29 липня 2025 року
м. Київ
справа № 460/5634/24
адміністративне провадження № К/990/2684/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
суддя-доповідач - Бевзенко В.М.,
судді: Шарапа В.М., Чиркін С.М.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Меламед Вадим Борисович, на ухвалу Рівненського окружного адміністративного від 08 липня 2024 року (суддя - Гресько О.Г.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року (прийняту у складі головуючого судді: Коваля Р.Й., суддів: Гуляка В.В., Кухтея Р.В.) у справі №460/5634/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст обставин справи і судових рішень
1. У травні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати недоотриманої пенсії позивача за період з 07 жовтня 2009 року по 28 липня 2017 року;
- зобов'язати відповідача вчинити певні дії, а саме виплатити недоотриману пенсію за період з 07 жовтня 2009 року по 28 липня 2017 року з її одночасним перерахунком та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів на момент виплати відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року позовну заяву позивача залишено без руху. Позивачу запропоновано усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду доказів сплати судового збору, а також заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом із належним обґрунтуванням поважних причин такого пропуску.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року, позовну заяву повернуто позивачу на підставі частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав неповажними наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду протягом шестимісячного строку, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Причини пропуску строку не підтверджені об'єктивними обставинами, що були б непереборними, не залежали від волевиявлення особи та були пов'язані з істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, а також не підтверджені належними доказами неможливості своєчасного звернення до суду з позовом.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач звернувся до суду у травні 2024 року після спливу значного проміжку часу (більше трьох років) з дня прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області оскаржуваного рішення № П-270/07.1-59 від 28 лютого 2018 року, а також після перегляду законності цього рішення судами першої та апеляційної інстанцій у справі № 1740/2288/18 за його позовом, що відбулися 23 листопада 2018 року та 22 квітня 2019 року відповідно.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Короткий зміст вимог касаційної скарги
2. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з порушенням норм процесуального права, зокрема статей 122, 123 КАС України, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Меламед Вадим Борисович, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Скаржник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про повернення позовної заяви, оскільки статті 122, 123 КАС України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку з поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009. Скаржник вказує, що невиплата пенсії таким особам відбулася з вини держави в особі її компетентних органів, а тому поновлення її виплати має здійснюватися без обмеження будь-яким строком.
Також позивач вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 та Верховного Суду, викладені у постановах від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, від 14 липня 2020 року у справі № 160/10737/19, від 30 липня 2020 року у справі № 802/798/18-а, від 30 липня 2020 року у справі № 461/5775/16-а.
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 460/5634/24, витребувано адміністративну справу та запропоновано відповідачу надати відзив на касаційну скаргу.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає подальшому розгляду справи.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
3. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
4. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
5. Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
6. За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
7. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
8. Пенсійні правовідносини регулюються Законом № 1058-ІV, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
9. Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
10. Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
11. Відповідно до пункту другого частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
12. Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
13. Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
14. Згідно з пунктом 3.3. цього Рішення оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
15. Частинами першою та другою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
16. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
17. Згідно з частиною третьою статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
18. Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
19. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
20. Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
21. Таким чином, у разі, якщо згідно з національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон №1058-ІV гарантують всім громадянам України за певних умов право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
22. При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.
23. При цьому, законодавством чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
24. У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
25. Однак, відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені, а тому відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови, за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
26. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 щодо застосування процесуальних норм, які регулюють питання строків звернення до суду, з позовними вимогами щодо поновлення пенсії громадянам України, які проживають за кордоном.
27. Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 07 жовтня 2009 року виплату пенсії позивачу не було відновлено з вини відповідача.
28. За обставинами цієї справи обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії за наявності відповідних підстав має проводитися з дати ухвалення рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
29. Колегія суддів зазначає, що положення статей 122, 123 КАС України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009.
30. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
31. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, від 14 липня 2020 року у справі № 160/10737/19, від 30 липня 2020 року у справі № 802/798/18-а, від 30 липня 2020 року у справі № 461/5775/16-а, про що обґрунтовано було зазначено скаржником у касаційній скарзі.
32. З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, положень статей 122, 123 КАС України та неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, призвело до безпідставного повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
33. Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
34. З огляду на вищевикладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Рівненського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
35. Оскільки Верховний Суд направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 08 липня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року скасувати, а справу № 460/5634/24 направити для продовження розгляду до Рівненського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач В.М. Бевзенко
Судді: В.М. Шарапа
С.М. Чиркін