29 липня 2025 року
м. Київ
справа № 440/11934/24
адміністративне провадження № К/990/50569/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
суддя-доповідач - Бевзенко В.М.,
судді: Стеценко С.Г., Чиркін С.М.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року (прийняту у складі головуючого судді Калиновського В.А., суддів Кононенко З.О., Мінаєвої О.М.) у справі № 440/11934/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст обставин справи і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
1. У жовтні 2024 року ОСОБА_2 (далі - представник позивачки, ОСОБА_2 ), здійснюючи представництво ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач), в якому просив:
- рішення відповідача № 909240852383 від 27 серпня 2024 року відмінити;
- визнати протиправними дії відповідача при прийнятті рішення №909240852383 від 27 серпня 2024 року про відмову у прийнятті заяви щодо надання інформації з приводу недоотриманої пенсії та компенсації ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати протиправними дії відповідача при прийнятті рішення №909240852383 від 27 серпня 2024 року у відмові виплати недоотриману пенсію та компенсацію ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року позовну заяву повернуто особі, як її подала відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України).
Не погоджуючись з ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року, представник позивачки подав апеляційну скаргу. До апеляційної скарги додав клопотання про звільнення від сплати судового збору, в обґрунтування якого зазначив, що розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання цього позову, перевищує п'ять відсотків річного доходу позивачки - фізичної особи за попередній календарний рік. На підтвердження скрутного матеріального становища позивачки представник надав: відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, податку та військового збору станом на 17 липня 2024 року, згідно з якими інформація про доходи ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2023 року по 1 квартал 2024 року відсутня; виписку з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за формою ОК-5, відповідно до якої інформація про доходи ОСОБА_1 за 2023 рік також відсутня.
Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року залишено без руху та надано скаржниці строк десять днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання документа, який підтверджує факт сплати судового збору у розмірі, визначеному законодавством України.
20 листопада 2024 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява представника ОСОБА_1 на виконання ухвали суду апеляційної інстанції від 18 листопада 2024 року. У цій заяві представник позивачки повторно звернувся до суду з клопотанням про звільнення від сплати судового збору у зв'язку з відсутністю змін у її майновому стані. На підтвердження скрутного матеріального становища надав: відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, податку та військового збору станом на 17 липня 2024 року, згідно з якими інформація про доходи ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2023 року по 1 квартал 2024 року відсутня; виписку з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за формою ОК-5, відповідно до якої інформація про доходи ОСОБА_1 за 2023 рік також відсутня. Також було додано документ, іменований як декларація про безробіття в Португалії, згідно з яким, за твердженням представника позивачки, ОСОБА_1 з 22 листопада 2011 року по теперішній час перебуває на обліку в центрі зайнятості як безробітна.
Надаючи оцінку заявленому клопотанню про звільнення від сплати судового збору в ухвалі від 22 листопада 2024 року про залишення апеляційної скарги без руху, суд апеляційної інстанції, з посиланням на положення частини першої статті 133 КАС України, частин першої та другої статті 8 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI), зазначив, що надані документальні відомості про доходи ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2023 року по 1 квартал 2024 року не відображають її дійсний матеріальний стан. Адже, стверджуючи про відсутність доходів, представник не пояснює, з яких джерел позивачка здійснила оплату консульського збору. Причини відсутності доходів в Україні пояснюються фактом перебування ОСОБА_1 за межами території України, у зв'язку з чим інформація про її реальні доходи в офіційних державних реєстрах України відсутня. Також суд зазначив, що не приймає до уваги поданий документ, іменований як декларація про безробіття в Португалії, відповідно до якого, за твердженням заявника, позивач з 22 листопада 2011 року по теперішній час перебуває на обліку в центрі зайнятості. Причиною цього є те, що документ складено португальською мовою і не має перекладу державною мовою, а отже суд позбавлений можливості надати йому юридичну оцінку.
Крім того, до заяви додано договір про повернення боргу та виконання робіт, укладений 16 січня 2024 року в місті Авелар між ОСОБА_1 (замовник) та ОСОБА_2 (виконавець) щодо надання послуг. Згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 зазначеного договору, виконавець зобов'язується виконати роботи для отримання спадщини замовником, а замовник, у свою чергу, зобов'язується оплатити ці роботи. Перелік робіт та їх вартість визначено у Додатку №1 до договору, який є його невід'ємною частиною. Згідно з підпунктом 5.4 пункту 5 договору, борг замовника у розмірі 10 000 євро підлягає погашенню виконавцю після отримання спадщини від Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Враховуючи добровільно взяті зобов'язання ОСОБА_1 сплатити ОСОБА_2 борг у розмірі 10 000 євро, твердження заявника про скрутний матеріальний стан позивачки, який начебто перешкоджає сплаті судового збору, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими та такими, що не заслуговують на довіру. ОСОБА_1 , яка, за твердженням її представника, не має доходів, при цьому бере на себе зобов'язання сплатити значну суму за договором.
Крім того, апеляційний суд визнав доводи заяви необґрунтованими, враховуючи надану представником позивача інформацію про отримання ним у серпні 2024 року в АТ «Державний ощадний банк України» залишку коштів у розмірі 105 206,73 грн із рахунку ОСОБА_3 на підставі довіреності, виданої ОСОБА_1 . Цей факт свідчить про те, що, незважаючи на відсутність доходів у ОСОБА_1 в Україні у 2023 році, її майновий стан на момент звернення з позовом до суду складався щонайменше із зазначеної суми, якою вона розпорядилася на власний розсуд. П'ять відсотків від цієї суми становлять 5 260,33 грн, що перевищує ставку судового збору за подання апеляційної скарги, яка становить 2 422,40 грн. У зв'язку з цим суд визнав клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору безпідставним та залишив його без задоволення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені обставини у своїй сукупності не підтверджують факт неможливості ОСОБА_1 сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги, що свідчить про відсутність підстав для звільнення її від обов'язку сплатити судовий збір.
25 листопада 2024 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява ОСОБА_1 на виконання ухвали суду апеляційної інстанції від 22 листопада 2024 року в якій вона повторно просить суд звільнити її від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, в заяві вказує, що розмір спадщини, яку позивач при отриманні зобов'язана віддати ОСОБА_2 у майбутньому не може вважатись доходом за 2023 рік. Позивачка не отримувала суму у розмірі 105206, 73 грн. В обґрунтування цього зазначає, що в порядку частини першої статті 1281 Цивільного кодексу України вступила в спадщину, але фактично її не отримала, а тому у позивачки не змінився майновий стан, та частина спадщини, яка була виплачена відповідачем в порядку частини першої статті 1281 Цивільного кодексу України отримав позичальник ОСОБА_2 в рахунок боргу ОСОБА_3 .
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору та залишено апеляційну скаргу без руху. Ухвала мотивована тим, що до суду не надано жодних доказів, які б свідчили про скрутне матеріальне становище позивача. Позивач обмежилась лише загальними формулюваннями про відсутність доходу на території України, перебування у стані безробітної в Португалії та наявність боргу, який перейшов від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 . Водночас зазначені твердження не дають повного уявлення про неможливість сплати судового збору. Зокрема, таку інформацію могла б містити довідка компетентних органів Португалії про те, що позивач отримує допомогу з безробіття або іншу соціальну допомогу із зазначенням її розміру. Ці документи повинні бути належним чином перекладені на офіційну мову судочинства - українську та засвідчені у встановленому порядку. Суд апеляційної інстанції вказав, що ані позивачка, ані її представник не надали жодного обґрунтованого документального підтвердження скрутного матеріального становища позивачки.
Відповідно до вищезазначених ухвал про залишення апеляційної скарги без руху, апеляційним судом було визначено перелік документів, які апелянт має надати для підтвердження того, що розмір судового збору перевищує п'ять відсотків річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік, зокрема: декларацію про безробіття в Португалії, належним чином перекладену українською мовою - мовою судочинства та діловодства в адміністративних судах; довідку компетентних органів Португалії про отримання допомоги по безробіттю або іншої соціальної допомоги із зазначенням її розміру, перекладену українською мовою та засвідчену у встановленому порядку; банківські документи, що підтверджують відсутність коштів на рахунках як в Україні, так і в Португалії; довідку податкового органу про перелік відкритих розрахункових та інших рахунків, наявних як в Україні, так і в Португалії. Суд також зауважив, що зазначений перелік не є вичерпним, а відсутність доходів може бути підтверджена будь-якими іншими документами, які об'єктивно свідчать про наявність або відсутність доходів у позивача.
09 грудня 2024 року до суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій, на виконання вимог ухвали про залишення скарги без руху, ОСОБА_1 подано клопотання про звільнення від сплати судового збору на підставах, передбачених пунктами 1 і 3 частини першої статті 8 Закону №3674.
В обґрунтування поданого клопотання представник позивачки посилається на те, що предмет цієї справи пов'язаний із стягненням пенсії, що, на його думку, відноситься до категорії справ, пов'язаних із захистом соціальних прав. Також він посилається на положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону №3674 та просить врахувати правові висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 25 березня 2021 року у справі № 912/3514/20. Окрім цього, представник позивачки стверджує, що предмет позову стосується захисту соціальних прав, що, на його думку, може бути самостійною підставою для ухвалення судом рішення про звільнення від сплати судового збору.
Крім того, апелянт акцентує увагу на тому, що має право на звільнення від сплати судового збору у зв'язку з тим, що його розмір перевищує п'ять відсотків річного доходу позивачки - фізичної особи за попередній календарний рік. Зазначає, що позивачка, проживаючи в Португалії, не отримувала доходів ані в Португалії, ані в Україні, перебуває на обліку в центрі зайнятості, що підтверджується декларацією про безробіття в Португалії від 10 лютого 2024 року. Також зазначає, що з 2010 року і до теперішнього часу позивачка перебуває на утриманні своєї доньки ОСОБА_4 , яка забезпечує її лише харчуванням, одягом та ліками.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2024 року повернуто.
Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що довідка з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 20 січня 2025 року, яка містить інформацію за період з 1 кварталу 2023 року по 1 квартал 2024 року, не є документом, що підтверджує дохід особи за вказаний період, оскільки позивачка проживає за кордоном і може не мати доходів в Україні.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що на момент звернення ОСОБА_1 з апеляційною скаргою 11 листопада 2024 року Законом №3674 не передбачено пільг щодо сплати судового збору для позивачів, які подають позови у справах щодо стягнення пенсій. Відтак, з урахуванням викладеного, колегія суддів відхилила заяву позивача про звільнення від сплати судового збору, оскільки статтями 5 та 8 Закону Законом №3674 визначено вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору, до якого позивач не належить.
Щодо твердження представника позивачки, що поданий документ, іменований як декларація про безробіття в Португалії, згідно з яким вона з 22 листопада 2011 року і донині перебуває на обліку в центрі зайнятості, може бути перекладений технічними засобами та не потребує офіційного перекладу, суд зауважив, що зазначений документ не може бути прийнятий до розгляду, оскільки він не відповідає вимогам діловодства в адміністративних судах, встановлених статтею 15 КАС України.
Повертаючи апеляційну скаргу Другий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що представник позивачки обмежилась лише загальними формулюваннями згідно з якими у позивача відсутній дохід на території України та перебуванням у стані безробітної у Португалії, наявністю боргу, який перейшов від ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 , перебуванням на утриманні своєї доньки ОСОБА_4 .
Таким чином, до суду не надано жодного документу, який може надати суду оцінити можливість чи неможливість здійснити оплату судового збору, виходячи з реальних доходів та майнового стану позивачки.
Отже, ураховуючи те, що недолік апеляційної скарги не усунуто, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги, відповідно до статті 169 КАС України.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
2. Не погоджуючись із ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, позивачка подала касаційну скаргу, в якій просить її скасувати, справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що на підтвердження свого майнового стану позивачка до клопотання (разом з апеляційною скаргою) додала документи, що підтверджують її фінансовий стан, що відповідно до статті 133 КАС України та частини першої статті 8 Закону № 3674-VI, дають право на звільнення від сплати судового збору, а саме: відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, податку та військового збору станом на 17 липня 2024 року, згідно з якими інформація про доходи ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2023 року по 1 квартал 2024 року відсутня; виписку з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за формою ОК-5, відповідно до якої інформація про доходи ОСОБА_1 за 2023 рік також відсутня.
Позивачка уважає, що з відомостей, які містяться у наданих доказах, убачається, що сума судового збору, перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивачки.
Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі №440/11934/24, витребувано адміністративну справу та запропоновано заявнику надати відзив на касаційну скаргу.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає подальшому розгляду справи.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
3. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, зазначає таке.
4. У цій справі суд апеляційної інстанції повернув позивачці апеляційну скаргу, оскільки уважав, що вона не довела свого скрутного матеріального становища як умови для відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Аналіз вищенаведених норм матеріального і процесуального права дає підстави для висновку, що звільнення від сплати судового збору дійсно є дискреційним повноваженням суду, яке він реалізовує на підставі оцінки доказів, наданих особою. Водночас свобода розсуду суду під час вирішення питання про звільнення особи від сплати судового збору не є необмеженою.
6. У статті 8 Закону № 3674-VI наведені випадки, які законодавцем визначені як такі, що можуть бути підставою для звільнення від сплати судового збору. Поряд із наявністю в особи певного статусу (військовослужбовець, одинока матір (батько) підставою для звільнення від сплати судового збору є майновий стан сторони. За змістом указаної статті про незадовільний майновий стан сторони свідчить співвідношення розміру судового збору до сукупного доходу особи за рік, а саме коли сума судового збору, що підлягає сплаті, перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
7. Установивши зазначений критерій для звільнення від сплати судового збору, законодавець не визначив, якими саме доказами мають підтверджуватися зазначені обставини.
8. Водночас сталим у правозастосовній практиці судів є підхід, відповідно до якого належним доказом для указаний цілей є довідки/відомості з реєстрів, що адмініструються Державною податковою службою України та Пенсійним фондом України (їхніми територіальними органами).
9. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 215/7312/20 зазначено, що вирішуючи питання про звільнення від сплати судового збору, ураховує майновий стан сторони, який є оціночним і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Такими доказами можуть слугувати: довідка органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік разом із довідкою органу доходів і зборів про відсутність інших доходів за попередній календарний рік.
10. Аналогічна позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 10 травня 2019 року у справі № 9901/166/19.
11. У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 160/12251/20 зазначено, що документом, який відображає всю суму доходу позивача за попередній календарний рік може бути, зокрема, довідка про суми виплачених доходів та утриманих податків, яка формується на підставі відомостей, що містяться у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків.
12. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 червня 2023 року у справі № 120/3505/22 від 02 листопада 2023 року у справі № 120/6039/22 від 18 січня 2024 року у справі № 520/495/23, від 30 квітня 2025 року у справі № 207/1966/24.
13. Суд зазначає, що Державний реєстр фізичних осіб - платників податків створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов'язані сплачувати податки, збори у порядку та на умовах, що визначаються Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України, з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (пункт 1 Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року № 822 (далі - Положення).
14. Відповідно до підпунктів 2, 3 пункту 1 розділу V Положення до Державного реєстру включаються: дані про фізичних осіб, а саме: джерела отримання доходів; об'єкти оподаткування; сума нарахованого та/або виплаченого доходу; сума нарахованого та/або перерахованого податку; сума нарахованого та/або перерахованого військового збору; інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків; відомості про державну реєстрацію, реєстрацію і взяття на облік фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.
15. Отже, у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків повинні міститися відомості про всі доходи фізичної особи, незалежно від джерела їх походження та підстави виплати.
16. На виконання вимог ухвал про залишення апеляційної скарги без руху, на підтвердження того, що визначений судом до сплати розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік, позивачка надала суду апеляційної інстанції відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, податку та військового збору станом на 17 липня 2024 року, згідно з якими інформація про доходи ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2023 року по 1 квартал 2024 року відсутня; виписку з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за формою ОК-5, відповідно до якої інформація про доходи ОСОБА_1 за 2023 рік також відсутня.
17. Тобто, з наданих доказів убачається, що позивачка на виконання вимог статті 8 Закону № 3674- VI надала суду апеляційної інстанції відомості, які свідчать що розмір судового збору не тільки перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивачки - фізичної особи за попередній календарний рік, а взагалі фактично свідчать про відсутність виплачених доходів у позивачки - фізичної особи за календарний рік, який передував зверненню з апеляційною скаргою.
18. Як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, Закон № 3674-VI не містить вичерпного й чітко визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи і у кожному конкретному випадку суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Але, як наголошено в постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 160/12251/20 документом, який відображає всю суму доходу позивача за попередній календарний рік може бути, зокрема, довідка про суми виплачених доходів та утриманих податків, яка формується на підставі відомостей, що містяться у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.
19. З огляду на наведене, Верховний Суд уважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції, що надані позивачкою відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 17 липня 2024 року, за період з 1 кварталу 2023 року по 1 квартал 2024 року не є документом, що підтверджує дохід особи за 2023 рік.
20. У справі, що розглядається, представником позивача було надано докази, про те що дохід ОСОБА_1 відсутній взагалі.
21. У цьому контексті висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивачка може мати інші джерела доходу закордоном, зокрема, для сплати судового збору також є безпідставним, адже вони зроблені на припущеннях.
22. Крім цього, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що особа, яка перебуває у скрутному матеріальному становищі, не має доходів за попередній календарний рік, що передував зверненню до суду, та не має змоги оскаржити рішення в апеляційному порядку, водночас посилаючись на те, що сума судового збору є для неї непосильною, за наявності довідки про відсутність нарахованих доходів та утриманих податків за відповідний період, має право розраховувати на повну й об'єктивну оцінку судом апеляційної інстанції повідомлених нею обставин та наданих доказів. Натомість суд апеляційної інстанції передчасно оцінив ці докази як такі, що не можуть беззаперечно свідчити про відсутність у заявника коштів для сплати судового збору, або визнав їх недостатніми, з огляду на припущення про можливість наявності в заявника інших джерел доходу для забезпечення своїх потреб, зокрема й для сплати судового збору.
23. Указане свідчить про не здійснення судом апеляційної інстанції перевірки реальної спроможності заявника сплатити судовий збір, ураховуючи відсутність в останньої доходів за попередній календарний рік.
24. З урахуванням викладеного висновок суду апеляційної інстанції про те, що надані позивачкою докази є неналежними й не підтверджують її скрутне матеріальне становище є передчасними.
25. Колегія суддів уважає, що вирішуючи питання про звільнення від сплати судового збору, необхідно урахувати, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово зазначав, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави - учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.
26. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
27. З огляду на викладене, ураховуючи статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права не перевіривши всі обставини, наведені судом касаційної інстанції в цій постанові, що є підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
28. Отже, на думку Суду, той факт, що позивачка, не має доходів за попередній календарний рік, повинно бути ураховано судом апеляційної інстанції під час вирішення питання про звільнення від сплати судового збору особи.
29. Ураховуючи результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року скасувати, а справу № 440/11934/24 направити для продовження розгляду до Другого апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач В.М. Бевзенко
Судді: С.Г. Стеценко
С.М. Чиркін