28 липня 2025 року
м. Київ
справа № 990/267/25
адміністративне провадження № П/990/267/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді - доповідача Коваленко Н.В., суддів Бевзенка В.М., Єзерова А.А., Кравчука В.М., Чиркіна С.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Пенсійного фонду України про визнання протиправними та нечинними з моменту ухвалення нормативно-правових актів, визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди,
1. 16 червня 2025 року до Верховного Суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) до Держави Україна в особі її уповноважених органів, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, уповноваженого органу Пенсійного фонду України (далі також ВРУ, КМУ та ПФУ відповідно, відповідачі), у якій позивач просить:
- визнати протиправними та нечинними з моменту ухвалення як такі, що суперечать Конституції України та є неконституційними:
частину другу статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у частині, що прив'язує індексацію пенсій до показників зростання середньої заробітної плати та сплачених внесків, замість прямої компенсації реального індексу споживчих цін (інфляції);
частину другу статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у частині, що створює правову невизначеність та дозволяє довільне тлумачення умов для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника повнолітнім непрацездатним членам сім'ї;
статтю 7 законів України «Про Державний бюджет України» на 2022, 2023, 2024 та 2025 роки у частині встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як такого, що є сфальсифікованим, не відповідає реальній вартості життя та є інструментом підробки офіційного документа;
постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2021 року № 127, від 16 лютого 2022 року № 118, від 24 лютого 2023 року № 168, від 23 лютого 2024 року № 185, а також відповідну постанову за 2025 рік у частині підміни належної індексації пенсій фіксованими доплатами та застосування незаконного порядку перерахунку, що суперечить статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Конституції України;
- визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України, яка, ухвалюючи неконституційні закони, не скористалася своїм правом та обов'язком (ст. 151-1 Конституції України) звернутися до Конституційного Суду України для перевірки їх конституційності, що призвело до системного порушення прав громадян та має ознаки злочинної бездіяльності з метою пограбування населення;
- зобов'язати Верховну Раду України вжити заходів для усунення допущених порушень шляхом приведення законодавства у відповідність до Конституції України;
- зобов'язати державу Україну, уповноважений орган Пенсійного фонду України провести перерахунок його пенсії, застосовуючи норми Конституції України як норми прямої дії та дотримуючись такого алгоритму:
для розрахунку індексації застосувати реальний індекс інфляції, розрахований Держстатом (сукупний коефіцієнт 4,523 за 2013-2024 роки), а не неконституційну формулу, що залежить від заробітної плати та внесків;
після проведення належної індексації порівняти розмір пенсії з реальним прожитковим мінімумом для непрацездатних осіб, який згідно з розрахунками Мінсоцполітики, становить 6016 гривень, та у разі, якщо пенсія є нижчою, здійснити доплату до цього рівня, відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 3-р(ІІ)/2023, при умові, що пенсія по втраті годувальника нижче за вказану, якщо вища по втраті годувальника - призначити по втраті годувальника з дня звернення й судового провадження 2022 року, тобто з дня смерті годувальника;
- стягнути з Держави Україна в особі її уповноважених органів на його користь завдану матеріальну шкоду у розмірі 174316 гривень та моральну шкоду в розмірі 1002470 гривень.
2. Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2025 року позивачу відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення надання безоплатної правничої допомоги, а позовну заяву залишено без руху у зв'язку з тим, що вона не відповідала вимогам пунктів 2, 4 та 11 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.
3. Позивачу встановлений десятиденний строк з дня отримання ухвали про залишення позову без руху для усунення недоліків позовної заяви.
4. Згідно з наявним у матеріалах касаційного провадження рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення постановлену в цій справі ухвалу Верховного Суду від 19 червня 2025 року ОСОБА_1 отримав 30 червня 2025 року.
5. 07 липня 2025 року до Верховного Суду надійшла письмова заява позивача про відвід суддів Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді Коваленко Н.В., Бевзенка В.М., Єзерова А.А., Кравчука В.М. та Чиркіна С.М. від участі у розгляді цієї справи.
6. Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід вищезазначеним суддям відмовлено та передано вказану заяву для вирішення питання заявленого відводу судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу, у порядку, встановленому статтею 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
7. Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Ханової Р.Ф., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Коваленко Н.В., Бевзенка В.М., Єзерова А.А., Кравчука В.М. та Чиркіна С.М. від участі у розгляді цієї справи, у задоволенні вказаної заяви відмовив, про що постановив ухвалу від 24 липня 2025 року.
8. На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 19 червня 2025 року про залишення позовної заяви без руху, ОСОБА_1 надіслав заяву про усунення недоліків позовної заяви шляхом роз'яснення суті порушень (датована заявником 06 липня 2025 року й зареєстрована у автоматизованій системі документообігу суду 07 липня 2025 року)).
9. У вказаній заяві позивач, на виконання вимоги пункту 11 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначив, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, а також висловив незгоду з ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2025 року про залишення позовної заяви без руху, оскільки така ухвала, як вважає заявник, постановлена з порушенням норм процесуального права.
10. Щодо усунення недоліків позовної заяви в частині її невідповідності вимогам пунктів 2 та 4 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зазначає, що відповідачами у цій справі є група органів державної влади, до якої входять: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та Пенсійний фонд України, а вимога про відшкодування шкоди, як моральної, так і матеріальної, адресується до Держави Україна в особі усіх цих органів як солідарних боржників.
11. Окрім цього, позивач подав до Суду заяву про уточнення позовних вимог, яка датована заявником 08 липня 2025 року й зареєстрована у автоматизованій системі документообігу суду 11 липня 2025 року.
12. У вказаній заяві позивач, не відмовляючись від раніше заявлених вимог позову, просить Суд, зокрема:
- визнати протиправною бездіяльність держави Україна в особі її органів влади щодо невжиття заходів для захисту пенсійних виплат від знецінення внаслідок інфляції;
- звернутися до Конституційного Суду України з поданням про визнання неконституційними:
а) частини другої статті 36 та частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як таких, що не відповідають статтям 3, 8, 22, 27, 28, 41, 46, 48 Конституції України;
б) статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (та аналогічних статей законів про бюджет за 2021-2024 роки) в частині встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як такої, що не відповідає статтям 3, 8, 22, 27, 28, 46, 48 Конституції України;
- зобов'язати Пенсійний фонд України провести перерахунок його пенсії, починаючи з 2013 року по теперішній час, застосовуючи для її індексації офіційні індекси споживчих цін за відповідні періоди, та виплатити всю суму недоотриманої пенсії;
- визнати, що дії посадових осіб Кабінету Міністрів України, Пенсійного фонду України та інших причетних органів влади щодо встановлення завідомо неправдивого прожиткового мінімуму та застосування фіктивного механізму індексації пенсій є привласненням пенсійних коштів шляхом підробки та зловживання владою, надати правову оцінку таким діям;
- надати правову оцінку тривалій бездіяльності Кабінету Міністрів України, Пенсійного фонду України та злочинному потуранню з боку Верховної Ради України, яка починаючи з 2013 року систематично ухвалювала неконституційні закони, що дозволяло безперешкодно привласнювати частину його пенсії, уточнити, що така бездіяльність не є помилкою чи недбалістю, а свідомою політикою, спрямованою на розкрадання коштів пенсіонерів;
- визнати, що дії посадових осіб зазначених органів щодо ухилення від належної індексації пенсій та встановлення заниженого прожиткового мінімуму є не просто неправомірними діями, як їх кваліфікують адміністративні суди, а мають всі ознаки кримінальних правопорушень, зокрема шахрайства, привласнення майна шляхом зловживання службовим становищем, службової підробки та зловживання владою, та надати відповідну правову оцінку цим діям.
13. Отже, зміст поданої у цій справі позовної заяви та заяв ОСОБА_1 про усунення її недоліків і про уточнення позовних вимог засвідчують, що у підсумку позивач адресував зазначені у його позовній заяві вимоги Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та Пенсійному фонду України.
14. Поряд із цим, вимоги позовної заяви, адресовані Верховній Раді України та частина вимог, звернена до Кабінету Міністрів України, стосуються визнання протиправними та нечинними з моменту ухвалення окремих положень законів України та постанов КМУ як таких, що суперечать Конституції України та є неконституційними, а також зобов'язання ВРУ привести законодавство у відповідність до Конституції України.
15. Верховний Суд вважає, що у відкритті провадження у цій справі в частині вищенаведених вимог належить відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки їх не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
16. Так, статтею 6 Конституції України закріплено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
17. Відповідно до частини першої статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
18. До повноважень Верховної Ради України, згідно з пунктом 3 частин першої статті 85 Конституції України, належить, зокрема, прийняття законів.
19. Конституційний Суд України у абзацах першому, другому резолютивної частини Рішення від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 виклав юридичні позиції про те, що Верховна Рада України за своєю природою є представницьким органом державної влади і здійснює законодавчу владу. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
20. Відповідно ж до Розділу ІV Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року №1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України», стадіями законодавчої процедури є: вияв законодавчої ініціативи, реєстрація законопроекту, розгляд законопроекту, прийняття закону, його підписання і оприлюднення.
21. Отже Верховна Рада України, вчиняючи дії у процесі розгляду та прийняття законів, що включає в себе всі стадії законодавчого процесу (внесення (подання) законопроекту до парламенту; попередній розгляд і обговорення законопроекту у комітетах парламенту; обговорення, прийняття рішень щодо законопроекту на пленарних засіданнях; підписання, офіційне оприлюднення та набрання ним чинності) - не виконує владних управлінських функцій, а реалізовує свої повноваження щодо законодавчої діяльності.
22. При цьому, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність), у тому числі законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Кабінету Міністрів України статтею 150 Конституції України віднесено до повноважень саме Конституційного Суду України.
23. Із такими конституційними положеннями кореспондуються приписи статті 1 Закону України «Про Конституційний Суд України», за змістом якої Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.
24. Саме Конституційний Суд України як орган судової влади конституційної юрисдикції наділений повноваженнями вирішувати питання про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, приписи про що містяться у підпункті 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України»).
25. З огляду на такі положення законодавства, Верховний Суд висновує, що вирішення питань стосовно відповідності Конституції України законів України та актів Кабінету Міністрів України належить до виключної компетенції Конституційного Суду України як органу конституційної юрисдикції.
26. Тому вимоги про відповідність Конституції України, зокрема, законів України та актів Кабінету Міністрів України, у тому числі постанов Уряду, вирішуються у справах конституційного провадження і можуть бути предметом розгляду в Конституційному Суді України, а не у Верховному Суді.
27. З цього приводу колегія суддів звертає увагу на те, що як зазначив Конституційний Суд України у рішенні № 19-рп/2011від 14 грудня 2011 року відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
28. У мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2002 року №7-рп/2002 визначено, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та, відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України, є об'єктом судового конституційного контролю.
29. Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд вважає, що Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій, і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
30. Зокрема, за правилами пункту 1 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.
31. Такі вимоги процесуального закону в частині визначення предметної юрисдикції адміністративних судів, у поєднанні з вищенаведеними приписами Конституції України щодо повноважень та правового статусу Конституційного Суду України, його юридичних позицій з указаного питання, засвідчують, що юрисдикція адміністративних судів, зокрема, Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді як суду першої інстанції, не поширюється на спори про визнання протиправними (нечинними) законодавчих актів Верховної Ради України, в тому числі, у разі порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
32. Подібний висновок щодо застосування норм права наведений Верховним Судом в ухвалі від 24 липня 2025 року у справі № 990/348/25 й відповідає усталеній правозастосовчій практиці Верховного Суду в подібних правовідносинах.
33. Вимоги ж позовної заяви ОСОБА_1 , які адресовані Верховній Раді України, зводяться до визнання окремих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та законів України «Про Державний бюджет України» на 2022, 2023, 2024 та 2025 роки такими, що суперечать Конституції України і є неконституційними, й спрямовані на приведення законодавства у відповідність до Конституції України, а не на ефективний захист індивідуально визначених прав, свобод та/або інтересів позивача у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
34. Така мета заявлених у позовній заяві ОСОБА_1 вимог не відповідає завданню адміністративного судочинства, суперечить встановленому конституційному ладу щодо поділу державної влади та закріпленим у частині другій статті 19 Конституції України засадам діяльності суб'єктів владних повноважень, за якими органи держави та їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
35. У такому випадку визначене у частині першій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завдання адміністративного судочинства не виконується, а отже унеможливлюється ухвалення адміністративним судом судового рішення, яке б такому завданню відповідало та, відповідно, забезпечувало дотримання однієї із вимог до судового рішення в адміністративній справі, визначеної у частині четвертій статті 242 цього ж Кодексу.
36. Вимоги позову ОСОБА_1 стосовно визнання протиправними дій, вчинених Парламентом у процедурі законотворчої діяльності, та зобов'язання ВРУ привести у відповідність окремі положення законів України у відповідність Конституції України є похідними від вимоги про визнання законів України (їх окремих положень) неконституційними й також стосуються повноважень Верховної Ради України як єдиного конституційного колегіального представницького органу законодавчої влади, а тому не є результатом реалізації цим органом владних управлінських функцій у публічно - правових відносинах і, як наслідок, не підпадають під юрисдикцію адміністративних судів, не можуть бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства.
37. Розгляд таких вимог, які у своєму позові ОСОБА_1 заявив до Верховної Ради України, адміністративними судами, у тому числі й Верховним Судом як судом першої інстанції, процесуальним законом не передбачений і неминуче призведе до перебирання на себе адміністративним судом законодавчих функцій та повноважень ВРУ як єдиного представницького органу законодавчої влади в Україні, а також становитиме втручання у компетенцію Конституційного Суду України як органу конституційної юрисдикції, уповноваженого на вирішення питання щодо конституційності актів Парламенту України.
38. Варто також наголосити, що за приписами пункту 1 частини першої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
39. За наведеного, та з урахуванням вищевикладеного, вимоги щодо визнання нечинними постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України з підстав їх неконституційності також не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. На такі справи поширюється юрисдикція Конституційного Суду України й це прямо передбачено Конституцією України (стаття 150) та пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України.
40. До Кабінету Міністрів України ОСОБА_1 заявляє вимоги про визнання протиправними та нечинними з моменту ухвалення як таких, що суперечать Конституції України та є неконституційними, постанов Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2021 року № 127, від 16 лютого 2022 року № 118, від 24 лютого 2023 року № 168, від 23 лютого 2024 року № 185, а також відповідну постанову за 2025 рік у частині підміни належної індексації пенсій фіксованими доплатами та застосування незаконного порядку перерахунку.
41. Підстави позову в цій частині позовних вимог до КМУ ОСОБА_1 обґрунтовує покликаннями на невідповідність зазначених ним постанов Уряду Конституції України й вимагає визнати їх такими, що суперечать Конституції України та є неконституційними.
42. Беручи це до уваги, Верховний Суд констатує, що такі вимоги також не можуть бути розглянуті адміністративним судом.
43. Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною шостою статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
44. Оскільки зазначені вище вимоги позовної заяви не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, то у відкритті провадження у цій справі у цій частині належить відмовити. А зважаючи на те, що на таку справу не поширюється юрисдикція не тільки Верховного Суду як суду першої інстанції, а й адміністративних судів взагалі, Суд не роз'яснює і не може роз'яснити, до юрисдикції якого адміністративного суду віднесено розгляд такої справи.
45. Що ж стосується інших вимог позовної заяви ОСОБА_1 , адресованих Кабінету Міністрів України та Пенсійному фонду України, то Верховний Суд зазначає що за правилами пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, серед іншого, чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
46. Глава 2 розділу I «Загальні положення» цього ж Кодексу визначає правила віднесення справ до адміністративної юрисдикції, а також розмежовує предметну, інстанційну та територіальну юрисдикцію (підсудність) різних адміністративних справ.
47. Верховний Суд, зокрема в ухвалі від 08 травня 2025 року, постановленій у справі № 990/195/25, зазначав, що юрисдикція (підсудність) адміністративних спорів (справ) є правовим інститутом, який містить адміністративно-процесуальні норми, що розмежовують компетенцію щодо розгляду і вирішення адміністративних справ між окремими інституціями судової системи та між адміністративними судами одного інституційного рівня.
48. У цій же ухвалі Суд вказував, що визначення компетентного суду для розгляду адміністративної справи провадиться, серед іншого, залежно від предмета публічно-правового спору або його суб'єктного складу, територіальних меж юрисдикції певного суду, функцій при розгляді справи, які виконує певний суд судової системи.
49. Визначаючи поняття «предметна юрисдикція адміністративних судів», Верховний Суд у вказаній вище ухвалі зазначав, що під цим поняттям розуміється сукупність правил, що визначають чи розмежовують компетенції судів з розгляду адміністративних справ у першій інстанції залежно від предмета публічно-правового спору, а територіальна юрисдикція (підсудність) адміністративних судів - це сукупність правил, що визначають розмежування компетенції адміністративних судів одного рівня щодо розгляду адміністративних справ у першій інстанції залежно від території, на яку поширюється їх діяльність. Зауважив, що інстанційною юрисдикцією адміністративних судів вважають правила, що визначають розмежування компетенції цих судів різного рівня при розгляді адміністративних справ.
50. Зміст поданої у цій справі позовної зави засвідчує, що така адресована Касаційному адміністративному суду у Верховному Суді, а її вимоги заявлені до Кабінету Міністрів України та до Пенсійного фонду України.
51. Водночас, відповідно до частини четвертої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Рахункової палати, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
52. Згідно із частиною четвертою статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України Верховному Суду також підсудні справи про втручання в незалежність і повноваження Рахункової палати та її членів.
53. Отже процесуальний закон встановлює вичерпний перелік справ, які підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, а також, відповідно, суб'єктів владних повноважень, які можуть бути відповідачами у таких справах.
54. У цьому випадку ОСОБА_1 пред'явив позов до Кабінету Міністрів України та до Пенсійного фонду України, а тому ця справа, з огляду на наведені вище положення Кодексу адміністративного судочинства України, не підсудна Верховному Суду як суду першої інстанції.
55. За правилами частини п'ятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу.
56. Пункт 2 частини першої статті 29 цього ж Кодексу визначає, що суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
57. Тому, у разі встановлення, що справа не підсудна суду, до якого подано позов, суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, до підсудності якого належить розгляд справи.
58. Нормами частини першої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції, крім випадків, визначених частинами другою-четвертою цієї статті.
59. Предметну юрисдикцію адміністративних судів розмежовує стаття 20 Кодексу адміністративного судочинства України, частина перша якої визначає перелік справ, підсудних місцевим загальним судам як адміністративним судам, а частина друга цієї ж статті - перелік справ, підсудних окружним адміністративним судам.
60. Так, за змістом частин першої, другої статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:
1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності;
2) адміністративні справи, пов'язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо:
оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій;
уточнення списку виборців;
оскарження дій чи бездіяльності суб'єктів у сфері медіа, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників суб'єктів у сфері медіа, що порушують законодавство про вибори та референдум;
оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб;
3) адміністративні справи, пов'язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо:
примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства;
примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України;
затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України;
продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України;
затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні, або особами без громадянства;
затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті;
5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;
6) адміністративні справи за позовними заявами територіального центру комплектування та соціальної підтримки з приводу тимчасового обмеження громадян України у праві керування транспортним засобом під час мобілізації.
Окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частинами першою та третьою цієї статті.
61. Територіальну юрисдикцію (підсудність) адміністративних справ визначають норми § 3 глави 2 розділу І Кодексу адміністративного судочинства України (статті 25-30).
62. Встановлено, що адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.
У разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається адміністративним судом за вибором позивача (стаття 25 Кодексу адміністративного судочинства України).
63. Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що окружним адміністративним судам підсудні спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. При цьому, як правило, такі спори вирішуються за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) особи-позивача, але не виключно. Позивач має право звернутися до адміністративного суду за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених Кодексом адміністративного судочинства України.
64. У позовній заяві ОСОБА_1 указав, що його зареєстроване місце проживання є: АДРЕСА_1 , а офіційна адреса відповідачів є такою: Пенсійного фонду України - вул. Бастіонна,9, м. Київ-14, 01601; Кабінету Міністрів України - вул. Михайла Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008.
65. Отже, і позивач, і обидва відповідачі (Пенсійний фонд України та Кабінет Міністрів України) знаходяться на території міста Києва.
66. Відповідно до Указу Президента України від 16 листопада 2004 року № 1417/2004 «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі» на територію міста Києва поширюються повноваження Окружного адміністративного суду міста Києва.
67. На підставі Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідований та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві. Територіальна юрисдикція Київського міського окружного адміністративного суду поширюється на місто Київ (статті 1-3).
68. Проте, у пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту.
69. За наведеного Верховний Суд висновує, що ця справа підсудна Київському окружному адміністративному суду як суду першої інстанції й не може бути підсудна жодному іншому адміністративному суду, уповноваженому на розгляд адміністративних справ як судом першої інстанції.
70. Зважаючи, що позовна заява ОСОБА_1 в частині позовних вимог до КМУ та ПФУ подана до Верховного Суду, який згідно з процесуальним законом не є адміністративним судом першої інстанції, уповноваженим на розгляд такої справи, тобто з порушенням правил підсудності, то її на підставі та в порядку положень статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України належить передати до Київського окружного адміністративного суду.
71. При цьому, питання відповідності позовної заяви вимогам Кодексу адміністративного судочинства України, у тому числі щодо встановленого законом права особи на звернення з адміністративним позовом, уповноважений вирішувати належний суд, установлений законом, у цьому випадку - Київський окружний адміністративний суд.
72. Керуючись статтями 20, 22, 25, 29, 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Відмовити у відкритті провадження у справі № 990/267/25 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України в частині позовних вимог про:
- визнання протиправними та нечинними з моменту ухвалення як таких, що суперечать Конституції України та є неконституційними:
частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у частині, що прив'язує індексацію пенсій до показників зростання середньої заробітної плати та сплачених внесків, замість прямої компенсації реального індексу споживчих цін (інфляції);
частини другої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у частині, що створює правову невизначеність та дозволяє довільне тлумачення умов для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника повнолітнім непрацездатним членам сім'ї;
статті 7 законів України «Про Державний бюджет України» на 2022, 2023, 2024 та 2025 роки у частині встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як такого, що є сфальсифікованим, не відповідає реальній вартості життя та є інструментом підробки офіційного документа;
постанов Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2021 року № 127, від 16 лютого 2022 року № 118, від 24 лютого 2023 року № 168, від 23 лютого 2024 року № 185, а також відповідної постанови за 2025 рік у частині підміни належної індексації пенсій фіксованими доплатами та застосування незаконного порядку перерахунку, що суперечить Конституції України;
- визнання протиправної бездіяльності Верховної Ради України, яка, ухвалюючи неконституційні закони, не скористалася своїм правом та обов'язком (ст. 151-1 Конституції України) звернутися до Конституційного Суду України для перевірки їх конституційності, що призвело до системного порушення прав громадян та має ознаки злочинної бездіяльності з метою пограбування населення;
- зобов'язання Верховної Ради України вжити заходів для усунення допущених порушень шляхом приведення законодавства у відповідність до Конституції України.
В іншій частині позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди - передати за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
Копію цієї ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, в прядку та строки, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України.
Передання адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка може бути оскаржена, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її постановлення та набирає законної сили після перегляду в апеляційному порядку, якщо її не скасовано, або після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Судді В.М. Бевзенко
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук
С.М. Чиркін