня 2015року №389-VIII"Проправовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.
Статтею 64 Конституції України передбачена можливість введення в Україні воєнного або надзвичайного стану. При цьому можуть встановлюватися певні обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень.
У період дії в Україні воєнного стану позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків (визначення початок перебігу, закінчення строків, вчинення дій в останній день строку тощо), у тому числі і загальні правила обчислення позовної давності.
15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (№ 2120-IX), відповідно до якого прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені пунктом 19. Згідно з останнім, у період дії в Україні воєнного стану, позовна давність, визначена у ст. 257259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії. А продовження строків у свою чергу, свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.
Таким чином, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (№ 2120-IX) розширив обставини зупинення позовної давності.
Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Вказана норма набрала чинності 17 березня 2022 року на підставі Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану".
Отже, з 15 березня 2022 року перебіг позовної давності зупинився для будь-яких зацікавлених у судовому захисті осіб. Причому, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування воєнного стану. І лише від дня припинення останнього, плин строку захисту порушеного, оспорюваного або невизнаного суб'єктивного права в судовому порядку продовжиться, з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Таким чином, оскільки загальний трирічний строк пред'явлення позову у справі, яка переглядається, спливав 07 березня 2024 року, тобто під час дії воєнного стану, то цей строк продовжувався до кінця його дії.
Слід також зазначити, що посилаючись на пропуск строку звернення до суду строку позивачем апелянт фактично визнав позов, оскільки суд застосовує позовну давність лише тоді, коли позов обґрунтований.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який з дотриманням вимог чинного законодавства України перевірив їх та спростував відповідними висновками.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін.
Керуючись ст.ст. 365, 367,369, 374,375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Симоненка Тараса Вікторовича - залишити без задоволення.
Заочне рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 20 січня 2025 року
- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду Верховного Суду.
Повний текст постанови суду виготовлено 28 липня 2025 року.
Головуючий суддя : ____________________________ Г.Л. Карпушин
Судді: _____________________О.І. Обідіна ___________________Т.В. Одринська