Справа № 546/1264/24 Номер провадження 22-ц/814/2815/25Головуючий у 1-й інстанції Зіненко Ю. В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
28 липня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі: Коротун І.В.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»
на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 08 квітня 2025 року, ухвалене суддею Зіненком Ю. В., повний текст рішення складений - дата не вказана
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
10.12.2024ТОВ «Бізнес Позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за договором №286147-КС-008 про надання кредиту від 17.04.2024, що становить 132 040,94 грн, яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 32 000 грн; суми прострочених платежів по процентах - 96 654,39 грн; суми прострочених платежів за комісією - 3 386,55 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Позовна заява мотивована тим, що між відповідачем та ТОВ «Бізнес Позика» 17.04.2024 було укладено договір №286147-КС-008 про надання кредиту. Договір підписано електронним підписом позичальника. Умовами договору було передбачено, що сума кредиту становить 32 000,00 грн зі сплатою процентів за кожен день користування кредитом. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов'язання у повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного договору. Однак, ОСОБА_1 не виконував належним чином умови договору, у зв'язку з чим станом на 26.11.2024 у відповідача виникла заборгованість в сумі 132 040,94 грн, яка складається з заборгованості за: тілом кредиту - 32 000,00 грн, процентами - 96 654,39 грн та комісією - 3 386,55 грн.
Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 08 квітня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором №286147-КС-008 від 17 квітня 2024 року в сумі 99 706,55 гривень, з яких: 32 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 64 320,00грн - сума прострочених платежів за процентами, 3 386,55 грн - сума прострочених платежів за комісією.
У іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судові витрати по справі, які складаються з судового збору у розмірі 1828,85 гривень.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Бізнес Позика» 17.04.2024 було укладено договір №286147-КС-008 про надання кредиту в електронній формі. ТОВ «Бізнес Позика» виконало свої зобов'язання згідно умов кредитного договору, однак, відповідач не повернув отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатив нараховані відсотки за кредитним договором. При цьому, судом першої інстанції враховано, що договір №286147-КС-008 про надання кредиту укладено 17.04.2024, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому умова договору щодо встановлення стандартної денної процентної ставки на рівні 2,0000000%, яка є незмінною протягом усього строку договору, є нікчемною в силу положень частини п'ятої статті 8 та частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість вимоги ТОВ «Бізнес Позика» та стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом з розрахунку диференційованого розміру денної процентної ставки, тому у цій частині позов підлягає задоволенню частково.
В апеляційній скарзі ТОВ «Бізнес Позика», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції - скасувати частково і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 32 334,39 грн, суд першої інстанції зробив помилкові висновки. Зазначає, що 17.04.2024 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір №286147-КС-008 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до п. 2.7. кредитного договору строк дії договору до 02.10.2024. Відповідно до п.2.11 денна процентна ставка: 0,95 процентів. Відповідно до п. 2.4. кредитного договору стандартна процентна ставка в день становить 2,00000000, фіксована. Знижена процентна ставка в день становить 1,14926563, фіксована. При цьому, фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Звертає увагу, що не слід ототожнювати поняття «денна процентна ставка» у розумінні Закону України «Про споживче кредитування» та процентну ставку(ки) в день, які встановлені у кредитному договорі, укладеному відповідачем з ТОВ «Бізнес Позика». Розмір денної процентної ставки, передбачений договором №286147-КС-008 про надання кредиту від 17.04.2024 року, не перевищує 1%, виходячи з того, що обрахування базувалося на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконає свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі, як того вимагає норма ч. 3 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», а тому позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 96 654,39 грн підлягають задоволенню у повному обсязі. Зазначає, що боржником було сплачено лише один платіж на погашення кредиту з простроченням по графіку за договором №286147-КС-008 про надання кредиту, чим порушено зобов'язання, встановлені договором, що цілком закономірно призвело до подорожчання кредиту і збільшення процентної ставки, що чітко і заздалегідь було погоджено сторонами кредитного договору у пункті 3.2.2. договору. Розрахунок заборгованості, наданий позивачем по кредитному договору №286147-КС-008, повністю відповідає умовам договору, а розмір нарахованих процентів відповідає нормам статей 1048, 1050 та 1056-1 ЦК України. Позивачем було заявлено позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, що нараховані на залишок по тілу кредиту у межах строку дії договору, який був встановлений умовами договору №286147-КС-008 про надання кредиту від 17.04.2024 і закінчувався 02.10.2024.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання апеляційного суду 28.07.2025 не з'явилися учасники процесу, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 20.06.2025 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на електронні адреси у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (а.с. 238-241), які були доставлені до електронних кабінетів. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 09.06.2025 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 28.07.2025 о 10-40 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно матеріалів справи встановлено, що 17.04.2024 відповідачем ОСОБА_1 у пропозиції (оферті) укласти договір №286147-КС-008 про надання кредиту були зазначені його реквізити: номер електронного платіжного засобу - НОМЕР_1 , та номер телефону - НОМЕР_2 (а.с. 23-27).
Також, до позову було додано прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) укласти договір №286147-КС-008 про надання кредиту, яке було підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора UA-2047 (а.с. 28-32).
17.04.2024 ОСОБА_1 підписав договір №286147-КС-008 про надання кредиту (а.с. 18-22). Вказаний договір було підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора UA-2047.
Відповідно до п. 2.1. договору, кредитодавець надає позичальнику грошові кошти у розмірі 32 000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності (надалі - кредит), а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика». Строк, на який надається кредит: 24 тижні (п.2.3. договору). Термін дії договору: до 02.10.2024 (п.2.7. договору).
Згідно з п. 2.4. договору, стандартна процентна ставка за кредитом: в день 2,00000000, фіксована. Знижена процентна ставка за кредитом: в день 1,14926563, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку.
Пунктом 2.5. договору передбачено, що комісія за надання кредиту становить 4 800,00 грн, яка нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі кредиту.
Відповідно до п. 3.1. договору, кредитодавець зобов'язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з дня укладення договору надати позичальнику кредит в сумі вказаній в п. 2.1. договору, шляхом безготівкового переказу коштів (однією або декількома транзакціями) на поточний (картковий) рахунок позичальника, який відповідає банківській платіжній картці, що наведена в розділі 8 договору.
Пунктом 7.10. договору визначено, що технологія (порядок) укладання договору: договір укладається з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» шляхом пропозиції укласти договір (оферти) кредитодавцем та її прийняття (акцептування) позичальником. Договір укладається в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, а також іншими актами законодавства України. Порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору: спочатку договір підписує позичальник одноразовим ідентифікатором, який був згенерований та надісланий на фінансовий номер позичальника кредитодавцем, потім договір підписує уповноважений представник кредитодавця кваліфікованим електронним підписом з кваліфікованою електронною позначкою часу (п. 7.11. договору).
У розділі 8 договору «Реквізити та підписи сторін» зазначено номер електронного платіжного засобу позичальника ОСОБА_1 - НОМЕР_1 та номер телефону - НОМЕР_2 .
Також, 17.04.2024 відповідачем було підписано паспорт споживчого кредиту електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора UA-1410 (а.с. 15-17).
Зокрема, до позову було додано Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) ТОВ «Бізнес Позика» (а.с. 36-45). Вказані правила не містять підпису відповідача.
Відповідно до листа АТ «Державний ощадний банк України» від 01.01.2025, на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 та відкрито банківський рахунок № НОМЕР_4 (а.с. 77).
До вищевказаного листа АТ «Державний ощадний банк України» додало CD-R диск (а.с. 78). На вказаному диску міститься файл « НОМЕР_4 », який, у свою чергу, містить виписку по рахунку ОСОБА_1 . Із зазначеної виписки по рахунку, сформованої АТ «Державний ощадний банк України», установлено, що 18.04.2024 ОСОБА_1 було зараховано кошти в сумі 32 000,00 грн.
Також, в інформаційній довідці ТОВ «Платежі Онлайн» №1305/11 від 28.11.2024 зазначено, що 17.04.2024 о 13 год 37 хв на картку № НОМЕР_1 було проведено трансакцію перерахування коштів в сумі 32 000,00 грн за кредитним договором №286147-КС-008 від 17.04.2024 (а.с. 35).
Згідно довідки про стан заборгованості та розрахунку заборгованості, сформованих ТОВ «Бізнес Позика», у ОСОБА_1 виникла заборгованість за кредитним договором №286147-КС-008 в сумі 132 040,94 грн, яка складається з: - заборгованості за тілом кредиту - 32 000,00 грн, процентами - 96 654,39грн та комісією - 3 386,55грн (а.с. 12-13, 14).
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що 17.04.2024 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір відповідно до чинного законодавства та відповідачу були перераховані кошти в сумі 32 000,00 грн.
У той же час, суд першої інстанції не погодився із визначеним позивачем періодом нарахування відсотків та їх розміром з огляду на наступне.
За пунктами 2.3. та 2.7. кредитного договору сторони визначили, що строк, на який надається кредит, становить 24 тижні, строк дії договору - до 02.10.2024. (а.с. 19-20).
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором від 26.11.2024 станом на 26.11.2024 загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 132 040,94 грн, з яких заборгованість за відсотками - 96 654,39 грн (а. с. 12- 13).
Тобто, відсотки нараховувалися позивачем після закінчення строку дії кредитного договору від 17.04.2024.
Крім того, судом першої інстанції було враховано, що договір №286147-КС-008 про надання кредиту укладено 17.04.2024, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому умова договору щодо встановлення стандартної денної процентної ставки на рівні 2,0000000 %, яка є незмінною протягом усього строку договору, є нікчемною в силу положень частини п'ятої статті 8 та частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом з розрахунку диференційованого розміру денної процентної ставки: 32000,00 грн х 2,00 % х 5 днів (за період з 17.04.2024 до 21.04.2024) = 3200,00 грн; 32000,00 грн х 1,5 % х 98 днів (за період з 22.04.2024 до 19.08.2024) = 47040,00 грн; 32000,00 грн х 1% х 44 дні (за період з 20.08.2024 до 02.10.2024) = 14080,00 грн, а всього 64 320,00 грн.
Останнім днем повного повернення кредиту, сплати процентів за користування ним сторони договору встановили як 02.10.2024. Після настання цієї дати право позикодавця на нарахування процентів за користування позикою та комісій за надання послуг припинилося.
Умовами кредитного договору №286147-КС-008 від 17.04.2024 позивачем визначено розмір комісії за надання кредиту у сумі 4 800,00 грн.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення суми прострочених платежів за комісією у сумі 3 386,55 грн підлягають до задоволення.
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч. 1 ст. 641 ЦК України,пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1,2 ст. 1046 ЦК).
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі №234/7159/20.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 1, 2 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 526, 629 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі №202/4494/16 зробила висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.
Частиною 1 статті 1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч.1 ст. 1050 ЦК України).
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто даною нормою закону передбачено можливість стягнення процентів, за порушення зобов'язання, розмір яких встановлено законом 3% річних або договором.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга та третя статті 6 ЦК України).
Оскільки, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом (в тому числі, за прострочення заборгованості) припиняється, тому відповідальність за порушення грошового зобов'язання настає у розмірі встановленому законом, а саме ч. 2 ст. 625 ЦК України, тобто на рівні 3% річних.
Позивач же в свою чергу не заявляв такої вимоги про стягнення заборгованості, виходячи з розміру визначеного законом, відповідного розрахунку вказаної заборгованості суду не надавав, тому, з огляду на принцип диспозитивності, суд не може вийти за межі позовних вимог.
Окрім того частиною 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Відповідно до пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%.
Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування» (далі також - Закон України №1734-VIII), який набрав чинності 10.06.2017.
За статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України №1734-VIII.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України №1734-VIII до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України №1734-VIII безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України №1734-VIII Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 №49 затвердило Правила про споживчий кредит. Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Додатком 2 до Правил про споживчий кредит до платежів за додаткові та супутні послуги банку віднесено, у тому числі, розрахунково-касове обслуговування.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону №1734-VIII та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19, провадження №14-44цс21),
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) вказано, зокрема, що відповідно до частини другої статті 8 Закону України №1734-VIII до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України №1734-VIIIбезпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Тобто, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, зокрема і щодо правомірності встановлення у кредитному договорі комісії за розрахунково-касове обслуговування.
Предметом апеляційного перегляду є законність і обгрунтованість рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 08.04.2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» відсотків згідно умов договору №286147-КС-008 про надання кредиту від 17.04.2024 у розмірі 64 320,00 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за кредитним договором, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованості за договором №286147-КС-008 про надання кредиту від 17.04.2024, що становить 132 040,94 грн, яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 32 000 грн; суми прострочених платежів по процентах - 96 654,39 грн; суми прострочених платежів за комісією - 3 386,55 грн.
Розглядаючи цей спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Тобто, позичальник отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість, у позичальника виникає зобов'язання повернути грошові кошти у встановлений строк та сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини 2 статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини 2 статті 1057 цього Кодексу.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточнюючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contraproferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Згідно умов договору №286147-КС-008 про надання кредиту, строк, на який надався кредит, становив 24 тижні зі стандартною процентною ставкою за кредитом в день 2%, фіксована; зниженою процентною ставкою за кредитом в день 1,14926563, фіксована й датою повернення отриманого кредиту 02.10.2024. Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 83 160 грн, загальні витрати за кредитом: 51 160 грн.
Відповідно п.2.11. договору про надання кредиту №286147-КС-008 зазначена денна процентна ставка, що дорівнює 0,95%, яка відповідає вимогам частини 4 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», розрахована за формулою становить 0,95 процентів: (51 160 грн /32 000 грн)/169 днів х 100%=0,95%.
Крім того, розділом 3 договору обумовлено порядок та умови надання кредиту. Так, п. 3.1. визначено, що кредитодавець зобов'язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з дня укладення договору надати позичальнику кредит в сумі, вказаній в п. 2.1. договору, шляхом безготівкового переказу коштів (однією або декількома транзакціями) на поточний (картковий) рахунок позичальника, який відповідає банківській платіжній картці, що наведена в розділі 8 договору. Протягом строку (терміну) кредитування процентна ставка за кредитом (надалі - проценти за користування кредитом) нараховуються за ставкою вказаною у п. 2.4. договору на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, в залежності від дотримання позичальником графіку платежів, що вказаний в п. 3.2.3.1. та додатку №1 до договору і розраховується в порядку описаному нижче (п.3.2). У разі якщо погашення кредиту здійснюється згідно погодженого сторонами графіку платежів, що наведений в п. 3.2.3. та додатку №1 до договору, чи в разі дострокового повернення суми наданого кредиту, то зобов'язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом розраховуються відповідно до зниженої процентної ставки, що вказана в п. 2.4. договору (п. 3.2.1). Сторони домовилися, що у разі якщо повернення кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п. 3.2.3. та додатку №1 до договору, (за виключенням дострокового повернення кредиту), у наслідок чого виникає прострочка по кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів то умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 2.4. договору. При цьому, нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня, від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п. 3.2.3. та додатку №1 до договору, та до закінчення строку дії договору (п.3.2.2).
Тобто, сторонами фактично обумовлені умови нарахування процентів за користування кредитом за однією чи іншою процентною ставкою відповідно п.2.4. договору (1,14926563% або 2%).
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, була доповнена частиною п'ятою згідно із Законом №3498-IX від 22.11.2023.
Закон України від 22.11.2023 №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023.
Згідно з частиною п'ятою статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Враховуючи, що самим Законом України від 22.11.2023 №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набирає чинності 24.12.2023, а кредитний договір було укладено 17.04.2024, тобто після набрання чинності цим Законом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п'ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Пункт 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Частина 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що, починаючи з дати укладення договору про надання кредиту (17.04.2024) позичальнику ОСОБА_1 нараховувалися проценти за користування кредитом у розмірі 1,14928125%, а з 09.05.2024 - у розмірі 2%.
Отже, доводи апеляційної скарги про те, що у договорі про надання кредиту №286147-КС-008 зазначена денна процентна ставка, що дорівнює 0,95%, яка відповідає вимогам частини 4 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», розрахована за формулою становить 0,95 процентів: (51 160 грн /32 000 грн)/169 днів х 100%=0,95%, то такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки встановлено, що умовами договору передбачено три різновиди відсоткової ставки (2%, 1,14926563%, 0,95%), а застосування денної процентної ставки 0,95% кредитодавцем матеріалами справи не підтверджено.
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши, що розмір процентів за користування кредитом, визначений позивачем до стягнення, не відповідає розміру, визначеному Законом України «Про споживче кредитування», дійшов обґрунтованому висновку про здійснення відповідного перерахунку з урахуванням п.17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування».
Отже, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» - залишити без задоволення.
Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 08 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи здійснювався у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 липня 2025 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов