Житомирський апеляційний суд
Справа №296/6836/23 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/21/25
Категорія ч.2 ст.309 КК Доповідач ОСОБА_2
17 липня 2025 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі матеріали кримінального провадження №296/6836/23 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Корольовського районного суду м.Житомира від 06.09.2023 відносно
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.309 КК України,
зазначеним вироком ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.309 КК України та призначено покарання 2 роки позбавлення волі.
Згідно правил ч.1 ст.71 КК України, з урахуванням вироку Корольовського районного суду м.Житомира від 21 грудня 2022 року, за сукупністю вироків шляхом часткового складання невідбутого покарання за попереднім вироком, остаточно визначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 1 місяць.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 обраховано з дня приведення вироку до виконання.
Питання про речові докази вирішено у відповідності до вимог ст.100 КПК України.
Відповідно до вироку суду першої інстанції, 09.01.2023 р. неподалік будинку № 52 по вул. Київській в м. Житомирі, ОСОБА_8 , будучи особою, яка засуджена за статтею 309 КК України, шляхом знахідки незаконно без мети збуту придбав особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, маса якої становить 0,31771 г, яку переніс до свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де незаконно без мети збуту зберігав. В подальшому, 13.02.2023 р. під час санкціонованого обшуку працівниками Житомирського РУП ГУ НП в Київській області, проведеного за адресою: АДРЕСА_1 , було виявлено та вилучено два полімерні згортки з кристалічною речовиною білого кольору, яка згідно висновку експерта являє собою особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, маса якої становить 0,31771 г, яку ОСОБА_8 незаконно без мети збуту придбав та зберігав.
Обвинувачений ОСОБА_8 в своїй апеляційній скарзі, не оспорюючи правильності кваліфікації його дій та доведеності його вини, просить змінити вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалити нове рішення, яким призначити йому більш м'яке покарання. При цьому, наголошує, що судом належно не враховано обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття у вчиненні злочину та активне сприяння його розкриттю, та даних, які його позитивно характеризують. Зазначає, що на протязі всього досудового слідства та в суді, давав правдиві покази стосовно обставин скоєння злочину, визнав свою вину в судовому засіданні, чим виявив щире каяття та сприяв розкриттю злочину. Звертає увагу, що суд прийняв до уваги характеристику, що була складена на нього чи поліцейським, чи іншою невідомою особою, що виходить за межі його повноважень, компетенції, ця характеристика складена особою, яка його не знає, яка жодного разу з ним не спілкувалася, та не може знати жодних відомостей про нього. Наголошує, шо жодного запиту до ЖБК, ОСББ за місцем проживання на здобуття відомостей що його характеризують, орган досудового розслідування не здійснював, хоча цей обов'язок покладається на прокурора. Вважає, що з врахуванням наведеного, прокурор обмежився сумнівною та необ'єктивною характеристикою, отриманою всупереч вимог чинного законодавства, а отже є неналежним та недопустимим доказом, який суд прийняв до уваги, та поклав в обґрунтування своїх висновків. Зазначає, що є невірним і висновок, про те, що він притягувався раніше до кримінальної відповідальності, так, суд прийшов до такого висновку виходячи з вироку Корольовського районного суду м. Житомира від 21 грудня 2022 року у справі №296/9193/22, де його було визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень (проступків), передбачених ч.1 ст.309, ч. 1 ст.311 КК України. Разом з тим, повторність вчинення правопорушення визначена диспозицією частини 2 ст.309 КК України, яка саме йому була інкримінована, а тому покарання має обиратися в межах санкції даної статті та повторність не вважається обставиною, що обтяжує покарання, або обставиною на яку має покладатися суд при визначені покарання. Наголошує, що провадження у справі №296/9193/22 (вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 21 грудня 2022 року) здійснювалося судом з врахуванням вимог ст.381 КПК України, без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження. А тому, вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 21 грудня 2022 року у справі №296/9193/22 оголошувався без його участі, і про цей вирок він дізнався зі спливом значного проміжку часу, приблизно в кінці січня - початку лютого 2023 року, згідно Єдиного державного реєстру судових рішень цей вирок вступив в законну силу лише 03 березня 2023 року. Зазначає, що суд безпідставно, в обтяження його становища визнав його на момент вчинення 09 січня 2023 року інкримінованого правопорушення, таким що раніше притягувався до кримінальної відповідальності, оскільки попередній вирок оголошувався без його участі, на момент вчинення нового правопорушення йому не було відомо про його ухвалення, та цей вирок суду на момент вчинення нового правопорушення не набрав законної сили. Аналогічно, суд безпідставно, в обтяження його становища визнав його на момент вчинення 09 січня 2023 року інкримінованого правопорушення, таким що вчинив кримінальне правопорушення під час іспитового строку за попереднім вироком, оскільки попередній вирок підлягає виконанню лише після набрання законної сили, що відбулося значно пізніше від дня вчинення нового правопорушення, а саме 03 березня 2023 року. Наголошує, що вказані обставини свідчать про невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, де висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, а саме дослідженим вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 21 грудня 2022 року у справі №296/9193/22. Звертає увагу, що суд прийшов до висновку, що саме ці вище спростовані обставини свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, та що виправлення та перевиховання можливі лише в умовах ізоляції від суспільства, що є безпідставним, та таким що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Таким чином, суд безпідставно обрав йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.309 КК України, при цьому призначивши покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки, суд обрав покарання в межах середини санкції інкримінованого правопорушення, що не є справедливим. Вважає, що в даному випадку, з врахуванням попередніх аргументів, що на момент вчинення інкримінованого правопорушення вирок за попереднім правопорушенням не вступив в законну силу, та при його оголошенні він не був присутній та не знав, при цьому на нього судом не покладалися відповідні обов'язки пов'язані з виконанням цього вироку суду, є всі підстави для застосування вимог ст.75 КК України, звільнивши його від відбування покарання. Наголошує, що усвідомив свою помилку, твердо став на шлях виправлення, зробив належні висновки для себе і своє подальше життя бачить повноправним членом суспільства, він не є суспільно небезпечним, а тому не підлягає ізоляції від суспільства.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення адвоката ОСОБА_7 в підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, яка просила залишити вирок суду першої інстанції без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, а також вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_8 , правильність встановлених фактичних обставин кримінального провадження та правова кваліфікація його дій за ч.2 ст.309 КК України, ніким з учасників судового розгляду не оскаржується, визнавались обвинуваченим під час судового розгляду в суді першої інстанції, тому наведені обставини апеляційним судом не перевіряються.
Судовий розгляд провадження судом першої інстанції проведено в порядку ст.349 КПК України.
При цьому, згідно з ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації, визначених у ч.1 ст.1 КК України завдань Закону про кримінальну відповідальність - правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
У справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03) зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
З огляду на вищезазначені положення закону, суд при призначенні покарання має виходити не тільки з меж караності діяння, встановлених у відповідній санкції Особливої частини КК України, а й із тих норм Загальної частини КК України, в яких регламентується цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов'язанні з призначенням покарання.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а покарання - є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених та для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
При цьому, відповідно до ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи із вказаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Апеляційний суд звертає увагу, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає з статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Як передбачено ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 дотримався вище наведених вимог закону та правильно керувався не лише ступенем тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, але й даними про особу обвинуваченого, наявністю обставин, що пом'якшують покарання, відсутністю обтяжуючих покарання обставин, таким чином, керувався не лише принципами законності, але й принципом індивідуалізації та справедливості покарання.
Так, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_8 прийняв до належної уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення - нетяжкий злочин, фактичні обставини його вчинення, особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого.
Також, судом першої інстанції встановлено та відповідно враховано при призначенні покарання ОСОБА_8 обставини, що пом'якшують покарання, згідно ст.66 КК України: визнання вини, щире каяття у вчиненому та активне сприяння розкриттю злочину, за відсутності обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст.67 КК України.
В свою чергу, в даному випадку, належно враховано і те, що обвинувачений ОСОБА_8 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, вчинив інкриміноване кримінальне правопорушення (ч.2 ст.309 КК України) під час іспитового строку за попереднім вироком, не має сім'ї та утриманців, має місце реєстрації та проживання, за яким характеризується посередньо, не перебуває на спеціалізованих обліках у лікарів психіатра та нарколога.
При цьому, підстави стверджувати, що вище зазначені дані характеризуючі особу обвинуваченого (характеристики за місцем проживання та довідка про судимість), є не вірними, необ'єктивними та здобутими по-за процесуальний порядок (як то вважає обвинувачений) відсутні. Так, вимога про попередні судимості відносно ОСОБА_8 (а.п.27-28) надана на запит старшого дізнавача СД Житомирського РУП ОСОБА_9 в межах досудового розслідування кримінального провадження №12023065400000053 від 12.01.2023, більш того інформація цієї довідки повністю підтверджена і копією вироку Корольовського районного суду м.Житомира від 21.12.2022 (а.п.31-33). В свою чергу, рапорт-характеристика за місцем проживання ОСОБА_8 за адресою АДРЕСА_1 , надана в межах цього провадження старшим дільничним офіцером поліції Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_10 (а.п.29). Апеляційний суд звертає увагу, що жодних об'єктивних обставин стверджувати про те, що ці документи, як то здобуті в незаконний спосіб, як і мають ознаки фіктивності - відсутні, незгода ж обвинуваченого з цими документами фактично зводиться спроби їх нівелювання з метою покращення свого становища, за відсутності з його боку належного обґрунтування.
Крім того, навіть позитивні характеристики (на чому наполягає обвинувачений, хоча жодних документів на підтвердження цього стороною захисту не надано) в даному випадку не можуть превалювати над сукупністю обставин, які враховуються при визначенні покарання.
На думку апеляційного суду, слід взяти до належної уваги і той факт, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.309 КК України, під час іспитового строку за попереднім вироком (вирок Корольовського районного суду м.Житомира від 21.12.2022, який набрав законної сили 03.03.2023 та виконується, а.п.31-33), що свідчить про стале небажання обвинуваченого стати на шлях виправлення, як і підкреслює факт системного продовження останнім злочинної діяльності в сфері незаконного обігу психотропних речовин.
Таким чином, як вважає апеляційний суд, судом першої інстанції правильно враховано конкретні обставини справи, особу обвинуваченого, у зв'язку з чим апеляційний суд переконаний, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.309 КК України у виді 2-х років позбавлення волі, та яке, на думку апеляційного суду, буде цілком достатнім для корекції соціальної поведінки останнього та запобігання продовженню злочинної діяльності.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що призначення остаточного покарання на підставі ч.1 ст.71 КК України, шляхом часткового складання невідбутого покарання за попереднім вироком (вирок Корольовського районного суду м.Житомира від 21.12.2022, набрав законної сили 03.03.2023 та виконується, а.п.31-33) та покарання призначеного оскаржуваним вироком, у виді позбавлення волі на строк 2-х років 1-го місяця, є відповідним вимогам кримінального Закону. Докази протилежного відсутні в матеріалах провадження, як і не надані стороною захисту.
В свою чергу, обвинуваченим не наведено в апеляційній скарзі жодних переконливих обставин, які не були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_8 та могли б свідчити про беззаперечну явну суворість або несправедливість призначеного покарання.
Як вважає апеляційний суд, вище наведені обставини - тяжкість вчиненого правопорушення, фактичні обставини його вчинення, дані про особу в своїй сукупності виключають будь-які обґрунтовані підстави, як для пом'якшення обвинуваченому покарання призначеного судом першої інстанції, так і застосуванні процесуального інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.75 КК України).
Обвинуваченим не наведено переконливих обставин, які б не були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання та могли б свідчити про беззаперечну явну суворість або несправедливість призначеного покарання.
На думку апеляційного суду, призначене судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, за видом та мірою є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових правопорушень, що відповідає справедливості і меті покарання.
Саме такий захід примусу внесе відповідні корективи в соціально-психологічні властивості обвинуваченого, нейтралізує негативні настанови та змусить додержуватись положень закону про кримінальну відповідальність і позбавить можливості вчиняти нові злочини.
Отже, вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання є законним та обґрунтованим, підстав для його зміни з мотивів викладених в апеляційній скарзі не встановлено.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Корольовського районного суду м.Житомира від 06.09.2023 відносно ОСОБА_8 - без змін.
На ухвалу апеляційного суду учасниками судового розгляду справи можуть бути подані касаційні скарги до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення.
Судді :