про відмову у відкритті касаційного провадження
28 липня 2025 року
м. Київ
справа №160/32630/24
адміністративне провадження № К/990/29323/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Міністерства оборони України
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року
у справі №160/32630/24
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов'язання вчинити певні дії,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати пункт третій рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 16 серпня 2024 року №22/д про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як члену сім'ї загиблого молодшого сержанта ОСОБА_2 , сина ОСОБА_1 , та направлення на доопрацювання для отримання виплати, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від 25 грудня 2013 року №975 (далі - постанова КМУ №975);
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як члену сім'ї загиблого молодшого сержанта ОСОБА_2 її сина, внаслідок захворювання та причини смерті, пов'язаних із захистом Батьківщини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 (далі - постанова КМУ №168) та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 15000000,00 грн та здійснити оплату одноразової грошової допомоги.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, позов задоволено.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Міністерство оборони України 09 липня 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
У цій справі оскаржується рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, про призначення одноразової грошової допомоги члену сім'ї загиблого військовослужбовця.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд в ухвалі від 16 грудня 2024 року про відкриття провадження вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №160/32630/24, які передбачені частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2024 року у справі №240/1743/24; скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі №600/548/23-а, від 22 серпня 2024 року у справі №380/9868/23 та застосованих судами першої і апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях; касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; відповідач позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для відповідача.
Суд не приймає до уваги посилання скаржника на висновок Верховного Суду, викладені у постановах від 18 листопада 2024 року у справі №240/1743/24, оскільки обставини у цій справі та у справі, зазначеній скаржником з метою обґрунтування підстав касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.
Так у справі №240/1743/24 первісне рішення Міноборони про призначення одноразової допомоги було скасовано, оскільки смерть старшого солдата ОСОБА_3 настала внаслідок захворювання та не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби. Хоча суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про існування зв'язку захворювання з військовими діями, однак Верховний Суд у своєму висновку чітко зазначив, що саме загибель (смерть) внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях, є ключовою умовою для виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 15000000,00 грн, що передбачена постановою КМУ №168. У цій справі Верховний Суд підкреслив, що загибель військовослужбовця Збройних Сил України в період дії воєнного стану сама по собі не є достатньою умовою для виплати одноразової грошової допомоги в разі його загибелі.
Натомість, у справі №160/32630/24 судами встановлено, що молодший сержант ОСОБА_2 отримав мінно-вибухову травму та акубаротравму під час виконання бойового завдання. Хоча він помер від захворювання (гостра коронарна недостатність), однак висновки військово-лікарських комісій чітко вказують на те, що захворювання і причини смерті пов'язані із захистом Батьківщини. Суд апеляційної інстанції у цій справі також наголосив на тому, що ОСОБА_2 помер у лікарні, куди був доставлений внаслідок отриманої мінно-вибухової травми, і доказів про наявність у нього ішемічної хвороби серця до призову та під час служби не було.
Отже, у справі №160/32630/24, на відміну від справи №240/1743/24, встановлено причинний зв'язок між отриманим пораненням (мінно-вибухова травма, акубаротравма під час бойових дій) та подальшим розвитком захворювання, що призвело до смерті, яка безпосередньо пов'язана із захистом Батьківщини. Це, на думку колегії суддів, відповідає «наслідковій умові» (отримання поранення, яке спричинило смерть особи) та «функціональній умові» (отримання поранення під час захисту Батьківщини та участі у бойових діях), про необхідність дотримання яких наголошував Верховний Суд у висновку, викладеному у постанові від 18 листопада 2024 року у справі №240/1743/24.
Таким чином, хоч обидві справи стосуються виплати одноразової грошової допомоги сім'ям загиблих військовослужбовців, фактичні обставини та причинно-наслідковий зв'язок смерті з військовою службою істотно відрізняються, що вимагає застосування різних правових підстав, передбачених постановою КМУ №168.
Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об'єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Разом з тим, Суд вказує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведена скаржником постанова та оскаржувані судові рішення, прийняті з урахуванням різних фактичних обставин справи, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У свою чергу на обґрунтування підстави касаційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року відповідач зазначає про необхідність відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 липня 2024 року у справі №600/548/23-а, від 22 серпня 2024 року у справі №380/9868/23.
На цій підставі Суд вказує, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема в постанові від 05 жовтня 2022 року у справі №922/1830/19 вказала, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.
До того ж, відповідно до сталої практики ЄСПЛ відступ від раніше сформованої правової позиції повинен мати реальне підґрунтя, про що йдеться, зокрема, у пункті 70 рішення «Chapman v. the United Kingdom» (заява №27238/95).
Таким чином, необхідність відступу має виникати з певних визначених об'єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані. Причинами для відступу можуть бути лише вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Разом з тим, скаржник у касаційній скарзі не навів належних обґрунтувань можливості відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі №600/548/23-а, від 22 серпня 2024 року у справі №380/9868/23, а фактично висловив незгоду з вказаною правовою позицією мотивуючи це тим, що в межах даних правовідносин слід застосовувати висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18 листопада 2024 року у справі №240/1743/24.
Інших підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 липня 2024 року у справі №600/548/23-а, від 22 серпня 2024 року у справі №380/9868/23, відповідач не навів.
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстав касаційного оскарження.
В цілому мотиви судів, якими вони керувалися ухвалюючи рішення про задоволення позову, відповідають правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 17 липня 2024 року у справі №600/548/23-а, від 22 серпня 2024 року у справі №380/9868/23, про що обґрунтовано зазначено в оскаржуваних судових рішеннях.
При цьому, касаційна скарга не містить доводів про помилковість врахування судами першої і апеляційної інстанцій вищенаведених висновків Верховного Суду, що свідчить лише про незгоду відповідача з ухваленим судовим рішенням.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої і апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та такими, що прийняті у відповідності до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданих висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від зазначених висновків.
Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
Згідно зі сформованою у постанові від 04 жовтня 2019 року у справі №904/9713/17 практикою Верховного Суду, використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Також, проаналізувавши доводи касаційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не конкретизував обставин, що встановлені оскаржуваними судовими рішеннями, при розгляді іншої справи та які він позбавлений можливості спростувати, а також яким чином ці обставини впливають на вирішення спору по суті в межах даних правовідносин, а лише зазначив загальне посилання на таку підставу касаційного оскарження.
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи й вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення, а також, що судовим рішенням встановлено обставини, при розгляді іншої справи та які відповідач позбавлений можливості спростувати.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №160/32630/24, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частиною п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 18 лютого 2025 року у справі №600/6955/23-а, від 19 червня 2025 року у справі №400/7965/24, від 16 липня 2025 року у справі №320/2135/25.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі №160/32630/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді М.І. Гриців
В.М. Шарапа